• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Дані методи доцільно використовувати комплексно.

План

Вступ

Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек.

Лекція 1. Тема 1.

Безпека життєдіяльності як система заходів та практичної діяльності, які спрямовані на захист життя і здоров’я людей. Історія розвитку безпеки життєдіяльності. Предмет, структура, зміст, мета та завдання дисципліни. Порядок вивчення дисципліни. Системний підхід у безпеці життєдіяльності. Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек. Види небезпек. Критерії переходу небезпечної події у НС. Класифікація НС за причинами походження, територіального поширення і обсягами заподіяних або очікуваних збитків. Ризик, як кількісна оцінка небезпек.

Питання безпеки життєдіяльності людини – саме головне питання в житті будь-якого індивідуума.

Піраміда Абрахама Маслоу

У 1943 р. психолог АбрахамHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%85%D0%B0%D0%BC_%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%BE%D1%83" HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B1%D1%80%D0%B0%D1%85%D0%B0%D0%BC_%D0%9C%D0%B0%D1%81%D0%BB%D0%BE%D1%83"Маслоу висловив припущення, що людська поведінка визначається широким спектром потреб. Він розбив ці потреби на п'ять категорій і розташував їх у визначеній ієрархії. В основі цієї ієрархії лежали найнасущні потреби (їжа, вода, житло), а на вершині - більш високі індивідуальні запити (визнання, самовираження).

Усе, що необхідно для підтримки життя, — їжа, одяг, житло — об'єднується в категорію фізіологічних потреб. Перш ніж людина зможе переслідувати якісь інші цілі, їй необхідно задовольнити ці основні потреби. Після задоволення основних фізіологічних потреб, другою базовою потребою є забезпечення безпеки життєдіяльності, в широкому сенсі.

Таким чином безпека безпека життєдіяльності є базовую потребою людини і суспільство приділяє велику увагу цім питанням.

Підручники:Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. - БЖД (2001);

· Історія розвитку безпеки життєдіяльності

· Предмет, структура, зміст, мета та завдання дисципліни

· Системний підхід у безпеці життєдіяльності

· Історія розвитку безпеки життєдіяльності

Історія виникнення напрямку безпеки життєдіяльності людини, починається із самого початку розвитку епохи людства. На зорі людства, коли не було техніки і знарядь виробництва, основою життя було забезпечення виживання, тобто безпека життєдіяльності. Але з розвитком людства, техніки, увага до питань безпеки не зменшується і набуває більш системного характеру.

Історія розвитку людства з ранніх стадій відзначена увагою до умов трудової діяльності, у тому числі до питань захисту здоров'я людей.
Умови праці розглядалися в роботах Аристотеля (384-322 р. до н.е.), Гіппократа (460-377 р. до н.е.)
Знаменитий медик епохи Відродження Парацельс (1493-1541) вивчав небезпеки, зв'язані з гірською справою. Ломоносов М.В. (1711-1765) написав основні роботи з безпеки робіт у гірській справі, де знайшли своє відображення методи боротьби з професійними шкідливими факторами, у тому числі з пилом.

У XIX сторіччі в зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості з'являється цілий ряд яскравих учених, що займаються проблемами безпеки при роботі на виробництві. Так, наприклад, Сєченов И. М. – фізіолог - науково обґрунтував припустиму тривалість робочого дня, показав роль нервової системи в трудовому процесі.

Безпека життєдіяльності (БЖД) до 90-х років, розглядалися не системно, тобто не було стрункого науково обґрунтованого напрямку. Питання БЖД були відбиті в різних наукових і інших напрямках, і дисциплінах. Наприкінці вісімдесятих років почалася методична робота із систематизації дисциплін цього напрямки, що стосується, визначенню законів БЖД і т.п., що і одержало в наслідок така назва.

У 1992 році у Санкт-Петербурзі був проведений Перший з'їзд фахівців з БЖД, а точніше, учених, що працюють у суміжних з цим напрямком, областях. На цьому історичному з'їзді була прийнята програма "Захист життя і здоров'я людей”

Розвиток наукового напрямку «Безпека життєдіяльності» можна підрозділити на три основні етапи: 1 – підготовчий (безсистемний); 2 – становлення (систематизації); 3 – удосконалювання (сучасний)
Перший етап почався з древніх часів і продовжувався до кінця ХХ сторіччя. Основні його риси - формування методів і напрямків (наукових дисциплін), що розглядають питання, зв'язані з безпекою життєдіяльності. Усередині кожного з методів і напрямків (наукових дисциплін) розглядалися окремі елементи, що забезпечують безпеку людини. Наприклад, охорона праці розглядала в основному питання, зв'язані з безпекою виробничої діяльності.

Другий етап почався з кінця ХХ сторіччя і зв'язаний з науковою і суспільною діяльністю професорів Белова С.В. і Русака О.Н.. Ці два вчені що зуміли об'єднати існуючі наукові дисципліни, зв'язані з безпекою життєдіяльності. В опублікованих ними наукових працях були сформульовані закони, аксіоми й окремі положення, що об'єднали різні наукові підходи в один – безпеку життєдіяльності.

На початку 21 століття почався 3-й етап – удосконалювання. Цей етап характеризується тим, що вже мається більш 10 літній досвід роботи науковців, фахівців з питань безпеки життєдіяльності, а це дозволило створити міцну наукову основу напрямку безпеки життєдіяльності.

· Предмет, структура, зміст, мета та завдання дисципліни

Безпека життєдіяльності – це інтегрована дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу їх на організм людини, основи захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини.

Мета вивчення дисципліни полягає у набутті студентом компетенцій, знань, умінь і навичок для здійснення професійної діяльності за спеціальністю з урахуванням ризику виникнення техногенних аварій й природних небезпек, які можуть спричинити надзвичайні ситуації та привести до несприятливих наслідків на об’єктах господарювання, а також формування у студентів відповідальності за особисту та колективну безпеку.

Завдання вивчення дисциплінипередбачає опанування знаннями, вміннями та навичками вирішувати професійні завдання з обов’язковим урахуванням галузевих вимог щодо забезпечення безпеки персоналу та захисту населення в небезпечних та надзвичайних ситуаціях і формування мотивації для посилення особистої відповідальності за забезпечення гарантованого рівня безпеки функціонування об’єктів галузі, матеріальних та культурних цінностей в межах науково-обґрунтованих критеріїв прийнятного ризику.

Структура дисципліни:Безпека життєдіяльності є нормативною дисципліною. На вивчення дисципліни відводиться 54 години, із них 8 лекцій, 5 практичних. На самостійне вивчення дисципліни відводиться 28 годин, куди входить час на виконання домашньої контрольної роботи. Вивчення дисципліни закінчується диференційним заліком.

Теми, які вивчаються:

Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик як кількісна оцінка небезпек.

Лекція 2. Тема 2. Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку надзвичайних ситуацій (НС).

Лекція 3. Тема 3. Природні загрози та характер їхніх проявів і дії на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки.

Лекція 4. Тема 4. Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Пожежна безпека.

Лекція 5. Тема 4 (продовження). Техногенні небезпеки та їхні наслідки. Радіаційна безпека. Хімічна безпека.

Лекція 6. Тема 5. Соціально-політичні небезпеки, їхні види та характеристики. Соціальні та психологічні фактори ризику. Поведінкові реакції населення у НС.

Лекція 7. Тема 6. Правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративні територіальні одиниці (АТО), об’єкти господарювання (ОГ) у НС.

Лекція 8. Тема 7. Управління силами та засобами ОГ під час НС.

· Системний підхід у безпеці життєдіяльності

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань.

Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компонентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи

· «людина — природне середовище»,

· «людина — машина»,

· «людина — машина — навколишнє середовище» тощо.

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище».

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров'я і життя людини.

Системно-структурний підхід необхідний не лише для дослідження рівня безпеки тієї чи іншої системи (виробничої, побутової, транспортної, соціальної, військової тощо), але і для того, щоб визначити вплив окремих чинників на стан безпеки.

· Таксономія, ідентифікація та квантифікація небезпек

Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек, нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше).
Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.
Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:
– за походженням (природна, техногенна, екологічна);
– за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);
– за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);
– за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);
– за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).
Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.
Результатом прояву небезпеки є нещасні випадки, аварії, катастрофи. Результати цих наслідків визначають як шкоду. Кожний окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, кількість поранених, площа зараженої території, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди – це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.
Другою кількісною характеристикою небезпеки є квантифікація небезпек, яка визначає ступінь небезпеки або ризик.

Небезпека — це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей.

Номенклатура небезпеки - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Таксономія небезпек - класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди.

На сьогодні чіткого поділу небезпек за відповідними ознаками ще не існує, тому в загальному їх класифікують за:

за джерелами (сферою) походження: природні, техногенні, соціальні, комбіновані та ін.;

за часом проявлення: імпульсні, кумулятивні;

за локалізацією: пов'язані з космосом, атмосферою, гідросферою, літосферою;

за наслідками: захворювання, травми, смертельні випадки, аварії, пожежі;

за збитками: соціальні, екологічні, технічні та ін.;

за сферою прояву: побутова, виробнича, спортивна тощо;

за структурою: прості, складні, похідні;

за характером дії на людину: активні і пасивні (останні активізуються за рахунок енергії, носієм якої є сама людина, що наражається на гострі, нерухомі елементи, ями, ухили, нерівності поверхні тощо).

Ідентифікація небезпек - знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Найбільш вдалою класифікацією небезпек життєдіяльності людства є така, згідно з якою небезпеки поділяються на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні, комбіновані.

Більшість небезпек мають комбінований характер:

природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості ґрунтів та інші явища, породжені людською діяльністю;

природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;

соціально-технічні небезпеки - професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та

спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

Концепція допустимого ризику

Для оцінки ступеня (рівня) небезпеки вводяться кількісні характеристики,

тобто квантифікація небезпек.

З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Найбільш

універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто

визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, не менш важливою

характеристикою небезпек, є частота, з якою вона може проявлятись, або

ризик.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно

розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при

багатьох видах діяльності і неправомірний ризик.

Ризик визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками

(n) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:

R = n / N

Наведена формула дозволяє розраховувати розміри загального та групового

ризику.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично

допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах

допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може

прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні

можливості на даному стані свого розвитку.

Гранично допустимий ризик - це максимальний ризик, який не повинен

перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у

рний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у

переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки ,

неможливо. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо

забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов

для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на

досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Суть концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні

створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні та

політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й

можливостями її досягнення.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини

звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається

індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Фактично ми всі щодня приймаємо рішення про співвідношення ризику з

вигодою. Як правило, ми згодні погодитись на відому долю ризику, як ціну

за вибраний нами спосіб життя.

Все це дозволяє сформулювати аксіому про потенційну небезпеку

діяльності:

будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

Цей постулат є основним при розв'язанні одного із завдань безпеки

життєдіяльності - ідентифікації небезпек.

Для того, щоби визначити серйозність небезпеки використовують категорії

серйозності небезпеки (І катастрофічна, II критична, III гранична, IV

незначна), які встановлюють кількісне значення відносної серйозності

ймовірних наслідків небезпечних умов та рівні ймовірності небезпеки (

(А) часта, (В) вірогідна, (С) випадкова, (D) віддалена, (Е) неймовірна

), які є якісним відображенням відносної ймовірності того, що

відбудеться небажана подія, яка є наслідком не усунутої або

непідконтрольної небезпеки.

Для підвищення рівня безпеки використовується комплекс заходів та

засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або

в певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і

рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження.

Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Прогнозування і моделювання умов виникнення небезпечних ситуацій.

Жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Та все ж доки

ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо,

наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які

використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються,

збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек,

виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до

прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають

з грубого дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела

небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і

може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та

прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними

Завданням БЖД є вивчення всіх можливих потенційних небезпек та забезпечення таких умов, за яких вони не реалізуються.

Прихована (потенційна) небезпека проявляється за певних, часто важкопередбачуваних умов і реалізується у формі надзвичайних ситуацій, захворювань чи травм людей.

Таксономія небезпек — класифікація та систематизація явищ, процесів, інформації, об'єктів, які здатні завдати шкоди.

Небезпеки класифікують за:

Ідентифікація небезпек — виявлення типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків.

Номенклатура небезпек - перелік назв, термінів, систематизованих за окремими ознаками.

Квантифікація небезпек - введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

Кількісна оцінка небезпеки називається ризиком

Ризик — це відношення числа тих чи інших фактичних проявів небезпеки до їх можливого теоретичного числа за певний період часу.

Ризик — частота реалізації небезпеки.

Ризик є супутником будь-якої активної діяльності людини. Необхідно розрізняти правомірний, допустимий ризик, який є виправданим при багатьох видах діяльності, і неправомірний ризик.

Методи визначення ризику:

· інженерний — спирається на статистику, розрахунки частоти проявлення небезпек, імовірнісний аналіз безпеки та на побудову "дерев" небезпек;

· модельний — базується на побудові моделей впливу небезпек як на окрему людину так і на соціальні, професійні групи;

· експертний — за ним ймовірність різних подій визначається досвідченими спеціалістами-експертами;

· соціологічний(соціометрична оцінка) — базується на опитуванні населення та працівників.

За статистичним методом ризик обчислюється за формулою:

де R – ризик за певний період часу,

n – кількість фактичних проявів небезпеки (травм, аварій, катастроф),

N – теоретично можлива кількість небезпек для даного виду діяльності чи об’єкта.

Прийнятний ризик — це нормований ризик у світовій практиці (10^-6).

При аналізі ризику застосовують ідентифікацію, квантифікацію і класифікацію небезпек.
Ідентифікація - процес виявлення і встановлення кількісних, тимчасових, просторових і інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки життєдіяльності.
Квантифікація - це введення кількісних характеристик для оцінки складних, якісно обумовлених понять. Квантифікація здійснюється у виді чисельних, бальних і інших прийомів. Наприклад, класи небезпеки речовин (4 класи).
Класифікація – застосування логічної операції розподілу обсягу поняття, що представляє собою деяку сукупність розподілів (розподіл деякого класу на види, розподіл цих видів і т.п.). Звичайно як основи розподілу в класифікації вибирають ознаки, істотні для даних предметів. Раніше був розглянутий класифікація небезпек.

4. Концепція ризику

Життя людини це ризик. На тимчасових відрізках життя, величина цього ризику різна. Вибираючи свій життєвий шлях, людина вибирає і свою концепцію ризику.
У словнику Ожегова С.І. слово "ризик" порозумівається як "можлива небезпека" чи ж як "дія на удачу в надії на щасливий результат". При такому трактуванні "ризик" розцінюється як небезпечна умова, при якому виконується діяльність, чи ж як дія, в умовах невизначеності.
У Законі Україні «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (2001 рік), приводиться визначення: ризик – ступінь імовірності визначеної негативної події, що може відбутися у визначений чи час у випадку визначених обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і/чи за його границями.
Ризик може бути і метою діяльності, засобом самоствердження і створення про себе бажаної думки. Наприклад, коли людина ризикує тільки для того, щоб переконатися самому і показати іншим, що він не боїться небезпеки (фізичної) чи не досягнення мети.
Ризик у ролі мотиву виступає у випадку прагнення особистості до гострих відчуттів. Часом про ризик говорять як про потребу, властивим людям, схильним до ризику. Утім, ризикувати і випробувати при цьому радість якійсь мері властиво всім людям.
Таким чином, ризик, у трудовій діяльності може виконувати різні психологічні функції, по-різному відбиватися на її результатах.
Під ризиком будемо розуміти дію (учинок), виконуване в умовах вибору, коли існує небезпека у випадку невдачі виявитися в гіршому положенні, чим до вибору [9

Етапи вирішення конкретних завдань безпеки:

ідентифікація (докладний аналіз) небезпек, притаманних кожній конкретній діяльності;

розробка заходів щодо захисту людини і середовища існування від виявлених небезпек;

Читайте також:

1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
2. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
3. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
4. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
5. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
6. Адміністративні методи управління
7. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
8. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
9. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
10. Аерометоди
11. Активні групові методи
12. Алгоритм розробки методичних основ бюджетування

Переглядів: 2024