Питання № 8 Податкове зобов’язання та методи його визначення

План

Питання № 8 Податкове зобов’язання та методи його визначення. 3

Питання № 9 Узгодження податкових зобов’язань та оскарження рішень податкових органів. 6

Питання № 10 Податкова застава. 8

Питання № 11 Податкова звітність та строки її подання. 13

Законодавчо – нормативна база: 16

У податковому законодавстві термін "податкове зобов’язання" визначався Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 року №2181-Ш. На сьогодні, термін "податкове зобов’язання" розкритий у Податковому Кодексі, де закріплено, що податкове зобов'язання — сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);[1].

Слід розрізняти поняття "податкове зобов’язання" та "податковий обов’язок"[2], що трактується Податковим Кодексом, як обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Платник податків самостійно розраховує податкові зобов’язання та зазначає їх у податковій декларації. Термін “податкова декларація” визначає документ податкової звітності або розрахунок, на підставі якого здійснюється нарахування та\або сплата податку та який подається платником податку до контролюючого органу у встановлені строки. Податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої декларації. Воно не може бути оскаржене платником податку в адміністративному або судовому порядку та підлягає сплаті протягом строку, визначеного в законодавстві стосовно конкретного виду податку (обов’язкового платежу).

Контролюючий орган визначає суму податкового зобов’язання платника за прямими методами, та відповідає за правильність нарахування податків у наступних випадках:

- платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;

- дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчить про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях;

- контролюючий орган при проведенні камеральної перевірки виявляє арифметичні або методичні помилки у наданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов’язання;

- згідно з законами про оподаткування, нарахування зобов’язань здійснює податковий орган у звичайному порядку.

Якщо прямі методи використовують інформацію, безпосередньо пов’язану з даними звітних документів, і перевірки проводяться на підставі книги обліку доходів та витрат, декларацій та інших документів, які подає платник, то під непрямими методамислід розуміти комплекс заходів, спрямованих на отримання детальної інформації про діяльність платника з інших джерел, а не його звітність або бухгалтерські документи. Такими джерелами можуть стати дані, отримані у встановленому законом порядку від органів державної влади, в тому числі митних органів, органів внутрішніх справ, банківських установ, результати зустрічних перевірок третіх осіб та відомості від осіб, які вступали у відносини з таким платником податків, результати попередніх перевірок, обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень, а також інформація, отримана за допомогою оперативно-розшукових методів.

Застосування непрямих методів перевірки здійснюється на основі “Методики визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами” затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 697 від 27.05.2002 року та “Методичних рекомендацій визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами” затверджених Наказом ДПА України № 312 від 05.07.2002 року.

Невідомо чим замінили !!!!!!

Відповідно до українського законодавства під непрямими методами визначення сум податкових зобов'язань платників податків розуміється визначення сум їх податкових зобов'язань за оцінкою витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у відносинах найму, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання щодо конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) відповідно до закону. При цьому оцінка елементів податкових баз здійснюється за допомогою інформації, одержаної з джерел інших, ніж звітність або первинні документи.

Можливість їх застосування обмежується виключно підставами наведеними у пункті 4.3 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі, якщо:

- платник податку не подав в установлені терміни податкову декларацію, і податковий орган не може встановити фактичне місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів;

- платник податку не подав в установлені терміни податкову декларацію і платник податків чи його посадова особа ухиляється від надання відомостей, передбачених законодавством;

- платник податку не подав в установлені терміни податкову декларацію і не веде податкового обліку або не пред'являє первинні документи;

- платник податку подав в установлені терміни податкову декларацію, але під час документальної перевірки, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку.

За непрямими методами можуть бути визначені суми податкового зобов’язання з наступних видів податків:

- податку на додану вартість,

- акцизного збору,

- податку на прибуток підприємств,

- податку на доходи фізичних осіб (щодо суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб),

- податку з реклами,

- рентних платежів,

- збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету,

- збору за спеціальне використання природних ресурсів і збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Рішення про застосування непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань приймає керівник органу державної податкової служби. В цьому рішенні обов'язково зазначаються підстави його прийняття.

Методикою визначення сум податкових зобов’язань за непрямими методами передбачено застосування наступних їх видів.

1. Метод економічного аналізу - базується на взаємозв'язку і взаємозалежності різних економічних показників (валові доходи, валові витрати та інші), які характеризують господарську діяльність платника податків.

2. Метод розрахунку грошових надходжень - базується на визначенні показника доходів, одержаних платником податків від провадження господарської діяльності. Для розрахунку цього показника використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника податків, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація (документи), що підтверджують одержання коштів платником податків.

3. Метод контролю витрат та доходів суб'єктів підприємницької діяльності фізичних осіб - базується на аналізі показників (доходи, витрати та інші), які характеризують підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. Якщо орган державної податкової служби встановлює перевищення суми витрат суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи над сумою задекларованого доходу і такий суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа не підтверджує документально або відмовляється надати інформацію щодо джерела такого доходу, орган державної податкової служби визначає суму перевищення для включення її до бази оподаткування.

4. Метод аналізу інформації про доходи та витрати платників податків - базується на оцінці інших елементів податкової бази, які можуть визначатися органами державної податкової служби на основі оцінки інформації отриманої від інших органів.

У разі встановлення розбіжностей між задекларованим доходом та доходом, визначеним при застосуванні непрямих методів, орган податкової служби у письмовій формі пропонує платнику податку документально обґрунтувати виявлену розбіжність. Якщо платник не зможе виконати цю вимогу шляхом використання легалізованих джерел, орган податкової служби має право самостійно кваліфікувати її як доход і обчислити суму належного до сплати податку. Таким чином, орган податкової служби, використовуючи непрямі методи, самостійно може визначати оподатковуваний доход, а платники податку повинні спростувати або довести неправильність його визначення.

Використання непрямих методів є відносно новим явищем у роботі податкових органів України, а відповідно слабко розвиненим і таким, що потребує подальшого практичного і методологічного розвитку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання №7 Порядок проведення фактичної перевірки	\|	Питання № 9 Узгодження податкових зобов’язань та оскарження рішень податкових органів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.