• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фонди обігу оборотні фонди

Основні фонди оборотні засоби

Виробничі фонди невиробничі фонди

Фонди підприємств

План.

Витрати виробництва. Прибуток.

Фонди підприємств та ефективність їх використання.

1. Кругооборот фондів підприємства і їх три стадії.

2. Оборот фондів. Основний і оборотний капітал.

3. Показники ефективності використання фондів.

4. Суспільні витрати. Витрати фірми.

5. Дохід фірми. Прибуток фірми

- 1 -

В літературі при аналізі використовують такі категорії як: фонди підприємств, або капітал.

В радянські часи ці поняття відокремлювалися, бо в поняття капітал, суто з ідеологічних міркувань, вкладали не тільки економічний, а і соціальний зміст.

З точки зору матеріально-технічної сторони виробництва, капітал представляє собою – фонди підприємства.

Фонди підприємства – це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються, розподіляються і використовуються у процесі розширеного відтворення для забезпечення життєдіяльності підприємства. До складу їх входять основні та оборотні фонди, фонди обігу, резервні й страхові фонди, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси.

Структура фондів підприємств, які існують в Україні :

⁄ \

⁄ \

⁄ \

Виробничі фонди – це продуктивна частина фондів, яка складає матеріальну основу виробничої діяльності (виробничі споруди, машини, транспортні засоби, обладнання та ін.).

Невиробничі фонди – непродуктивна частина фондів підприємства (житлові будинки, гуртожитки, дитячі садки та ін.).

Основні фонди – продуктивна частина виробничих фондів, які переносять вартість на створювальний продукт поступово по частинам і відновлюються на протязі декількох кругооборотів (будівлі, транспорт, обладнання). Перенесення це здійснюється шляхом амортизації й утворення амортизаційного фонду.

Оборотні фонди – це продуктивна частина виробничих фондів, які переносять свою вартість на продукт на протязі одного кругообороту і включають в себе лише вартість предметів праці і заробітну плату. На практиці вони складають три групи: 1) виробничі запаси; 2) незавершене виробництво (предмети праці у виробництві, півфабрикати); 3) витрати майбутніх періодів.

Фонди обігу – грошова та товарна форма майна підприємства. Вони включають: готову продукцію на складах підприємства, товари відвантажені, грошові кошти у касі, у банках, на рахунках, а також ресурси, які необхідні для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

Оборотні фонди і фонди обігу, виражені у грошах — це оборотні засоби.

Будь-який виробничий процес починається з авансування грошей. Перш ніж авансовані кошти повернуться у фонди або капітал, вони здійснюють кругооборот в процесі якого капітал проходить три стадії руху:

ЗВ

Г – Т . . . В . . . – Т’ – Г’

РС

І ІІ ІІІ

грошова виробнича товарна

стадія стадія стадія

Кругооборот фондів (капіталу) – це такий рух фондів, в процесі якого фонди проходять три стадії обіг – виробництво – обіг,і відповідно ці стадії набувають три функціональні форми: грошову – виробничу – товарну і повертаються до вихідної грошової форми.

Для процесу виробництва характерним є одночасне перебування фондів у трьох функціональних формах, цим самим забезпечується безперервність процесу відтворення.

В процесі розвитку кругообороту промислового капіталу відбувається відокремлення вище зазначених функціональних форм, які набувають самостійного руху та існування. На основі грошової форми капіталу розвивається банківський, позичковий капітал, на основі виробничої форми – промисловий (продуктивний капітал), на основі товарної форми – торгівельний капітал.

- 2-

У процесі відтворення фондів їх кругооборот постійно повторюється. Кругооборот фондів як періодично повторювальний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї висхідної форми, називається оборот фондів (капіталу).

Оборот фондів не співпадає з кругооборотом. У результаті кожного кругообороту підприємству повертається в грошовій формі лише частини авансованих коштів; повний оборот фонди здійснюють тільки тоді, коли вся капітальна вартість повертається до власника у своїй початковій, тобто грошовій формі.
Оборот фондів характеризується часом і швидкістю.

Час обороту - це період, протягом якого фонди, здійснивши кілька кругооборотів, повертаються до свого власника у грошовій формі у повному обсязі і бажано з прибутком. Швидкість обороту фондів вимірюється кількістю їх оборотів за рік.

У процесі обороту фондів підприємства виробничі фонди (і лише вони) розпадаються на основні і оборотні. Поділ на основні і оборотні фонди здійснюється залежно від швидкості перенесення засобами та предметами праці своєї вартості на створений продукт.

Вирішальним критерієм поділу капіталу на основний і оборотний є спосіб перенесення вартості його частин на готову продукцію.

Особливість основного капіталу в тому, що він зберігає в процесі обороту свою натуральну форму і переносить свою вартість на готовий продукт по мірі зносу, тобто, у вигляді амортизації – це та частина вартості, яка відповідає ступеню зносу основного капіталу.

Норма амортизації – це відношення річної суми амортизації до основного капіталу, яка виражається у %.

Вирахувана у % норма амортизації показує, яку частку своєї балансової власності щорічно переносять засоби праці на продукцію, що ними створюється.

Розрізняють дві форми зносу:

1. фізичне;

2. моральне.

Фізичне зношування відбувається в результаті втрати продуктивних властивостей засобів праці під впливом природи часу або від їх використання.

Фізичне зношування - це матеріальне зношування машин, обладнання, комп'ютерів, інструментів, споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживної вартості. Фізичне зношування настає під впливом навколишнього середовища, експлуатаційних навантажень, завдяки чому деформуються деталі, піддається корозії метал, зношуються тертьові поверхні. Фізичне зношування поступово зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації. Основні виробничі фонди в Україні фізично зношені в середньому на 60%.
Моральне зношування відбувається в результаті створення більш дешевого або більш ефективного обладнання.

Моральне зношування - це техніко-економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів. Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці. Моральне зношування другого виду зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу. Основні виробничі фонди морально зношені в Україні на 95%. Через це наша держава має приблизно 0,5% конкурентоздатної продукції на світових ринках.

-3-

Для аналізу ефективності використання виробничих фондів застосовують або загальні показники втіленої в продукцію праці (фондовіддача, фондомісткість) або показники, що характеризуються ефективністю використання окремих елементів виробничих фондів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії).

До основних показників, які характеризують ефективність використання фондів, належать фондовіддача Фв і матеріаловіддача Мв, а також показники, обернені до них, відповідно фондомісткість Фм і матеріаломісткість Мм. Фондовіддача розраховується як відношення вартості готової продукції ГП до вартості основних виробничих фондів Фо.

Матеріаловіддача характеризує ефективність використання оборотних виробничих фондів. Вона може бути обчислена як відношення вартості готової продукції до вартості використаних матеріалів М.

Узагальнюючим показником ефективності використання матеріальних ресурсів підприємства є матеріаломісткість, що розраховується як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів (сировини, палива, енергії та інших предметів праці) до вартості готової продукції. У практичній діяльності підприємства використовують також показники, що характеризують ефективність використання металу, енергії тощо на одиницю продукції (металомісткість, енергоємність).

1. Фондовіддача(Фв)= П:Ф

П –річний обсяг продукції в гривнях;

Ф – середньорічна балансова варіть виробничих основни фондів.

2. Фондомісткість(Фм)= Ф:П

П –річний обсяг продукції в гривнях;

Ф – середньорічна балансова варіть виробничих основни фондів.

3. Матеріаловіддача = Ма:П Ма –витрачені матеріали (в гривнях);

П– вироблена проукція.

4. Матеріаломісткість =П:Ма

(матеріалоємність)

5. Енергомісткість = П:Е Е– використання енергії(в гривнях).

(енергоємність)

6. Металомісткість = П:М М –використаний метал (в гривнях).

(металоємність)

Останніми роками динаміка цих показників по більшості підприємств України незадовільна. Велика частина основних виробничих фондів зношена морально і фізично. Проблеми оновлення основних виробничих фондів, перебудови їх структури для України є дуже актуальними. Це пов'язано з необхідністю переходу до інтенсивного наукомісткого, ресурсозберігаючого типу суспільного відтворення, а також з тим, що на 90-ті роки припав період досягнення стану повного зношення дуже великими групами фондів. Вони були введенні в дію в 50-60-х роках ХХ ст. Ситуацію поглиблював кризовий стан економіки України впродовж тривалого часу. Це також позначилося на зменшенні купівельної спроможності господарюючих суб'єктів, що значно ускладнювало реалізацію вже виробленої продукції.

- 4 -

Найважливішими функціями фірми з погляду суспільства є:

1. визначення і задоволення потреб споживачів;

2. організація виробництва;

3. участь у розподілі суспільного доходу;

4. інвестиції в реальний капітал.

Кожного виробника цікавить питання, скільки товару виробляти і скільки продавати залежно від ціни і витрат на його виробництво. Для виробництва продукції підприємець повинен зробити певні витрати. До таких витрат належать елементи факторів виробництва, які використовуються у виробництві. Це витрати на оплату живої праці (заробітну плату); на будівлі та обладнання (інвестиції); оплату природних ресурсів (води, корисних копалин, що використовуються як сировина та матеріали) та палива; оплату інших енергоносіїв.

Витрати – головний фактор, що впливає на обсяг пропозиції фірми і її прибуток.

Те у, що обходиться виробництво продукції фірмі називається – витратами виробництва.

Те у, що обходиться виробництво продукції суспільству і називається – суспільними витратами.

Витрати (синонім) – є категорія „собівартість”.

К=С+V

В залежності від методу оцінки витрат виробництва поділяється на такі види:

1. Бухгалтерські витрати (зовнішні або явні) – це фактичні витрати підприємства, що йдуть на придбання ресурсів у зовнішніх власників ресурсів. Вони враховуються у бухгалтерських звітах: витрати на сировину, паливо, обладнання, оплата праці.

2. Внутрішні (неявні) – це витрати пов’язані з використанням власних ресурсів фірми. Вони включають:

· Втрачену (загублену) зарплату, яку міг би отримати підприємець як найманий працівник за свою спеціальність;

· Втрачена чи загублена орендна плата якби підприємець здавав би в оренду свої виробничі приміщення;

· Загублений відсоток на суму грошей, яку підприємець міг би покласти в банк замість інвестування в виробництво;

· „Нормальний прибуток” як дохід достатній для того, щоб підприємець залишився в цій галузі.

Нормальний середній прибуток – середній дохід на капітал вкладений у справу з подібним ступенем ризику.

3. Економічні витрати – це бухгалтерські та внутрішні (неявні) витрати.

В залежності від впливу зміни обсягу виробництва на витрати, вони поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати – це такі витрати, які не залежать від обсягів виробництва. Вони повинні бути оплачені навіть у випадку зупинки підприємства.

До постійних витрат відносяться:

· % за кредити;

· відрахування на амортизацію будівель та споруд;

· орендні платежі,

· заробітної плати управлінського персоналу.

Змінні витрати – це такі витрати, які залежать від кількості виробленої продукції.

Складаються з:

· витрат на сировину, матеріали;

· заробітної плати.

По мірі зростання обсягів виробництва вони зростають.

Сума постійних та змінних витрат утворюють валові або загальні витрати.

Поділ витрат на постійні та змінні є досить умовним, він залежить від періоду, за який проводиться аналіз. Наприклад, для тривалого періоду часу всі витрати є змінними, тому що в цей період все обладнання можна поміняти.

У західній економіці для вимірювання витрат на вироблену одиницію продукту використовують такі категорії;:

1. середні-загальні витрати (сума середніх-постійних та середніх змінних витрат);

2. середні-постійні витрати визначаються діленням загальних-постійних витрат на кількість виробленої продукції;

3. середні-змінні витрати – обчислюються діленням загальних-змінних витрат на кількість виробленої продукції.

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи.
Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Так, для зниження витрат, пов'язаних з використанням основних фондів, необхідно поліпшувати якість машин, устаткування, споруд, зменшувати частку пасивної частини основних фондів (кількість складських приміщень, інших споруд, тари тощо).
Слід особливу увагу звернути на зниження непродуктивних витрат - штрафів, відшкодування збитків тощо, пов'язаних із невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань. До таких витрат належать також прогули працівників на підприємстві. В Україні надзвичайно важливу роль у зниженні собівартості на підприємствах відіграє економія сировини, електроенергії, палива.

-5 -

Дохід є спонукальним мотивом і джерелом діяльності підприємства. Підприємство приводить у рух усі виробничі фактори - капітал, працю, природні ресурси - для створення продукту, його наступної реалізації та утворення доходу.
Прибуток фірми – це різниця між отриманим доходом фірми (виторгом) та витратами (собівартістю) фірми.

Загальний дохід (виторг) – це сума грошей, яку одержала фірма від реалізації продукції за певний проміжок часу.

Загальний дохід = сума цін товарів помножений на їх обсяг.

Рівень виробництва, при якому валові витрати дорівнюють валовому доходу, називаються – точкою беззбитковості.

Прибуток підприємця – це винагорода за ризик; це мотив, головний стимул діяльності.

Структурні елементи прибутку:

· заробітна плата підприємця за виконувані ним функції;

· нормальний прибуток(% на вкладений капітал);

· дохід обумовлений монопольним положенням підприємця.

Форми (види) прибутку:

1. Бухгалтерський– різниця між виторгом і зовнішніми витратами. У даному розрахунку ми оцінюємо лише поточні результати діяльності фірми. Але якщо необхідно проаналізувати стан фірми з огляду її перспективи, а, отже, найкращої з альтернатив використання її ресурсів, тоді слід обчислювати економічний прибуток підприємства. ;

2. Економічний– різниця між виторгом і всіма витратами. Наявність економічного прибутку є показником ступеня вигідності відлучення ресурсів від альтернативного використання їх в іншому виробництві.;

3. Чистий– той , який залишається у підприємця після всіх відрахувань.

Способи збільшення прибутку:

· Мінімізація витрат шляхом економії та раціонального використання ресурсів;

· Підвищення ціни на продукцію чи послуги.

Функції прибутку:

1. стимулююча;

2. інноваційна;

3. функція розвитку;

4. перерозподілу;

5. фіскальна.

Фактори, що впливають на зміну прибуткового доходу:

1. зовнішні – не залежать від підприємця:

· попит на товари і послуги підприємця;

· кон’юнктура ринку;

· податки.

2. внутрішні, які визначаються підприємцем;

· продуктивність праці;

· ефективність використання ресурсів;

· інформованість підприємця;

· використання передових технологій.

Чим вищий прибуток на одиницю витрат, тим вища мікроекономічна ефективність виробництва.

Економічна ефективність – це відношення прибутку фірми до витрат виробництва помножена на 100%.

П_р

Е_еф = ---------- *100%

В_в

Основним показником економічної ефективності є норма прибутку.

Загальна норма прибуткудорівнює відношенню річної суми балансового прибутку і середніх повних витрат виробництва помноженого на 100%.

P P

P’ = -------* 100%; P’ = ---------* 100%,

K C + V

де Р’ – норма прибутку

Р – прибуток

K(C+V) – капітал (витрати виробництва)

Норма прибутку – це показник і регулятор інвестицій (довгострокове капіталовкладення у виробництво).

У господарській практиці і в українській статистиці норму прибутку виражають через рентабельність.

Розрізняють загальну і розрахункову рентабельність.

Загальна рентабельність (R) дорівнює відношенню балансового прибутку за рік до середньої вартості основних фондів і нормованих оборотних засобів за рік помноженого на 100%.

Розрахункова рентабельність (R) дорівнює відношенню чистого прибутку до середніх повних витрат виробництва помноженого на 100%.

Фактори, які збільшують рентабельність:

- зростання обсягів добавленої вартості

- швидкість обороту фондів

- вдосконалення структури витрат

- економія основних фондів

- сприятливе коливання ринкових цін

Доход підприємця поділяється на дві частини:

1. особисте споживання підприємця;

2. нагромаджуваний капітал, який іде на розвиток фірми.

Існує „золоте правило” отримання прибутку:

1. якщо граничний дохід дорівнює граничним витратам – це точка беззбитковості;

2. прибуток є доти, доки ціна більша за середні валові витрати. Якщо ціна нища, то фірма повинна закриватися.

На прибутковість фірми діють об’єктивні економічні закони.

Закон падіння продуктивності факторів виробництва:

При наявності у виробництві постійних та змінних ресурсів продуктивність додаткової одиниці змінного фактора з певного моменту часу падає.

Читайте також:

1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
2. Активи, що реалізуються повільно (А3) – це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки 100 до 140 включно, а також рядок 250).
3. Акції вільного чи обмеженого обігу
4. Важкооборотні функції
5. Валютні резерви і стабілізаційні валютні фонди.
6. Види злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення
7. Види правопорушень у сфері обігу з відходами і юридичною відповідальністю за їхнє здійснення.
8. Виробничі засоби: основні та оборотні, їх характеристика і відмінні ознаки.
9. Виробничі фонди підприємства і витрати виробництва.
10. Виробничі фонди підприємства та їх кругообіг.
11. Витрати виробництва та обігу.
12. Відрахування в соціальні фонди.

Переглядів: 11320