Тема: КОМПОЗИЦІЯ І СЮЖЕТ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ

Лекція № 7-8.

Зміст:

Поняття про композицію літературного твору.
Групування персонажів.
Сюжет твору.
Позасюжетні елементи літературного твору.

Письменник намагається так подати картини життя, щоб читачі їх сприйняли, як живі, вважали події і вчинки персонажів закономірними. І він малює їх у зв'язку, зображуючи факти, події, поведінку людей в життєвих суперечностях. При життєвості зображення твір сприймається як закінчене ціле, повнокровне; певна ділянка життя постає перед читачем в усій повноті, і разом з тим у творі немає нічого зайвого. І особливо важливо, щоб твір, як явище мистецтва художній план твору, співвідношення всіх його складових частин, зв'язок картин, епізодів, пейзажів і т. д., взаємозв'язок усієї сукупності образів відповідно до ідейного змісту.

Будуючи літературний твір, письменникові завжди доводиться розв'язувати чимало важливих питань: які епізоди дібрати, які картини з життя людей або природи змалювати, як їх зв'язати в єдине художнє ціле, як розкрити образи в їх взаєминах, у зумовленості вчинків, як найемоційніше подати читачеві той кусок життя, що відображено в творі, і т. д. Розв'язання цих питань залежить під сукупності чинників, які характеризують творче обличчя письменника, від ідейно-тематичного задуму, творчої манери даного автора, його майстерності та ін.

Обумовленість композиції літературного твору ідейно-тематичним задумом, зокрема тими проблемами, які ставить і прагне розв'язати письменник, ясно розкривається хоч би на такому прикладі. Панас Мирний, ознайомившись з історією розбійника Гнидки, задумав «розгадати його чудовну появу», з'ясувати і собі, і читачам, чим викликаються явища протесту селян проти панів, поміщиків, земських діячів, представників царської влади. Письменник побачив у діях Гнидки протест, хай в антигромадській формі, але протест, соціальне зумовлений. І у нього виник задум — пояснити це в художньому творі.

Спочатку Мирний написав повість під назвою „Чіпка”, яка стала першим варіантом майбутнього роману. Повість становила собою історію життя Чіпки, показувала оточення, в якому він народився і виріс, розкривала формування його характеру, розповідала, як його скривдили, незаконно відібравши землю і залишивши без засобів до існування. Все і штовхнуло Чіпку на шлях крадіжок і т. д. Проте факти соціальної боротьби в повісті були мало розкриті, широкої картини селянського життя вони ще не давали. Чіпка ще не став шукачем правди. Все це з'явилося згодом при ускладненні й поглибленні первісного задуму, в результаті спільної роботи над твором братів Рудченків. Новий задум не міг вкластися в рамки повісті і попередньої композиції. З'явилась потреба в новій композиції, і твір переріс у роман в такій формі, в якій ми його знаємо зараз.

Звичайно, розв'язуючи питання про зумовленість подій, вчинків, характерів, письменник спирається на реальні зв'язки, які він спостерігає між явищами дійсності. Але мотивування подій і поведінки персонажів основане на тому, як автор розуміє явища дійсності.

Мотивування поведінки персонажів — одне з найважливіших питань, яке доводиться розв'язувати письменникові, коли він визначає композицію твору. Тут значну роль відіграє художній вимисел. Адже справа не в точній передачі того чи іншого життєвого факту, який може бути й випадковим, нехарактерним, а в розкритті закономірностей життя.

Питання композиції зв'язані також з літературними традиціями і з жанровою належністю творів. Літературні традиції, що складаються з розвитком літературних напрямів звичайно включають і питання композиції. Так, у літературі класицизму виробились певні вимоги щодо будови героїчних поем, од, драматичних творів, які не тільки застосовувались у художній практиці, а й були оформлені в багатьох теоретичних працях ( згадаймо, наприклад, вимоги щодо зачину поем, так званого ліричного безпорядку в одах, трьох єдностей у драматичних творах тощо).

Для багатьох романтичних творів першої половини XIX ст. характерне розгортання дії на фоні грізної бурхливої природи. Картини буремної ночі бачимо, наприклад, у баладах В. Жуковського («Громобій», «Уллін і його дочка», «Людмила»), у творах Рилєєва («Смерть Єрмака»), А. Міцкевича («Світезянка», «Тукай»), Л. Боровиковського («Молодиця»), А. Метлинського («Смерть бандуриста») та ін. Таким же пейзажем починається і Шевченкова „Причинна».

Композиція літературного твору великою мірою зумовлюється особливостями жанру. Жанри теж мають свій розвиток, свої традиції й особливості, зокрема в будові творів.

Якщо епічні й драматичні твори взагалі мають сюжетну будову, то ліричні, як правило, сюжету не мають. Взагалі композиція ліричних творів надзвичайно різноманітна й своєрідна. Але й сюжетні твори різних жанрів мають свої особливості щодо композиції. Для прикладу згадаймо деякі твори, які тематично мають багато спільного, а жанри їх різні. Так, «Прометей» А. Малишка — поема, „Комсомолець» В. Сосюри — балада. Обидва твори оспівують героїзм комсомольців, які жертвують собою для врятування радянських людей, але побудовані вони по-різному.

Питання композиції дуже важливі і для характеристики майстерності письменника. У побудові художнього твору чине найбільше виявляється та властивість людини, а саме: людині властиво виробляти відповідно до мірки кожного виду й творити, таким чином, за законами краси. В застосуванні до творів літератури й мистецтва це насамперед стосується композиції.

Про майстерність композиції писали ще Арістотель, Горацій, про це пишуть і зараз теоретики й письменники. Взагалі виробились певні вимоги щодо побудови художніх творів, зокрема щодо композиції. У свій час теоретики класицизму встановили тверді правила, як будувати твори різних жанрів. Але всі спроби встановити якісь вічні закони для творів певних жанрів виявились неспроможними, бо ті чи інші канони, правила — історично минущі, і коли можна про них говорити, то лише відповідно до її х естетичних вимог, які висувалися в певний час,

Давно визнано, що літературний твір становить собою єдине ціле і що побудова його повинна відзначатися єдністю, завершеністю.

Майстерність побудови художнього твору полягає насамперед у тому, що ідейний задум його гармонійно втілений у композиції і таким чином, композиція його є глибоко змістовною, художньо виправданою, бо вона зумовлюється змістом. Гармонійність побудови художнього твору вбачають зокрема, в стрункості й чіткості плану. Ось чому письменники, особливо автори великих творів, велику увагу приділяють загальному плану твору, визначенню частин, подій, зв’язкові між ними. Пушкін, наприклад, завжди складав плани своїх творів, надавав їм великого значення і дбав про те, щоб ці плани становили єдине ціле, викінчене.

Струнко побудований план роману Мирного „Повія». Роман поділяється на чотири частини, кожна частина — на розділи; зв'язок між частинами й розділами становить струнку цілісність і завершеність. Дуже чіткий план роману «Прапороносці” Гончара.

Стрункість і довершеність композиції полягає і в тому, що в творі немає зайвих сцен і епізодів. Великі митці завжди викидають сцени, які їм здаються зайвими. Автографи Коцюбинського, наприклад, свідчать, що письменник дуже вимогливо підходив до того, наскільки потрібна та чи інша сцена, той чи інший епізод у творі. В цих автографах є чимало викреслених епізодів.

Композиція кожного літературного твору має свої особливості, зумовлені своєрідністю його змісту і принципів відображення життя автором. Аналізуючи окремий художній твір, ми вивчаємо його композицію теж в її індивідуальній своєрідності. Здебільшого вивчення композиції передбачає розгляд таких основних питань: групування персонажів, особливості сюжету, роль поза сюжетних елементів.

У більшості художніх творів виступає чимало персонажів, принаймні кілька, а є твори, в яких дійових осіб дуже багато. Наприклад, у романі Л. Толстого «Війна і мир» виведено понад п'ятсот персонажів. Користуючись відповідними критеріями, всіх дійових осіб твору можна поділити на певні групи. Показуючи взаємовідносини між ними, письменник тим самим характеризує ті суперечності між людьми, які існують у дійсності.

У характері взаємовідносин зображених у творі груп або окремих людей великою мірою розкривається розуміння й оцінка письменником відповідних явищ життя, а також проблем, які він ставить. Ось чому вивчення групування персонажів у творі має велике значення для розуміння його ідейного змісту. Разом з тим воно характеризує і художню майстерність письменника, показує, наскільки природно й правдиво окреслено в творі взаємозв'язки між дійовими особами, в якій мірі місце, відведене окремим персонажам або групам їх, відповідає задумові, в якій мірі воно художньо виправдане.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: ЛІТЕРАТУРНИЙ ОБРАЗ	\|	Тема: МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.