МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Тема: МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУЛекція № 9-12 Зміст:
а) Добір слів; б) Діалектизми; в) Професіоналізми, жаргонізми, вульгаризми. г) Варваризми і макаронічна мова. д) Архаїзми і слов’янізми. е) Неологізми. 5. Тропи: а) Значення тропа; б) Порівняння; в) Метафора та її види; г) Символ; д) Оксюморон; е) Метонімія та її види; є) Перифраз; ж) Гіпербола й літота; з) Іронія і сарказм; і) Епітет. 6. Поетичний синтаксис. 7. Деякі питання звукової організації поетичної мови ( фоніки ).
Письменник змальовує життя у формі картин і образів, які повинні дати конкретно-чуттєве відтворення дійсності і мати естетичне значення. Як же досягти цього, як за допомогою мови — слів та їх сполучень — досягти конкретно-чуттєвого зображення дійсності і викликати естетичні почуття? Адже, читаючи художній твір, ми сприймаємо не картини дійсності, а букви, слова, сполучення слів, художній текст. І вже через цей художній текст перед нами постають картини дійсності, виникають певні уявлення. Мова людська, як ми знаємо, є засобом зносин між людьми, засобом спілкування і засобом оформлення наших думок і почуттів. У мові народу є багато слів, які зберігають, своє конкретно-чуттєве значення і легко викликають відповідні уявлення. Такі, наприклад, назви рослин: смілка (на стеблі її виступає речовина, подібна до смоли), нечуй-вітер (дуже низенька рослина, яка, мовляв, не чує вітру), сон-трава (квіти з похиленими голівками, ніби сплять), горицвіт (квіти червоного кольору), деякі назви кольорів: рожевий (колір квітів рожі), вишневий, рос. оранжевий (від франц. оrange — апельсин), польськ. niebieski (небєскі) — блакитний; або такі слова, як сутінки, покрівля. Слово сутінки зберігає в собі ознаку того, що вже темніє і предмети подібні на тіні. Але ж письменник пише не окремими словами, а вживає сполучення слів, речення. І от, вживаючи певне слово в поєднанні з іншими в контексті, письменник за допомогою цього сполучення легко може йти від загальних понять до конкретних уявлень. Контекст усуває полісемію. Наприклад, слово сад не може викликати в нас конкретного уявлення, воно багатозначне. Читаючи ж у Шевченковому вірші сполучення слів «Садок вишневий коло хати...”, ми обов'язково уявимо собі певні предмети. Сполучення слів вносить конкретизацію: говориться не взагалі про сад, а про садок вишневий і вказується, де він знаходиться (коло хати). Таким чином, сполучення слів викликає у нас певне конкретно-чуттєве уявлення. Крім того, для мови художніх творів властиве вживання слів не тільки в прямому значенні, а і в переносному, до того ж досить широке. Це явище має місце і в розмовній мові, і в творах публіцистичних, зустрічається воно і в наукових працях, але там воно не є специфічною ознакою. Для мови художніх творів це — ознака специфічна. Письменники користуються переносними (або, як ще кажуть, образними) висловами, щоб викликати певні асоціації, збудити саме ті, а не інші конкретні уявлення. Наприклад, Шевченко пише: Встала й весна, чорну землю Сонну розбудила... Тут слова встала весна, землю сонну розбудила вжиті в переносному розумінні, і вони змальовують початок весни як пробудження природи; земля, наче жива істота, встає після зимового сну. Асоціації, які тут збуджує поет, не випливають з безпосереднього розкриття змісту поняття «весна». Це — асоціації додаткові, які розкривають деякі ознаки весни, зближуючи їх з діями живих істот, що оживлює картину природи, відтворює її в розвитку і в конкретних проявах. Таким чином, у мові художніх творів комунікативна функція поєднується з естетичною. Комунікативна функція діє тут, як взагалі в усякій мові. Слова і сполучення їх є засобом передачі думок, але разом з тим у мові художніх творів вони повинні викликати конкретно-чуттєві уявлення і збуджувати естетичні почуття. Це є обов'язковою функцією мови художніх творів. Звичайно, аналіз мови є складовою частиною вивчення художнього твору взагалі і його треба робити в зв'язку з ідейним змістом, образами, певними елементами композиції, а не відірвано від них. Як і на інших етапах вивчення твору, ми тут повинні виходити з принципу єдності змісту й форми. Мова — це форма літературного твору, але форма змістовна.
Мові художніх творів властива виразність, експресивність. Не може бути художнього твору, позбавленого емоцій. Виразність, експресія мови завжди зв'язані з особою того, хто говорить чи пише, з його емоціями, з його ставленням до предмета, про який говориться. У творах літератури нам доводиться розрізняти мову автора й мову персонажів (до того ж мова кожної дійової особи своєрідна). Мова автора і мова дійових осіб відмінні, бо вони виконують у творі неоднакову роль. Мова автора — це мова розповіді й опису, прямої характеристики, авторських відступів і ліричного героя. В її особливостях, інтонаціях, у тому чи іншому її емоційному забарвленні виразно виступає образ автора, виявляється його ставлення до дійсності. Розглянемо для прикладу деякі місця з роману О. Гончара „Прапороносці”. Ось опис вечора, коли між боями настає затишшя: Вечори в роті, якщо вона не йшла рити траншеї або тягати шпали для перекрить, проходили в довгих задушевних розмовах. З завмиранням серця пускались тоді бійці в чарівні плавання поокеанах далекого, інтимного, мирного... Повний місяць у небі, сторожка тиша на землі... В ці місячні вечори бійці вилазять із своїх нір і збираються в траві за брустверами ходів сполучень. З тилу до самої вогневої підходить степ, і бійці лежать біля нього, як на березівеликого пахучого моря. Високе небо незнайомого півдня, терпкий аромат близького поля діють на бійців, мов якийсь чарівний трунок: зникають денні сварки, вгамовуютьсяпристрасті, всі стають ближчі між собою, одвертіші, мирніші, тихіші (А. Ю.). Тут в епічно змальовану картинку вриваються ліричні нотки. Характеристика «задушевних розмов» бійців як «чарівних плавань по океанах далекого, інтимного, мирного» дає ліричне розкриття мрій наших бійців на війні про мирне життя , показує, що за це мирне життя боролись наші воїни, визволяючи нашу країну і народи Європи від фашистських загарбників. Автор не безсторонньо це все описує: мрії бійців — це і його мрії, він разом з героями свого роману виступає як борець за мир, за встановлення мирного життя. Індивідуальний стиль письменника — явище взагалі складне і виявляється в особливостях манери автора, в особливостях використання ним лексики народної мови, в своєрідності образних висловів, синтаксичної будови речень. Вивчаючи мову автора, ми звертаємо увагу на всі елементи його індивідуального стилю. Мову автора ми вивчаємо в цілому, в зв’язку всіх її складових елементів. Всі вони в творі становлять єдине ціле, що виходить із задуму автора, відбиває його творчу своєрідність. Важливо також з’ясувати зв’язок мови автора з мовою певного часу, з мовою інших письменників, представників певного літературного напряму ( класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму ). Адже мова письменника зумовлена і розвитком літературної мови, і особливостями. мови, і особливостями стилів, характерних для літературних напрямів, для тих чи інших літературних шкіл. Мова персонажів у творі в більшій чи меншій мірі відмінна від мови самого автора. Адже мова персонажів є важливим засобом їх характеристики, засобом типізації й індивідуалізації. За допомогою мови персонажі спілкуються, висловлюють свої думки, переживання, почуття, прагнення. Мові людей різного віку, вдачі, становища, професії, епохи, різних місцевостей властиві певні особливості. Вони виявляються і в складі лексики, і в фразеологічних зворотах, і в характері інтонації, і у вимові звуків, слів і т. д. Над мовною характеристикою персонажів особливо багато доводиться працювати драматургам. У п'єсі кожний персонаж відзначається своєю особливою мовою. Скажімо, в «Наталці Полтавці» мова Наталки й Петра має багато спільного з мовою пісень, в яких вони висловлюють свої почуття; мова возного — це канцелярський жаргон, який характеризує його як чиновника. Навіть для висловлення䯔йдая, зокрема в піднесеному тоні і лексиці, виявляється його прагнення мислити в космічних масштабах, прагнення до всесвітньої революції. Мові Оксани і Стрижня властива стриманість, чіткість, що передає їх певні вольові якості. Мова боцмана Кобзи має елементи, які розкривають його націоналізм і дворушницьку поведінку. Індивідуалізація мови стосується не тільки п'єс, а й епічних творів. Наприклад, у «Fata morgana» Маланка і Підпара говорять народною мовою, але мова кожного з них має свої відмінності. Крім діалогів, особливості мови персонажів виявляються і у внутрішніх монологах, в яких автор передає роздуми дійових осіб, часом у непрямій мові, коли говорить від себе про ту чи іншу дійову особу; такі приклади часто можна знайти в творах Коцюбинського, Гончара. Аналізуючи художній твір, ми звертаємо увагу і на те, в якій мірі кожний персонаж постає перед нами з особливостями своєї лексики (загальнонародними словами, діалектизмами, професіоналізмами, варваризмами і т. д.), характерними фразеологічними зворотами, улюбленими слівцями, висловами, приказками, інтонаціями і т. п.
Читайте також:
|
||||||||
|