Тема: МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Лекція № 9-12

Зміст:

Мова як засіб художнього відображення дійсності.
Мова автора і мова персонажів.
Літературна мова і мова художньої літератури.
Лексика художнього твору:

а) Добір слів;

б) Діалектизми;

в) Професіоналізми, жаргонізми, вульгаризми.

г) Варваризми і макаронічна мова.

д) Архаїзми і слов’янізми.

е) Неологізми.

5. Тропи:

а) Значення тропа;

б) Порівняння;

в) Метафора та її види;

г) Символ;

д) Оксюморон;

е) Метонімія та її види;

є) Перифраз;

ж) Гіпербола й літота;

з) Іронія і сарказм;

і) Епітет.

6. Поетичний синтаксис.

7. Деякі питання звукової організації поетичної мови ( фоніки ).

Письменник змальовує життя у формі картин і образів, які повинні дати конкретно-чуттєве відтворення дійсності і мати естетичне значення. Як же досягти цього, як за допомогою мови — слів та їх сполучень — досягти конкретно-чуттєвого зображення дійсності і викликати естетичні почуття? Адже, читаючи художній твір, ми сприймаємо не картини дійсності, а букви, слова, сполучення слів, художній текст. І вже через цей художній текст перед нами постають картини дійсності, виникають певні уявлення. Мова людська, як ми знаємо, є засобом зносин між людьми, засобом спілкування і засобом оформлення наших думок і почуттів.

У мові народу є багато слів, які зберігають, своє конкретно-чуттєве значення і легко викликають відповідні уявлення. Такі, наприклад, назви рослин: смілка (на стеблі її виступає речовина, подібна до смоли), нечуй-вітер (дуже низенька рослина, яка, мовляв, не чує вітру), сон-трава (квіти з похиленими голівками, ніби сплять), горицвіт (квіти червоного кольору), деякі назви кольорів: рожевий (колір квітів рожі), вишневий, рос. оранжевий (від франц. оrange — апельсин), польськ. niebieski (небєскі) — блакитний; або такі слова, як сутінки, покрівля. Слово сутінки зберігає в собі ознаку того, що вже темніє і предмети подібні на тіні.

Але ж письменник пише не окремими словами, а вживає сполучення слів, речення. І от, вживаючи певне слово в поєднанні з іншими в контексті, письменник за допомогою цього сполучення легко може йти від загальних понять до конкретних уявлень. Контекст усуває полісемію. Наприклад, слово сад не може викликати в нас конкретного уявлення, воно багатозначне. Читаючи ж у Шевченковому вірші сполучення слів «Садок вишневий коло хати...”, ми обов'язково уявимо собі певні предмети. Сполучення слів вносить конкретизацію: говориться не взагалі про сад, а про садок вишневий і вказується, де він знаходиться (коло хати). Таким чином, сполучення слів викликає у нас певне конкретно-чуттєве уявлення.

Крім того, для мови художніх творів властиве вживання слів не тільки в прямому значенні, а і в переносному, до того ж досить широке. Це явище має місце і в розмовній мові, і в творах публіцистичних, зустрічається воно і в наукових працях, але там воно не є специфічною ознакою. Для мови художніх творів це — ознака специфічна. Письменники користуються переносними (або, як ще кажуть, образними) висловами, щоб викликати певні асоціації, збудити саме ті, а не інші конкретні уявлення. Наприклад, Шевченко пише:

Встала й весна, чорну землю

Сонну розбудила...

Тут слова встала весна, землю сонну розбудила вжиті в переносному розумінні, і вони змальовують початок весни як пробудження природи; земля, наче жива істота, встає після зимового сну. Асоціації, які тут збуджує поет, не випливають з безпосереднього розкриття змісту поняття «весна». Це — асоціації додаткові, які розкривають деякі ознаки весни, зближуючи їх з діями живих істот, що оживлює картину природи, відтворює її в розвитку і в конкретних проявах.

Таким чином, у мові художніх творів комунікативна функція поєднується з естетичною. Комунікативна функція діє тут, як взагалі в усякій мові. Слова і сполучення їх є засобом передачі думок, але разом з тим у мові художніх творів вони повинні викликати конкретно-чуттєві уявлення і збуджувати естетичні почуття. Це є обов'язковою функцією мови художніх творів.

Звичайно, аналіз мови є складовою частиною вивчення художнього твору взагалі і його треба робити в зв'язку з ідейним змістом, образами, певними елементами композиції, а не відірвано від них. Як і на інших етапах вивчення твору, ми тут повинні виходити з принципу єдності змісту й форми. Мова — це форма літературного твору, але форма змістовна.

Мові художніх творів властива виразність, експресивність. Не може бути художнього твору, позбавленого емоцій. Виразність, експресія мови завжди зв'язані з особою того, хто говорить чи пише, з його емоціями, з його ставленням до предмета, про який говориться.

У творах літератури нам доводиться розрізняти мову автора й мову персонажів (до того ж мова кожної дійової особи своєрідна). Мова автора і мова дійових осіб відмінні, бо вони виконують у творі неоднакову роль.

Мова автора — це мова розповіді й опису, прямої характеристики, авторських відступів і ліричного героя. В її особливостях, інтонаціях, у тому чи іншому її емоційному забарвленні виразно виступає образ автора, виявляється його ставлення до дійсності. Розглянемо для прикладу деякі місця з роману О. Гончара „Прапороносці”. Ось опис вечора, коли між боями настає затишшя:

Вечори в роті, якщо вона не йшла рити траншеї або тягати шпали для перекрить, проходили в довгих задушевних розмовах. З завмиранням серця пускались тоді бійці в чарівні плавання поокеанах далекого, інтимного, мирного...

Повний місяць у небі, сторожка тиша на землі...

В ці місячні вечори бійці вилазять із своїх нір і збираються в траві за брустверами ходів сполучень. З тилу до самої вогневої підходить степ, і бійці лежать біля нього, як на березівеликого пахучого моря. Високе небо незнайомого півдня, терпкий аромат близького поля діють на бійців, мов якийсь чарівний трунок: зникають денні сварки, вгамовуютьсяпристрасті, всі стають ближчі між собою, одвертіші, мирніші, тихіші (А. Ю.).

Тут в епічно змальовану картинку вриваються ліричні нотки. Характеристика «задушевних розмов» бійців як «чарівних плавань по океанах далекого, інтимного, мирного» дає ліричне розкриття мрій наших бійців на війні про мирне життя , показує, що за це мирне життя боролись наші воїни, визволяючи нашу країну і народи Європи від фашистських загарбників. Автор не безсторонньо це все описує: мрії бійців — це і його мрії, він разом з героями свого роману виступає як борець за мир, за встановлення мирного життя.

Індивідуальний стиль письменника — явище взагалі складне і виявляється в особливостях манери автора, в особливостях використання ним лексики народної мови, в своєрідності образних висловів, синтаксичної будови речень. Вивчаючи мову автора, ми звертаємо увагу на всі елементи його індивідуального стилю. Мову автора ми вивчаємо в цілому, в зв’язку всіх її складових елементів. Всі вони в творі становлять єдине ціле, що виходить із задуму автора, відбиває його творчу своєрідність.

Важливо також з’ясувати зв’язок мови автора з мовою певного часу, з мовою інших письменників, представників певного літературного напряму ( класицизму, сентименталізму, романтизму, реалізму ). Адже мова письменника зумовлена і розвитком літературної мови, і особливостями. мови, і особливостями стилів, характерних для літературних напрямів, для тих чи інших літературних шкіл.

Мова персонажів у творі в більшій чи меншій мірі відмінна від мови самого автора. Адже мова персонажів є важливим засобом їх характеристики, засобом типізації й індивідуалізації. За допомогою мови персонажі спілкуються, висловлюють свої думки, переживання, почуття, прагнення. Мові людей різного віку, вдачі, становища, професії, епохи, різних місцевостей властиві певні особливості. Вони виявляються і в складі лексики, і в фразеологічних зворотах, і в характері інтонації, і у вимові звуків, слів і т. д. Над мовною характеристикою персонажів особливо багато доводиться працювати драматургам.

У п'єсі кожний персонаж відзначається своєю особливою мовою. Скажімо, в «Наталці Полтавці» мова Наталки й Петра має багато спільного з мовою пісень, в яких вони висловлюють свої почуття; мова возного — це канцелярський жаргон, який характеризує його як чиновника. Навіть для висловлення䯔йдая, зокрема в піднесеному тоні і лексиці, виявляється його прагнення мислити в космічних масштабах, прагнення до всесвітньої революції. Мові Оксани і Стрижня властива стриманість, чіткість, що передає їх певні вольові якості. Мова боцмана Кобзи має елементи, які розкривають його націоналізм і дворушницьку поведінку.

Індивідуалізація мови стосується не тільки п'єс, а й епічних творів. Наприклад, у «Fata morgana» Маланка і Підпара говорять народною мовою, але мова кожного з них має свої відмінності.

Крім діалогів, особливості мови персонажів виявляються і у внутрішніх монологах, в яких автор передає роздуми дійових осіб, часом у непрямій мові, коли говорить від себе про ту чи іншу дійову особу; такі приклади часто можна знайти в творах Коцюбинського, Гончара.

Аналізуючи художній твір, ми звертаємо увагу і на те, в якій мірі кожний персонаж постає перед нами з особливостями своєї лексики (загальнонародними словами, діалектизмами, професіоналізмами, варваризмами і т. д.), характерними фразеологічними зворотами, улюбленими слівцями, висловами, приказками, інтонаціями і т. п.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: КОМПОЗИЦІЯ І СЮЖЕТ ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ	\|	Літературна мова і мова художньої літератури.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.