Літературна мова і мова художньої літератури.

Мова письменника своїм джерелом має ті мовні надбання, які народ створив протягом багатьох віків свого існування. Мова народу вабить письменника своєю силою й красою. З любов'ю відзивався про „миле рідне слово» Шевченко. Мирний вважав, що рідна мова — це „жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування». Рильський у вірші, прочитаному на IV з'їзді письменників України, так характеризує скарби рідної мови:

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих —рідна мова,

Весняних пахощі листків,

Сурма походу світанкова,

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа.

(«Рідна мова»).

З багатющої скарбниці народної мови письменники щедро черпають слова і фразеологічні звороти. Але мова нашого народу розвивається, і в цьому розвиткові важливу роль відіграє мова художньої літератури: вона є головним чинником в оформленні і створенні національної літературної мови. Літературна мова народу насамперед базується на мові письменників, Літературна мова українського народу — це насамперед мова Шевченка і його наступників – Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Франка, Коцюбинського, Лесі Українки, Тичини, Рильського, Малишка, Гончара.

Але мова літературна і мова художньої літератури не тотожні. Літературна мова — це не тільки та мова, якою пишуть письменники художні твори, а й мова публіцистики, преси, науки, школи; це мова, норми якої зафіксовано в граматиках і словниках. Всі ми відзначаємо, що певні слова належать до літературної мови, інші не належать, а властиві діалектам.

Мова художньої літератури базується на нормах літературної мови, і письменники в основному виходять з норм літературної мови. Але мова художньої літератури не обмежується тим запасом слів, висловів і граматичних форм, які встановлені як норми літературної мови. У мові художніх творів трапляються відступи від цих норм, і такі відступи виправдані, якщо вони зумовлені художніми завданнями.

Взагалі ж письменники дбають про чистоту мови., про додержання норм, прийнятих у літературній мові.

4. Лексика художнього твору та її особливості.

Кожне слово художнього твору в тій чи іншій мірі відображає дійсність, розкриває задум письменника. При цьому слово не тільки вказує на предмет, явище, ознаку, дію, а й має емоційне забарвлення. Письменник добирає такі слова, які і зображують предмети, явища і т. д., і передають його ставлення до зображеного.

Вивчаючи лексику художнього твору, ми і зосереджуємо свою увагу на тому, що робить вияв думок та почуттів своєрідним, що зумовлює збудження відповідних уявлень і емоцій.

Слід пам'ятати, що естетична функція слова виявляється лише в контексті. Те саме слово може по-різному змальовувати предмет і мати різне емоційне забарвлення залежно від контексту.

Народна мова — це невичерпна скарбниця слів для передачі різноманітних думок і почуттів. Вона має для означення багатьох понять не одне слово, а кілька, які вносять певні відтінки в розуміння речі або явища. І дуже важливо вибрати те слово, яке має потрібний відтінок, тобто з синонімів, що означають дане поняття, взяти той, який не тільки змальовує дане явище, а й має потрібне емоційне забарвлення. Наприклад, Шевченко у вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала») розповідає про кріпачку, що працює, на панському полі:

...не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана-сина годувать.

Пішла й пошкандибала – синоніми. Але слово пішла не передає ніяких відтінків дії, а слово пошкандибала показує, що кріпачка була втомлена і тому їй важко було йти, вона ледве ноги волочила, проте материнська любов сильніша за втому. Крім того, це слово має і своє емоційне забарвлення.

Багато синонімів в «Енеїді» Котляревського.

Також смислових і емоційних відтінків надають словам і висловам різні засоби словотворення та словосполучення. По-різному звучать слова, створені від одного кореня, але за допомогою різних суфіксів, як-от: дівчина —дівчинонька — дівонька — дівиця — дівуля - дівчище—дівчисько. Наприклад: «Дівчинонька по гриби ходила”, „Дівчино-рибчино, здорова була», «В тій світлиці дівонька русу косу чесала». І зовсім інакше звучить «дівуля» чи «пустотливе дівчисько” і т. п. Вживання слів, створених за допомогою зменшувальних і збільшувальних, пестливих і зневажливих суфіксів, надає висловам різних змістових і емоційних відтінків.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема: МОВА ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ	\|	Поняття фінансів і фінансової діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.