МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Літературна мова і мова художньої літератури.Мова письменника своїм джерелом має ті мовні надбання, які народ створив протягом багатьох віків свого існування. Мова народу вабить письменника своєю силою й красою. З любов'ю відзивався про „миле рідне слово» Шевченко. Мирний вважав, що рідна мова — це „жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, дослід, почування». Рильський у вірші, прочитаному на IV з'їзді письменників України, так характеризує скарби рідної мови: Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих —рідна мова, Весняних пахощі листків, Сурма походу світанкова, Неволі стогін, волі спів, Життя духовного основа. («Рідна мова»). З багатющої скарбниці народної мови письменники щедро черпають слова і фразеологічні звороти. Але мова нашого народу розвивається, і в цьому розвиткові важливу роль відіграє мова художньої літератури: вона є головним чинником в оформленні і створенні національної літературної мови. Літературна мова народу насамперед базується на мові письменників, Літературна мова українського народу — це насамперед мова Шевченка і його наступників – Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Франка, Коцюбинського, Лесі Українки, Тичини, Рильського, Малишка, Гончара. Але мова літературна і мова художньої літератури не тотожні. Літературна мова — це не тільки та мова, якою пишуть письменники художні твори, а й мова публіцистики, преси, науки, школи; це мова, норми якої зафіксовано в граматиках і словниках. Всі ми відзначаємо, що певні слова належать до літературної мови, інші не належать, а властиві діалектам. Мова художньої літератури базується на нормах літературної мови, і письменники в основному виходять з норм літературної мови. Але мова художньої літератури не обмежується тим запасом слів, висловів і граматичних форм, які встановлені як норми літературної мови. У мові художніх творів трапляються відступи від цих норм, і такі відступи виправдані, якщо вони зумовлені художніми завданнями. Взагалі ж письменники дбають про чистоту мови., про додержання норм, прийнятих у літературній мові.
4. Лексика художнього твору та її особливості. Кожне слово художнього твору в тій чи іншій мірі відображає дійсність, розкриває задум письменника. При цьому слово не тільки вказує на предмет, явище, ознаку, дію, а й має емоційне забарвлення. Письменник добирає такі слова, які і зображують предмети, явища і т. д., і передають його ставлення до зображеного. Вивчаючи лексику художнього твору, ми і зосереджуємо свою увагу на тому, що робить вияв думок та почуттів своєрідним, що зумовлює збудження відповідних уявлень і емоцій. Слід пам'ятати, що естетична функція слова виявляється лише в контексті. Те саме слово може по-різному змальовувати предмет і мати різне емоційне забарвлення залежно від контексту. Народна мова — це невичерпна скарбниця слів для передачі різноманітних думок і почуттів. Вона має для означення багатьох понять не одне слово, а кілька, які вносять певні відтінки в розуміння речі або явища. І дуже важливо вибрати те слово, яке має потрібний відтінок, тобто з синонімів, що означають дане поняття, взяти той, який не тільки змальовує дане явище, а й має потрібне емоційне забарвлення. Наприклад, Шевченко у вірші «Сон» («На панщині пшеницю жала») розповідає про кріпачку, що працює, на панському полі: ...не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана-сина годувать. Пішла й пошкандибала – синоніми. Але слово пішла не передає ніяких відтінків дії, а слово пошкандибала показує, що кріпачка була втомлена і тому їй важко було йти, вона ледве ноги волочила, проте материнська любов сильніша за втому. Крім того, це слово має і своє емоційне забарвлення. Багато синонімів в «Енеїді» Котляревського. Також смислових і емоційних відтінків надають словам і висловам різні засоби словотворення та словосполучення. По-різному звучать слова, створені від одного кореня, але за допомогою різних суфіксів, як-от: дівчина —дівчинонька — дівонька — дівиця — дівуля - дівчище—дівчисько. Наприклад: «Дівчинонька по гриби ходила”, „Дівчино-рибчино, здорова була», «В тій світлиці дівонька русу косу чесала». І зовсім інакше звучить «дівуля» чи «пустотливе дівчисько” і т. п. Вживання слів, створених за допомогою зменшувальних і збільшувальних, пестливих і зневажливих суфіксів, надає висловам різних змістових і емоційних відтінків.
Читайте також:
|
||||||||
|