Фінанси Київської Русі

Господарська діяльність

У найдавніших джерелах Київської Русі варяги вперше згадуються саме як відчайдушні й розбишакуваті купці. У VIII—ЇХ ст. від своїх поселень на Балтійському узбережжі вони по волзькому шляху рухалися на схід аж до Каспійського моря, де вступали в контакти з купцями мусульманського світу. На ЇХ ст., коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя, головною торговою артерією для Києва став славнозвісний шлях «із варягів у греки». Відтак заморська торгівля стала складати основу економічної системи Київської Русі.

Тому не випадково, що першою формальною угодою, укладеною київськими правителями, став договір князя Олега з Візантією (911 р.), згідно з яким руським купцям у Константинополі створювалися надзвичайно сприятливі умови. Коли у XII—XIII ст. у результаті пограбування Константинополя хрестоносцями та частих нападів кочовиків на торгові шляхи по Дніпру став занепадати обмін з Візантією, дедалі більшого значення для Києва набували торговельні зносини із Західною Європою, що головним чином йшли через Краків — Прагу — Регенсбург.

На противагу середньовічному Заходу, де земельна аристократія ухилялася від торговельної діяльності, в Київській Русі торгівлею активно займалися не лише бояри, а й сам князь. Більшу частину року перші правителі витрачали на збір данини у близьких і далеких землях своїх володінь, на перевезення її до Києва та на спорядження великої флотилії, що Дніпром везла до Константинополя невільників, хутра, льон, мед, віск та інший товар, який обмінювався на предмети розкошів. Навіть коли князі й бояри ставали більш осілими й прибирали у власність великі земельні володіння, значна частина продукції їхніх господарств призначалася для чужоземних ринків. Для заняття торгівлею існували різноманітні можливості, оскільки в руських містах сформувався численний прошарок купців, а його найбільш впливові й заможні представники вели заморську торгівлю й користувалися однаковими з боярами політичними та юридичними правами. Але у величезній більшості його складали просто дрібні крамарі, які торгували на внутрішньому ринку й часто визискувалися та закабалялися заможнішими купцями.

За оцінками сучасних учених, 13-15 % населення Русі мешкало у міських осередках. Як засвідчують літописи, у країні налічувалося близько 240 міст і селищ. Проте цілком імовірно, що десь 150 із них фактично являли собою укріплені поселення напівземлеробського люду. Серед майже 90 великих селищ і міст найбільшим був, поза всяким сумнівом, Київ. До монголо-татарської навали чисельність його мешканців становила близько 35-40 тис. (Лондон досяг таких цифр лише через 100 років). Для порівняння, такі важливі центри, як Чернігів та Переяслав, Володимир-Волинський, Львів і Галич, налічували не більше 4-5 тис. жителів кожен. Населення цих міст переважно складалося з дрібних торговців та ремісників, оскільки великого поширення набули ремесла. Так, у Києві було представлено від 40 до 60 різних ремесел, найважливішими серед них були теслярство, ковальство, гончарство та кожум'яцтво.

Деякі історики підкреслюють комерційну спрямованість економіки Київської Русі. Інші, на противагу їм, доводять, що її основу становило землеробство. Цієї ж думки тримаються видатні українські дослідники Михайло Грушевський, Дмитро Багалій та Ярослав Пастернак, а також провідні радянські фахівці з цього питання. Вони вважають, що оскільки слов'яни традиційно були людом землеробським, то малоймовірно, що у Київську добу вони раптом змінили спосіб життя. Додатковим підтвердженням цієї гіпотези є часті згадки про землеробську діяльність на Русі у літописах, аграрна орієнтованість календаря та міфології давніх слов'ян і, що найпереконливіше, - археологічні знахідки.

Недавні розкопки виявили, що у Х ст. на Україні користувалися залізним лемешем і що тут, як і в Західній Європі, дістала поширення відносно прогресивна двоі трипільна система сівозміни (за якою одна друга чи одна третя орної землі лишалася під паром). Культивувалися переважно пшениця, овес, жито та ячмінь. Значного поширення серед селян на Русі набула вигодівля худоби. Це забезпечувало їх не лише м'ясом та молоком, але й шкірою для одягу і взуття. Те ж саме можна сказати про розведення коней, свиней, овець, гусей, курей і голубів. Використання волів уможливлювало землеробство у ширших масштабах. Хоч селяни часто мали власний реманент, необхідний для обробки землі, вони, як правило, об'єднувалися в колективи, або общини (до них входили кревні родичі кількох поколінь на чолі зі старійшиною), допомагаючи один одному. Пізніше община виникала на основі спільності території, об'єднуючи сусідів, не пов'язаних кревно.

Якщо економіка Русі й була насамперед сільськогосподарською, то як же прихильники цього підходу пояснюють виникнення великих міських і торговельних центрів? Відомий радянський учений Михайло Тихомиров, погляди якого поділяють багато його радянських колег, стверджує, що появу численних ремесел зумовив розвиток і все відчутніший прогрес у сільському господарстві — відтак у районах великого зосередження ремесел виникали міста. Він визнає, що з появою міст важливу роль в їхньому піднесенні стала відігравати торгівля, проте не заморська, а перш за все між містом та аграрною провінцією.

Зважаючи на переконливі аргументи прибічників як «торговельної», так і «сільськогосподарської» інтерпретацій економічної історії Київської Русі, сучасні історики й тут схильні йти на компроміс. Погоджуючись, що князь, його дружина та найбагатші купці були заінтересовані передусім у жвавій та прибутковій заморській торгівлі, яка особливо процвітала до XII ст., вони також визнають, що у переважній своїй більшості населення Київської Русі займалося сільським господарством.

Важливе значення у господарському житті Київської держави мала внутрішня торгівля. Вона забезпечувала обмін між сільськогосподарським виробництвом, ремеслом і промислом. Формувалася система внутрішніх ринкових зв'язків спочатку в межах невеликих районів (кількох поселень) або сільськогосподарської округи міст, волостей, потім великих адміністративно-господарських земель.

Внутрішня торгівля велася переважно на торгах, коли впевні місце і час сходилися усі, кому потрібно було продати свій товар або купити вироби інших. Торги існували практично в усіх містах. У Києві їх було вісім, зокрема Бабин торжок на Горі та Торговище на Подолі. На ринкових майданах були постійні торгові приміщення. У великих містах торгівля велася щоденно, у менших — у певні дні тижня. Починаючи з XII ст. поблизу торгів будували храми, які відали службою мір і маси, збирали мита за користування ними. У Києві це була церква св. Богородиці Пирогощі на київському торговищі, у Чернігові — храм П'ятниці.

На торгах можна було купити зерно, печений хліб, овочі, рибу, м'ясо, молоко, вироби ремесла та промислів. У літописах XII—XIII ст. почали зазначати ціни у неврожайні роки. З Галицької землі привозили сіль, яку добували в Карпатах. У північні райони Русі везли зерно.

Зовнішня торгівля порівняно з внутрішньою була жвавішою. Через те що господарство мало натуральний характер, зовнішній ринок охоплював незначну частину господарської продукції.

Торгували українські племена переважно з пізньоантичними, а згодом з візантійськими центрами Північного Причорномор'я, Подунав'я. Серед племінної знаті користувалися попитом такі товари, як вино, столовий посуд з глини, скла та металу, бронзові фібули. В обмін за них вивозили хутро, мед, шкури, віск. Слабкішими були торгові контакти з племенами Середньої та Північної Європи, балтійським, фінно-угорським та тюркським населенням Східної Європи. Через землі давньоукраїнських племен проходив "бурштиновий шлях" з Прибалтики до Дунаю. Відомі торгові зв'язки з Великою Моравією, Болгарією, західно- та східнослов'янськими державними об'єднаннями, а також Хозарією і країнами Сходу. Іноземцями описано перебування руських купців на ринках Іраку, Ірану, Близького Сходу. Вже в VII—VIII ст. із зміцненням центральної влади київських князів зовнішня торгівля розширюється. Торгові шляхи з Києва простиралися з півночі на південь, із сходу на захід. Головним з них був так званий шлях із варяг у греки. Розпочинався він у Нижньому Новгороді. Системою річок з Дніпром були зв'язані Смоленськ, Любеч, Чернігів, Вишгород та інші міста. Купці з товарами прибували в Київ. У червні під Витичевом, що дещо нижче столиці, збиралися флотилії човнів і вирушали вниз Дніпром до Чорного моря. Торговий шлях закінчувався в Константинополі. Найважчим відрізком цього шляху були Дніпрові пороги, які простягалися на 100 км. Деякі з них, особливо Ненаситець, проїхати було неможливо, тому човни перетягували берегом волоком. Важливим осередком торгівлі було місто Олеш'є (Олеїпків, сучасний Цюрупінськ Херсонської області). Звідси флотилії вирушали у відкрите море.

Вплив української торгівлі на Чорному морі був дуже великий, навіть Чорне море отримало назву "Руського", яка вживалася ще довго після того, як українські купці втратили контроль над торгівлею. Торгівля з Візантією посідала перше місце в зовнішній торгівлі Київської держави.

Перед військовою загрозою візантійські імператори змушені були йти на уступки українським купцям, не збираючи з них мита і податків. Договір 907 p., який уклав з Візантією князь Олег, надавав пільги українській торгівлі. Пізніші договори — 944 p. і 956 p. — засвідчують, що торгівлі в політичному житті Київської держави відводилась велика роль.

За повідомленнями іноземців та руських літописців можна докладно перелічити товари експорту та імпорту київських купців. На ринки Візантії вони вивозили у великих кількостях мед, віск, хутро, мечі, рідше хліб та ліс, а привозили дорогі тканини — парчу, паволоки, оксамит, шовк, заморську зброю, південні фрукти, прянощі, ювелірні вироби з золота, срібла, дорогоцінних каменів — чаші, хрести, персні, кульчики, діадеми, вироби з емалі, скла, художній посуд, а також книги.

Досить інтенсивними були торгові зв'язки купців з країнами Сходу — Хазарським Каганатом, Великим Булгаром, Середньою Азією та арабським Близьким Сходом. Про це свідчать знайдені археологами золоті гроші, навіть скарби, в яких кілька тисяч монет. Торгівля велась Волгою, річками її басейну та сушею. Араби, купці з Середньої Азії верблюжими караванами привозили товари в Ітіль, Булгар, інші міста цього району. Звідси вони під посередництвом руських купців вирушали до Прибалтики та Київської Русі. За свідченнями арабського хроніста відомі експортні товари русичів: хутра соболів, білок, горностаїв, куниць, лисиць, бобрів, зайців, кіз, а також віск, стріли, березова кора, шапки, риб'ячий клей, риб'ячі зуби (ікла моржів), бобровий аромат, горючий камінь, оброблені шкури, мед, горіхи, яструби, мечі, панцирі, деякі породи дерев (берези, клену), вівці, бики.

З арабських товарів українські купці охоче купували намисто, золото, срібло, зброю, прянощі, шовк. У цьому обміні головну роль відігравали міста Середньої Азії Хіва, Самарканд, Шаші (Ташкент).

Торгівля зі Сходом була дуже прибутковою. Одне хутро чорної лисиці коштувало 100 червінців (золотих монет). Однак, коли у 1060 p. князь Святослав зруйнував Ітіль, Булгар, інші міста Волго-Каспійського регіону, східна торгівля перестала існувати.

Письмові джерела подають відомості, що українські купці в Х—XII ст. вели жваву торгівлю з Чехією, Польщею, Придунайськими країнами. Вони бували на торгах Франції, Італії і навіть Іспанії. Добиралися туди переважно сухопутними шляхами через Галичину і Волинь. Із Заходу руські купці привозили франкські мечі, латинські шоломи, сільськогосподарську сировину. Русичі завозили в Західну Європу товари свого традиційного експорту. В IX — на початку Х ст. вже функціонував торговий шлях Київ — Галич — Прага — Регенсбург. Письмові джерела вказують на існування в Х—XII ст. стабільних торгових зв'язків Русі з Німеччиною. Так, у Кельн наші купці завозили ювелірні вироби і хутро. Було налагоджено торгові зв'язки німецьких міст Любека, Штеттіна з Києвом. У Німеччину купці потрапляли через Польщу двома шляхами: сухопутним через Київ — Луцьк — Володимир — Люблін та водним — Дніпром, Прип'яттю, Західним Бугом.

У Польщу русичі завозили сіль, отримуючи натомість різні суконні вироби. За угорську мідь руські купці платили хутром. Є письмові згадки про торгові зв'язки Київської Русі з Англією, Францією та скандинавськими країнами.

Торгівля з країнами Заходу та Сходу дещо відрізнялась від візантійської. Сюди крім традиційних товарів везли також вироби ремісників. На ринках Чехії, Німеччини, Моравії, Польщі та інших країн можна було побачити ювелірні вироби русичів, а в країнах Сходу — мечі та кольчуги.

Важливими торговими шляхами були "соляний", "залізний", які поєднували Київську Русь з кримським узбережжям Чорного моря і Кавказом.

Київські князі контролювали всі шляхи басейну Дніпра, який залишався головною торговою артерією Східної Європи. Київ став великим торговим центром. Сюди стікалися товари із Скандинавських країн, Візантії, Сходу і Західної Європи. Він був також своєрідним транзитним місцем, через яке із сусідніх земель надходили товари.

Розвиток торгівлі мав велике значення для Київської держави. Якщо знать західноєвропейських країн була зацікавлена в розвитку торгівлі, то київські князі та їхнє оточення докладали чимало зусиль для й процвітання. Це засвідчують перші договори з Візантією, за якими створювалися сприятливі умови для українських купців.

Чому київські князі прагнули розвивати торгівлю? Розміри данини, яку вони отримували, перевищували їхні потреби, тому більша частина її мала реалізовуватися на ринку. Внутрішній ринок був недостатньо розвинений, щоб поглинути велику кількість меду, воску, хутра та інших товарів, їх можна було продати на ринках сусідніх країн.

Розвиток торгівлі дав змогу сформуватися стану купців. Найчисленнішою групою були дрібні торговці, які розносили вироби київських, галицьких, чернігівських та інших ремісників. Великі купці —"гості" — вели закордонну торгівлю. Вони реалізовували значні партії товарів, об'єднувалися в торгові корпорації — гільдії, мали вплив на політику держави. Купці й "гості" були під охороною князя.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансове господарство - історична форма задоволення колективних потреб.	\|	Кредитні відносини та монетна система Київської Русі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.