Парадигма спілкування у сучасній культурі

Спілкування - це завжди вплив. Навіть якщо подібне завдання не ставиться, спілкування змінює людей, які вступили у нього. Не завжди можна передбачити напрям таких змін. Людина може закритися від інформації, замість симпатії до комунікатора - отримати відторгнення, неприйняття.

Сила діалогічного впливу проявляється, як правило, не одразу і нарощується поступово. Ефект такого впливу триваліший і психологічно глибший. Захисні реакції носять більш доброзичливий характер: реципієнт²⁸, не погодившись з автором, може зберегти особисто до нього хороше ставлення. Діалогічний вплив рідко використовується з оперативною, тактичною метою, оскільки потребує часу на свою організацію, припускає деякий латентний період. Така форма впливу дозволяє передавати складний смисловий зміст, особисті позиції та уявлення.

Важливою умовою ефективного впливу є його початкова внутрішня логічність і продуманість. Потенціал впливу є як у моноло-

гічній, так і в діалогічній комунікаціях. Він знижується при спробі їх еклектичного²⁹, безсистемного злиття. Діалогічний впливефективний, коли виникає цілісна, внутрішньо гармонійна ситуація співробітництва партнерів по спілкуванню, яка забезпечує не стільки цілеспрямований вплив, скільки взаємодію.

Важлива умова успішного впливу у діалогічному спілкуванні - установлення довірливих стосунків, у створенні яких психологу відводиться важлива роль. Формуванню довірливих стосунків у процесі взаємодії «психолог-клієнт» сприяють: відкрите демонстрування своїх намірів; готовність до відкриття своїх почуттів, переживань і поглядів, як пов'язаних із ситуацією, так і тих, які виходять за її межі; доброзичливість, безоцінковість по відношенню до особистості реципієнта; демонстрування своєї компетентності у питанні, яке обговорюється; уміння переконливо висловлюватися, використовуючи різноманітні прийоми доведення; гнучкість поведінки, яка грунтується на інформації зворотного зв'язку.

У самому спілкуванні важливими стають ті моменти, які підкреслюють авторство, емоційний підтекст, відкривають можливості для дискусії та розвитку висловлених суджень.

Відкритість до впливу у реципієнта складаєтьсяз: готовності до діалогу з самим собою, зі світом; навичок ведення діалогу; відкритості у відношенні до даного комунікатора, здатності прийняти вплив з його рук.

За засобом передачі інформації комунікація може бути вербальна³⁰ і невербальна³¹.

Компонентами вербальної комунікації є говоріння³² та слухання³³. Для психолога важливими є обидва компоненти. Ефективне слухання передбачає:правильне розуміння слів і почуттів мовця;

зосередження на проблемі, яка обговорюється; забезпечення усвідомлення і розв'язання проблеми партнерами по спілкуванню; створення спільного інформаційного поля, спільного смислу; налагодження відвертих стосунків, взаєморозуміння.

Культураслухання включає:бажання почути; інтерес до інформації, зацікавлення, уважне, зосереджене, заохочувальне ставлення до співрозмовника, підтримування його позитивних емоцій; тактовність, стриманість зауважень; адекватне реагування на співрозмовника, стримування емоцій, сперечання, але не сварка; відкритість, прихильність до людини; легкий вплив на мовця вербальними та невербальними засобами; коректний аналіз інформації; співчуття, співпереживання, щирість; коректне уточнення, оцінювання почутого, легка критика; коректне підказування варіантів.

Залежно від поведінки учасників комунікативного процесу розрізняють слухання: нерефлексивне (умовно-пасивне)³⁴ та рефлексивне (активне слухання)³⁵ [2, сі 14-115]. Для психолога важливе і одне, і друге.

До причин, які утруднюють рефлексивне слухання, належать:багатозначність слів; неможливість висловити думку так, щоб вона була правильно сприйнята; віддаленість клієнта від основного предмета розмови, внаслідок чого може загубитися головна його думка; відключення, вибірковість уваги (відведення погляду від співрозмовника, безнадійний помах руки, перемінне переключення уваги з одного на інше); висока швидкість розумової діяльності (клієнт думає швидше, ніж говорить, тобто коли хто-небудь говорить, мозок більше часу вільний і тому відволікається від інформації); антипатія до чужих думок (індивід цінує свої думки більше, ніж думки інших).

У процесі взаємодії з клієнтом психолог може використовувати такі види рефлексивних питань:інформаційні³⁶, контрольні³⁷, орієнтувальні³⁸, підтверджуючі³⁹, ознайомлювальні⁴⁰, зустрічні⁴¹,

альтернативні⁴², спрямовуючі⁴³, провокаційні⁴⁴ та такі рефлексивні відповіді:з'ясування ⁵, перефразування⁴⁶, відображення почуттів⁴⁷, резюмування .

На шляху рефлексивного слуханняможуть виникати такі перешкоди: внутрішні- шкідливі звички слухання, пов'язані з конкретною особою (власні переживання, роздуми про проблеми, які не стосуються змісту розмови, фантазії, загострення уваги на зовнішності співрозмовника); зовнішні- сторонні шуми, акцент мовця, темп розмови, неординарна зовнішність спів розмовника (екзотичні прикраси, неадекватність міміки...), погана акустика, надто гучний чи тихий голос співрозмовника, температура приміщення, телефонні дзвінки, що перебивають розмову, обмеженість у часі, відчуття його дефіциту, неприємні запахи у приміщенні та ін.

Окрім рефлексивного, психолог використовує й інші види слухання:

- критичне- вимагає від психолога спочатку аналізу повідомлення, потім його розуміння. Доцільне під час ділової наради, конференції, дискусії. Недоречне, наприклад, на лекції, яку дає психолог, оскільки, відторгнення інформації не дає змоги почерпнути з
неї цінне;

- емпатійне- «зчитування» почуттів, а не слів.
Невербальна комунікаціяздійснюється за допомогою різних

знакових систем: жестів, міміки, пантоміміки, через прямі сенсорні чи фізичні (тілесні) контакти та ін., які забезпечують регулювання протікання процесу спілкування, створюють психологічний контакт між партнерами, збагачують значення, що передаються словами, спрямовують тлумачення словесного тексту; виражають емоції і відображають тлумачення ситуації...

Між вербальними та невербальними засобами спілкування існує своєрідний розподіл функцій: за допомогою словесного каналу ми можемо передати лише чисту інформацію, тоді як за допомогою невербальних засобів спілкування - тільки ставлення до партнера, з яким вступаємо у контакт.

Невербальні сигналиможуть бути двох видів: конгруентні- коли вони відповідають словесному висловлюванню; неконгру-ентні- не відповідають.

Народжена спільна інформація у процесі комунікації значно глибша, різноманітніша, ніж початкова, може від неї суттєво відрізнятися за смислом.

Виникнення спільної інформації не вирішує проблеми взаєморозуміння. Коли психолог і клієнт спілкуються, клієнт хоче висловити те, що він думає, а психолог - зрозуміти смисл висловленого, тобто обидва партнери прагнуть прийти до спільного смислу діалогу, але їм не завжди вдається налагодити таке взаєморозуміння швидко та без втрат. У процесі пошуку спільного смислу починають працювати і виникати чимало механізмів і феноменів, які або сприяють, або перешкоджають взаєморозумінню.

Наявність зворотного зв'язку - одна з умов налагодження взаєморозуміння.

Зворотний зв'язок- інформація про те, як реципієнт сприймає комунікатора, як оцінює його поведінку, слова; невід'ємна частина комунікативного обміну. Завдяки йому комунікація стає більш об'ємною, набуває другого дна та психологічного підтексту. Канал зворотного зв'язку покликаний поліпшувати взаєморозуміння. Фактично, це допомога партнеру по комунікації, пояснення того, як з боку сприймаються його слова, вчинки, які почуття він викликає в інших людей. Зворотний зв'язок повинен бути доступний для сприйняття і зрозумілий для осмислення [3].

Є.Мелібруда визначив 10 правил, як давати та приймати зворотний зв'язок, щоб він справді слугував поліпшенню взаєморозуміння:

1)говорити про особливості поведінки партнера у конкретній ситуації, а не про особливості його особистості в цілому («У цій ситуації ти виглядаєш безглуздо», а не «Ти безглуздий!»). У зворотному зв'язку треба уникати оцінок і висновків, ліпше просто описа-

ти поведінку людини в той чи інший момент і надати їй можливість самій зробити висновок;

2) зняти надмірну категоричність висловлювань. Твердження
«Ти завжди», «З тобою ніколи»... викликають захисну реакцію та
відображаються на зворотному зв'язку. У категоричності потягує
зарозумілістю, бажанням бути вище за співрозмовника. Крім того,
такі твердження найчастіше неправдиві. Сумнівно, щоб партнер
«абсолютно ніколи»;

3) відмовитися від натяків і непрямих посилань на минулі справи, події;

4) давати зворотний зв'язок відповідно до ситуації та дозовано (не можна кидати важливу інформацію, коли партнер уже майже зачинив двері; надлишок інформації тільки втомить і викличе закономірне бажання забути);

5) не можна нав'язувати зворотний зв'язок (у партнера є повне право відмовитися від нього).

У процесі комунікації ліпше використовувати «Я-повідомлен-ня» - це висловлювання позитивного чи негативного змісту на адресу партнера, які будуються за такою схемою:

• Коли Ви ...(дається опис конкретної поведінки партнера);

• Я відчуваю... (називаються почуття);

• Тому що ... (описуються причини такої поведінки);

• Я хочу... (які зміни у поведінці та словах були б бажаними для комуні катера).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Та соціально-психологічний процес.	\|	Відкритість-замкненість, монологічність-діалогічністьу роботі практичного психолога

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.