Та соціально-психологічний процес.

Спілкування як царина людської моральності

Етика спілкування у роботі практичного психолога

1. Спілкування як царина людської моральності та соціально-психологічний процес.

2. Парадигма спілкування у сучасній культурі.

3. Відкритість-замкненість, монологічність-діалогічність у роботі практичного психолога.

4. Моральні виміри спілкування (толерантність, повага, співчуття, милосердя, любов).

5. Культура спілкування та етикет психолога.

Єдина справжня розкіш - це розкіш людського спілкування

(А. де Сент-Екзюпері)

Спілкування у його людинотворчій функції - одна з центральних тем філософії XX ст., за своїм походженням і змістом воно - продукт вітчизняної психології та філософії.

Різноманітний світ людських відносин виступає сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому своєму аспекті, в якому він розкривається як спілкування. Отже, спілкування і виявляється справжньою цариною людської моральності [10, с.309].

Спілкування- поняття гуманітарне, насичене цінностями і суб'єктивними смислами, це форма існування і розвитку неповторної індивідуальності кожної людини; це універсальна реальність буття людини, яка породжується і підтримується різноманітними формами людських стосунків; взаємодія двох чи більше людей, яка полягає в обміні між ними інформацією пізнавального чи афективно-оцінного характеру [9].

Отже, спілкування можна розглядати як: обмін думками, почуттями, переживаннями; один із різновидів людської діяльності; специфічну форму інформаційного зв'язку; взаємодію, взаємостосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер.

Спілкуючись, люди намагаються емоційно оцінити один одного, зрозуміти вчинки, спрогнозувати поведінку іншого, змоде-лювати власну поведінку. Цього досягають використовуючи механізми соціальної перцепції: ідентифікацію, егоцентризм, емпатію, рефлексію, стереотипізацію, установки, атракцію, ефекти соціальної перцепції: ефект ореолу; ефект пріоритету; ефект новизни; ефект поблажливості, ефект бумерангу та ін.

Згідно з сучасними принципами виховання, вся модель комунікативних ситуацій орієнтована на оволодіння етичними нормами (культурою) спілкування.

К.Роджерс визначив три необхідних умови ефективної діяльності практичного психолога: щирість, безумовне прийняття іншої людини, здатність до емпатіиного розуміння клієнта. Як зазначає Р.Грінсон, найважливіші якості, що забезпечують результативність роботи психолога, - це, передусім, жвавий інтерес до людей, бажання допомогти їм у складних ситуаціях, добре розвинені емпатія та інтуїція. Велику роль відіграють й інші комунікативні якості, зокрема вміння підібрати потрібні слова і сказати їх у потрібний момент.

Серед складових психологічної культури особистості особливе значення надається культурі спілкування. Вона передбачає вміння використовувати різноманітні засоби та методи впливу на клієнта, адекватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефективну взаємодію. Справжня культура спілкування - це й знання про наявні стереотипи взаємодії, й уміння користуватися ними у відповідні моменти, а також уміння розв'язувати такі практичні ситуації, коли використання стереотипів не може дати позитивних результатів. Культура спілкування охоплює й орієнтацію на партнера як рівноправного суб'єкта спілкування. Вона передбачає активну взаємодію, цілковите взаєморозуміння психолога та клієн- та, на відміну від примітивного маніпулювання, яке, на жаль, ще трапляється на практиці [6].

Етику (культуру) спілкуванняможна визначити як сукупність моральних норм, правил і уявлень, які регулюють поведінку і стосунки людей у процесі їх взаємодії.

Значущою складовою психологічної культури професіонала є емоційна культура, яка лежить в основі моральності. Вміння вибрати адекватну форму прояву своїх емоцій, здатність володіти собою, керувати власними емоційними станами - це показник розвиненої емоційної культури психолога. Все це сприяє повноцінному спілкуванню, дає змогу знайти вихід зі складних конфліктних ситуацій [6].

Культура спілкування психолога передбачає вміння використовувати різноманітні засоби й методи впливу на клієнта, адекватно сприймати й розуміти його, налагоджувати ефективну взаємодію, орієнтуватися на партнера як рівноправного суб'єкта спілкування. Справжня культура спілкування - це й знання про наявні стереотипи взаємодії [7].

Будь-які людська дія чи вчинок можуть набути власного морального значення тільки в контексті міжособистісної взаємодії, тобто в контексті спілкування. Тільки за впливом, який справляє той чи інший акт діяльності на людське спілкування, взаємини, ми можемо судити про його справжню моральну вагу [10, с.306]. Реальне вираження людська моральність знаходить не у свідомості, і навіть не у діяльності як таких, а лише в царині живого спілкування. Саме у спілкуванні моральна проблематика набирає довершеної форми, реалізує свій духовний і гуманістичний потенціал.

Що ж таке сфера людських стосунків як царина моральності?

Насамперед зауважимо, що відносини між людьми здатні набувати принципово різного значення з погляду впливу на них моральної суб'єктивності людини.

У будь-якому суспільстві існує чимало сфер і відносин, у яких люди ставляться один до одного саме як до об'єктів, а не суб'єктів, вважають своїх партнерів своєрідними «мислячими речами» - закінченими, не здатними до принципових змін і відповідальних рішень, такими, реакцію яких на ті або інші дії завжди можливо передбачити [10, с.307]. Така об'єктивація людини є проявом відчуження від власної сутності. На жаль, у багатьох випадках подібне

відчуження доводиться розглядати як виправдане й закономірне.

Перебуваючи на будь-якій посаді, виконуючи будь-яку соціальну роль, людині найчастіше доводиться належно виконувати певні заздалегідь визначені дії, поводитися і реагувати на запити, що виникають, як свого роду об'єкт. Усе це - закономірна риса суспільного життя, без якої останнє втратило би будь-яку прогнозова-ність і стабільність.

Загроза дегуманізації виникає там, де людина звикає ототожнювати себе зі своєю функцією, своєю соціальною роллю, коли, образно кажучи, епізодична маска починає правити їй за власне обличчя. Образ такої самовідчуженої людини-функціонера, людини-ро-льовика став, можна сказати, кошмаром технічної цивілізації останніх століть, кошмаром, що тривожить уяву багатьох мислителів, письменників, митців (Е.Фромм, С.Беккет, Кабо Абе, Е.Іонеско та ін.). Ще Й.В.Гете говорив про «часткову людину» - людину, котра перетворилася на персоніфікацію якоїсь конкретної функції, якогось часткового завдання. Людина-око, людина-вухо, людина-мо-зок і т.д., на жаль, не стільки образи сюрреалізму, скільки персонажі історії останніх століть. Цілком очевидно, що людина, яка вважає себе чимось на зразок молотка, тягача, комп'ютера, не вельми придатна до повноцінного морального спілкування. «Адміністративною мовою» через накази та догани спілкуватися по-справжньому неможливо [10, с.307-308].

Справжній сенс людського спілкування розкривається тоді, коли співбесідник постає перед нами як істота-суб'єкт, яку неможливо підвести до будь-якої наперед заготовленої схеми, - істота принципово нескінчена, не завершена, здатна будь-якої миті повернутися до нас якимись новими несподіваними гранями. У такому спілкуванні завжди присутні елемент ризику, проблема вибору, морального самовизначення партнерів один щодо одного. Залежно від цього вибору й самовизначення спілкування може здатися для людини і справжньою розкішшю (А.де Сент-Екзюпері) і справжнім пеклом (Ж.ГІ.Сартр).

Зрештою, напевне, кожному відоме відчуття несподіваного «відкриття» співбесідника. Саме з цього моменту і починається справжнє людське спілкування, а разом з ним постають і його моральні проблеми: проблеми обов'язку, відповідальності, совісті, сорому, ворожості, любові та ін. Саме з цього моменту ці проблеми набувають свого конкретного сенсу, свого людського підґрунтя. Різноманітний світ людських відносин виступає сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед, у тому своєму аспекті, в якому він розкривається як міжособистісна взаємодія [10, с.309].

Отже, з упевненістю можна резюмувати, що спілкування є справжньою цариною людської моральності. Міжособистісна взаємодія впливає як на характер розвитку кожної окремої особистості, напрям її самореалізації, формування її духовного світу, так і на розвиток людської цивілізації та культури загалом.

У XX ст. відбувся справжній комунікативний переворот - поворот від позиції самодостатнього (монологічного) суб'єкта до прийняття принципів діалогу (Л.Фейєрбах, К.Маркс, М.Бубер, М.Бах-тін (жити - значить спілкуватися діалогічно). Причинами такого перевороту стали: зростаюча соціальна мобільність, динамізм життя, збільшення кількості та якісного спектру міжособистісних контактів, ріст і розвиток інформаційних засобів, який наближує віддалені країни, народи, культури, породжуючи своєрідний феномен «мультикультуралізму», що часом призводить і до не зовсім позитивних наслідків - зіткнень між ними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Головний етичний орієнтир психолога	\|	Парадигма спілкування у сучасній культурі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.