Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Методи господарсько-правового регулювання.

Методи ГП - це способи регулюючого впливу норм ГП на поведінку

суб'єктів господарювання.

Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин.

Метод приписів передбачаєправо прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва ( власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта1

- рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію;

- видача ліцензії;

- розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна і підприємствах-монополістах.

Метод автономних рішень- дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущих рішень і передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень.

Метод координації— забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору).

Метод рекомендацій- передбачає видання компетентними органами

пропозицій щодо певних дій у сфері господарювання ( це зразкові форми

договорів щодо окремих видів відносин; примірні засновницькі, установчі та

внутрішні правові документи суб'єктів господарювання.

Залежно від конкретних господарських ситуацій, інтересу держави стосовно тих або інших господарських відносин та інших чинників, що регулюють господарське життя, можуть використовуватися будь-які із зазначених методів, виходячи з того який з них буде найефективнішим.

 

Тема 3. Суб¢єкти господарювання

План

1. Поняття, види та ознаки суб¢єктів господарювання

2. Права та обов¢язки суб¢єктів господарювання

3. Форми, методи державного керівництва економікою.

4. Органи ДПС у взаємовідносинах із суб¢єктами господарювання.

Література:

 

Основна:

Господарський Кодекс гл.6,13.

ЗУ «Про державну податкову службу» від 05.02.1998 №83/98- ВР.

 

Додаткова:

Вінник О.М. Господарське право ( курс лекцій), К.Атіка, 2005. – С.114- 116.

Щербина В. С. Господарське право: Підручник. – 3тє вид., перероб. і доп.-К.: Юрінком Інтер, 2006.-656с.

Класифікація організаційно - правових форм господарювання: Класифікатор: Затверджено та введено в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 22 листопада 1994р. №288

Науково – практичний коментар Господарського Кодексу України. К. Юрінком-Інтер. 2004. – С.91-110, 212-221.

Мамутов В.К. Господарське право. - К. ЮрІнком Інтер,2002. – С.273-290.

 

 

1. Поняття, види та ознаки суб¢єктів господарювання

Суб’єкти ГП – це учасники господарських відносин, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.

Ознаки суб’єктів:

-безпосереднє здійснення господарської діяльністі;

Суб’єкти мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями.Їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарськоїдіяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому із своїх підприємницьких можливостей. Закон дозволяє вносити в статут будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.

- створеня у встановленому законом порядку;

Суб’єкти створюються у певних організаційно-правових формах, у яких здійснюється господарська або управлінська діяльність.

Організаційно-правову форму можна визначити як передбачену або санкціоновану правом організаційну структуру, в якій діє суб’єкт господарського права. Це або одна з форм підприємства, або установа ( міністерство ), або організація ( об’єднання громадян, яке є учасником господарських відносин ).

За загальним правилом, порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм суб’єктів господарського права визначається Господарським Кодексом, Цивільним Кодексом ( підприємства, об’єднання підприємств, міністерства тощо ). Крім того, підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства. Це може бути одна з передбачених законом форм, або, навіть, і непередбачена ( запозичена з-за кордону ). У цьому разі підприємець керується Господарським Кодексом, Цивільним Кодексом і своїм статутом або засновницьким договором.

- наявність майна, необхідного для здійснення господарської діяльності;

Суб’єкт господарювання має юридично відокремлене і закріплене за ним майно у формі основних фондів, обігових коштів, інших цінностей. Майно суб’єкта господарювання відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі в засновницьких документах (засновницький договір, статут, акт про створення, положення ), у самостійному або зведеному ( для господарських об’єднань ) балансі, який відображує вартість майна суб’єкта в цілому, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Правом власності і Господарським Кодексом, Цивільним Кодексом визначається правовий титул, на якому майно належить суб’єктові. Це може бути право власності, право повного господарського відання ( зокрема, щодо державних підприємств ), право оперативного управління ( щодо міністерств, інших державних установ і організацій, що перебувають на державному бюджеті ), право оренди ( орендні та інші підприємства, утворені на базі орендованого майна ).

- наявність господарської правосуб’єктності.

Суб’єкт господарювання має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобов’язання, виступати в судових органах. Правосуб’єктність суб’єкта господарювання визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов’язків.

Суб’єкти господарювання ( крім структурних підрозділів ) є юридичними особами.

 

2. Права та обов¢язки суб¢єкта господарювання

Права суб’єктів можна класифікувати відповідно до їх змісту.

Засновницькі права грунтуються на загальній формі права власності, згідно з якою власник «може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої, діяльності» ( ст.4 Закону «Про власність» ). Ця норма деталізована статями Господарського та Цивільного Кодексами.

Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками видів діяльності; право на вибір організаційно-правової форми; право на прийняття рішення про створення ; право змінювати в установленному порядку як діяльністья. Так і форму власності.

За загальним правилом ці та інші засновницькі права належать власнику.

Права в галузі управління, суб’єкти господарювання самостійно управляють своєю діяльністю. Порядок здійснення управління регулюється засновницькими документами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним з них є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу.

Управлінські права – самостійно визначати структуру суб’єкта господарювання; кількість і склад структурних підрозділів; приймати і змінювати засновницькі документи; затверджувати Положення про структурні підрозділи; формувати органи управління та призначати посадових осіб, визначати їх обов’язки.

Майнові права суб’єктів поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні майнові права врегульовані на підставі статей 133-147 Господарського Кодексу України. До них можна віднести:

- мати на підставі певного речового права основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображується на самостійному балансі;

- вести господарську та комерційну діяльність; бути у звязку з цим позивачем та відповідачем у суді, Господарському суді, захищати свої майнові права та інтереси;

- набувати на законних підставах майно ( купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший правомірний спосіб майно, використовувати його, поліпшувати);

- розпоряджатися майном ( продавати, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування; спісувати зношені основні фонди з балансу).

Спеціальні майнові права:

1). договірно-майнові ( укладати засновницькі, господарські договори та інші контракти і нести по них відповідальність; видавати закладні та інші фінансові зобов’язання; позичати гроші; інвестувати і реінвестувати кошти; одержувати рухоме і нерухоме майно як гарантію оплати боргу);

2). спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів: акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних сертифікатів, інвестиційних сертифікатів, векселів.

 

 

За аналогічною схемою систематизуються обов’язки суб’єктів:

1). зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності; на діяльність, що підлягає ліцензуванню одержати спеціальний дозвіл-ліцензію;

2). забезпечувати необхідну якість продукції, робіт, послуг;

3). заключати господарські зобов’язання та нести по них відповідальність;

4). вести бухгалтерський облік своєї роботи, надавати органам статистики передбачену законом звітність;

5). своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов’язкові платежі;

6). не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб;

7). охороняти навколишнє середовище від забруднення, іншого шкідливого впливу; раціонально використовувати природні ресурси; відшкодовувати витрати на відтворення та охорону природних ресурсів.

За порушення своїх обов’язків суб’єкти несуть майнову та іншу відповідальність, встановлену законами, а також передбачену договорами.


Читайте також:

  1. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
  2. Автоматичне регулювання.
  3. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
  4. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
  5. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
  6. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  7. Адміністративні методи управління
  8. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
  9. Адміністративно-правові (організаційно-адміністративні) методи мотивації
  10. Адміністративно-правові методи забезпечення економічного механізму управління охороною довкілля
  11. Аерометоди
  12. Акти застосування норм права в механізмі правового регулювання.




Переглядів: 966

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Методи господарсько-правового регулювання. | Форми, методи державного керівництва економікою

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.012 сек.