Зменшення народжуваності

Інша сторона демографічних проблем – народжуваність населення. У перспективі показники народжуваності в Україні, за оцінками експертів Інституту демографії та соціальних досліджень, кардинально не зміняться. За умови здійснення цілеспрямованої державної соціально-демографічної політики, індекс фертильності повільно зростатиме до 1,53 в 2040 році. Однак, навіть за сприятливих соціально-економічних умов, показники змінюватимуться повільно, із запізненням на 5–10 років, залежно від того, на що будуть спрямовані нормативно визначені заходи демографічної політики. Між тим, прогнозовані показники не зможуть забезпечити повернення кількості населення до рівня 1993 року - 52,2 мільйона.

Варто нагадати, що Україна ще сто років тому була країною із досить позитивною демографічною ситуацією. Наприкінці XIX сторіччя рівень народжуваності в Україні був дуже високий: у 1896-1900 рр. сумарний коефіцієнт народжуваності сягав 7,5 дітей. Проте й дитяча смертність була високою: з 1000 новонароджених не доживали до року 199. Найпоширенішою була сім’я з чотирма дітьми віком до 5 років. Цього цілком вистачало для розширеного відтворення населення. Потім відбулися Російсько-японська війна, революція 1905-1907 років, Перша світова війна, громадянська війна, Голодомор, 1937-й рік, Друга світова війна і голод, який був після неї. Все це прискорило демографічний перехід до нового типу відтворення населення, який закінчився в 1970-х роках. Друга світова війна закріпила тенденцію до внутрішньосімейного регулювання дітонародження. Україна завершила перехід до малодітної сім’ї.

За останні 10 років народжуваність в Україні скоротилася на 38,5%. Питома вага населення старшого 60 років складає п’яту частину, це один із найвищих показників у світі. Сім’ї з однією дитиною складають в Україні 26%, з двома – 14%, з трьома – всього 2%, а з чотирма – менше 1%. В цілому – 42,5% населення України має дітей віком до 18 років. Основна причина – рівень життя. Згідно з даними відділу досліджень проблем людського розвитку Ради по вивченню продуктивних сил України за межею бідності живе 27% населення України. Українці витрачають на харчування майже дві третини (60,5%) загальної суми своїх доходів (тоді як у Чехії 30%, у Німеччині - 16,2%, у Франції - 13,8%). Як свідчить опитування, проведене Інститутом соціології НАН України, 58,3% опитаних переконані, що дітей у сім’ї повинно бути двоє. Однак реалізувати бажане наважилися лише 10,5%.

З урахуванням таких висновків виникає запитання щодо показників розвинених європейських країн, де так само, як і в нас, середньостатистична сім’я має одну дитину. Радник Президента, доктор економічних наук Елла Лібанова вважає, що це пов’язано зі змінами життєвих стандартів. Згідно з гендерними дослідженнями, сучасна українська жінка, як і західноєвропейська, вважає улюблену справу, кар’єру і власну фінансову незалежність важливішими, ніж біологічну потребу мати дітей. Викликає занепокоєння, на думку Е. Лібанової, інше - тривалість життя в Україні.

Погоджуючись загалом із позицією відомого експерта, все ж зазначимо, що для більшості українських жінок “улюблена справа” полягає в звичайному виживанні. Далеко не кожна українська сім’я може дозволити собі таку “розкіш”, як жінка, зайнята виключно сімейними справами. Необхідно враховувати, що основною робочою силою тіньового сектору економіки України є саме жінки. А в тіньовому секторі діють свої закони. Там легко втратити роботу. Врахуємо також майже зруйновану систему дошкільних закладів для дітей віком до трьох років. У результаті жінка, перш ніж наважитись народити, має бути готовою не працювати не менше 3-х років. Між тим, відсутність більше року роботи за спеціальністю має свої негативні наслідки. Людина майже на 90% втрачає кваліфікацію, їй потрібні додаткові умови для відновлення, а інколи навіть психологічна реабілітація.

В сукупності зазначені фактори призводять до того, що найхарактерніший медико-демографічний показник - кількість абортів у співвідношенні з родами в Україні є позитивним. А якщо точніше, то від дитини у нас позбавляються в 1,2 разу частіше, ніж народжують, що набагато більше, ніж у розвинених країнах світу. Безпліддя ж після абортів, згідно з даними МОЗ, спостерігається у 70% жінок. Тому проблема може не стільки в “егоїстичних спонуканнях” середньостатистичної української жінки, скільки у відсутності нормативно закріплених елементарних соціальних гарантій материнства в Україні.

З європейського досвіду для нас важливо зрозуміти, що традиційні цінності в Європі заміщуються цінностями вітальними – людина повинна дбати про своє здоров’я, вона має нормально харчуватися, підтримувати фізичну активність. У нас же інтенсивне руйнування традиційних цінностей не супроводжується формуванням вітальних цінностей, що веде до високої смертності. Можливо, таке відставання вітальних цінностей від традиційних є природнім, адже, як показує практика, руйнування відбувається набагато швидше, ніж створення нового.

В Європі такі проблеми теж існували. Але в Україні руйнування традиційних цінностей поглиблюється патерналістськими настановами суспільства, коли люди продовжують очікувати на допомогу від держави. Скажімо, зниження смертності у 1960-і роки відбулося завдяки зусиллям держави, а не завдяки індивідуальним настановам людини. Держава подбала про санітарні норми, очищення води. Скорочення смертності, в основному, пояснювалося зменшенням поширеності інфекційних і паразитарних хвороб.

Коли держава скоротила свій контроль за розповсюдженням, наприклад, туберкульозу, ми отримали спалах захворювань, оскільки орієнтації населення на здорове життя ще не сформовані. Тому патерналістські настанови суспільства необхідно визнати об’єктивним явищем, з яким, з одного боку, необхідно рахуватись, а з іншого - йому, щонайменше, не потрібно потурати. Для прикладу. Як справедливо зазначають О. Скрипнюк та В. Тихий, коли йдеться про західні економічно розвинені країни і робиться зауваження щодо зниження темпів економічного розвитку, то виникає питання про необхідність скорочення частки соціальних витрат у державних бюджетах і, відповідно, зменшення кількості соціальних програм, реструктуризацію системи соціальної допомоги, перехід до нових систем соціального забезпечення тощо. А коли йдеться про перехідні держави, в тому числі й Україну, то тут здебільшого держава постає у вигляді дуже благородної і турботливої інституції, однак у якої ніколи немає достатніх фінансово-матеріальних ресурсів, щоб забезпечити гідне життя громадян .

Перинатальна смертність в Україні також вища, ніж в економічно розвинених країнах. Якщо перерахувати причини цього явища в порядку їх значущості, то можна отримати такий ряд: низька якість медичної допомоги, економічні причини, що зумовлюють неадекватне харчування вагітних і загальний рівень культури населення. Проблема ще й у тому, що майбутні батьки не вважають за необхідне пройти хоча б загальнодоступне медичне обстеження і в разі необхідності своєчасне лікування перед вагітністю. Не більше 50% українок свідомо планують свою вагітність, більшість із них не мають уявлення про збалансоване харчування протягом вагітності.

Та чи можливо засобами нормативно-правового впливу змінити демографічну ситуацію? Механізми, які б дозволили кардинально вплинути на цю ситуацію, на жаль, відсутні. Сьогодні основним заходом, який повинен спонукати до підвищення народжуваності, є суттєве збільшення допомоги сім’ям при народженні дитини. У зв’язку із зазначеним у короткостроковій перспективі ми маємо всі підстави очікувати значного підвищення народжуваності. Це триватиме не більше 2–3 років. Але й вони є немалим періодом. Зараз Україна перебуває в такому стані, що їй потрібно боротися за кожну дитину, за кожне народження. Питання не в тому, що це буде додаткова людина до 47 мільйонів – питання в тому, що це буде додаткова дитина, яка компенсуватиме у віковій структурі високу частку осіб похилого віку. Після цього, як свідчить і міжнародний, і власний український досвід таких дій, народжуваність знову почне знижуватись.
Так, для стимулювання народжуваності, наприклад у Швеції, вживалися досить радикальні заходи: на кожну другу й наступну дитину в сім’ї видавалася значна грошова допомога. В Німеччині жінка, яка має дитину віком до 6 років, може безбідно жити лише за рахунок держави. Такі заходи дозволили досягнути певних позитивних зрушень. В СРСР у 1983 році збільшили відпустку та допомогу по догляду за дитиною. Але це дозволило підвищити народжуваність тільки протягом 2-3 років. Тому, на думку автора, такі заходи є найбільш необхідними та ефективними тоді, коли в дітородний вік входять малочисельні покоління жінок. У нас цей період наступить у 2013-2014 роках.

Держава впливала й впливатиме на рівень народжуваності. Рішення про підняття допомоги при народженні дитини - це один із сильних кроків української влади. Хотілося б, щоб це був не поодинокий крок, щоб він був забезпечений реальними виплатами і за ним були зроблені й інші кроки. Потрібна цілісна, нормативно закріплена система, а це і покращення виховання, зміцнення системи ясел, дошкільних закладів, вирішення інших соціальних проблем молоді. В межах політики національної безпеки потрібна цілісна соціальна політика – тоді й демографічні тенденції принаймні стабілізуються.

Серед невідкладних заходів щодо заохочення народжуваності в Україні, на думку автора, доцільно передбачити:

- удосконалення нормативно-правової бази щодо захисту материнства і дитинства;

- розширення мережі служб репродуктивного здоров’я, планування сім’ї, медико-генетичного консультування, медичної допомоги жінкам під час вагітності та пологів;

- першочергове оснащення сучасною лікувально-діагностичною апаратурою родопомічних і дитячих лікувальних закладів;

- фінансування наукових медичних розробок і технологій, спрямованих на розв’язання актуальних проблем виходжування недоношених, новонароджених дітей, профілактики інвалідності;

- вдосконалення системи медичної освіти; активізацію проведення наукових досліджень з медичних проблем материнства і дитинства;

- вирішення питання щодо поступового наближення виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до прожиткового мінімуму;

- розгляд питання про надання пільгових кредитів сім’ям, які мають двох і більше дітей, для придбання і будівництва житла.

Важливим чинником, який впливає на рівень народжуваності в Україні, є українська сім’я. Сьогодні ми можемо говорити про те, що зазнав дуже серйозних трансформацій інститут шлюбу. І мова тут не просто про українську специфіку – йдеться про загальносвітову тенденцію. У багатьох країнах, як і в Україні, набуває поширення позашлюбне народження дітей, громадянські шлюби. Самі по собі ці тенденції не є чимось небезпечним. Але проблема полягає в тому, що консенсуальні або громадянські шлюби часто не є сталими. Коли ж шлюб розпадається, то розпадається сама основа для народження дітей. А діти, які виховуються у неповних сім’ях, дуже часто виростають з настановами на безшлюбність, бездітність тощо.

Кожна друга сім’я в Україні розпадається. Порівняно з 1985 роком показник реєстрації шлюбів знизився на 40%. І питання не тільки в лояльнішому ставленні суспільства до громадянських шлюбів. Усе більшу роль відіграє матеріальна нестабільність. Звідси збільшення кількості позашлюбних народжень: якщо в 1990 році вони складали 11%, то в 2007-у - 19%.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чинники отруєння.	\|	Міграційні процеси

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.