Теорія соціальної стратифікації

Теорія соціальної стратифікації була створена на початку 40-х років XX століття американськими соціологами Пітиримом Сорокіним, Толкоттом Парсонсом, Робертом-Кінгом Мертоном і іншими вченими, які вважали, що вертикальна класифікація людей і їх груп обумовлена поділом функцій у суспільстві. На думку вчених, со-ціальна стратифікація забезпечує виділення соціальних шарів за певними важливими для конкретного суспільства ознаками (критеріями): характеру власності, розміру доходів, обсягу влади, освіті, престижу, національними і іншими рисами. Соціально-стратифікаційний підхід є одночасно методологією і теорією розгляду соціальної структури суспільства. Він сповідає такі основні принципи як обов’язковість дослідження всіх шарів суспільства, застосування при їх порівнянні єдиного критерію, достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожного з досліджуваних соціальних шарів.

Соціальна стратифікація (від лат. – шар) – це розподіл су-спільства на вертикально розташовані соціальні групи і шари (страти), що мають різний престиж, власність, владу, освіту і т. ін.

Соціальна стратифікація позначає як сам процес, що безупинно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів, родин або цілих країн, але і їхнє нерівне становище. Вона є не тільки методологічною основою для виявлення шарів конкретного суспільства, але і відображенням цього суспільства. Простратифікувавши населення країни, можна виділити страти (шари), з яких вона складається. Тому стратифікація є рисою будь-якого суспільства. Англійський соціолог Е. Гідденс розрізняє чотири основних історичних типи стратифікованого суспільства: рабство, касти, стани і класи.

1. Рабство. Це форма нерівності, коли одні люди володіють іншими. Однак рабство не завжди було однаковим. Залежно від періоду свого розвитку або культури держави раб або знаходився поза законом (класична форма рабства), або йому приділялася роль слуги або солдата (держави пізнього рабства).

2. Касти. У різних регіонах розподіл на касти має різні форми. Кастовий розподіл особливо характерний для Індії. Як правило, межі між кастами дуже різкі, що практично виключає будь-яку соціальну мобільність. Каста пов’язана з індуїзмом і з навчаннями про «переселення душі». Чекання того, що в «наступному» житті каста людини підвищиться, спонукає індивіда суворо дотримуватися визначених суспільних норм.

3. Стани. Вони властиві європейському феодалізму. До найвищого стану належали аристократи і вельможі. До нижчого стану – духовенство, наділене значними привілеями. До третього стану належали вільні селяни, чиновники недворянського походження, купці та ремісники. Межі між станами не були такими різкими, як у кастовій системі, а соціальне переміщення було можливим, хоча і складним.

4. Класи. Цей тип стратифікованого суспільства став головним об’єктом соціології марксизму. К. Маркс вважав класову структуру суспільства основою розвитку і змін, а виникнення класів пояснював економічними чинниками – суспільним поділом праці, формуванням відносин приватної власності. В.І. Ленін застосовував багатофакторний аналіз класоутворюючих ознак:

· місце в системі суспільного виробництва,

· відношення до власності на засоби виробництва,

· роль у громадській організації роботи,

· розміри доходів і ін.

Сучасні дослідники при розгляді цього питання, беруть до уваги не тільки економічний капітал, вимірюваний у категоріях власності і доходу, але і культурний (освіта, особливі знання, вміння, стиль життя), і соціальний (соціальні зв’язки), і символічний капітал (авторитет, престиж, репутація).

Якщо для попередніх типів стратифікації досить було одного параметра, то класове структурування передбачає застосування су-купності критеріїв.

Класи не детерміновані віросповіданням або законом, належність до класу не є спадкоємною. Це – більш відкритий тип стратифікації, ніж інші, а його класові межі не настільки суворі. Тому соціальне переміщення за класовими ознаками – звичайне явище, оскільки приналежність до класу пов’язана з професією, матеріальним рівнем, майновим цензом індивіда, його залученням або не залученням до ключових контролюючих позицій у суспільстві й т.п.

Клас – це об’єднання людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їх життєві шанси, соціальні претензії і соціальні можливості спільно діяти.

У західному індустріальному суспільстві розрізняють, як правило, три класи.

Вищий клас. До нього належать роботодавці, керівники, топ-менеджери, усі, хто володіє виробничими потужностями або контролює їх, має високий майновий ценз (багатство).

Середній клас. Цей феномен сформувався в індустріальному суспільстві та розвився в постіндустріальному. Його ідентифікують за різними критеріями, у яких домінують наступні сутнісні ознаки:

1. Наявність соціальних груп, що займають проміжну позицію між верхами і низами суспільства, виконуючи функцію соціального посередника.

2. Порівняно високо забезпечена частина суспільства, що володіє власністю, має економічну незалежність, свободу вибору сфери діяльності. Висока якість життя, впевненість у майбутньому визначають його зацікавленість у збереженні соціального порядку, внаслідок чого він є соціальним стабілізатором суспільства.

3. Елемент соціальної структури, що зосереджує у своїх рядах кваліфіковані, найбільш діяльні кадри суспільства. Професійний склад середнього класу охоплює наукових та інженерно-технічних працівників, управлінський і адміністративний персонал, що не займає високих посад, інтелектуалів, що працюють за наймом, працівників сфери обслуговування, дрібних власників, фермерів, робітників високої кваліфікації. Середні шари сучасного західного суспільства складають приблизно 80 відсотків населення країни. Завдяки перерахованим якостям і високому соціальному престижеві середній клас виконує функцію агента технологічного і соціально-економічного прогресу.

4. Більшість населення високорозвинених західних країн є ос-новним носієм суспільних інтересів, національної культури, тобто властивому відповідному суспільству цінностей і норм. Поширюючи зразки власної культури на вищі і нижчі шари, середній клас виступає своєрідним культурним посередником суспільства.

Нижчий клас. До нього належать малокваліфіковані робітники, особи без професійної кваліфікації (так звані «сині комірці»).

Таким чином, при усій своїй значущості класова система являє собою один із проявів соціальної стратифікації. При цьому класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не підмінюють одна одну, а навпаки – сприяють побудові моделі соціальної структури. Розгляд соціальної структури в контексті стратифікації дає можливість описати механізми і способи формування конкретної ієрархії в
суспільстві. Це особливо важливо при дослідженні перехідних періодів у розвитку суспільства, коли змінюються механізми соціальної диференціації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціальна структура суспільства: основні види і елементи	\|	Українського суспільства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.