• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Суб’єкт права. Фізичні та юридичні особи

Форми і методи поточного контролю: письмове опитування

Методи навчання: розповідь, пояснення ,бесіда

Форми навчання: лекція – розповідь

Лекція 4. Тема 4. Особи цивільних правовідносин

Мета заняття: засвоєння студентами правового положення в Стародавньому Римі римлян, латинів, перегрінів, рабів, колонів

План

1. Суб’єкт права. Фізичні та юридичні особи.

2. Поняття правоздатності, виникнення та припинення.

3. Правове становище римських громадян.

4. Правове становище латинів. Юліанові латини.

5. Правове становище перегрінів. Публічні та приватні перегріни.

6. Правове становище рабів, вільновідпущеників.

7. Правове становище колонів.

Література: Л2, Л1, Л7, Л6, Л11, Л12.

Той, хто здатний носити право, бути носієм права, визна­вався суб'єктом права, особою. Ця здатність — не природжена, біологічна чи якась інша властивість людини, а соціаль­не явище, наслідок соціально-економічного розвитку суспільства. Людина може бути наділена зазначеною здат­ністю, позбавлена її або обмежена в ній державою. Так, вільна людина, продана в рабство, позбавляється здатності бути особою. Раб, звільнений з рабства, набуває здатності мати право.

У Римі суб'єктами права визнавалися тільки вільні люди. Раби є речі. Проте і вільні мали далеко не однакові права. Обсяг прав залежав від багатьох факторів (вони розгляда­ються далі). Здатність бути суб'єктом права, тобто право-суб'єктність (caput), у рабовласницькому Римі визначалась трьома станами (статусами): свободи, громадянства і сімей­ного стану (мал. 3). За статусом свободи населення Риму поділялось на вільних- і рабів; за статусом громадянства вільні утворювали п'ять груп: римські громадяни, латини, пере-гріни, вільновідпущеники і колони; за сімейним станом — глави сімейств та інші члени родини. Стани могли змінюва­тися (римський громадянин міг бути обернений в рабство або перегрій одержати статус римського громадянина тощо) і тоді відповідно змінювалась правосуб'єктність. Зміна ста­тусів дістала назву capitis deminutio.

Стан свободи (status libertatis) — це головний правовий стан: є свобода — певний мінімум прав, немає свободи — немає абсолютно ніяких прав. Тому зміни в стані свободи як найістотніші могли призвести до одного з двох наслідків: набуття свободи (раб, відпущений на волю); втрати свободи (вільна людина, продана в рабство).

Такі зміни дістали назву capitis deminutio maxima, тобто найбільші зміни, що призводили до набуття статусу суб'єкта права (особи) чи до його повної втрати.

Стан громадянства (status civitatis) відносив вільну людину до однієї з вищезазначених груп. Зміна цього статусу при­зводила лише до зміни громадянства: латини, перегріни могли бути римськими громадянами і, навпаки, римський грома­дянин міг бути вільновідпущеником (через рабство). Ці зміни правового статусу називалися середніми (capitis deminutio media) і впливали лише на обсяг прав; перегрій, що став римським громадянином, набував більших прав, а римський громадянин, що втратив цей статус (але не свободу), певною мірою обмежувався в правах. Однак зміни в цьому статусі не призводили до повної втрати правосуб'єктності.

Сімейний стан (status familiae) поділяв вільних на дві гру­пи: осіб свого права (persona sui juris) — глави родини (pater familias) та осіб чужого права (persona alieni juris). Всі інші члени сім'ї — так звані підвладні, оскільки вони знаходили­ся під владою глави сімейства. Як і в багатьох інших випадках, римляни не розробили поняття юридичної особи як особливого суб'єкта приватних прав. Ще в давні часи було помічено, що в деяких випадках носіями приватних прав можуть бути не тільки фізичні осо­би, а й деякі об'єднання, корпорації тощо. Згодом фізичним особам почали протиставляти осіб юридичних як ще один тип суб'єктів права (мал. 6). Вже в Законах XII таблиць зга­дувалися різного роду корпорації, колегії релігійного харак­теру, що мали змогу бути власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте для широкого розвитку цієї правової структури в Римі ще не було належ­них соціально-економічних умов. Не було й терміна «юри­дична особа», хоча саме це поняття застосовувалося і вико­ристовувалося в обороті досить частто. Принаймні заслуга римлян в створенні інституту юридичної особи незапереч­на. Саме римському праву ми зобов'язані тим. що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили в своє­му обороті, хоча й в господарському житті Риму юридичні особи значної ролі не відігравали навіть в пору розквіту торгівлі й господарства.

Римські юристи звертають увагу на те, що в окремих ви­падках майно належить не окремим громадянам — фізич­ним особам, а об'єднанням. Юрицт Марціан зазначав: «На­лежать сукупності, а не окремим особам, наприклад театри, що знаходяться в общині, а також стадіони» (Д. 1.8.6.1). Інший юрист Альфен приводить таке висловлювання: коли в легі­оні з бігом часу повністю обновиться склад воїнів, то легіон все ж таки залишається тим самим. Те саме стосується і ко­рабля, на якому внаслідок ремонту всі частини повністю замінені. Він залишається тим самим. Ульпіан проголошує: «Стосовно декуріонів чи інших сукупностей не має значен­ня, чи всі залишаються, чи залишається частина, чи весь склад перемінився. Навіть якщо дана сукупність звелась до однієї людини, то переважно визнається, що можна пред'я­вити вимоги до неї в суді і вона може заявляти вимоги в суд, бо право всіх зосередилось в одному і залишається ім'я су-, купності. Якщо є борг на користь сукупності, то це не є боргом окремій людині» (Д.3.4.1—2).

Однак усі ці висловлювання лише визнавали за такими об'єднаннями певні права та обов'язки. Чіткішим проявом ідеї юридичної особи було визнання за муніципіями (міськи­ми общинами) права на самоуправління і господарську са­мостійність. Це знайшло правове вираження в тому, що му-ніципії в своїх майнових відносинах отримали змогу керува­тися нормами приватного права. Цим вони прирівнювалися до статусу фізичних осіб. Згодом така сама правоздатність визнається за іншими корпораціями, проте розвиток юри­дичних осіб стримувався. Наслідком тривалого і досить важкого розвитку ідеї юри­дичної особи було визнання класичним правом певних оз­нак цього суб'єкта права:

а) в галузі приватно-правових відносин корпорації при­рівнювалися до фізичних осіб. Гай зазначав, що общини розглядаються як приватні особи (Д.50.16.18);

б) вихід із складу об'єднання окремих осіб не впливає на його юридичне становище;

в) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів. Це відособлена від її членів власність самої корпорації як особливого суб'єкта права;

г) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юри­дичними особами. Ці відносини здійснюються через фізич­них осіб, уповноважених на це в установленому порядку.

На цьому створення правової фігури юридичної особи не завершилось. Залишався ряд нерозв'язаних проблем, які римлянам так і не вдалося вирішити внаслідок політичних та економічних причин. В епоху імператорів створення кор­порацій було значно обмежено. Монархи взагалі боялися демократичних інститутів, тим більше об'єднань, діяльність яких могла бути небезпечною для них.

Найпоширенішими видами юридичних осіб в Римі були: скарбниця, мунщипії, різні спілки осіб однієї професії — пекарів, м'ясників, ремісників, могильників тощо. Визнава­лися юридичними особами різноманітні релігійні об'єднання. Проте Юлій Цезар, скориставшись пристойним приво­дом, розпустив всі корпорації, крім найдавніших. Август за­боронив без дозволу імператора утворювати будь-які корпо­рації, крім релігійних і деяких привілейованих (наприклад, поховальних товариств).

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випад­ках:

після досягнення мети, яка перед нею ставилась;

якщо її діяльність набувала незаконного характеру;

після вибуття всіх її членів.

Зауважимо, що мінімальна кількість, необхідна для функ­ціонування юридичної особи — 3 чоловіки.

У деяких випадках юридичні особи, з одного боку, могли приймати на себе обов'язки патроната, а з другого — зде­більшого не мали права бути спадкоємцями.

Читайте також:

1. III.Цілі розвитку особистості
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. Roboform - Ваш Особистий Зберігач Секретів!
5. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
6. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
7. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
10. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
11. Аксіологія права у структурі філософсько-правового знання. Соціальна цінність права.
12. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості

Переглядів: 685