Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Поняття та види речей. Види речових права

Римські юристи широко користувалися категорією «річ», ретельно регламентували правовий статус речей, види їх. Проблема речей займала одне з центральних місць і в само­му римському приватному праві, і в давньоримській юриспруденції. Багата казуїстика римських юристів щодо речей дає змогу сформулювати загальну уяву про речі.

Річ — певна частина природи, що є якоюсь цінністю для її володільця. Ця частина природи може бути ізольована від природи (наприклад, тварина, раб, будинок), а може бути і невіддільна від неї (наприклад, земля, вода, ліс). Не має значення й те, чи жива ця природа чи нежива (наприклад, тварина і будинок). З точки зору римського приватного права речами визнавалося все, що оточувало людину, могло бути об'єктом речового права і містило в собі певну вартість. Проте ці ознаки не обов'язкові для визнання того чи іншого об'єк­та річчю. Розвинуте римське приватне право знало безтілесні речі, тобто речі, що не мали матеріального субстрату. Реча­ми приватне право визнавало як те, що створене самою при­родою, так і те, що створене людською працею. Однак по­няття товару й речі за правовим змістом не співпадають. Товаром може бути об'єкт, який в момент продажу в при­роді ще не існував (наприклад, майбутній врожай, річ, яка ще буде зроблена), а річчю визнається тільки те, що наявне на даний момент

Оточуючий нас матеріальний світ складається з певних речей. Різноманітність їх настільки велика, що встановити які-небудь критерії для розмежування неможливо і недо­цільно. З приватно-правової точки зору речі поділяються на евні відособлені види, що зумовило їх різний правовий режим. Це має важливе значення. Деякі види речей зали­шилися сугубо римськими, інші — надовго пережили римське право (мал. 10). Розглянемо деякі з них.

1. Найважливішим і сугубо римським розмежуванням ре­чей на окремі види був їх поділ на манципні та неманципні (res mancipi et res nee mancipi), що певною мірою відповідає сучасному поділу на основні засоби виробництва і предмети споживання. Поділ зумовлений цінністю речей в господар­ському обороті. До манципних римляни відносили землю, рабів, робочу худобу і земельні сервітути — найважливіші і найцініші речі в господарстві. По суті, це основні засоби виробнщдва. Враховуючи їхню важливість для господарства і цінність при здійсненні правочинів, для них встановлено спеціальний, більш ускладнений порядок відчуження. На­приклад, для здійснення купівлі-продажу запрошувалися не менш як 5—7 свідків і вагар з терезами. Передача права влас­ності проходила в урочистій обстановці в присутності свідків з виконанням певних ритуальних дій. В давні часи купівля-продаж таких важливих речей проводилась рідко і виконання урочистих обрядів не обтяжувало оборот. Виконання цих ри­туальних дій дістало назву манципації (mancipatio). Речі, при відчуженні яких вимагалося виконати манципацію, почали називати манципними. Неманципні складали групу речей, для відчуженню яких виконання манципації не вимагалося.

Важливе правове значення цього поділу полягало ось в чому. Якщо при відчуженні манципних речей (наприклад, землі) обряд манципації не виконувався, право власності до набувача не переходило (з усіма наслідками, що з цього ви­пливають), тобто покупець землі, не дивлячись на сплату вартості і одержання землі у фактичне володіння і користу­вання, власником землі не ставав. Формалізм переважав над сутністю, що часто призводило до зловживань з боку про­давця, який формально залишався власником землі і мав право на цій підставі витребувати її назад від покупця. Рес­публіканські суди задовольняли такі позови.

Однак суть манципації полягала у засвідченні запрошени­ми свідками факту переходу права власності на особливо важливі речі від відчужувача до набувача. У випадку виник­нення сумніву в цьому факті присутні свідки могли підтвер­дити його дійсність. В класичний період манципацію не за­стосовували.

2. Наступним досить важливим і чисто римським поділом речей було розмежування за субстанціями. Речі, що мали матеріальнусубстанцію, називалися тілесними (res corporales), а ті, що не мали такрї субстанції, безтілесними (res in­corporates). До першого виду відносилися речі, до яких мож­на було доторкнутися_(дио tangere potest), наприклад земля, раби, худоба, будинок тощо, до другого — ті, які не можна було відчувати дотиком (quo tangere non potest). Це навіть не речі, а скоріше права, наприклад право спадкування чи пра­во, що виникає з договору, сервітути, право вимоги тощо. Наявні джерела підтверджують, що до безтілесних речей римляни відносили не речі в значенні предметів матеріаль­ного світу, а саме права.

3. Первісний поділ речей на pyxoмі та нерухомі (res mobiles, res immobiles) майже не мав правового значення. Вони підля­гали однаковому правовому режиму. Проте з часом право­вий режим рухомих речей почав відрізнятися від правового режиму нерухомих.

До рухомих відносили речі, які можна було пересувати_р. рросторі (наприклад, тварини, раби, домашній скарб тощо), а до нерухомих — ті, що не можна-було пересувати в прос­торі (земля, будинки, дороги, міські стіни тощо). До неру­хомих речей також відносили все, що було пов'язано з ними (наприклад, незібраний врожай, робочу худобу, призначену для обробітку землю, сільськогосподарський інвентар). Вони вважалися складовими частинами землі і підлягали поло­женню superficies solo cedit — зроблене над поверхнею слідує за поверхнею. Згідно з цим положенням, будинок, незалеж­но від того, хто будував його і за чий рахунок, — завжди власність володільця земельного наділу, на якому будинок збудовано.

Правовий режим рухомих і нерухомих речей чітко визна­чився в період імперії, хоча відмінності між ними помітні вже в епоху Законів XII таблиць. Цицерон, посилаючись на Закони XII таблиць, зазначає, що вже тоді були встановлені різні строки набувальної давності для земельних наділів та інших речей: «Давність володіння щодо земельного наділу (встановлювалася) в два роки, а щодо всіх інших речей — один рік». За часів домінату прийняті різні положення з пе­редачі прав на нерухомість і рухомість. Земля і земельні сер­вітути відносилися, наприклад, до манципних речей і вима­гали при передачі прав на них дотримання манципації.

4. Речі, що знаходяться в обігу, і речі, вилучені з обігу, — res in commercio, et res extra commercium. Якщо певна річ могла бути об'єктом права приватної власності і предметом право-чинів між окремими особами, вона знаходилася в обігу. І навпаки, якщо річ внаслідок яких-небудь своїх природних властивостей чи призначення не могла бути об'єктом при­ватної власності окремих осіб, вона знаходилася поза обі­гом, тобто була вилучена з нього.

Вилученими з обігу речами вважалися повітря, проточна вода, моря з усім вмістимим. До цієї ж групи римляни відносно щодо індивідуально-визначених речей застосовувався принцип — dominus sentit periculum — власник несе ризик (випадкової втрати речі), тобто збитки від випадкової втра­ти речі в усіх випадках, незалежно від того, у кого втрачена річ (у власника чи в третьої особи), завжди несе власник.

5. Виходячи з викладених положень, позичальник, який, на­приклад, випадково втратив гроші, не звільняється від обо­в'язку повернути одержану за позикою суму. Водночас по­зичальник за договором позички чи наймач за договором найму за випадкову втрату речі відповідальності перед влас­ником не несуть.

6. Римські юристи вважали речі діkbмими — divisae, якщо їх можна поділити в будь-який спосіб і вони при цьому не втрачають своєї господарської вартості і призначення (на скільки б частин не розрізана хлібина, вона залишається хлібом), і неділимими — indivisae, якщо при поділі вони втра­чали господарське призначення, цілісність (наприклад, зарі­заний і поділений на частини баран).

Ділимими вважалися земельні ділянки. Побудовані на них будинки поділялися тільки по вертикалі, поділялася неру­хомість, рухомі речі.

Такий поділ мав важливе практичне значення при розділі спільної власності. Спір, що виникав щодо спільної влас­ності на подільну річ, легко розв'язувався: річ в натурі роз­діляли між власниками. Значно складніше було розпоряди­тися річчю неділимою. При спільній власності на неї кож­ний співвласник мав право на ідеальну частку речі, зберіга­ючи при цьому частку в праві на річ в цілому.

7. Речі, що в процесі їх використання фізично зникали, називалися „спожитими, (resiquae usucbnsumuntur) — про­дукти харчування, корм для тварин, будівельний матеріал тощо. Вони й називалися споживчими, слугували для задо­волення потреб людини і використовувалися шляхом спо­живання: для вгамування голоду існували продукти, для зве­дення будівлі використовували пісок, цеглу тощо. До спо­живчих речей відносили гроші, оскільки скористатися ними -можнії тільки при витрачанні їх.

Pечі які служили людям триваліший час, вважалисяне-споживчими{res quae usu non consumuntur). В процесі одноразового використання вони не зникали, а при тривалому використанні зношувалися поступово (земля, будівлі, одяг тощо).

Природні відмінності зазначених речей зумовлювали їх різний правовий режим. Предметом договору позики були тільки споживчі речі, а в найм передавалися неспоживчі речі.

8. Римські юристи звернули увагу, що за фізичним скла­дом речі поділяються на три види:

1) такі що складаються з однієї матеріальної субстанції (земля, пісок, раб, тварина тощо,

2)штучніі утворення, створені при поєднанні різно­рідних речей (будинок, корабель, віз тощо);

3) сукупність однорідних речей, матеріально не пов'язаних, однак об'єдна­них загальним призначенням чи назвою (бібліотека, колек­ція, стадо корів, табун коней).

Речі, що складаються з однієї матеріальної субстанції, є простими — simplices, а поєднання речей (різнорідних чи однорідних) — складними — summae. В свою чергу, вони поділялися на штучні поєднання різнорідних речей і поєднан­ня однорідних речей. Інколи в складних виділяли головну річ та її приналежності (скрипка і футляр до неї). Вони існу­вали і незалежно одна від одної, проте лише при спільному їх використанні досягався найбільший ефект.

Приналежності поділяють правову долю головної речі. Так само менша частина сукупних речей поділяє правову долю їх головної частини. Отже, у випадку виникнення спору про приналежність окремих книг з бібліотеки, що нале­жать особі, питання вирішуються однозначно — чия бібліо­тека, того й книги. Частини речі юридичної самостійності не мали.

Римські юристи розрізняли плоди природні (ftuctus naturales) і цивільні (fructus civiles). Плоди, вирощені природою, тобто „самою річчю (наприклад, фрукти саду, приплід тварин), на­зивалися природними. Плід який проиносить річ внаслідок використання її в обороті, називався цивільним (наприк­лад, проценти, одержані за договором позики, плата за ко­ристування річчю за договором найму).

Правове значення поняття плодів і розрізнення їх видів полягало у відмінності їх правової долі. Згодом римські юрис­ти розширюють поняття плодів, включивши до нього будь-який прибуток (у вигляді як природних, так і цивільних плодів). Так виник термін доходи.

Сукупність різноманітних речей, з'єднаних єдиним госпо­дарським призначенням чи приналежністю, римські юрис­ти розглядали як одне ціле — майно дому, двору, сім'ї тощо. Воно складалося з різних предметів, де речі взаємопов'я­зані, ніби доповнюють одна одну і в сукупності дають бажа­ний ефект, якого хочуть досягти їх власники. До нього по­чали відносити все, що належить певній особі. У претор­ський період до складу майна відносили те, що залишалося після відрахування боргів кредиторів. З часом поняття май­на почали трактувати як сукупність прав і обоє 'язків. Отже, майно складалося з активу і пасиву, з вимог і боргів. Завжди слід мати на увазі, що до складу майна входять борги, а вони можуть складати значну і навіть більшу його частину. Ця обставина інколи примушує спадкоємців відмовлятися від спадщини. Таке визначення складу майна має значення при зверненні стягнення кредиторів на майно боржника.

 

 


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. IV. Обов'язки і права керівника та заступника керівника подорожі
  3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  4. А/. Поняття про судовий процес.
  5. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
  6. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  7. Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
  8. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  9. Адміністративне право як галузь права
  10. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  11. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  12. Адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності




Переглядів: 2374

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Поняття речового і зобов'язального права | Поняття та види володіння.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.02 сек.