• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Шляхи формування колективу.

Колектив здійснює функції:

· організаторську (керує своєю діяль­ністю),

· виховну (є носієм моральних переконань),

· стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) .

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що «вплив соціального і фізичного ото­чення утворює середні типи людей, нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обстави­ни дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності.

Стиль— внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття власної гідності, що випливає з уявлення про цін­ність свого колективу, гордість за нього; активність (готов­ність до впорядкованої ділової ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій.

Тон — загальне духовно-емоційне забарвленні діяльності ко­лективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм)/

Принципи діяльності учнівського колективу:

Єдність і цілісність. Первинні колективи й об'єднання не повинні організовувати свою діяльність ізольовано, а мають спрямовувати її на досягнення загальної мети ви­ховання всебічно розвиненої особистості.

Постійний рух уперед. А. Макаренко основним зако­ном колективу вважав рух як форму його життя, а будь- яку зупинку — формою його смерті. Реалізація цього принципу потребує послідовної постановки завдань, залучення вихованців до їх розв'язання, вияву з їх боку активності, переживання радості від успішного їх виконання.

Організація різноманітної діяльності. Людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку. З урахуванням цього учнів, крім навчальної діяльності, залуча­ють до суспільно корисної праці, спорту, художньої самодіяльності. Таким чином збагачується духовне життя ко­лективу взагалі й кожного його члена зокрема.

Формування почуття честі. Воно є індикатором став­лення учня до колективу. Почуття честі пов'язане з почуттями обов'язку й відповідальності. Учень, який дорожить честю своєї школи, відповідальніше виконує свій обов'язок.

Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій. Шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління до покоління всі надбання, традиції школи. Особливу увагу слід приділи­ти збереженню та примноженню шкільних традицій як неписаних законів, що роблять життя колективу змістовним, цілеспрямованим.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням. Важливою у цій роботі є система — низка послідовно по­ставлених перед колективом цілей, досягнення яких зумовлює перехід від простого задоволення до глибокого по­чуття обов'язку.

Важливо продумати таку систему для колективу загалом і для кожного учня зокрема.

Засобом згуртування учнівського колективу є й фор­мування в ньому традицій, бо ніщо так не цементує йо­го, як традиція. Особливо важливі так звані «традиції щоденного вжитку» — дотримання певних правил поведінки у повсякденному житті (наприклад, «у нашому класі не запізнюються», «у нашому класі допомагають один од­ному» таін.). Шкільні традиції виховують в учнів почут­тя обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці.

Сприяє згуртуванню учнівського колективу обґрунтований і використовуваний А. Макаренком принцип паралельної дії — вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування. Цю методику можна використовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організаціяколективної діяльності. Різноманітна спільна діяль­ність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згурто­вує і первинні колективи, і загальношкільний. Об'єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій його членів. Якщо учні, наприклад, самі знайшли предмет праці, вони розподілять обов'язки між собою, охоче займатимуться конкретною ділянкою робо­ти,переживатимуть радість від досягнутих успіхів.

Особлива роль у згуртуванні учнівського колективу на­лежить громадській думці, що формується переважно на третій стадії його розвитку. Формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи, проблеми, порушення норм поведінки (зловживати таким обговоренням не слід).

Позитивно впливає на колектив і учнівське самоврядування. Педагоги повинні зміцнювати його авторитет серед школярів, частіше звертатися по допомогу до членів учнівського самоврядування, радитися з ними. За таких умов учні починають прислухатися до них. Проте не слід обмежуватися тільки роботою членів самоврядування. Важливо, щоб кожен учень виконував конкретну, хоча б невелику роботу для загального блага, виявляючи себе при цьому як член колективу.

Продумана організація дозвілля учнів — колективні відвідування кіно, театру, організація екскурсій, турпоходів, підготовка та проведення шкільних свят і вечорів від­починку, участь у художній самодіяльності й інших заходах — допомагає об'єднати учнів у повноцінний колектив.

На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог з їхнього боку до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог на­самперед дбає про згуртованість загальношкільного колективу, відтак — про справи свого класу й лише потім — про власний успіх.

Особливості роботи з негативно спрямованими мікрогрупами учнів

У школах, де порівняно слабкі учнівські колективи, часто утворюються невеликі групи негативного спрямування. Дослідження свідчать, що більшість педагогічно занедбаних учнів (70%) належать до таких груп. У стосунках між їх чле­нами немає рівності, кожен прагне бути лідером. Більшість цих груп мають прихований характер. їх учасники, як правило, ігнорують шкільний режим, традиції педагогічного й учнівського колективу, завжди чимось незадоволені, але яв­но не висловлюють своєї позиції, діють обережно, іноді відверто порушують дисципліну. Навіть після того як було зафіксовано порушення ними дисципліни, вони намагаються викрутитися, щоб зменшити свою провину.

Поведінка кожного учасника групи визначається й регулюється поведінкою самої групи, і навпаки, досить одно­му з членів групи стати на шлях порушень шкільного режиму, як з почуття солідарності так само діє уся група.

Одна з важливих умов запобігання появі негативно спрямованих мікрогруп — комплектування класів або інших колективів з урахуванням індивідуальних особливостей педагогічно занедбаних учнів з таким розрахунком, щоб до одного класу чи гуртка не потрапило їх кілька. Звісно, новачок, який прибув з іншої школи, швидше ста­не на шлях виправлення, якщо з перших днів потрапить під вплив групи вихованців позитивного спрямування.

Нерідко негативні угруповання з'являються в школі через неправильну поведінку активу. Привілеї, якими іноді користуються його члени, відсутність контролю за його діяльністю призводять до непорозумінь, з'являється незадоволення діями активу, педагогічно занедбані підлітки об'єднуються, щоб протистояти йому.

Досвідчені педагоги «розкладають» негативно спрямо­вану групу: роз'єднують її членів, створюють групи взаємодопомоги у навчанні тощо. Іноді достатньо відокремити лідера від негативної групи й звести його вплив на гру­пу до мінімуму. Членів такої групи вводять у колективи позитивного спрямування, переконавши їх, що в нових умовах у них буде більше можливостей стати іншими. Важливо, щоб цілі вихованця збігалися з цілями нового колективу. Чим більше можливостей для досягнення своїх цілей у новій групі він побачить, тим швидше сприйме традиції, вимоги, погляди. З цією метою створюють спеціальні групи, які б задовольняли особисті інтереси вихованців (гуртки, спортивні секції, вокальні та інструмен­тальні ансамблі тощо).

Педагогічно занедбані учні по-різному ставляться до нових колективів або груп: одні швидко звикають, другі ще довго намагаються підтримувати контакти з поперед­ньою групою, треті конфліктують з членами нового колективу. Тому слід попередньо зорієнтуватися, які стосунки можуть скластися у них з новим оточенням. Це допоможе обрати відповідні виховні заходи, запобігти стихійно­му впливу самої групи, що може призвести до негативних наслідків.

У негативній мікрогрупі, як уже зазначалося, багато що залежить від її лідера. Тому для її переорієнтації велике значення має виховна робота з ним. Можна змінити становище лідера мікрогрупи в колективі класу, залучивши його до діяльності, корисної для колективу. Участь у ній позитивно впливатиме на нього, а через нього — і на всю групу. Якщо ж він глибоко педагогічно занедбаний, його ізолюють від групи, а в групі проводять відповідну виховну роботу. До такої групи без лідера можна ввести учнів, на яких вихователь спиратиметься у своїй виховній роботі з педагогічно занедбаними дітьми.

Ще один метод виховної роботи з групами негативного спрямування — розвінчання лідерів, поглиблення су­перечностей в самій групі. Для розкладу такої групи необхідно переконати її членів у аморальності й незаконності норм, що їх об'єднують, навести яскраві приклади. У результаті в декого з членів групи може з'явитися бажання порвати з нею.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги повинні надавати йому допомогу у виробленні єдиних установок, що виражається у правилах, законах життя навчального закладу; у створенні системи єдиних вимог; у впливі на тон і стиль стосунків у колективі; у підборі, навчанні та координації діяльності органів самоврядування; у плануванні, підготовці та проведенні запланованих заходів; у координуванні міжособистісних і ділових стосунків у колективі.

Спектр діяльності класного керівника є дуже широким, тому він повинен мати належні знання з педагогіки і психо­логії, щоб мати змогу невимушено знаходити контакт з ви­хованцями, організовувати навчально-виховний процес, адекватно реагувати на зміни, нововведення тощо. Класний керівник має бути справедливим, врівноваженим і добрози­чливим, розуміти і підтримувати своїх учнів, вміло скеро­вувати їх поведінку.

Одним з видів колективу є шкільний.

Рівні сформованості шкільного колективу визначають на основі стадій його розвитку.

Високий рівень сформованості шкільного колективу від­повідає третій стадії розвитку колективу, коли він повніс­тю виконує виховні функції, характеризується соціально ціннісними мотивами, демократичною спрямованістю. Чле­ни колективу відрізняються високим рівнем активності, іні­ціативності, самостійності в процесі діяльно­сті, моральної сформованості.

Середній рівень адекватний другій стадії розвитку коле­ктиву, характеризується появою активу, який бере на себе частину повноважень керівника колективу, ситуативними виявами демократичного співжиття. Члени колективу ви­являють середній рівень активності, ініціативності, само­стійності в процесі організації діяльності шкільного колек­тиву, моральної вихованості.

Низький рівень свідчить про першу стадію розвитку ко­лективу, характеризується індивідуалістичною спрямованіс­тю членів колективу, якого фактично ще немає. Керівник змушений брати на себе роль «диктатора». Активність, іні­ціативність, самостійність виявляються дуже рідко, відчут­ний низький рівень моральної вихованості.

Критерії визначення ефективності виховного впливу шкільного колективу об'єднують у такі групи:

Критерії оцінювання організаційної структури і скла­дових шкільного колективу:

— відповідність структури колективу соціальній моде­лі суспільства;

— чіткість розподілу функцій між внутріколективними об'єднаннями і органами управління;

— взаємозв'язок між внутріколективними об'єднання­ми (органами шкільного управління);

— здійснення управління діяльністю шкільного колек­тиву як єдиного процесу на основі співуправління педаго­гів, учнів, батьків, громадськості.

Критерії визначення характеру внутріколективних відносин:

— соціальна спрямованість внутріколективних стосунків;

— наявність стосунків взаємовідповідальності, взаємо­залежності;

— погодженість ділових і особистих стосунків між уч­нями різного віку у процесі різнопланової діяльності шкіль­ного колективу;

— наявність моральності в процесі спілкування;

— уміння узгоджувати колективні та власні інтереси.

Критерії незалежного оцінювання особистості члена­ми колективу:

— соціальна спрямованість: суспільна активність, гро­мадський обов'язок, ідеали, ціннісні орієнтири тощо;

— ставлення до трудової діяльності: відповідальність за доручену справу, творчий підхід, ініціативність у роботі, під­вищення професійних знань тощо;

— організаторська діяльність: ділові якості (цілеспря­мованість, працьовитість, дисциплінованість, ініціатив­ність), організаторські вміння чітко визначити мету і поста­вити завдання перед колективом і окремими його учасни­ками, розставити людей і організувати роботу трудового колективу, уміння налагодити контроль і стимулювання ді­яльності, оперативно розв'язати і об'єктивно оцінити ре­зультати роботи колективу;

— взаємини з товаришами по колективу: від­носини з учнями навчального закладу, підлеглими; добро­зичливість, повага, гуманність у стосунках з людьми.

Лекція № 11.

Тема. Розумове виховання. Формування пізнавального інтересу. Структура і шляхи формування світогляду. Зміст та завдання розумового виховання. Шляхи вирішення завдань розумового виховання.

Читайте також:

1. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
2. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
3. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
4. Алгоритм формування потенціалу Ф2
5. Алгоритм формування статутного фонду банку
6. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
7. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
8. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
9. Альтернативні шляхи охорони атмосфери
10. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
11. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
12. Аналіз причин аварійності та шляхи її зниження

Переглядів: 12653