Структура особистості за К.К. Платоновим.

План.

Лекція 2.1 Проблеми особистості у сучасній психології

1. Особистість та її психологічна характеристика.

2. Психологічна характеристика емоційних станів.

3. Темперамент.

4. Характер особистості.

Перші визначення особистості, дані філософами і психологами, мали досить широке тлумачення. Цим терміном означали все те, що належить людині: його тіло, психіку, поведінку, майно, культуру. Частково в широкому значенні слова це поняття використовується і зараз.

Однак частіше за все під особистістю розуміють включення в суспільні відносини системну якість індивіда, що формується в спільній діяльності і спілкуванні. Іншими словами, це утворення, які виникають в людині внаслідок його життя в соціумі.

Ви чули історії про дітей, які внаслідок різних обставин зовсім маленькими попадали до тварин. Вони виховувалися вовками, ведмедями, мавпами. Як ні дивно, дитина людини виживала, і навіть набувала велику фізичну силу, ставала міцнішою, витривалою від звичайного представника людського роду. Однак по своїй поведінці, діям, звукам вона нагадувала тварину, що виростила її. Якщо цю дитину вдавалося повернути до людей, то особистістю, як правило, вона стати вже не могла.

Ці приклади переконливо показують, що людина на світ не народжується з соціальними якостями. На світ з'являється лише індивід.

Індивід - представник роду людського, що має властиві цьому роду анатомо-фізіологічні ознаки тіла, особливу структуру мозку, колосальні потенційні можливості розвитку. Однак формування психіки індивіда по людському типу може початися тільки у разі його попадання в соціум, до людей, з якими він буде активно взаємодіяти.

Що ж все-таки такого специфічного набуває людина як особистість в соціумі? А.В.Петровський вважає, що однією з найважливіших іпостасей особистості є її соціальна роль. Опановувати своїми соціальними ролями чоловік починає дуже рано, знайомлячись з нормами, що регламентують поведінку в різних ситуаціях. Чим багатше “ролеве віяло" індивіда, чим природніше і простіше переходить він з однієї ролі на іншу, тим яскравіше і динамічніше його особистість. Застрявання на якій-небудь одній ролі, невміння змінити характер своєї поведінки в нової ситуації істотно обмежує особистісні можливості людини, тому, що люди перестають його розуміти, а сам він починає відчувати себе ніяково.

Крім того, становленням особистості "запускається" формування досить виражених відносин до власного “Я". У самому ранньому дитинстві починається цей процес. Будучи ще немовлям, людина починає помічати, що належить її тілу, відноситься до неї, пізніше вона вже може відрізнити свої дії від дій і поведінки іншої, примічає особливості власного характеру і, зрештою, створює цілісний образ свого “Я". Крім здатності описувати самого себе, у особистості розвивається ще і яскраве виражене відношення до себе.

Створюючи цілісний образ “Я", особистість намагається знайти йому гідне місце в системі складних соціальних відносин, відповісти на дуже непросте питання, в чому призначення людини в світі. Іншими словами, розвинена самосвідомість забезпечує свідому соціальну активність людини.

У індивіда в процесі життя в соціумі розвивається дуже важлива якість - здібність до персоналізації. Персоналізація - це прагнення продовжити себе, забезпечивши свою представленність в інших людях.

Розглядаючи поняття “особистість", психологи неодмінно стосуються поняття “індивідуальність".

Індивідуальність визначають як особливе, неповторне поєднання індивідних і особистісних властивостей, що дозволяє відрізняти одну людину від інших людей.

Коли встає питання про формування особистості, насамперед необхідно з'ясувати, що ж є “джерелом", “що запускає" цей процес. Як і чому взаємодія з собі подібними сприяє розвитку цих якостей?

Щоб відповісти на це питання, нам спочатку треба з'ясувати, що взагалі активізує психоенергетику людини? На одностайну думку психологів - це система потреб живої істоти.

Потреба - стан, виникаючий внаслідок суперечності між організмом і навколишнім його середовищем; стан потреби в чому-небудь життєво необхідному. Потреби виникають постійно, на будь-якому етапі розвитку індивіда. Чим активніше діє індивід в навколишньому світі, чим різноманітніше його активність, тим швидше міняється і ускладнюється система його потреб.

Види потреб:

ü природні(біогенні)– необхідні для підтримання і продовження життя;

ü культурні(соціогенні) – сформовані у процесі соціалізації, виховання в широкому розумінні, залучення до загальнолюдської культури як предметно (матеріальні потреби), так і функціонально (духовні потреби);

ü матеріальні потреби – необхідні для підтримання життя на рівні, що обумовлюється сучасними умовами суспільного розвитку (потреба в предметах побуту, техніці, транспорт);

ü духовні потреби– такі, що відображають соціальну природу людини (потреба в спілкуванні, самоствердженні, позитивній оцінці).

Щоб почати діяти, людині однієї потреби мало. Він повинен хоч би несвідомо відчути причину, збуджуючу його до дії, представити в загальних рисах область своєї активності. Тобто повинен виникнути мотив. Він звичайно виявляється після того, як ми, включивши уяву, починаємо “малювати" бажані картини. Так ось, внутрішня логіка цих картин, навіть якщо вони не стають надбанням нашого аналітичного розуму, буде визначати мотив майбутньої діяльності людини.

По мірі ускладнення характеру діяльності людини, ускладнюється і його потребо-мотиваційна сфера. Як вважав А.Маслоу, розвиток її йде від нижчих, фізіологічних рівнів ( потреби в їжі, теплі, самозахисті) до вищих, духовних.

Самої вищою потребою Маслоу вважав потребу до самоактуалізації (самореалізації). У ній, на думку багатьох вчених, все значення буття людини на Землі. Однак яскраво виражена ця потреба далеко не у всіх. Тільки 1-4 % всіх людей Землі - самоактуалізуючі особистості. Інші знаходяться на тому або іншому рівні потребо-мотиваційному розвитку.

Розвиток потреб і мотивів від нижчих до вищим не відбувається саме по собі. Індивід, задовольняючи через діяльність потреби більш низького рівня, стає іншим. Його відносини з світом робляться складнішими і глибшими, що. в свою чергу, сприяє виникненню більш змістовних духовних потреб.

Коли людина не в змозі задовольнити свої потреби, то в неї знижується самоповага. Американський психолог У.Джемс запропонував формулу, що визначає змінні, від яких залежить самоповага людини.

Самоповага = Успіх : Домагання.

Крім мотиваційної сфери джерелом рушення до ускладнення психічного вигляду особистості є діяльність.

Потреба тісно пов'язана з емоціями і в залежності від їх сили також переживається з різною мірою.

Особистість – активний носій свідомості з індивідуально-типовою структурою психологічних властивостей та якостей, який вибірково ставиться до оточуючої дійсності та виконує певні соціальні ролі; система соціальних якостей, набутих індивідом у процесі соціалізації, що визначаються його включенням у суспільні відносини, спільну діяльність та спілкування.

Схема процесу формування та розвитку особистості:

Народження ® Індивід ® Формування свідомості та самосвідомості ®

Мінімальна соціальна зрілість особистості (14-16 років) ®Сформована особистість (18-20) років ® Удосконалення особистості ® Завершення життя.

Основні ознаки особистості

Система особистісних відносин – суб’єктивно-оціночна, усвідомлена, вибіркова позиція особистості стосовно соціа-льного оточення, що проявляється у відповідній поведінці.

Рольова поведінка – виконання особистістю сукупності соціальних ролей, що свідчать про її належність до окремих соціальних груп чи суспільства в цілому.

Наявність певної культури – особистість складається з сукупності ієрархічно взаємопов’язаних та взаємодіючих психологічних якостей і властивостей.

Психологами запропоновано кілька структур особистості. Розглянемо декілька з них.

1. Біопсихічні властивості – переважно біологічно зумовлені якості, що мало піддаються цілеспрямованому формуванню (статеві, вікові, особливості темпераменту, можливо – патологічні властивості).

2. Психічні процеси– індивідуальні особливості окремих форм психічного відображення дійсності (пізнавальні процеси, воля, емоції і почуття).

3. Досвід особистості– поєднує знання, уміння, навички, звички поведінки.

4. Спрямованість– сукупність сталих мотивів, що орієнтують діяльність особистості та відносно незалежні від ситуації (інтереси, нахили, ідеали, переконання, світогляд в цілому).

Структура особистості К.К. Платонова піддавалась критиці, за те, що психолог розділяв біологічне і соціальне. Бо завжди біологічне частково стає соціальним.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Самосвідомістьяк усвідомлення себе може приймати різні форми і виявлятися як самопізнання, як самооцінка, як самоконтроль, як самоприйняття.	\|	Психологічна характеристика емоційних станів.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.