Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Самосвідомістьяк усвідомлення себе може приймати різні форми і виявлятися як самопізнання, як самооцінка, як самоконтроль, як самоприйняття.

Націлення людини на пізнання своїх фізичних (тілесних), душевних, духовних можливостей і якостей, свого місця серед людей складає суть самопізнання.

Самопізнання здійснюється:

По-перше, в аналізі результатів власної діяльності, своєї поведінки, спілкування і взаємовідносин з іншими за допомогою зіставлення цих результатів з вже існуючими нормативами.

По-друге, при усвідомленні відношення інших до мене (оцінок результатів моєї діяльності, вчинків, рис вдачі, рівня розвитку здібностей, якостей моєї особистості).

По-третє, самопізнання здійснюється в самоспостереженні своїх станів, переживань, думок, в аналізі мотивів вчинків і т.п. Самоспостерігання може відбуватися як по ходу здійснення діяльності або спілкування з іншими, так і після цього, при відновленні в пам'яті минулого.

Пізнаючи себе, людина розв¢язує важливе питання про наявність добра і зла у власній душі. Як уважав Шефстбері, в індивідуальній душі водночас існують дві особи, одна з яких здійснює вчинки, а друга спостерігає, обвинувачує, повчає.

Окрема людина не змозі змінити соціальні умови життя, які змушують декого вдаватися до саморуйнівних форм активності, протиправних дій. Але вивчаючи себе, відкриваючи своє справжнє єство, свою сутність, людина може поступово пізнати власні моральні риси, побачити у своїх глибинах щирість і доброзичливість, уміння співчувати й безкорисливо допомагати тим, хто цього потребує.

Самовдосконалення починається з непомітного нікому самобачення, повсякденної уваги до власних індивідуальних особливостей, до своєї неповторності, до найважливішого життєвого призначення. Довіряти собі, стати собі другом, досліджувати всі куточки своєї душі – саме так здійснюється самостворення.

Як зрозуміти правду про себе, знайти можливість скинути маску, порівняти внутрішній і зовнішній плани поведінки? Лише діти, глибокі старики та психічно хворі дозволяють собі життя без масок, демонструючи тотожність внутрішнього і зовнішнього, не займаючись ні самопізнанням, ані самостворенням. Здорова, цілісна особистість досягає доброчинності, стає здатною до життєвих і творчих успіхів, коли вдосконалює розум і волю, поєднуючи розум із благою метою.

Самопізнання є основою розвитку постійного самоконтролюі саморегуляціїлюдини. Самоконтроль виявляється в усвідомленні і оцінці суб'єктом власних дій, психічних станів, в регуляції їх протікання на основі вимог і норм діяльності, поведінки, спілкування.

Самопізнання виступає як основа для реалізації оцінного відношення до самого собі, або самооцінки.

Самооцінка -це той компонент самосвідомості, який включає в себе і знання про власне єство, і як оцінює людина сама себе, і шкалу значущих цінностей, відносно якої визначається ця оцінка. Самооцінка може бути адекватною і неадекватною (занижена або завищена). Завищена самооцінка приводить до формування таких особливостей особистості, як самовпевненість, зарозумілість, некритичність і т.п. Постійне заниження оцінки людини з боку навколишніх і самої особистості формує в ній несміливість, невіру в свої сили, замкненість, соромливість та ін. Адекватна оцінка і самооцінка забезпечує сприятливий емоційний стан, стимулює діяльність, вселяє в людину упевненість в досягненні намічених цілей.

Самосвідомість тісно пов'язана з рівнем домагань людини. Рівень домагань виявляється в мірі трудності цілей і задач, які людина ставить перед собою. Отже, рівень домагань можна розглядати як реалізацію самооцінки людини в діяльності і у взаємовідносинах з іншими.

У сучасній психологічній літературі є декілька підходів до дослідження проблеми самосвідомості. Один з них спирається на аналіз тих підсумкових продуктів самопізнання, які виражаються в будові уявлень людини про саму себе або “Я-концепція". Що ж означає термін “Я-концепція", яке реальне психологічне значення в нього вкладається?

Р.Бернс, один з провідних англійських вчених в області психології, що серйозно займався питанням самосвідомості, так визначає це поняття: “ Я-концепція” - це сукупність всіх уявлень людини про саму себе, зв'язана з їх оцінкою. Я-концепція, в суті, визначає не просто те, що собою представляє індивід, але і те, що він про себе думає, як дивиться на свою діяльність і можливості розвитку в майбутньому" [7; 31 ].

На схемі Я-концепція представлена у вигляді ієрархічної структури. На її вершині розташовується глобальна Я-концепція, що включає всілякі грані індивідуальної самосвідомості. У зв'язку з тим, що людина з одного боку володіє свідомістю, а з іншого - усвідомлює себе як один з елементів дійсності, У.Джеймс, перший з психологів, хто почав розробляти проблематику Я-концепції, глобальне, особистісне Я розглядав як подвійне утворення, в якому сполучаються Я-усвідомлюване і Я-як-об'єкт. Це - дві сторони одного цілого, завжди існуючих одночасно.

Як ми бачимо з визначення Р.Бернса, в Я-концепції виділяються описова і оціночна складові, що дозволяє розглядати Я –концепцію як сукупність установок, направлених на себе. У більшості визначень установки підкреслюються три головних елементи:

Переконання, які можуть бути як обгрунтованим, так і необгрунтованим (когнітивна складова установка).
Емоційне відношення до цього переконання (емоційно-оцінна складова).
Відповідна реакція, яка, зокрема, може виражатися в поведінці (поведінкова складова). Виділяють принаймі три основні модальності самоустановок(див. малюнок № 1).

1. Реальне Я- установки, пов'язані з тим, як людина сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, який він є в цьому часі.

2. Дзеркальне Я- установки, пов'язані з уявленнями людини про те, як його бачать інші. Дзеркальне Я виконує важливу функцію самокорекції домагань людини і його уявлень про себе. Цей механізм зворотного зв'язку допомагає утримувати Я-реальне в адекватних межах і залишатися відкритим новому досвіду через зворотній діалог з іншими і з самим собою.

3. Ідеальне Я- установки, пов'язані з уявленням людини про те, яким він хотів би стати. Ідеальне Я формується як деяка сукупність якостей і характеристик, які людина хотіла б бачити у себе, або ролей, які вона хотіла би виконувати. Причому ідеальні елементи свого Я особистість формує по тих же основних аспектах, що і в структурі Я-реального. Ідеальний образ складається з цілого ряду представлень, що відображають таємні бажання і спрямування людини. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Протиріччя між реальним і ідеальним Я складає одну з найважливіших умов саморозвитку особистості. Крім трьох основних модальностей установок, запропонованих Р. Бернсом, багато які автори виділяють ще одну, яка грає особливу роль.

4. Конструктивне Я (Я в майбутньому). Саме їй властива спрямування в майбутнє і побудова проективної моделі “Я". Головна відмінність конструктивного Я - проекту від ідеального Я полягає в тому, що він пронизаний дійовими мотивами і вони більше відповідають ознаці “прагну". У Я-конструктивне трансформуються ті елементи, які особистість приймає і ставить для себе як досяжну реальність.

Необхідно зазначити, що будь-хто з образів Я має складне, неоднозначне по своїй будові походження, що складається з трьох аспектів відношення: фізичне, емоційне, розумове і соціальне Я.

Таким чином, Я-концепція являє собою сукупність уявлень людини про саму себе і включає переконання, оцінки і тенденції поведінки. Внаслідок цього її можна розглядати як властивий кожній людині набір установок, направлених на самого себе. Я-концепція утворює важливий компонент самосвідомості людини, вона приймає участь в процесах саморегуляції і самоорганізації особистості, оскільки визначає інтерпретацію досвіду і служить джерелом очікувань людини.

Результатом самопізнання людини є вироблення нею системи уявлень про саму себе або «образу Я».У психологічних дослідженнях «образу Я» виділяють декілька автономних, формальних характеристик, що підлягають вимірюванню.

Результати таких вимірювань і складають комплексну оцінку рівня розвитку самосвідомості у різних людей або у однієї і тієї ж людини на різних етапах його життєвого шляху.

По-перше, це міра когнітивноїскладностіі диференціації, що вимірюється числом і характером своїх якостей, що усвідомлюються людиною; при цьому, чим більше якостей суб'єкт усвідомлює і чим складніші і узагальнюючі самі ці якості, тим вище рівень її самосвідомості.

По-друге, це міра вираження і конкретний склад«образу Я»,його значущості для індивіда. Люди можуть розрізнюватися і по силі інтенції, спрямованості на своє Я (у одних «образ Я» в центрі свідомості, у інших - на периферії), і по предмету усвідомлення: одні більше стурбовані своїм фізичним Я, інші - соціальним, треті - духовним.

По-третє, це міра внутрішньої цілісності, послідовності «образу Я». Він може відрізнятися внутрішньою узгодженістю або включати в собі суперечливі уявлення суб'єкта про самого себе. Суперечність, непослідовність «образу Я» викликає внутрішню напруженість, сумніви і коливання.

По-четверте, це міра стійкості «образу Я»у часі. У одних людей уявлення про себе залишається стабільних, у інших воно може бути нестійким, схильним до коливань і змін.

Загальним знаменником, інтегральним вимірюванням «Я» виступає самоприйняття і самоповагаособистості.

Самоповага співвідноситься з ціннісно-смисловими установками особистості; воно входить в структуру самосвідомості.

Благополучне становлення людської особистості і індивідуальності можливе лише у разі прийняття людиною самого себе, позитивної оцінки своїх здібностей, рис вдачі, свого місця серед інших людей.

У психології встановлено, що для осіб, які здійснюють правопорушення, характерна низька самоповага.

Наряду з усвідомлюваними процесами відображення зовнішнього та внутрішнього світу існують неусвідомлені явища. До них належать реакції організму людини на подразники, які перебувають на допороговому рівні, автоматизовані дії, сновидіння та значна кількість патологічних явищ (марення, галюцинації тощо).

Взаємодія свідомого та несвідомого досить складна. Її з’ясування є важливим для психолога, оскільки дає ключ до розуміння механізму психогеній та можливостей корекції розвитку особистості.

Несвідоме- теоретичний конструкт, вказуючий на психічні процеси, відносно яких відсутній суб'єктивний контроль. Несвідомим виявляється все те, що не стає предметом особливих дій по усвідомленню.

Експериментальна розробка поняття несвідомого була розпочата З.Фрейдом, який показав, що багато які дії, в реалізації якого чоловік не усвідомлює, мають осмислений характер і не можуть бути пояснені за рахунок дії інстинктів. Ученим було розглянуто, як та або інша мотивація виявляється в сновидіннях, невротичних симптомах, творчості.

Основою психічного життя, за З.Фрейдом, є “Воно” – неусвідомлена сукупність несвідомих потягів, інстинктів, найважливішими серед яких є “інстинкт життя” (Ерос) та “інстинкт смерті” (Танатос). За Фрейдом, усвідомлюються лише окремі моменти психічного життя, пов’язані з необхідністю пристосуватися до умов існування. Загалом же несвідоме являє собою конгломерат асоціальних, аморальних та алогічних психічних інстанцій. Одним із них є, наприклад, агресивність тобто вроджена схильність до наступальних і насильницьких дій, метою яких є подолання або знищення об’єкта агресії. Основним регулятором несвідомої психічної системи Фрейд вважав принцип задоволення. Отже, у несвідомому здійснюється боротьба між сексуально забарвленими інстинктом життя та потягом до смерті, яка зумовлює функціонування несвідомої сфери та її вплив на особистість у цілому, тобто на “Я” та “над-Я”.

У одній системі з “Воно”, стверджував Фрейд, у людини існує “Я”, яке і є свідомістю. “Я” керується принципом реальності. Сутністю “Я” є сукупність організованих сил, які контролюють сліпі несвідомі сили “Воно” та намагаються привести їх до певної відповідності з вимогами зовнішнього світу шляхом тимчасового упорядкування та здійснення над ними контролю реальності. Оскільки “моральна цензура” заважає безпосередньому впливу енергії несвідомих потягів на свідому діяльність людини, остільки ця енергія знаходить вивільнення у формі діяльності, яку сприймає суспільство (тобто відбувається сублімація). Сублімація- форма психологічного захисту. Характеризується тим, що при її реалізації енергія сексуального потягу перетворюється в соціально прийнятні форми активності, зокрема в творчу активність.

Однак не завжди конфлікт між свідомістю та несвідомим вирішується так легко. Фрейд вважав, що саме цей конфлікт стає причиною багатьох неврозів. Часто початком хворобогенних конфліктів є дитячі переживання.

Якщо несвідоме не може безпосередньо проникнути у свідомість, то намагається проникнути “обхідним шляхом”: у вигляді символічних образів, сновидінь, обмовок, забувань, помилок у писемній мові. Найбільш “гострі” конфлікти закінчуються психічними захворюваннями.

Ідеї З.Фрейда підтримала аналітична психологія.

Аналітична психологія- напрям неофрейдизма, автором якого є швейцарський психолог і культуролог К.Г.Юнг.

Це вчення засноване на понятті колективного несвідомому, в якому знайшли відображення дані антропології, етнографії, історії культури і релігії, проаналізовані Юнгом в аспекті біологічної еволюції і культурно-історичного розвитку, і яке виявляється в психіці індивіда.

Як одиниця аналізу психіки Юнг запропонував поняттяархетипаяк природженого зразка поведінки, відповідного різним пластам психіки людини: тварини, загальнолюдської, родової, сімейної і індивідуальної.

Надалі поняття несвідомого було істотно розширено. Виділяється декілька основних класів виявів несвідомого:

1. Мотиви, що не усвідомлюються, істинне значення яких не усвідомлюється внаслідок їх соціальної неприйнятності або суперечності з іншими мотивами;

2. Поведінкові автоматизми і стереотипи, діючі в звичній ситуації, усвідомлення яких зайве в силу їх відпрацювання;

3. Підпорогове сприйняття, яке внаслідок великого обсягу інформації не усвідомлюється.

Отже, між усвідомлюваним і неусвідомлюваним, свідомою і неусвідомлюваною психічною активністю відношення досить непрості, що й породжує різного роду пралогізми: або ж свідоме підпорядковується несвідомому, впливу архетипів, або ж навпаки, саме категорія свідомості тлумачиться настільки широко й абстрактно, що включає в себе всю психіку з її несвідомими потягами.

Певним кроком у вивільненні від такого роду “залежностей” є підхід, що має місце у вітчизняній психології і згідно з яким свідоме в системі психіки ідентифікується із сутнісним і тому підноситься над несвідомим, підпорядковує його собі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Свідомість і несвідоме.	\|	Структура особистості за К.К. Платоновим.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.