• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 1. Проблема походження свідомості.

Свідомість: генезис і сутність.

Лекція 10.

Свідомість так само первісна, як і.матерія. П'єр Тейяр де Шарден

Людське буття неможливе без звернення до свідомості, без "свідомого виміру".

Жан-Поль Сартр

Свідомість є, з одного боку, усвідомлення предмета, а з другого боку, усвідомлення самої себе: свідомість того, що для неї є істинне, і усвідомлення свого знання про це.

Георг Гегель

Однією з найбільших таємниць світу є людська здатність усвідом­лювати, розуміти дійсність, тобто людський інтелект. Він вражає своєю красою та могутністю, невичерпністю та універсальністю. В цілому якісні особливості людського інтелекту окреслюють терміном свідомість, тому питання про сутність свідомості, її виникнення та мож­ливості століттями хвилювало кращих представників людства, нади­хало на пошук та творчі злети. Музика, поезія, усе мистецтво, наукові розвідки глибин сущого та інші напрями інтелектуальної діяльності прагнуть розкрити можливості людської свідомості та неповторно-ча­рівний внутрішній світ людини.

Перші уявлення про свідомість виникли у прадавні часи, коли люди дійшли вис­новку, що процеси, які відбуваються в їхніх головах., відмінні від процесів природи, що їхнє бачення світу, а відповідно і місце в ньому, відрізняється від тваринного. Такі особливі властивості приписували душі як прояву чогось надприродного.

Найперші складності розуміння та вивчення свідомості пов'язані значною мірою з тим, що ми не можемо спостерігати явищ свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо їх вимірювати, досліджувати за допомогою різноманіт­них приладів. Наприклад, відомий американський нейрофізіолог Я. Прибрам писав, що ні па якому рівні наукового дослідження мозку людини не фіксується те, що ми називаємо думкою, хоча мозок узагалі не можна досліджувати інак­ше, ніж виходячи із тези, що він є орган думки та свідомості. Узв 'язку із зазна­ченим інколи висувають досить радикальне твердження про те, що свідомості як особливої сутності взагалі не існує, що п можна звести або до функцій та процесів організму людини, або до реакцій нервової системи людського орган­ізму на зовнішні чинники (біхевіоризму психології, філософські течії натура­лістичного спрямування).

Лише у XX ст. була видана низка праць, спрямованих на доведення того, що насправді не існує нічого такого, що можна було би назвати явищами мен­тальними або свідомістю. Досить поширеним було (і залишається ще й у наш час) тлумачення свідомості як особливої форми відображення дійсності. Якщо свідомість розглядають як відображення, то її позбавляють будь-якого онтолог­ічного статусу, тобто при цьому вважається, що вона не вносить у дійсність нічого принципово нового. Свідомість як форму відображення дійсності на­діляють здатністю лише відтворювати та перекомбіновувати наявні форми буття. Слід визнати, що для деяких наук (біологія, психологія) теорія відоб­раження виявилась результативною.

Ознаки свідомості:

особливий, небіологічний тип поведінки;

використання предметів культури за їх призначенням;

оперування не наданим наявна (предметним) змістом реальності;

продукування того, що не існує (творчість);

мова (мовлення);

цілеспрямування дій та думок людини.

Найпершою ознакою свідомості можемо вважати особливий тип людської поведінки. Ми можемо назвати його "небіологічним", тому що людина діє не лише під тиском життєвих потреб, не лише в напрямі пошуку шляхів їх задово­лення; вона діє не за схемою "стимул - реакція", а інколи (і досить часто) - усу­переч біологічній доцільності та самозбереженню (наприклад, у випадках са­мопожертви, самогубства та ін.). Людська діяльність, як це вже окреслювалося в попередніх розділах, стає самодіяльністю, вона вводитьлюдину у принципо­во інакший, у порівнянні із біологічною, тип поведінки.

Про небіологічний тип людської поведінки свідчать як спрямованість, так і змістова наповненість людських дій: їх здійснюють на основі соціокуль-турних процесів із використанням штучних знарядь та засобів життєді­яльності, що їх людина створила сама. Всі ці засоби стають ніби новим, проте для людини - найважливішим середовищем її життєдіяльності, вони ніби по­довжують та підсилюють її природні органи.

За допомогою розуму людина здатна ніби бачити те, що насправді, у наявному вигляді не існує. Наприклад, каменяр бачить у камені майбутній виріб, коваль у металі - майбутню річ. Коли ми тримаємо перед собою текст, то бачимо світлу поверхню з позначками, але вбачаємо за цим щось принци­пово інше. Муха, що повзає по картині живописця, не схвильована тим, що міститься за фарбами та полотном; це доступно лише для людини, обдаро­ваної свідомістю. Функціонування свідомості пов'язане з особливим пред­метним змістом реальності, який чуттєво нам не наданий, а вироблений на ос­нові досвіду діяльності в історичному процесі соціально-культурного життя.

Звідси - цілеспрямований характер свідомої діяльності: здатність свідо­мості створювати образи майбутніх (потрібних) результатів дій і в подальшому спрямовувати свої дії на те. чого в готовому вигляді, тобто - фактично, не існує. Причому часто йдеться про те, що не існує не тільки тут і зараз, а й узагалі. Значить, законом людської діяльності постає її зумовленість не тим, що діє на людину ззовні, а тим, що вироблене її свідомістю. Тому і при оцінці людської діяльності важливо враховувати не лише її результат, а й її наміри, мету. У цьому, зокрема, проявляється творчий характер людської свідомості. При розгляді ознак свідомості нам не уникнути запитання: а як же люди­на може засвідчити наявність у її свідомості того, що не існує? Насамперед реальними діями, реальним творенням нових речей: коли майстер вчить учня, він досить часто не стільки розповідає йому "'теорію" власних дій, а просто залучає його до діяльності, діями демонструє свій досвід. Проте це можна робити л пиле в разі відносно простих процесів діяльності; в інших же випад­ках треба мати особливі засоби для передачі того предметного змісту свідо­мості, який не можна прямо продемонструвати. Такими засобами стають знаки (або, ширше - знакова діяльність), серед яких найважливіша роль належить мові (передусім — мовленню). Мова і є найпершою та найочевид­нішою ознакою свідомості; саме за ознакою мови ще давні люди відрізняли людину від тварини, а "своїх" людей від "німців".

Отже, потреба в мові пов 'язана з необхідністю зафіксувати той зміст, який неможна передати простою демонстрацією речей. Звідси стає зрозумілим, що мова стає і основним носієм історичного досві­ду діяльності (певної особи, певного народу, певної культури).

Великим дивом свідомості постає те, що, хоча вона не фіксується ніяки­ми приладами та індикаторами, вона здатна фіксувати себе сама. Ця уні­кальна здатність називається самосвідомістю або саморефлексією людсь­кої свідомості (чи думки). Можна, навіть, сказати так: не потрібно ніяких приладів, — достатньо лише звернути свою свідому увагу на те, що відбу­вається всередині наших психічних процесів задля того, щоби переконати­ся у реальному існуванні свідомості. Щоправда, для цього треба бути лю­диною і перебувати у людському способі буття; тобто, можна сказати, що для людини (розвиненої, сформованої) питання про існування чи не існуван­ня свідомості постає як питання про її само ідентифікацію, і, звичайно, те, що не перебуває у людському способі буття, таку самоідентифікацію (тоб­то внутрішню фіксацію свідомості) здійснити не здатне.

У саморефлексії свідомості проявляє себе момент субстанційності свідо­мості, тобто той момент,коли свідомість задля свого існування не потребує ніяких зовнішніх підкріплень чи засвідчень,коли вона в самій собі знахо­дить свою ж "першу" (чи "останню") очевидність, що, врешті, і дає мож­ливість людині поставати суб'єктом пізнання та діяльності, тобто самій та від себе продукувати свою дійову активність. З цим-також пов'язана і здатність свідомості оцінювати дійсність, судити про неї, але до цієї здат­ності ми звернемося у наступних питаннях.

Отже, свідомість має унікальні властивості, які зумовлюють не­можливість її прямого вивчення та вимірювання; проте вихідні оз­наки свідомості дозволяють стверджувати її реальне існування, але в особливих якостях та характеристиках.

Особливість філософського аналізу свідомості полягає у роз­критті її суттєвих коренів, найважливіших ознак, властивостей та функцій. Всі ці проблеми досить часто ставляться в залежність від історичного аналізу свідомості, а останній передбачає визнання того, що свідомість колись виникає та зазнає певних змін в процесі роз­витку суспільства. Тому до філософських проблем свідомості нале­жить насамперед проблема її походження; це повинно бути зрозумі­лим у загальному плані хоча б тому, що ми досить часто, намагаючись дещо зрозуміти, шукаємо його коренів, тобто звертає­мося до питання про його походження.

Сучасна філософія (і наука) не може дати остаточного і безсум­нівного розв'язання цієї проблеми, але наявні на сьогодні авторитетні концепції походження свідомості допомагають цю проблему ви­світлити і багато чого зрозуміти в її розв'язанні. До таких концепцій можна віднести: теологічну(релігійну), дуалістичну, еволюційну, тру­дову, теорію єдиного інформаційного поля та субстанційну. Розг­лянемо їх основні тези, зазначаючи водночас переваги та недо­ліки кожної концепції.

Читайте також:

1. IV. Питання самоконтролю.
2. IV. Проблема антропогенних змін клімату або «парниковий ефект».
3. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
4. V. Питання для самоконтолю
5. V. Питання туристично-спортивної діяльності
6. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
7. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
8. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
9. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.
10. Альтернативність ресурсів і проблема економічного вибору
11. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
12. Бесіда за запитаннями.

Переглядів: 1910