МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Екологічне право України 1. Поняття, система, джерела екологічного права.Лекція Висновки Висновки Діалектика, що виникла в історії філософії, пройшла тривалу еволюцію, поступово набувши характеристик логічної та пізнавальної аналітичної діялбності. В межах німецької класичної філософії діалектика поступово набула значення провідної форми аналітики форм пізнавальної діяльності розуму і, врешті, постала в якості універсальної методології мислення, що водночас виявляла й буттєві засади дійсності. В марксистській філософії діалектика набула ідеологічного забарвлення, поставши методом пізнання та революційного перетворення дійсності. Частково саме через це вона була піддана критиці як спосіб заплутування людей та перекручення здорової думки. Проте історична панорама відношень до діалектики далека від виключно негативної оцінки. Тому діалектика заслуговує на більш докладне прояснення її змісту та функцій. Аналіз існуючих тлумачень діалектики, окреслення складових її як теорії, логіки та методу дозволяє розглядати діалектику як одну із особливих форм світобачення та логіку саморефлексивної думки. Із найбільшою виразністю особливості діалектики проявляються в діалектичній логіці, осмислення принципів якої дозволяє порівнювати та розрізняти позиції діалектики, фізикалізму, догматики, релятивізму, софістики, еклектики та метафізики.
Поняття "діалектика", якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття "діалектика" означало мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести полеміку - вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів; 2) пізніше під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю; 3) у Гегеля діалектика - це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу"; 4) діалектика - це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктивному світі; 5) діалектика - це теорш.розвитку не лише "абсолютної ідеї", "абсолютного ,духу", як у Гегеля, а й розвитку матеріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо; 6) діалектика - це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання; 7) діалектика - це логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процрсу пізнанняістини; 8) діалектика - це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдністьабсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі основні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспекти; 9) діалектика - це загальний метод, методологія наукового пізнання, творчості взагалі. Отже, діалектика як певна філософська концепція має багато визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Ми поведемо мову про три найважливіші виміри діалектики, а саме: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і як теорію пізнання. Відповідно будуть розглянуті і їхні альтернативи. Почнемо з метафізики - антиподу діалектики як теорії розвитку. Що таке метафізика? Термін "метафізика" дослівно означає "після фізики". Він був уперще застосований у зв'язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Родоським (І ст. до н.е.). Згодом термін "метафізика" набув іншого, більш широкого філософського значення. Поняття "метафізика" в історико-філософському аспекті має ряд значень: 1) метафізика - це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу); 2) метафізика - це синонім філософії; 3) метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядального; 4) метафізика - це наука про з'ясування світоглядних питань (сенсжиття, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненнюза допомогою методів конкретних наук; 5) метафізика - це концепіярозвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні "антидіалектика" термін "метафізика" запровадив у філософію Гегель. Розглядаючи альтернативність метафізики і діалектики, необхідно, однак, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, нерозумним, безрезультатним. Метафізика - це історично неминуча філософська теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце в розвитку філософії, її категорійного апарату. Наприклад, метафізика далазмістовну трактовку таких важливих проблем, як співвідношення свободиі необхідності, з'ясувала природу загальних понять, істотно збагатила понятійний і термінологічний словник філософії тощо. Однак з розвиткомнауки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці якбільш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності. Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції - метафізика і діалектика, Вони є протилежними за рядом важливих, фундаментальних начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язкустарого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спрямованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу. Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі порядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного часу. І в цьому полягає їі позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиція. З іншого боку, діалектика виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, "ліквідації" того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим. Свого часу в радянській філософії надавали перевагу саме стверджувальній, консервативній стороні діалектики, абсолютизували все те, що було за соціалізму, виправдовували існуючі порядки, займалися їх апологією. На Заході, як правило, перебільшували, абсолютизували критичний, негативний бік діалектики. Точніше кажучи, не перебільшували, а вважали цей бік сутністю діалектики. Відомими представниками такого способу інтерпретації діалектики були Теодор Адорно і Жан-Поль Сартр. Основні положення і принципи "негативної діалектики" Т.Адорно і Ж.-П.Сартра такі. 1. Діалектика, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зрозумілою тільки як "негативна" діалектика. Вона втілюється в різноманітних формах заперечення - відкиданні, критиці, анігіляції, знищенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка виявляється або втілюється у ствердженні існуючого, є догматичною, консервативною, апологетичною і тому не може бути прийнятною. Отже, "негативній" діалектиці властиві насамперед однобічність, визнання лише одного боку діалектики як сучасної теорії розвитку і методу пізнання. . 2. "Негативна" діалектика властива суб'єкту, має відношення тільки до свідомості; не має об'єктивного значення. Категорійний аналіз заперечувальності (негативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування, заперечення через такі поняття, як "неприязнь", "відсутність", "жаль", "стурбованість", "розгубленість", "жах", "тривога", "неуважність" і т.д. Справді, в цих емоційних станах і настроях людини знаходять відображення елементи заперечення., тут Сартр має рацію. Однак зацеречувальність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб'єктивності, до емоційно-антропологічного переживання. Сартр, таким чйном, залишає осторонь іншу діалектику - об'єктивну, яка панує в усій природі. З. Суб'єктом,.здійснювачем, "реалізатором" заперечення може бути тільки Я, свідомість. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. "Я" - єдине джерело заперечення. Як стверджує Сартр, "людинає істота, завдяки якій у світ приходить заперечливість". Ця здатністьзаперечення всього сутнісного становить зміст людського існування. За висловом Сартра; "для себе - буття". Таким чином, су6'єктивність заперечення в "негативній" діалектиці стає їі принципом, висхідним поняттям. "Негативна" діалектика, за своєю сутністю, є суб'єктивною діалектикою. Тут необхідно підкреслити два моменти: а) справді, у людському, суспільстві суб'єктом заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони тощо; б) в природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхіднодля подалвшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектики, що є недостатнім, а посуті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку. 4. "Негативна" діалектика, на думку її творців, має дати таке уявлення про "заперечення заперечення", котре не зможе за будь-яких умов перейти у позитивність (Адорно). Це й буде означати, що діалектика сама себе заперечує, доводячи заперечення до кінцевої - межі, до абсолютного заперечення. Адорно навіть марксистів звинувачував у недостатній "революційності", "консерватизмі", оскільки вони, мовляв, визнають спадкоємність у суспільному розвитку. Перебільшення одного боку діалектики, абсолютизація негативеності - ось характерна риса "негативної" діалектики. Будь-яка діяльність, активність, ініціатива, творчість розуміються нею виключно як негативність, як заперечення. В такому тлумаченні немає місця для з'ясування позитивної ролі заперечення як ствердження, хоч у будь-якому діалектичному запереченні є і момент ствердження, момент позитивного. 5. Діалектика в концепції їі "негативної" інтерпретації подається як тотальна критика всього сутнього. Тотальний критицизм - це принцип і суть "негативної" діалектики. Безумовно, в тaкому підході до критицизму є і позитивний момент, оскільки він орієнтує на критичне, ставлення до дійсності, критичний розгляд будь-яких проблем економічних, політичних, соціальних, наукових і т.д. Однак, у "негативній" діалектиці мова йде про критику лише як знищення, руйнацію, метафізичне заперечення. Такий підхід, до речі, досить успішно використовували і марксисти, коли їм потрібно було обгрунтувати неqбхідність руйнації буржуазного ладу, приватновласницької психології людей тощо. В "Інтернаціоналі".є такі рядки: "Весь світ насилля ми зруйнуєм до основи, а потім ми наш новий світ збудуєм..." Теоретик "негативної" діалектики Адорно надавав категорії заперечення вceруйнівного xapaктеру, найбільш нігілістичного і песимістичного характеру. Руйнівний, негативний бік діалектики був дqведений у філософії Адорно до абсурду. 6. Визначальним принципом "негативної" діалектики є положення про "нетотожність" як заперечення. "Нетотожність"'в інтерпретації Адорно - це відмінність чогось, це багатоманітність всього сутнього. Адорно протиставляє принцип "нетотожності" таким кат:егоріям, як "позитивність" (творення), "зняття", "становлення", "заперечення заперечення", оскільки вони не є негативністю в розумінні цього філософа. Що ж до такої категорії як тотожність, то Адорно протиставляє їі нетотожності (відмінності). "Тотожність", на думку Адорно, фактично, заперечує багатоманітність речей, бо багатоманітність речей означає їх "нетотожність". Тут, безумовно, має місце відступ від діалектики Гегеля, який вважав, що тотожність включає в себе і відмінність (нетотожність), тобто у Гегеля мова йде про конкретну,тотожність, не абстрактну, як, у Адорно. Таким чином, можна зробити висновок щодо змісту, суті і принципів так званої негативної діалектики; котрий полягає в тому, що "негативна" діалектика - це однобічна, суб'єктивістська концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сущого, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, самозаперечення, і тому не виходить за межі метафізики. "Негативна" діалектика - це, по суті, антидіалектика. Альтернативами діалектики є також софістика і еклектика. Софістика (з грецької - міркування, засноване на навмисному, порушенні законів логіки, за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика грунтується на неправильному виборі вихідних положень, на аболютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на свавільному вип'ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо. І в цьому вiдношенні софістика, безумовно, має багато спільного з метафізикою. По-перше, софістика і метафізика - це нетотожні, неоднозначні способи мислення. Софістика, на відміну від метафізики, не є якоюсь цільною, самостійною теорією пізнання чи його методом. По-друге, софістика як спосіб мислення має, виключно суб'єктивістський характер. Властива їй свавільна інтерпретація фактів неминуче веде до агностицизму. Що ж до метафізики, то це такий спосіб мислення, котрий маєоб'єктивні основи, про які йшла мова вище. По-третє, метафізика єформою світогляду, котрий дає уявлення про певну картину світу. Софістика ж не має таких якостей. Вона не є світоглядом. На цій підставі, можна зробити висновок, що софістика як різновид метафізики в цілому нерівнозначна їй і виступає альтернативою діалектики' лише в певному значенні цього слова, а саме тоді, коли ми розглядаємодіалектику яклогіку, як науку про закони і форми відображення в мисленні розвиткуоб'єктивного світу. Еклектика(у перекладі з грецької - вибираю) - це алогічна концепція, що грунтується на свавільному виборі координат;'на випадковому поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінностей; на суб'єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, концепцій, шкіл, поглядів тощо. Еклектика - це, образно кажучи, "мішанина" , тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом. Софістика і еклектика - це грані однієїй тієї ж медалі. Їх спільність полягає в тому, що і перша, і друга за своєю природою мають суб'єктивістський характер, стосуються певної лоrіки мислення, відповідної інтерпретації фактів. До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм. Догматизм (з грецької - положення, що сприймається на віру, без доведення) - антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних іпрактичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обставини місця, ні обставини часу. Догматизм - це визначальна характеристика консервативного мислення. Вона відображає закостенілість людськоїдумки, її тимчасову засліпленість, нездатність до саморуху. Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі неможуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити це назавжди і, таким чином, фактично веде до омаimивості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнання, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з метафізикою, є антиподом діалектики, ()днак, тількив певному її значенні - як теорії пізнання. Зворотним боком догматизму є релятивізм. Релятивізм (з грецькоїрелятивний, відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. і,звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики яктеорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм грунтyєтьcя на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент їі конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносноїістини, відкидаючи момент її абсолютності. Таким чином, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і "негативна" діалектика; якщо розглядати діалектику як логіку, то її альтернативами є софістика і еклектика. Якщо жрозглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступають догматизм і релятивізм. 1. Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси у природі, суспільстві й мисленні такими, якими вони є в дійсності. Оскільки весь навколишній світперебуває в русі, зміні і розвитку, діалектика у своїй основі неминучемає виходити з цієї загальності. Вона і відтворює в мисленні всі процесидійсності в узагальненій формі з урахуванням ЇХНьої суперечливості, змін, біжучості, взаємопереходів, становлення нового. Тому діалектика і має категорійний апарат, закони і принципи, котрі адекватно відображають у мисленні зміни і взаємопереходи, оскільки самі є рухливими ,і змінними. Без розуміння цього, без врахування діалектики суперечностей ірушійних сил розвитку В будь-яких природних і суспільних системахоб'єктивної дійсності істинне пізнання неможливе. 2. Діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, а тому орієнтує на конкретне, багатостороннє вивчення об'єктивних процесів. Вона дає змогу знаходити новіграні речей, нові повороти, зв'язки, способи усвідомлення дійсності, щорозвиваються, і тим самим відтворювати їі в усій складності, суперечливості, багатогранності, з безліччю відтінків підходу до буття, наближення до нього. Діалектика, на відміну від інших концепцій розвитку, розглядає предмети і явища не ізольовано один від одного, а в їхньомувзаємному зв'язку, а отже, й у взаємодії, та суперечливості. Процес розвитку можна зрозуміти і відтворити у мисленні тільки з урахуваннямцього. Тому діалектика є альтернативою усіх теорій, вчень, течій і напрямків, котрі відкидають, ігнорують чи фальсифікують об'єктивні принципи зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення, таких, як метафізика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм, "негативна" діалектика. 3. у своєму розвитку людство нагромадило величезний досвід узагальнення об'єктивної дійсності, що дало змогу розкрити її закони, виділити категорійний апарат для з'ясування сутності речей, виробити методи і форми пізнання, показати всю складність і діалектичну суперечливість пізнання. Тому теорія пізнання не може не бути діалектичною, не може обійтись без законів діалектики, її категорій і принципів. Іншими словами, закони, категорії та принципи діалектики є одночасно й. законами, категоріями і принципами самої теорії пізнання. 4. у наш стрімкий час як ніколи необхідна нестандартність, гнучкість мислення, рухливість понять, що здатні відобразити у мисленні таку рухливість в об'єктивній дійсності. Бо консерватизм думки, схильність дозастарілих понять є серйозним гальмом на шляху пізнання світу, щозмінюється. Діалектика як логіка мислення цілком відповідає цим вимогамсучасності. Вона є логікою узагальнення світу, переходу від незнання дознання, від явища до сутності, від сутності одного порядку до сутностібільш високого і т.ін. Діалектика як логіка відтворює у мисленні процеспізнання в усій його складності і суперечливості, взаємопереходах протилежностей. Тому сама логіка не може не бути діалектикою. . 5. Закони діалектики відображають те, що є у самій дійсності. Вони становлять основний зміст об'єктивної діалектики, яка знаходить свій вияв у мисленні людини і становить основний зміст суб'єктивної діалектики. Звідси випливає, що закони діалектики, закони пізнання і законимислення не можуть бути різними. Вони є однаковими, єдиними, тотожними і відображають лише різні аспекти діалектики: онтологічний, логічний і гносеологічний. 6. Не всі філософські течії, школи визнають діалектику. Окремі з них відкидають її як схоластику. Це означає, що вона вимагає подальшого осмислння і дослідження.
Читайте також:
|
||||||||
|