• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Екологічне право України 1. Поняття, система, джерела екологічного права.

Лекція

Висновки

Висновки

Діалектика, що виникла в історії філософії, пройшла тривалу еволюцію, поступово набувши характеристик логічної та пізна­вальної аналітичної діялбності.

В межах німецької класичної філо­софії діалектика поступово набула значення провідної форми ана­літики форм пізнавальної діяльності розуму і, врешті, постала в якості універсальної методології мислення, що водночас виявля­ла й буттєві засади дійсності.

В марксистській філософії діа­лектика набула ідеологічного забарвлення, поставши методом пізнання та революційного перетворення дійсності. Частково саме через це вона була піддана критиці як спосіб заплутування людей та перекручення здорової думки. Проте історична пано­рама відношень до діалектики далека від виключно негативної оцінки. Тому діалектика заслуговує на більш докладне прояснен­ня її змісту та функцій.

Аналіз існуючих тлумачень діалектики, окреслення складових її як теорії, логіки та методу дозволяє розглядати діалектику як одну із особливих форм світобачення та логіку саморефлексивної думки. Із найбільшою виразністю особливості діалектики прояв­ляються в діалектичній логіці, осмислення принципів якої дозволяє порівнювати та розрізняти позиції діалектики, фізикалізму, дог­матики, релятивізму, софістики, еклектики та метафізики.

Поняття "діалектика", якщо роз­глядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень:

1) в античній філософії поняття "діа­лектика" означало мистецтво суперечки, суб'єктивне вміння вести по­леміку - вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з ме­тою спростування його аргументів;

2) пізніше під поняттям "діалектика" розуміють стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компро­місністю;

3) у Гегеля діалектика - це теорія розвитку "абсолютної ідеї", "абсолютного духу";

4) діалектика - це вчення про зв'язки, що мають місце в об'єктивному світі; 5) діалектика - це теорш.розвитку не лише "абсолютної ідеї", "абсолютного ,духу", як у Гегеля, а й розвитку мате­ріального світу, як у Маркса, яка враховує різнобічність речей, їх взаємо­дію, суперечності, рухливість, переходи тощо;

6) діалектика - це наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і пізнання;

7) діалектика - це логіка, логічне вчення про закони і форми відобра­ження у мисленні розвитку і зміни об'єктивного світу, процрсу пізнанняістини;

8) діалектика - це теорія пізнання, яка враховує його складність і суперечливість, зв'язки суб'єктивного і об'єктивного в істині, єдністьабсолютного і відносного тощо, використовуючи в цьому процесі ос­новні закони, категорії і принципи діалектики, їхні гносеологічні аспек­ти;

9) діалектика - це загальний метод, методологія наукового пізнан­ня, творчості взагалі.

Отже, діалектика як певна філософська концепція має багато ви­значень, котрі дають уявлення про різні її сторони, зміст. Ми поведемо мову про три найважливіші виміри діалектики, а саме: про діалектику як теорію розвитку, як логіку і як теорію пізнання. Відповідно будуть роз­глянуті і їхні альтернативи. Почнемо з метафізики - антиподу діалекти­ки як теорії розвитку.

Що таке метафізика? Термін "метафізика" до­слівно означає "після фізики". Він був уперще застосований у зв'язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Родось­ким (І ст. до н.е.). Згодом термін "метафізика" набув іншого, більш широкого філософського значення.

Поняття "метафізика" в історико-філософському аспекті має ряд значень: 1) метафізика - це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу);

2) метафізика - це синонім філософії;

3) метафізика в переносному розумінні (буденному) вживається для означення чогось абстрактного, малозрозумілого, умоспоглядально­го;

4) метафізика - це наука про з'ясування світоглядних питань (сенсжиття, основне питання філософії тощо), які не піддаються осягненнюза допомогою методів конкретних наук;

5) метафізика - це концепіярозвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці. В значенні "ан­тидіалектика" термін "метафізика" запровадив у філософію Гегель.

Розглядаючи альтернативність метафізики і діалектики, необхідно, однак, підкреслити, що метафізика не є чимось нелогічним, нерозум­ним, безрезультатним. Метафізика - це історично неминуча філософсь­ка теорія розвитку і метод пізнання, котрі займають певне місце в роз­витку філософії, її категорійного апарату. Наприклад, метафізика далазмістовну трактовку таких важливих проблем, як співвідношення свободиі необхідності, з'ясувала природу загальних понять, істотно збагатила по­нятійний і термінологічний словник філософії тощо. Однак з розвиткомнауки метафізика виявила свою недостатність і поступилась діалектиці якбільш сучасному методу пізнання, усвідомлення дійсності.

Таким чином, історично склалися дві альтернативні концепції - метафі­зика і діалектика, Вони є протилежними за рядом важливих, фундаменталь­них начал, а саме: джерелом розвитку, руху та зміни; розумінням зв'язкустарого і нового; механізмом переходу від старої якості до нової; спря­мованістю розвитку; за розумінням суті істинного знання, суті пізнання; за стилем самого мислення, а також побудовою наукової картини світу.

Діалектика, з одного боку, виправдовує існуючі порядки, стан, речі, однак, для певних умов, для певного часу. І в цьому полягає їі позитивна (стверджувальна, або "консервативна") позиція. З іншого боку, діалек­тика виходить з абсолютної змінності, плинності речей, станів, порядків, "ліквідації" того, що є, для розвитку того, що буде. Однак ця ліквідація, негативність не може бути абсолютною, тотальною, оскільки в такому випадку розвиток став би неможливим.

Свого часу в радянській філософії надавали перевагу саме стверджу­вальній, консервативній стороні діалектики, абсолютизували все те, що було за соціалізму, виправдовували існуючі порядки, займалися їх апо­логією.

На Заході, як правило, перебільшували, абсолютизували критичний, негативний бік діалектики. Точніше кажучи, не перебільшували, а вва­жали цей бік сутністю діалектики. Відомими представниками такого способу інтерпретації діалектики були Теодор Адорно і Жан-Поль Сартр. Основні положення і принципи "негативної діалектики" Т.Адорно і Ж.-П.Сартра такі.

1. Діалектика, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зро­зумілою тільки як "негативна" діалектика. Вона втілюється в різно­манітних формах заперечення - відкиданні, критиці, анігіляції, знищенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка виявляється або втілюється у ствердженні існуючого, є догматичною, консерватив­ною, апологетичною і тому не може бути прийнятною. Отже, "негативній" діалектиці властиві насамперед однобічність, визнання лише од­ного боку діалектики як сучасної теорії розвитку і методу пізнання. .

2. "Негативна" діалектика властива суб'єкту, має відношення тільки до свідомості; не має об'єктивного значення. Категорійний аналіз запе­речувальності (негативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування, заперечення через такі по­няття, як "неприязнь", "відсутність", "жаль", "стурбованість", "розгуб­леність", "жах", "тривога", "неуважність" і т.д. Справді, в цих емоцій­них станах і настроях людини знаходять відображення елементи запере­чення., тут Сартр має рацію. Однак зацеречувальність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб'єктивності, до емоційно-антропологічного переживання. Сартр, таким чйном, залишає осторонь іншу діа­лектику - об'єктивну, яка панує в усій природі.

З. Суб'єктом,.здійснювачем, "реалізатором" заперечення може бути тільки Я, свідомість. Поза цим нема, не було і не буде ніякого запере­чення. "Я" - єдине джерело заперечення. Як стверджує Сартр, "людинає істота, завдяки якій у світ приходить заперечливість". Ця здатністьзаперечення всього сутнісного становить зміст людського існування. За висловом Сартра; "для себе - буття". Таким чином, су6'єктивність запе­речення в "негативній" діалектиці стає їі принципом, висхідним понят­тям. "Негативна" діалектика, за своєю сутністю, є суб'єктивною діалек­тикою. Тут необхідно підкреслити два моменти:

а) справді, у людському, суспільстві суб'єктом заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого запере­чення, темпи, умови, сторони тощо;

б) в природі діалектичне запере­чення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як само­заперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхіднодля подалвшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції "негативної" діалектики, що є недостатнім, а посуті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.

4. "Негативна" діалектика, на думку її творців, має дати таке уявлен­ня про "заперечення заперечення", котре не зможе за будь-яких умов перейти у позитивність (Адорно). Це й буде означати, що діалектика сама себе заперечує, доводячи заперечення до кінцевої - межі, до абсо­лютного заперечення.

Адорно навіть марксистів звинувачував у недостатній "революційності", "консерватизмі", оскільки вони, мовляв, визнають спадкоємність у суспільному розвитку. Перебільшення одного боку діа­лектики, абсолютизація негативеності - ось характерна риса "негативної" діа­лектики. Будь-яка діяльність, активність, ініціатива, творчість розумі­ються нею виключно як негативність, як заперечення. В такому тлума­ченні немає місця для з'ясування позитивної ролі заперечення як ствер­дження, хоч у будь-якому діалектичному запереченні є і момент ствер­дження, момент позитивного.

5. Діалектика в концепції їі "негативної" інтерпретації подається як тотальна критика всього сутнього. Тотальний критицизм - це принцип і суть "негативної" діалектики. Безумовно, в тaкому підході до критицизму є і позитивний момент, оскільки він орієнтує на критичне, ставлення до дійсності, критичний розгляд будь-яких проблем економічних, полі­тичних, соціальних, наукових і т.д.

Однак, у "негативній" діалектиці мова йде про критику лише як знищення, руйнацію, метафізичне запе­речення. Такий підхід, до речі, досить успішно використовували і марк­систи, коли їм потрібно було обгрунтувати неqбхідність руйнації буржуазного ладу, приватновласницької психології людей тощо. В "Інтерна­ціоналі".є такі рядки: "Весь світ насилля ми зруйнуєм до основи, а потім ми наш новий світ збудуєм..."

Теоретик "негативної" діалектики Адорно надавав категорії запере­чення вceруйнівного xapaктеру, найбільш нігілістичного і песимістичного характеру. Руйнівний, негативний бік діалектики був дqведений у філософії Адорно до абсурду.

6. Визначальним принципом "негативної" діалектики є положення про "нетотожність" як заперечення. "Нетотожність"'в інтерпретації Адор­но - це відмінність чогось, це багатоманітність всього сутнього. Адорно протиставляє принцип "нетотожності" таким кат:егоріям, як "пози­тивність" (творення), "зняття", "становлення", "заперечення заперечен­ня", оскільки вони не є негативністю в розумінні цього філософа. Що ж до такої категорії як тотожність, то Адорно протиставляє їі нетотожності (відмінності). "Тотожність", на думку Адорно, фактично, заперечує бага­томанітність речей, бо багатоманітність речей означає їх "нетотожність". Тут, безумовно, має місце відступ від діалектики Гегеля, який вважав, що тотожність включає в себе і відмінність (нетотожність), тобто у Геге­ля мова йде про конкретну,тотожність, не абстрактну, як, у Адорно.

Таким чином, можна зробити висновок щодо змісту, суті і принци­пів так званої негативної діалектики; котрий полягає в тому, що "не­гативна" діалектика - це однобічна, суб'єктивістська концепція, яка виходить з абсолютизації заперечення, всезагальної руйнації всього сущого, тотального критицизму, відкидання будь-якої позитивності, са­мозаперечення, і тому не виходить за межі метафізики.

"Негативна" діалектика - це, по суті, антидіалектика. Альтернативами діалектики є також софістика і еклектика.

Софістика (з грецької - міркування, засноване на навмисному, по­рушенні законів логіки, за багатьма своїми ознаками наближається до метафізики. Софістика грунтується на неправильному виборі вихідних положень, на аболютизації того чи іншого визначення, на змішуванні суттєвого з несуттєвим, на хибних доведеннях (так званих софізмах), на свавільному вип'ячуванні другорядних властивостей предмету; на використанні різних значень одного і того ж слова тощо.

І в цьому вiдношенні софістика, безумовно, має багато спільного з метафізикою.

По-перше, софістика і метафізика - це нетотожні, неоднозначні способи мислен­ня. Софістика, на відміну від метафізики, не є якоюсь цільною, само­стійною теорією пізнання чи його методом.

По-друге, софістика як спосіб мислення має, виключно суб'єктивістський харак­тер. Властива їй свавільна інтерпретація фактів неминуче веде до агнос­тицизму. Що ж до метафізики, то це такий спосіб мислення, котрий маєоб'єктивні основи, про які йшла мова вище.

По-третє, метафізика єформою світогляду, котрий дає уявлення про певну картину світу. Со­фістика ж не має таких якостей. Вона не є світоглядом. На цій підставі, можна зробити висновок, що софістика як різновид метафізики в ціло­му нерівнозначна їй і виступає альтернативою діалектики' лише в певно­му значенні цього слова, а саме тоді, коли ми розглядаємодіалектику яклогіку, як науку про закони і форми відображення в мисленні розвиткуоб'єктивного світу.

Еклектика(у перекладі з грецької - вибираю) - це алогічна кон­цепція, що грунтується на свавільному виборі координат;'на випадково­му поєднанні різних сторін речей; на ігноруванні їхніх суттєвих відмінно­стей; на суб'єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, концепцій, шкіл, поглядів тощо. Еклектика - це, образно кажучи, "міша­нина" , тому вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні мето­дом, ні світоглядом.

Софістика і еклектика - це грані однієїй тієї ж медалі. Їх спільність полягає в тому, що і перша, і друга за своєю природою мають суб'єкти­вістський характер, стосуються певної лоrіки мислення, відповідної інтер­претації фактів.

До альтернатив діалектики відносять також догматизм і релятивізм.

Догматизм (з грецької - положення, що сприймається на віру, без дове­дення) - антиісторичний, абстрактний спосіб розгляду теоретичних іпрактичних проблем, коли при вирішенні їх не враховуються ні обста­вини місця, ні обставини часу. Догматизм - це визначальна характери­стика консервативного мислення. Вона відображає закостенілість людськоїдумки, її тимчасову засліпленість, нездатність до саморуху.

Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі неможуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити це назавжди і, таким чином, фактично веде до омаimивості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнан­ня, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відно­шенні, змикаючись з метафізикою, є антиподом діалектики, ()днак, тількив певному її значенні - як теорії пізнання.

Зворотним боком догматизму є релятивізм. Релятивізм (з грецької­релятивний, відносний) - теоретико-пізнавальна концепція, котра виходить з однобічного з'ясування суті істини, перебільшення моменту її відносності, тобто інтерпретації результатів процесу пізнання. і,звичай­но, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істи­ни. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики яктеорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива. Догматизм грун­тyєтьcя на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи мо­мент їі конкретності; релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносноїістини, відкидаючи момент її абсолютності.

Таким чином, якщо розглядати діалектику як теорію розвитку, то її антиподами є метафізика і "негативна" діалектика; якщо розглядати діа­лектику як логіку, то її альтернативами є софістика і еклектика. Якщо жрозглядати діалектику як теорію пізнання, то її альтернативами виступа­ють догматизм і релятивізм.

1. Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси у природі, суспільстві й мис­ленні такими, якими вони є в дійсності. Оскільки весь навколишній світперебуває в русі, зміні і розвитку, діалектика у своїй основі неминучемає виходити з цієї загальності. Вона і відтворює в мисленні всі процесидійсності в узагальненій формі з урахуванням ЇХНьої суперечливості, змін, біжучості, взаємопереходів, становлення нового. Тому діалектика і має категорійний апарат, закони і принципи, котрі адекватно відображають у мисленні зміни і взаємопереходи, оскільки самі є рухливими ,і змін­ними. Без розуміння цього, без врахування діалектики суперечностей ірушійних сил розвитку В будь-яких природних і суспільних системахоб'єктивної дійсності істинне пізнання неможливе.

2. Діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, а тому орієнтує на конкретне, багатосто­роннє вивчення об'єктивних процесів. Вона дає змогу знаходити новіграні речей, нові повороти, зв'язки, способи усвідомлення дійсності, щорозвиваються, і тим самим відтворювати їі в усій складності, суперечли­вості, багатогранності, з безліччю відтінків підходу до буття, наближен­ня до нього. Діалектика, на відміну від інших концепцій розвитку, роз­глядає предмети і явища не ізольовано один від одного, а в їхньомувзаємному зв'язку, а отже, й у взаємодії, та суперечливості. Процес роз­витку можна зрозуміти і відтворити у мисленні тільки з урахуваннямцього. Тому діалектика є альтернативою усіх теорій, вчень, течій і на­прямків, котрі відкидають, ігнорують чи фальсифікують об'єктивні прин­ципи зв'язку, розвитку, суперечності, стрибкоподібності, заперечення, таких, як метафізика, софістика, еклектика, догматизм, релятивізм, "негативна" діалектика.

3. у своєму розвитку людство нагромадило величезний досвід уза­гальнення об'єктивної дійсності, що дало змогу розкрити її закони, ви­ділити категорійний апарат для з'ясування сутності речей, виробити ме­тоди і форми пізнання, показати всю складність і діалектичну супереч­ливість пізнання. Тому теорія пізнання не може не бути діалектичною, не може обійтись без законів діалектики, її категорій і принципів. Інши­ми словами, закони, категорії та принципи діалектики є одночасно й. законами, категоріями і принципами самої теорії пізнання.

4. у наш стрімкий час як ніколи необхідна нестандартність, гнучкість мислення, рухливість понять, що здатні відобразити у мисленні таку рух­ливість в об'єктивній дійсності. Бо консерватизм думки, схильність дозастарілих понять є серйозним гальмом на шляху пізнання світу, щозмінюється. Діалектика як логіка мислення цілком відповідає цим вимогамсучасності. Вона є логікою узагальнення світу, переходу від незнання дознання, від явища до сутності, від сутності одного порядку до сутностібільш високого і т.ін. Діалектика як логіка відтворює у мисленні процеспізнання в усій його складності і суперечливості, взаємопереходах про­тилежностей. Тому сама логіка не може не бути діалектикою. .

5. Закони діалектики відображають те, що є у самій дійсності. Вони становлять основний зміст об'єктивної діалектики, яка знаходить свій вияв у мисленні людини і становить основний зміст суб'єктивної діалек­тики. Звідси випливає, що закони діалектики, закони пізнання і законимислення не можуть бути різними. Вони є однаковими, єдиними, тотож­ними і відображають лише різні аспекти діалектики: онтологічний, логіч­ний і гносеологічний.

6. Не всі філософські течії, школи визнають діалектику. Окремі з них відкидають її як схоластику. Це означає, що вона вимагає подальшого осмислння і дослідження.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
4. V. Класифікація і внесення поправок
5. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
6. А. Правобережну Україну.
7. А/. Верховна Рада України.
8. А/. Право власності.
9. А/. Фізичні особи як суб’єкти цивільного права.
10. Аграрне право
11. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
12. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Переглядів: 751