• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методи реалізації інноваційної політики держави

Зміст і напрям інноваційної політики держави

Умови реалізації інноваційної політики держави.

Методи реалізації інноваційної політики держави.

Зміст і напрям інноваційної політики держави.

Тема 7. ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА

Інноваційна політика держави є сукупністю форм, методів і напрямів дії держави на виробництво з метою випуску нових видів продукції і технології, а також розширення на цій основі ринків збуту вітчизняних товарів.

Інноваційна політика має часовий і просторовий аспекти.

Часовий аспект визначає дії держави у області інновацій на даний момент часу і на тривалу перспективу. Тому інноваційна політика підрозділяється на поточну політику і довготривалу політику.

Поточна політика полягає в оперативному регулюванні інноваційної діяльності.

Довготривала інноваційна політика направлена перш за все на рішення важливих галузевих задач, що вимагають великих витрат часу, робочої сили і капіталу. Вона охоплює достатньо тривалий період часу.

Просторовий аспект інноваційної політики визначає дії держави по основних напрямах впливу на економіку країни.

Цілі і напрями інноваційної політики держави визначаються, перш за все характерною особливістю тієї або іншої галузі, її виробничо-економічним потенціалом і рівнем конкурентоспроможності основної продукції.

Всі галузі народногосподарського комплексу країни залежно від рівня конкурентоспроможності своєї продукції можна розділити на три групи:

1) галузі, що мають світову конкурентоспроможність;

2) галузі, потенційно конкурентноздатні на світовому ринку;

3) галузі, не конкурентноздатні на світовому ринку.

Перша група галузей включає галузі, які володіють великим конкурентноздатним потенціалом і давно працюють на світовому ринку. Вони виробляють конкурентноздатну продукцію. Це галузі паливно-енергетичного комплексу, хімічна і алюмінієва промисловість. Вони повинні постійно підвищувати свій виробничо-економічний потенціал, щоб утриматися на світовому ринку в період криз.

Галузі другої групи виробляють продукцію, яка по багатьох параметрах близька до конкурентноздатної на світовому ринку. У них є всі можливості, щоб вийти на світовий ринок і закріпитися на ньому. Для цього їм потрібна певна підтримка і допомога держави. До цих галузей відносяться оборонна промисловість, машинобудування і ін.

Галузі третьої групи включають агропромисловий комплекс, легку і харчову промисловість, промисловість будівельних матеріалів і ін. Їх продукція на світовому ринку не котирується. Тому вони орієнтовані головним чином на внутрішній російський ринок. Як правило, ці галузі мають низький виробничо-економічний потенціал, незначний об'єм виробництва, малорентабельні. Тому для виходу на світовий ринок їм потрібні великі витрати капіталу, нова кадрова політика і т.п.

Інноваційна політика держави для кожної їх цих груп галузей повинна здійснюватися диференційований.

Фонд виробничих інновацій - державна некомерційна організація. Основними задачами фонду є:

сприяння державній структурній, науково-технічній і промисловій політиці на основі підтримки інноваційних проектів по пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу;

участь в розробці, в проведенні експертизи і конкурсного відбору і в реалізації інноваційних проектів, направлених на структурну перебудову економіки і підлягаючих реалізації при підтримці даного фонду;

підтримка інноваційної діяльності, підготовки і освоєння виробництва принципово нових видів продукції і технологій шляхом фінансування будівництва, реконструкції і технічного переозброєння об'єктів, створення унікальних науково-дослідних і випробувальних установок;

сприяння будівництву і реконструкції наукоємких виробництв.

При Уряді України діє Урядова комісія по науково-інноваційній політиці.

У 1999г. були створені центри науки і високих технологій відповідно до ухвали Уряду від 18 червня 1999г. № 651 «Про формування центрів науки і високих технологій». Статус центру науки і високих технологій привласнюється науковим господарюючим суб'єктам (організаціям), що здійснюють науково-технологічне забезпечення рішення найважливіших проблем розвитку високотехнологічних галузей реального сектора економіки. Статус привласнюється Урядом України за уявленнями Урядової комісії по інноваційній політиці. Привласнення даного статусу означає надання науковим організаціям державного забезпечення їх науково-технологічної і освітньої діяльності за умови виконання центром зобов'язань по виконанню конкретних задач.

На 1998-2000гг. були встановлені наступні напрями інноваційної політики держави.

1. Розробка і удосконалення нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, механізму її стимулювання, системи інституційних перетворень, захисту інтелектуальної власності в інноваційній сфері і введення її в господарський оборот.

2. Створення системи комплексної підтримки інноваційної діяльності, розвитку виробництва, підвищення конкурентоспроможності і експорту наукоємкої продукції. В процесі активізації інноваційної діяльності необхідна участь не тільки органів державного управління, комерційних структур, фінансових установ, але і суспільних організацій на всіх рівнях.

3. Розвиток інфраструктури інноваційного процесу, включаючи систему інформаційного забезпечення, систему експертизи, фінансово-економічну систему, виробничо-технологічну підтримку, систему сертифікації і просування розробок, систему підготовки і перепідготовки кадрів. Практика показує, що причиною відставання є не низький потенціал вітчизняних досліджень і розробок, а слабка інфраструктура інноваційної діяльності, відсутність мотивацій товаровиробників до реалізації новини як способу конкурентної боротьби. Це приводить до незатребуваності потенціалу вітчизняної прикладної науки і техніки.

4. Розвиток малого інноваційного підприємництва шляхом формування сприятливих умов для освіти і успішного функціонування малих високотехнологічних організацій і надання ним державної підтримки на початковому етапі діяльності.

5. Вдосконалення конкурсної системи відбору інноваційних проектів і програм. Реалізація в галузях економіки щодо невеликих і бистроокупаємих інноваційних проектів з участю приватних інвесторів при підтримці держави дозволить підтримати найперспективніші виробництва і організації, підсилити притоку в них приватних інвестицій,

6. Реалізація критичних технологій, пріоритетних напрямів, здатних перетворювати відповідні галузі економіки країни і її регіонів. Ключовою задачею формування і реалізації інноваційної політики є вибір щодо невеликого числа найважливіших базових технологій, що роблять вирішальний вплив на підвищення виробництва і конкурентоспроможності продукції в галузях економіки і забезпечують перехід до нового технологічному устрою.

7. Використовування технологій подвійного призначення. Такі технології можуть застосовуватися як для виробництва озброєнь і військової техніки, так і для продукції цивільного призначення.

Державна інноваційна політика в базових галузях і виробництвах буде направлена на прискорене промислове освоєння вітчизняних і зарубіжних науково-технічних і технологічних досягнень світового рівня, відтворення природних ресурсів (мінеральної сировини, ресурсів питних і промислових вод, ресурсів флори і фауни і ін.).

У паливно-сировинному комплексі інноваційна політика буде орієнтована на розробку і упровадження сучасних методів пошуку, розвідки і моніторингу запасів, стратегічних і дефіцитних видів мінеральної сировини, підвищення рівня їх ізвлекаємості і переробки, а також розвиток високонадійних і екологічно безпечних систем транспортування, зокрема:

у нафтогазовому комплексі - на підвищення ефективності геологорозвідувальних робіт, збільшення дебіта і ізвлекаємості на родовищах з важко витягуваними запасами і із залишковими запасами нафти в обводнюючих зонах, будівництво свердловин в шельфовій зоні і в мерзлих породах, поглиблення переробки газу і конденсату з - отриманням моторного палива і цільових хімічних продуктів, а також створення високонадійних, екологічно безпечних і нізкоенергоємких систем транспортування;

у нафтопереробній промисловості - на збільшення виробництва моторних і ракетних палив за рахунок розвитку процесу глибокої переробки нафти, розробку і створення каталізаторів нового покоління, високоактивних і кисневмісних добавок, а також на підвищення і поліпшення екологічної безпеки, і зменшення енергоємності;

у вугільній промисловості - на поліпшення споживацьких властивостей вугільної продукції на основі створення принципово нових систем глибокої переробки, збагачення і брикетування вугілля, рішення проблеми приготування, транспортування, зберігання і зниження водовугільної суспензії, підвищення ефективності відкритого способу розробки вугільних родовищ на базі, застосування драглайнов, а також на підвищення ефективності і безпеки підземних робіт на базі автоматизованих комплексів і спеціалізованих мікропроцесорних контрольних мереж.

У електроенергетиці інноваційна політика буде сконцентрована на створенні і використовуванні парогазових установок або газотурбінних надбудов паросилових блоків для електростанцій на газоподібному паливі і високоефективних паросилових енергоблоків із застосуванням новітніх технологій спалювання палива (циркулюючий киплячий шар, циркулюючий киплячий шар під тиском) для електростанцій на твердому паливі, розвитку економічно ефективної малої і нетрадиційної енергетики, а також рішенні проблем поховання радіоактивних відходів АЕС, отриманні екологічно чистого високоякісного енергоносія з низькосортних палив, розробці економічно ефективних енергоустановок, що використовують відновлювані джерела енергії, і на підвищенні ефективності систем передачі електроенергії на великі відстані. У транспортному комплексі інноваційна політика буде орієнтована на оновлення парку транспортних засобів, модернізацію інфраструктури, застосування прогресивних технологій, підвищення технічного рівня всіх видів транспорту. Це торкається оновлення залізничного рухомого складу, морських, річкових і повітряних судів, автотранспортних засобів, перевантажувальних комплексів, дорожніх машин і устаткування, навігаційних систем.

У металургійному комплексі орієнтиром є створення крізних технологічних циклів виробництва, забезпечуючих максимальне ресурсі - і енергозбереження на всіх стадіях, розширення асортименту і підвищення якості металопродукції.

Технологічними орієнтирами хімічної і нафтохімічної промисловості є матеріалі - і енергозберігаючі технології виробництва широкого спектру синтетичних композиційних матеріалів, зокрема нових поколінь цих матеріалів, технології виробництва екологічно чистих добрив і ресурсосберегающие малотоннажні хімічні виробництва на базі автоматизованих блочно модульних систем.

У машинобудівному комплексі організації орієнтуватимуться на технологічне переозброєння загально машинобудівних виробництв за рахунок автоматизації процесів проектування і виготовлення машинобудівної продукції, застосування прогресивних методів високоточної обробки конструкційних матеріалів і підвищення якості поверхонь деталей і металоконструкцій, механізації і автоматизації складальних процесів, розвитку сучасних методів контролю і діагностики деталей і вузлів в процесі виготовлення і експлуатації.

Особливе значення мають екологічні пріоритети інноваційної діяльності у всіх без виключення галузях - оскільки тільки за допомогою використовування сучасних технологій можна кардинально вплинути на поліпшення стану навколишнього середовища.

Для успішної реалізації інноваційної політики удосконалюватиметься система поворотного фінансування інноваційних проектів і прикладних розробок, виконуваних за рахунок засобів федерального бюджету на конкурсній основі. В умовах обмежених можливостей бюджетного фінансування інновацій зросте необхідність залучення засобів з додаткових джерел (власних засобів організацій, приватних інвестицій, засобів позабюджетних фондів, позикових засобів міжнародних фінансових організацій).

Основними методами реалізації інноваційної політики держави є:

1. Формування інституційних і нормативно-законодавчих умов для позитивних змін в інноваційній сфері. Масштаби упровадження прогресивних технологій і виробництв наукоємких видів продукції значною мірою визначаються інституційними перетвореннями, що забезпечують розвиток нових прогресивних форм інноваційної діяльності і бізнесу в цій області економіки. У законодавчому плані повинні передбачатися заходи по розробці правових актів.

2. Державна підтримка і стимулювання інвесторів, що вкладають засоби в наукоємке, високотехнологічне виробництво, а також організацій різних форм власності (в період освоєння інновацій) за рахунок упровадження певних податкових пільг, державних гарантій і кредитів.

3. Вдосконалення податкової системи з метою створення вигідних умов для ведення інноваційної діяльності всіма суб'єктами незалежно від форм власності і видів фінансування. У сучасних економічних умовах це, перш за все уточнення бази оподаткування і розробка механізмів стягнення податків, зміна амортизаційної політики з метою забезпечення можливості організаціям збільшувати амортизаційні фонди як джерело інвестицій в інновації.

4 Зовнішньоекономічна підтримка, що передбачає створення умов для формування спільних з іноземними партнерами організацій по випуску вітчизняної продукції і реалізації її на зовнішньому ринку, забезпечення реклами вітчизняних інновацій за рубежем, вдосконалення виставково-ярмаркової діяльності, входження в міжнародні інформаційні системи для обміну інформацією за інноваційними проектами.

5. Забезпечення в зарубіжних кредитних лініях квот для розвитку інноваційної інфраструктури, закупівлі устаткування з метою реалізації високоефективних інноваційних проектів під гарантії держави, а також ліцензій на високоефективні технології і ноу-хау для освоєння виробництва новітньої продукції.

6. Консолідація зусиль органів державної влади і приватних інвесторів, направлених на організацію взаємодії з країнами-членами ЄС, СНД, іншими державами.

7. Розвиток лізингу наукоємкого унікального устаткування.

8. Участь інноваційно-активних організацій в міжнародних конкурсах.

9. Виділення прямих державних інвестицій для реалізації інноваційних програм і проектів, що мають загальнонаціональний характер, але не привабливих для приватних інвесторів.

Читайте також:

1. IV-й період Римської держави ( ІІІ – V ст. н. е. ) – пізня Римська імперія
2. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
3. Автомобільний пасажирський транспорт – важлива складова єдиної транспортної системи держави
4. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
5. Агрегативна стійкість, коагуляція суспензій. Методи отримання.
6. Адаптовані й специфічні методи дослідження у журналістикознавстві
7. Адміністративні (прямі) методи регулювання.
8. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
9. Адміністративні методи управління
10. Адміністративні, економічні й інституційні методи.
11. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
12. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах

Переглядів: 1334