Поняття, предмет, метод і функції міжнародного права

Існують дві самостійні правові системи - внутрішньодержавна і міжнародна. Термін “міжнародне право” склався історично. У середні віки, коли виникла ідея створення права, що регулювало б відносини між державами, юристи звернулися до авторитету римського права. Проте останнє не знало подібного поняття. Воно оперувало поняттям “jus gentium” (право народів), до якого включалися норми, що регулювали відносини римських громадян з іноземцями і відносини останніх між собою на території Риму, а також норми, спільні для країн, залежних від Римської імперії. Згодом назву було модифіковано - “jus inter gentes” (“право між народами” чи “міжнародне право”). Слід, проте, зауважити, що назва “міжнародне право” досить умовна, оскільки це право регулює відносини не між народами, а між державами та їх об’єднаннями.

Міжнародне право також часто називають “міжнародним публічним правом”, відмежовуючи його таким чином від міжнародного приватного права. Між міжнародним приватним та публічним правом існує певний взаємозв’язок, зумовлений тим, що їхнім предметом є правовідносини, які виходять за межі юрисдикції однієї держави. В той же час, міжнародне публічне і приватне право являють собою абсолютно різні правові явища. Міжнародне публічне право регулює публічно-правові відносини між суверенними державами, їх об’єднаннями та утвореними ними міжнародними організаціями. При цьому міжнародне публічне право як система норм існує незалежно від національного права, тобто паралельно з ним. Норми міжнародного публічного права не можуть бути прийняті однією окремо взятою державою, вони завжди виражають погоджену волю декількох держав. Міжнародне ж приватне право регулює приватноправові відносини транскордонного характеру, тобто такі, чия структура ускладнена одним або кількома іноземними елементами (такими елементами можуть витупати іноземний суб’єкт, об’єкт, що знаходиться закордоном, юридичний факт, який мав місце поза межами держави). Норми міжнародного приватного права складають частину національної системи права і видаються державою самостійно, погодження змісту цих норм з іншими державами не є вимагається.

Міжнародне право – це сукупність юридичних норм та принципів, створених шляхом спільного волевиявлення держав з метою регулювання їх взаємних правовідносин та інших правовідносин, що виникають у сфері інтересів міжнародного співтовариства.

Предмет регулювання міжнародного права, так само як і права внутрішнього, становить певний комплекс суспільних відносин. Ці відносини складаються між суб’єктами міжнародного права: державами, міжнародними організаціями та деякими іншими. Головною рисою міжнародних правовідносин є те, що вони за своїм характером і змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції окремої держави. Такі відносини стають об’єктом спільної компетенції і юрисдикції кількох держав або міжнародної спільноти в цілому.

Предмет міжнародного праваскладають такі основні групи суспільних відносин:

1) правовідносини, що виникають з приводу загальнолюдських цінностей та інтересів, які невіддільні від співробітництва всіх держав і потребують узгоджених рішень. Це стосується, зокрема, міжнародної безпеки, глобальних екологічних проблем, правового режиму космічного простору тощо;

2) правовідносини, що хоча і не складають загальнолюдського інтересу, але можуть бути вирішені лише на основі спільних зусиль двох або кількох держав (наприклад, визначення державних кордонів, встановлення дипломатичних стосунків);

3) правовідносини, які, для забезпечення їх більш ефективної реалізації, повністю чи частково переводяться із сфери виключної внутрішньої компетенції держав до компетенції міжнародної. Так, права людини як вища та універсальна цінність не відносяться сучасним міжнародним правом до виняткової компетенції держави. Якщо держава порушує визнані міжнародною спільнотою права неї наслідки, наприклад, виключення з міжнародної організації, економічна блокада тощо.

Міжнародне право характеризується наявністю особливого методу. Застосування до міжнародного права класифікації методів правового регулювання за аналогією з національним правом (зокрема, виділення методів зобов’язання, заборон та дозволу) було б необґрунтованим, оскільки національне право виражає суверенну волю держави, обов’язкову для усіх підпорядкованих осіб, тоді як міжнародне право виражає взаємну погоджену волю рівноправних учасників (держав та міжнародних організацій). В цілому міжнародне право використовує погоджувальний метод правового регулювання. Специфіка методу міжнародного права полягає, преш за все, у порядку утворення міжнародно-правових норм, які не можуть виникнути інакше, ніж в результаті погодження волі суб’єктів міжнародних правовідносин. Крім того, у міжнародному праві відсутній механізм примусу, а міжнародно-правові норми мають виконуватися державами та міжнародними організаціями добровільно.

Сучасне міжнародне право виконує такі основні юридичні функції:

· координаційна – у нормах міжнародного права втілюються спільні для усіх держав стандарти та моделі поведінки. Так, дотримання норм міжнародного космічного права дозволяє державам уникати взаємних перешкод під час використання космічних просторів;

· регулятивна – норми міжнародного права встановлюють конкретні правила поведінки у тих чи інших міжнародних сферах;

· охоронна – норми міжнародного права покликані захищати законні права і інтереси держав та народів;

· забезпечувальна – норми права спонукають держави виконувати міжнародні зобов’язання. Це, зокрема, стосується інститутів міжнародної відповідальності та механізмів контролю за дотриманням міжнародних договорів.

Крім юридичних, міжнародне право виконує також і соціально-політичні функції, зокрема, інтегруючу, стабілізуючу, інформаційну, ідеологічну, виховну тощо.

В науці не існує єдиного підходу до визначення системи міжнародного права. Зокрема, традиційним є розуміння міжнародного права як системи загальних принципів, договірних та звичаєвих норм, які об’єднуються у галузі, підгалузі, інститути та субінститути. З таким підходом тісно пов’язаний і поділ міжнародного права на загальну та особливу частини. Якщо перша складається з основних норм та принципів, спільних для усіх галузей міжнародного права, то другу становлять самі ці галузі права, наприклад, міжнародне консульське, дипломатичне, гуманітарне, морське, економічне, космічне, транспортне та інші галузі міжнародного права. Існує також поділ системи міжнародного права на загальне (універсальне) міжнародне право та регіональні системи міжнародного права (європейську, ісламську, латиноамериканську тощо).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Від Віденського конгресу 1815 р. до наших днів.	\|	Поняття та класифікація норм міжнародного права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.