Поняття та класифікація норм міжнародного права

Міжнародно-правова норма – це правило поведінки, що визнається обов’язковим державами та іншими суб’єктами міжнародного права і забезпечується юридичними засобами.

Поряд із традиційним для усіх галузей права поділом норм на матеріальні та процесуальні, норми-цілі, норми-принципи, регулятивні, охоронні та захисні норми тощо, існують специфічні класифікації правових норм, притаманні саме міжнародному праву.

1. За сферою дії виділяються такі види міжнародно-правових норм:

· універсальні – норми, що діють на загальносвітовому, глобальному рівні. Специфікою цих норм є те, що вони утворюються не окремими державами чи їх групами, а світовим співтовариством в цілому. Більшість цих норм є або звичаєвими, або утвореними в результаті нормативно-договірного закріплення звичаєвих правил;

· регіональні – норми, що діють на рівні певного регіону. Досить часто регіональні норми переростають в універсальні. Наприклад, принцип непорушності кордонів вперше був закріплений Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 р. як регіональна (європейська) норма-принцип, проте майже одразу цей принцип був визнаний і загальним принципом міжнародного права;

· партикулярні (локальні) – норми, дія яких поширюється на відносини з обмеженим колом учасників, як правило з двома. Партикулярні норми найчастіше встановлюються міжнародними договорами, проте існують і партикулярні міжнародно-правові звичаї, зокрема, Міжнародний Суд ООН посилався на локальні міжнародні звичаї при розгляді справи про право транзиту через територію Індії та в деяких інших справах.

2. За юридичною силою норми міжнародного права поділяються на:

· імперативні норми або норми jus cogens – незмінні норми, обов’язкові для всіх учасників міжнародних правовідносин. Ці норми завжди є універсальними і виражають волю світового співтовариства в цілому. Тому норми jus cogens, зокрема, не можуть бути змінені за згодою двох чи більшої кількості країн. Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. імперативною нормою міжнародного права є норма, що приймається і визнається міжнародним співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої недопустиме і яку може бути змінено тільки наступною нормою міжнародного права, що носила б такий же характер. Будь-який міжнародний договір, що суперечить нормам jus cogens, має визнаватися недійсним;

· диспозитивні – норми, які дозволяють відступати від їх вимог за взаємної згоди усіх учасників правовідносин. Іноді в науці заперечується наявність подібних норм у міжнародному праві, проте практика діяльності Міжнародного Суду ООН доводить їх існування. Міжнародний суд ООН неодноразово визнавав законними ситуації, коли сторони за взаємною згодою у відносинах між собою не лише уточняли зміст загальних норм міжнародного права, а й призупиняли їх дію.

3. За способом утворення та формою існування розрізняються:

· звичаєві норми міжнародного права;

· договірні (конвенційні);

· норми рішень міжнародних організацій, зокрема міжнародних судів та арбітражів.

Від норм міжнародного права необхідно відрізняти міжнародні узвичаєння, тобто певні норми поведінки держав чи їх представників, які не мають правового характеру. Міжнародні узвичаєння стосуються найменш важливих аспектів відносин між державами, зокрема міжнародного етикету, і не мають юридичних засобів захисту. Порушення узвичаєнь може тягти різноманітні неправові наслідки, в т.ч. політичні, моральні, культурні, але характеру міжнародного правопорушення порушення міжнародного узвичаєння не має.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття, предмет, метод і функції міжнародного права	\|	Джерела міжнародного права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.