• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Укладення міжнародних договорів

Процес укладення міжнародного договору – це сукупність стадій і дій, спрямованих на встановлення та закріплення взаємних прав і обов’язків суб’єктів міжнародно-правових відносин.

Дії, спрямовані на укладення міжнародних договорів, можуть вчинятися лише повноважними представниками сторін (держав і міжнародних організацій). Такі повноваження можуть видаватися компетентними органами держави як на всі стадії укладення договору, так і на вчинення яких-небудь окремих дій.

Відповідно до ст. 7 Віденської конвенції 1969 р. право приймати участь у веденні переговорів та підписувати міжнародні договори без пред’явлення спеціальних повноважень мають:

· глави держав, урядів та міністри закордонних справ – щодо вчинення всіх договорів;

· глави дипломатичних представництв – щодо вчинення договорів між акредитуючою державою та державою, яка їх акредитувала;

· представники держав при міжнародних організаціях, їх органах та на міжнародних конференціях – щодо вчинення договорів на конференції, в організації чи її органі.

Такий же перелік посадових осіб, які не потребують спеціальних повноважень на ведення переговорів та підписання міжнародного договору закріплено і у ст. 6 Закону України “Про міжнародні договори України”. Усі інші особи повинні отримати повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, що видаються: щодо договорів, які укладаються від імені України, – Президентом України; щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, – Кабінетом Міністрів України або за його дорученням Міністерством закордонних справ України, щодо міжвідомчих договорів – відповідним міністерством (відомством) спільно з Міністерством закордонних справ України.

Міжнародну організацію представляє особа, що має таке право згідно з засновницькими документами, або якій видані спеціальні повноваження.

Виділяються два основні способи підтвердження повноважень: якщо договір двосторонній – відбувається обмін повноваженнями, якщо договір багатосторонній – повноваження подаються депозитарію договору або до виконавчого органу міжнародної конференції, або міжнародної організації, в рамках якої укладається договір.

Процес укладення міжнародного договору охоплює такі стадії:

1) договірна ініціатива зацікавленої сторони – це попередня стадія, пов’язана з висуненням пропозиції однієї чи кількох держав, або міжнародної організації укласти договір з наданням проекту тексту майбутнього договору. Порядок реалізації цієї стадії, як правило, визначається внутрішнім законодавством держави або установчими документами міжнародної організації.

Відповідно до ст. 4, 5 Закону України “Про міжнародні договори України” пропозиції щодо укладення міждержавних та міжнародних договорів подаються Міністерством закордонних справ України Президентові України (щодо міждержавних договорів) або Кабінету Міністрів України (щодо міжурядових договорів). Інші органи державної влади подають такі пропозиції Президентові або Уряду через Міністерство закордонних справ. Пропозиції про укладення міжнародного договору підлягають обов’язковій експертизі, яка проводиться міністерством юстиції України щодо відповідності проекту договору Конституції та законам України.

Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються відповідно Президентом України(щодо міждержавних договорів), Кабінетом Міністрів України (щодо міжурядових договорів), чи іншими органами виконавчої влади за погодженням з МЗС України (щодо міжвідомчих договорів). Про прийняте рішення дипломатичними каналами повідомляється інша сторона (сторони) майбутнього міжнародного договору;

2) підготовка тексту договору – тобто погодження волі та інтересів договірних сторін щодо встановлення тих чи інших правил поведінки.

Підготовка тексту договору може проходити в трьох формах: шляхом ведення переговорів, на міжнародних конференціях і в міжнародних організаціях.

Переговори як форма підготовки тексту договору, як правило, застосовується при укладенні договорів з незначною кількістю сторін. Такі переговори проводяться або безпосередньо, або через дипломатичні канали. При цьому сторони пропонують контрагентам свої пропозиції щодо майбутнього договору чи представляють конкретні його проекти та шляхом взаємних поступок і компромісів виробляють прийнятний для усіх сторін варіант договору.

Міжнародні конференції, так само як і міжнародні організації, використовуються державами для підготовки багатосторонніх договорів. Часто певна проблема, що потребує міжнародного врегулювання, розбивається на окремі питання, які розглядаються спеціалізованими комітетами (комісіями), після чого узгоджений проект договору розглядається на загальних пленарних засіданнях конференції (організації);

3) встановлення автентичності тексту договору (попереднє прийняття тексту договору) – це визнання розробленого тексту договору таким, що відповідає справжньому волевиявленню сторін та є остаточним. Відповідно до ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. після встановлення автентичності тексту договору внесення змін до нього не допускається.

Попереднє прийняття тексту міжнародного договору може здійснюватися шляхом голосування, парафування, підписання ad referendum чи у будь-якій іншій прийнятній для сторін формі

Шляхом голосування, як правило, приймається текст договору на міжнародній конференції або в міжнародній організації. Це рішення оформляється резолюцією, яка приймається більшістю голосів (простою або кваліфікованою в залежності від правил, встановлених конференцією або прийнятих в організації). Часто замість голосування для прийняття рішень використовується метод консенсусу – загальної згоди при відсутності заперечень з боку будь-якої держави.

Парафування – скріплення ініціалами уповноважених осіб кожної сторінки договору на знак згоди з текстом. Така форма попереднього прийняття тексту договору використовується при укладанні договорів з обмеженою кількістю учасників. Парафований договір підлягає остаточному прийняттю.

Підписання ad referendum – умовне підписання, яке вимагає наступного підтвердження відповідною державою або міжнародною організацією;

4) остаточне прийняття тексту договору тягне за собою певні юридичні наслідки для його учасників, зокрема, дає право стороні договору затвердити його та зобов’язує сторону не змінювати цілі та об’єкт договору. Основною формою остаточного прийняття тексту договору є його підписання сторонами. При підписанні двостороннього договору держави додержуються правила альтернату, тобто чергування підписів. В автентичному екземплярі двостороннього договору, призначеному для однієї сторони, назва держави і підписи уповноважених осіб розміщуються на почесному місці – зліва, а назва держави-контрагента і підписи її представників – праворуч. На екземплярі, призначеному для другої сторони, підписи розташовуються навпаки. В багатосторонніх угодах назви сторін і підписи розташовуються зверху вниз у алфавітному порядку. Як правило, підписання багатосторонніх договорів відкрите до певної дати або до набрання договором сили.

5) надання згоди на обов’язковість договору, тобто визнання державою або міжнародною організацією норм міжнародного договору обов’язковими для себе. Ст. 11 Віденської конвенції 1969 р. встановлює, що згоду держави на обов’язковість для неї договору може бути виражено підписанням договору, обміном документами, затвердженням, приєднанням або будь-яким іншим способом, про який домовились сторони.

Підписання – це форма надання згоди на обов’язковість договору, при якій підписання договору є одночасно як підтвердженням прийняття тексту договору, так і вираженням згоди на його обов’язковість. Найчастіше така форма надання згоди на обов’язковість договору застосовується стосовно міжвідомчих міжнародних договорів.

Обмін документами – це спрощена процедура укладення міжнародного договору, змістом якої направлення однією стороною іншій стороні (сторонам) листа або ноти з пропозицією щодо врегулювання певного питання і направлення останньою листа (ноти) у відповідь з повідомленням про прийняття пропозиції.

Ратифікація (прийняття, затвердження) – це надання згоди на обов’язковість договору одним з вищих органів державної влади (як правило, парламентом або головою держави) у відповідності до процедури, встановленої національним законодавством. У міжнародному праві та законодавстві більшості держав світу склався підхід, згідно з яким ратифікація здійснюється парламентом, а прийняття та затвердження – главою держави або урядом. Такий механізм закладено і у Законі України “Про міжнародні договори України”.

Відповідно до ст. 9 цього Закону ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід’ємною частиною якого є текст міжнародного договору. На підставі підписаного та офіційно оприлюдненого Президентом України закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України, якщо договором передбачено обмін такими грамотами.

Ратифікації підлягають міжнародні договори України:

а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співробітництво, нейтралітет), територіальні і такі, що стосуються державних кордонів, розмежування виключної (морської) економічної зони і континентального шельфу України, мирні;

б) що стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина;

в) загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво), з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України;

г) про участь України у міждержавних союзах та інших міждержавних об’єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

ґ) про військову допомогу та направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав чи допуску підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України, умови тимчасового перебування в Україні іноземних військових формувань;

д) що стосуються питань передачі історичних та культурних цінностей Українського народу, а також об’єктів права державної власності України;

е) виконання яких зумовлює зміну законів України або прийняття нових законів України;

є) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена міжнародним договором або законом України.

Затвердженню згідно зі ст. 12 Закону України “Про міжнародні договори України” підлягають такі міжнародні договори, які не потребують ратифікації і передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України. Міжнародні договори, що укладаються від імені України, а також міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України, але встановлюють інші правила, ніж ті, що містять акти Президента, затверджуються Президентом України. Кабінетом Міністрів України затверджуються міжнародні договори, що укладаються від імені Уряду України (крім тих, що мають затверджуватися Президентом), а також міжвідомчі договори, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містять акти Кабінету Міністрів України.

Приєднання (accession) – це акт надання згоди державою на обов’язковість міжнародного договору, у підготовці та прийнятті якого вона не брала участі. Порядок і умови приєднання зазначаються у самому міжнародному договорі. Як правило, держави приєднуються до тих міжнародних договорів, що вже вступили в силу шляхом ратифікації (затвердження), надіслання ноти про приєднання, підписання протоколу про приєднання тощо. Майже завжди приєднання здійснюється щодо договору в цілому; приєднання лише до частини договору можливе лише за умови, що це передбачено договором або з цим погоджуються інші сторони договору (ст. 17 Віденських конвенцій).

На будь-якій стадії укладення міжнародного договору держава або міжнародна організація може зробити застереження до нього.

Застереження – це одностороння заява, шляхом якої держава-учасниця (або міжнародна організація) особисто для себе скасовує або змінює окремі положення договору.

Застереження може бути зроблене при підписанні, ратифікації або іншому акті надання згоди на обов’язковість договору.

Держава може зробити застереження за таких умов:

· воно не повинне суперечити цілям і об’єкту договору;

· договір не повинен забороняти застережень;

· застереження не повинно виходити за рамки дозволених договором застережень;

· застереження повинне бути зроблене в письмовій формі і доведене до відома інших учасників договору;

· застереження не повинно змінювати правовідносини щодо інших учасників договору.

Якщо договір двосторонній, то застереження повинно прийматися обома сторонами. Учасник договору, який зробив застереження, має право зняти його в будь-який момент дії договору.

Застереження до міжнародного договору не допускаються, коли вони заборонені міжнародним договором, коли договір передбачає лише окремі види застережень, до яких дане застереження не належить, коли застереження суперечить об’єкту і цілям договору.

Правові наслідки застереження можуть бути різними залежно від того, чи визнали інші сторони договору заявлене стороною застереження. У відносинах з державами, які визнали застереження, застосовуються відповідні норми договору з урахуванням застережень, а у відносинах з державами, які такого застереження не визнали, не застосовуються ні норми застереження, ні відповідні норми договору.

Крім застережень, сторони на будь-якій стадії укладення міжнародного договору можуть робити інтерпретаційні заяви, що розкривають їхню позицію щодо того чи іншого положення договору. Такі заяви носять політичний характер і не тягнуть юридичних наслідків.

Укладені примірники двосторонніх договорів передаються на зберігання сторонам. Укладення ж багатосторонніх договорів вимагає призначення депозитарію, який здійснює обслуговування укладеного договору, зокрема, зберігає оригінал договору та пов’язані з ним документи (ратифікаційні грамоти, акти застережень, заперечення проти застережень тощо). Депозитарієм може бути одна або кілька держав, міжнародна організація або її посадова особа.

Функції депозитарію:

· збереження оригіналу договору, а також таких документів як повноваження, ратифікаційні грамоти, документи про приєднання;

· підготовка і розсилка завірених копій учасникам договору та іншим державам і міжнародним організаціям;

· інформування учасників договору та інших суб’єктів міжнародного права з питань, пов’язаних з договором;

· реєстрація договору та ін.

Читайте також:

1. Банк міжнародних розрахунків
2. В залежності від підстав укладеннядоговори поділяються на вільні та обов'язкові.
3. Валютні відносини, валютні системи як основа міжнародних фінансів
4. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ НА НАЦІОНАЛЬНИХ, МІЖНАРОДНИХ І СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ РИНКАХ
5. Вибір провайдера і укладення контракту
6. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
7. Види договорів і контрактів. Розподіл функцій учасників проекту
8. Види договорів найму
9. Види договорів підряду
10. Види договорів.
11. Види договорів.
12. Види і напрямки організаційних перетворень міжнародних корпорацій

Переглядів: 6884