Поняття і види позовів

У класичному римському праві позов є правом домагатися через суд того, що тобі належить, тобто позов—це звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Під час дії формулярного процесу претор мав право давати позов, виходячи з принципу добра, справедливості, а не з наявності норми права. Була розроблена ціла система позовів. У преторських едиктах постійно публікувалися формули окремих позовів, розроблених щодо відносин, які отримали правовий захист з боку претора. Такі позови були створені для захисту від правопорушень основних приватноправових інститутів і приведені до певної системи. Розглянемо найтиповіші з них.

Речові та особисті позови. Якщо предметом спору є право на річ, то це — речовий позов . Порушником речового права потенційно може бути будь-яка третя особа, бо в кожної з них може виявитися спірна річ, право на яку оспорює позивач. Хто буде відповідачем за речовим позовом — невідомо, бо невідомо, хто може виявитися порушником речового права. Захист засобом речового позову називається абсолютним захистом.

Найпоширеніші речові позови (віндикаційний, негаторний, публіціанський та ін.) розглядатимуться далі.

Коли предметом спору є певна дія, право вимагати виконання якої належить позивачеві,— це особистий позов . Він випливає з особистих правовідносин, що складалися між двома або декількома певними особами найчастіше з приводу договору або іншого зобов'язання. Правовідношення тут встановлюються між конкретними особами. При цьому заздалегідь відомо, хто з них може виявитися порушником і хто — відповідачем за даним позовом. Захист за допомогою особистого позову дістав назву відносного захисту.

Розрізнялися позови суворого права і позови доброї совісті. Основна їх відмінність в тому, що при розгляді позовів суворого права суддя керується буквою договору чи закону і не може від цього відступити, навіть коли припустилися помилки. При розгляді позовів доброї совісті суддя поглиблювався у зміст договору, в справжню волю сторін, з'ясовував передусім, до чого сторони прагнули при укладенні договору, а не що було виражено в букві договору чи закону. Витоки суворого права були відбиттям більш давніх часів, коли панував формалізм. Позови доброї совісті — породженні пори пом'якшення формалізму. Наприклад, при відчуженні особливо важливих речей не дотримувались спеціального обряду (так званої манципації), право власності до набувача не переходило, що давало формальне право відчужувачу вимагати повернення проданої речі. Відповідно до позовів суворого права вимоги позивача підлягали задоволенню. Пізніше за позовом доброї совісті вимоги того ж позивача відхилялись, бо продаж все ж мав місце.

За обсягом і метою майнові позови поділялися на три види:

1. Позови для поновлення порушеного майнового права. За цими позовами задовольнялися вимоги позивача шляхом повернення спірної речі чи боргу, відшкодування заподіяної шкоди;

2. Штрафні позови, що мали на меті піддати відповідача певному приватному покаранню — штрафу. Інколи з одного і того самого факту випливали два позови — про відновлення і штрафний. Наприклад, злодій зобов'язаний був повернути вкрадене власнику і заплатити штраф;

3. Позови, спрямовані на відшкодування заподіяних збитків і покарання відповідача. Наприклад, за законом Аквілія за пошкодження речі стягувалась не її вартість, а вища ціна, що склалася протягом останнього місяця чи року.

Позови за аналогією. Відомий позов застосовується для подібного випадку. Наприклад, відповідно до вже згадуваного закону Аквілія відповідач зобов'язаний був відшкодувати заподіяну ним чужій речі шкоду за умови, що їй заподіяна шкода іншою річчю . Наприклад, чужа тварина вбита дрючком, але якщо вона заморена голодом, то відповідальність не наступала. Оскільки кінцевий результат в обох випадках був однаковим, претор застосовував зазначений позов на випадок заморення голодом тварини за аналогією.

Позови з фікцією. З розвитком господарського обороту виникали нові майнові відносини, для яких цивільне право не передбачало захисту. В таких випадках претор надавав судовий захист новому відношенню, пропонуючи в формулі судді допустити існування фактів, яких насправді не було, тобто допустити фікцію і підвести під неї це нове відношення. Наприклад, коли в практику почала впроваджуватися така форма поступки правами, як передача вимоги, претор писав в формулі судді: «Ти, суддя Октавій, допусти, що Агерій є спадкоємцем Нумерія Негідія і за спадщиною тримав від нього право вимоги». Завдяки фікції особа, якій передано право вимоги до іншої особи, одержувала позовний захист.

Кондикції. Припускалось, що кондикції — це абстрактні вимоги, що грунтувались на нормах цивільного права. При цьому конкретна правова основа кондикції не приводилась. Чим відрізнялися кондикції від позовів — невідомо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальне поняття про легісакційний, формулярний і екстраординарний процеси	\|	Особливі засоби преторського захисту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.