Дедуктивний метод

На їх основі виникають протилежні філософські напрямки: емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм (від греч. — досвід) уважає основним джерелом достовірного наукового знання досвід та орієнтується на природничі науки. Засновником емпіричного методу пізнання вважаютьанглійського філософаФренсіса Бекона(1561—1626 рр.). Головним трактатом Бэкона є «Новий Органон» (на честь «Органона» Аристотеля).

Раціоналізм (від лат. — розум) основним джерелом знання людини вважає її розум, логічне міркування, теоретичні узагальнення та орієнтується на математичні науки. Засновником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт(1596—1650 рр.). Він принципово по іншому вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину. Насамперед розробляє дедуктивний метод пізнання.

Емпіричний напрямок у філософії Нового часу продовжували розвивати англійські філософи Томас Гоббс (1588—1679), Джон Локк (1632—1704), Давид Юм (1711—1776). Раціоналістичний напрямок після Рене Декарта розвивали французький математик, фізик і філософ Блез Паскаль та нідерландський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677), німецький філософ Готфрід Вільгельм Лейбніц(1646-1716).

2. Філософія Просвітництва.

Французьке Просвітництво по праву вважається провісником буржуазної революції, що вибухнула у 1789 р. у Франції. Основні гасла просвітників були: наука і прогрес. На зміну релігійному світогляду приходить науковий світогляд.

Просвітництво сприяло тому, що наукові знання, які були надбанням вузького кола вчених, отримали поширення серед усіх верств суспільства.

Філософи Просвітництва вважали, що необхідно залучати до наукових знань правителів, які й сприятимуть втіленню принципу розуму в повсякденному житті конкретних країн.

Одним із головних завдань філософи-просвітники вбачали боротьбу з релігією, оскільки нові знання про природу і суспільство суперечать твердженням релігії.

Крім того, філософи Просвітництва виступали одночасно і проти схоластичних, метафізичних методів мислення філософів Нового часу. Зокрема, велася боротьба проти метафізичних учень Р. Декарта і Г. Лейбніца, які прагнули обґрунтувати можливість буття Бога, тобто стверджувалася узгодженість розуму з основами релігійної віри.

Основними проблемами, над якими працювали філософи французького Просвітництва, були природа людини і суспільства.

Розглянемо коротко погляди найбільш відомих філософів-просвітників.

Видатним мислителем французького Просвітництва по праву вважається Франсуа Вольтер,справжнє ім’яФрансуа Марі Аруе (1694— 1778). Своїми сатиричними творами він піддав гострій критиці релігію і феодальну ідеологію.

Значного поширення набули ідеї так званої географічної школи, засновником якої вважається Шарль Луї Монтеск'є(1689—1755). На його думку, визначальними причинами життя людства є географічне середовище.

Жан-Жак Руссо (1712—1778) пропагував необхідність встановлення соціальної та майнової рівності.

Дені Дідро(1713—1784) виступив організатором проекту і одним з провідних авторів знаменитої "Енциклопедії''.

Дені Дідро та інші видатні представники французького Просвітництва, наприклад, такі як, Ж.О.Ламетрі (1709— 1751), К. Гельвецій (1715—1771), П. Гольбах (1723— 1789), дотримувалися матеріалістичного світогляду.

Англійське Просвітництво XVІІ ст. представлено насамперед суспільно-політичними навчаннями Томаса Гоббса (1588-1679) і Джона Локка (1632-1704).

Напрямки класичної філософії епохи Просвіти:

Раціоналізм (Р.Декарт, Б. Спіноза, Г.В.Лейбніц).

Емпіризм(Т.Гоббс, Дж.Локк та інші).

Французька Просвіта(Ф.М.Вольтер, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, Ж.О.Ламетрі, П.Гольбах, К.Гальвецій, Д.Дідро)

Характерні риси епохи Просвіти:

• раціоналізм як загальна віра в розум;

• антиклерикалізм (від гр. anti — проти й лат. clerikalis — церковний) — спрямованість проти засилля церкви (але не релігії) у духовному житті суспільства;

• антиобскурантизм (від лат. obscurans — що затемнює) — боротьба із мракобіссям, з ворожими науці й утворенню силами.

Значення епохи Просвіти:

У філософії вона виступала проти всякої метафізики, сприяла розвитку будь-якого роду раціоналізму (мисленню).

У науці сприяла розвитку природознавства, досягнення, якого вона часто використовувала для доказу наукової правомірності поглядів і віри в прогрес.

В області моралі й педагогіки проповідувала ідеали гуманності.

У політиці, юриспруденції й суспільно-економічної житті проповідувала звільнення людини від несправедливих уз, рівність всіх людей перед законом.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ТРУДОВІ СПОРИ	\|	Принцип практики. 1 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.