• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Принцип практики. 1 страница

Висновки

Ідеї Просвіти виражали інтереси буржуазії, нещадно критикуючи відживаючий феодально-кріпосницький лад. Основний напрямок критики — паразитуючий на темряві й неуцтві народних мас спосіб життя й нецивілізованих порядків кріпосництва.

Поняття Просвіти стало вираженням загального процесу, що поступово охватили ряд країн, у першу чергу Європу.

Філософія Просвіти відома головним чином своєю соціально-політичною частиною. У ній одержали своє обґрунтування принципи буржуазного суспільства (воля, рівність права, приватна власність) замість феодальних (залежність, становість, умовна власність, абсолютизм). Соціальні явища філософія Просвіти пояснювала законами природи: закони розвитку суспільства й закони природи ототожнювалися.

3. Класична німецька філософія

“Кант, Фіхте і Гегель розвинули новий тип філософії, який прагне зберегти пізнання і добро від руйнівних вчень кінця вісімнадцятого сторіччя”.

В період нового часу високої досконалості досягає філософська наука в Німеччині. Філософія Німеччини того часу була настільки досконалою, що в історії її назвали класичною. Класична німецька філософія, це розвиток німецької філософії, що охоплює період кінця XVIII — першої половини XIX ст..

Німецька класична філософія внесла величезний вклад у вирішення традиційних філософських проблем, особливо теорії пізнання та сутності людини. Вона справила помітний вплив на наступну філософію.

Для неї характерні такі основні риси:

— відродження діалектичної традиції;

— перехід від суб'єктивного ідеалізму до об'єк­тивного на основі діалектичної методології;

— критика традиційної метафізики і прагнення подати філософію як систему наукового знання;

— звернення до історії як філософської науки і за­стосування Гегелем діалектичного методу в дослі­дженні історії.

Головними представниками класичної німецької філософії були Іммануїл Кант (1724—1804), Йоган-Готліб Фіхте(1762—1814), Фрідріх-Вільгельм-Йозеф Шеллінг (1775—1854), Георг Вільгельм Ф. Гегель(1770—1831), Людвіг Андреас Фейєрбах (1804—1872).

І.Кант, Ф.Шеллінг, Й.Фіхте, Г.Гегель були досконалими представниками ідеалізму. Своїм вченням вони доводили, що людина як мисляча істота може і повинна пізнати світ речей, для того, щоб підпорядкувати себе законам природи. Людина виділяється в усьому світі здатністю творити, мислити. Ця здатність ніби ставить її вище над усім речовим світом. Але людина повинна пам'ятати, що хоч вона і розумна істота, повної свободи для неї нема, бо вона підпорядкована законам природи. Особливо велике відкриття зробив Гегель, який довів, що все в навколишньому світі зв'язане між собою, залежне одне від одного дощ від хмари, хмара від випаровування і т. д.). Він вважав, що причиною таких зв'язків є космічна ідея. Вчення Гегеля про загальний зв'язок предметів і явищ називається діалектикою. Діалектика є найвищим досягненням класичної німецької філософії.

Особливе місце серед класичних німецьких філософів посідає Фейєрбах, який на відміну від усіх решти був матеріалістом. Вінпідтвердив дослідження Гегеля про те, що все у світі взаємопов'язане, але й доказав, що такий зв'язок у природі обумовлений не космічною ідеєю, не абсолютним рухом, як це твердив Гегель, а чистими законами природи, в центрі якої стоїть людина, наділена розумом.

Вся попередня філософія, починаючи з античної і кінчаючи класичною німецькою, не могла вирішити питання про те, як здійснити до кінця пізнання світу. Трудність полягала в тім, що вивченню піддавалися речі, речова сторона всіх предметів і явищ, а духовна сторона вивченню не піддавалась. Філософія попередніх епох стверджувала, що земне життя коротке й тимчасове, нереальне, а потойбічне - вічне. А на ділі виходило рак, що земне нереальне життя вивчалось досконало, а потойбічне не вивчалось зовсім.

Питання для самоперевірки

У чому полягає специфіка Нового часу?

Розкажіть про засновників емпіризму та раціоналізму у європейській філософії XVII ст.

Яка головна мета Просвіти як течії в культурі й духовному житті суспільства?

У чому суть теорій суспільного договору й природного права?

Назвіть представників французької й німецької Просвіти.

Яка головна парадигма їхніх навчань?

Назвіть представників англійської Просвіти. Яка головна парадигма їхніх навчань?

Яке місце посідає німецька класична філософія в історії розвитку світової філософської думки?

Тема 6: «ФІЛОСОФІЯ XIX-XXстоліть».

План заняття:

1. Своєрідність російської філософії.

2. Філософія К.Маркса та Ф.Енгельса.

3. Некласична філософія ХХ століття.

Матеріалізм. Марксизм. Слав’янофільство. Сцієнтизм.

1. Своєрідність російської філософії.

Російська філософія є складовою частиною світової філософії. В той же час вона відрізняється від філософії інших країн і це проявляється на протязі всієї її історії. Російську філософію відрізняє її глибина, всебічність та специфічність проблем, що вивчаються.

Етапи розвитку російської філософії:

Становлення російської філософії в XI — XVII ст..

Російська філософія XVIII — першої чверті XIX ст..

Російська філософія XIX — першої половини XX ст..

Російська філософія виникла за часів Київської Русі в XI ст., причому початок процесу був покладений прийняттям християнства в 988 році. Так як в процесі християнізації Давньої Русі був обраний візантійський варіант християнства, то і російська філософія стала розвиватись під впливом візантійської філософії, в якій переважали теоцентричні тенденції. Під впливом візантійської культури в релігійно-філософських трактатах Іларіона, В.Мономаха, Сільвестра, Смолятіча, Саровського, Філорея підіймались питання доброчесності, проблеми держави, права, природи, пояснення християнства та спроби об'єднання його з язичеством. Аж до реформаторської діяльності царя Петра І російська філософія дотримувалася теоцентричних уявлень, що співпадає з періодом західноєвропейської середньовічної філософії.

Середньовічна філософія на Русі не була сформована як самостійна наука, але необхідність пізнання історичний подій, розвиток православ'я, становлення російської державності та російської національності змусили розвивати і суспільну думку. Необхідно підкреслити, що проходячи шлях пізнання під впливом візантійської і західноєвропейської філософії, російська філософія набула своєї специфіки, причому їй не раз дорікали відсутності самостійності.

Як наука, російська філософія починає складатись лише після петровських перетворень, з середини XVIII ст.. Це був період російської Просвіти, який і створив самобутню національну російську філософію та її швидкий зліт. Видатними представниками були А.Д.Кантемир (1708-1744), В.Н.Татищев (1686-1750), М.В.Ломоносов (1711-1765), А.Н.Радищев (1749-1802).

Поява оригінальних філософських концепцій і філософських шкіл пов'язана з другою чвертю XIX ст.. Саме тоді з'являються представники релігійно-ідеалістичної філософії та руського космізму. Російська релігіозна філософія кінця XIX — початку XX ст. носить також назву російського релігійно-філософського ренесансу. Видатними представниками були:

- П.Я.Чаадаєв (1794-1856), який першим поклав початок самостійної філософської творчості.

- А.І.Герцен (1812-1870), Н.П.Огарев (1813-1877), М.А.Бакунін (1814-1876), В.Г.Белінський (1811-1848) - прихильники західної філософської думки.

- А.С.Хомяков (1804-1860), І.В.Кірєєвський (1806-1856), К.С.Аксаков (1817-1860) - лідери слав’янофілів.

- Ф.М.Достоєвський (91821-1881), Л.М.Толстой (1829-1910) - представники філософської релігійної течії.

- М.Ф.Федоров (1828-1903), К.Н.Леонтьєв (1831-1891) - представники ортодоксально-монархічної філософії, що відстоювала інтереси самодержавства та суспільно-політичного і морального порядку та релігійних устоїв.

- М.Г.Чернишевський (1828-1889) - яскравий представник революційно-демократичної філософії.

- В.С.Соловйов (1853-1900), П.А.Флоренський (1882-1937) та інші - представники російської релігіозної філософії.

- М.Ф.Федоров (1828-1903), В.І.Вернадський (1863-1945), К.Е.Ціолковський (1857-1935), А.Л.Чіжевський (1897-1964) - представники руського космізму, в якому на перший план висуваються проблеми єдності людини з космосом.

В ХХ ст. російська філософія вже тільки розвивається поруч із західноєвропейською філософією, але й починає виходити на шлях світового впливу. Філософія отримала свій подальший розвиток в працях цілої плеяди видатних філософів:

- М.А.Бердяєв (1874-1948), С.Л.Франко (1877-1950) та інші - послідовники релігіозної філософії та соборності.

- Г.В.Плеханов (1856-1918), В.І.Ленін (1870-1924) - представники російського марксизму.

Таким чино, ми можемо виділити головні напрямки, які склались в російській філософії.

Напрямки російської філософії:

Слав’янофільство — за самостійний шлях розвитку Росії.

Західноєвропейський напрямок — за шлях європейської цивілізації.

Матеріалізм, який існував в двох видах: антропологічний та утилітарний.

Релігіозний напрямок — за соборність та єдність.

Руський космізм — за проблеми єдності людини з космосом.

Революційно-демократичний напрямок

Марксизм

Характерні риси російської філософії:

Цілісність — єдність всіх сторін реальності.

Російська думка історіософічна (постійно звертається до питань про сутність історії, про її кінець).

Антропоцентризм (постійно торкається тем про буття людини, її долю, сутність та життєві цілі).

Моральність, або принцип соборності (пріоритет моральних цінностей та єдність людей на основі їх любові до Бога).

Прикладний характер (використання для подальших перетворень російської дійсності).

Поєднання теорії і морально - релігіозного досвіду.

2. Філософія К.Маркса та Ф.Енгельса

Вся попередня філософія, починаючи з античної і кінчаючи класичною німецькою, не могла вирішити питання про те, як здійснити до кінця пізнання світу. Трудність полягала в тім, що вивченню піддавалися речі, речова сторона всіх предметів і явищ, а духовна сторона вивченню не піддавалась. Філософія попередніх епох стверджувала, що земне життя коротке й тимчасове, нереальне, а потойбічне - вічне. А на ділі виходило так, що земне нереальне життя вивчалось досконало, а потойбічне не вивчалось зовсім.

В 40-х -р. XIX ст. цю проблему взялися вирішувати німецькі філософи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс, які стали доказувати, що людину не треба розглядати механічно, як частину природи, бо вона тільки походить з неї, а далі стає господарем природи і ніякої духовності в людині немає, в неї є мозок, який здатний виробляти свідомість, яка буде тим досконалішою, чим більше ця людина буде намагатися пізнати.

Центром життя у світі є людина, яка наділена здатністю мислити, розумом, завдяки чому вона може впливати на життя природи і суспільства, удосконалюючи його так, щоб створити суспільство соціальної справедливості - комунізм.

„Для досягнення такої мети, - пише Маркс, - суспільство повинно вдатися навіть до насильственних методів, якщо імущі класи не захтять поступитися і поділитися своїми багатствами з біднотою. Саме по собі суспільство являє масу неорганізованих людей і для вирішення серйозних завдань воно повинно висунути з-поміж себе організаторів, вождів або створити політичну партію, яка стане таким вождем".

Марксистські погляди критикувались багатьма філософами світу, але найбільш точну їх характеристику зробив російський філософ М.А.Бакунін.

Філософи світу відчули, що настає час соціальних змін. В кінці ХІХ ст. загальновідомою стає теорія Маркса, яка обіцяє людям красиве життя, повну соціальну справедливість і закликає їх до кровавої боротьби за це життя. Став очевидним той факт, що майбутнє належатиме тій філософії, в яку повірять трудящі люди. Вдалі спроби послідовників Маркса повалити буржуазний лад в Росії і ще в 14-ти країнах світу примусили представників буржуазного світу детально вивчити претензії марксистів до капіталістів і якнайшвидше ліквідувати в собі ті недоліки, про які говорив Маркс. Виходячи з нових історичних умов, які склалися, з необхідності двоборства буржуазної філософії з марксизмом, в західному світі перестає існувати філософія Нового часу, і на її місце приходить цілий ряд нових філософських течій. Найпоширенішою в Західній Європі сьогодні є течія, яка називається Філософія життя.

Ідеї, які були проголошені К.Марксом та Ф.Енггельсом були перетворені в життя в Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах.

3. Некласична філософія ХХ століття.

У XX ст. низка філософських напрямів продовжує лінію класичного раціоналізму, і тому їх називають неокласичними (неокантіанство, неогегельянство, діалектичний матеріалізм, натуралізм і науковий матеріалізм).

Але найвпливовішою стає у XX ст. некласична філософія, яка виступає проти класичного раціоналізму і продовжує лінію ірраціоналізму: Артур Шопенгауер (1788-1860), Серен К'єркегора (1813-1855), Фрідріх Вільгельм Ніцше (1844-1900) - Ф.Ніцше стверджував, що Бога вже немає, що “Бог вмер” і християнство більше не володіє розумами людей. Він розглядає живе, як мертвого, що відрізняється від останнього “волею до життя”, яка перетворює людину у проміжну ланку (“струну”), натягнуту між мавпою і надлюдиною. Ніцше прагне спростувати усі моральні та культурні устрої суспільства. Він вважає необґрунтованими вигадками мораль, віру в існування причинності й взагалі матеріального світу. Існуючу мораль він поділяє на мораль рабів (“стада”), спрямовану на збереження суспільства, та мораль панства (“аристократів духу”), що самі створюють її, кожний для себе. Все своє життя Ніцше страждав невідомою хворобою з сильними головними болями та нудотою, а останні 12 років провів у психіатричний лікарні. У ХХ ст. деякі його ідеї були використані ідеологами німецького нацизму.

Великий вплив на формування некласичної філософії справив засновник феноменології Едмунд Гуссерль (1859-1938 рр.), який виступив проти натуралізму та психологізму з метою перетворення філософії у точну науку, для чого слід виділити основні категорії, очищені від нашарувань культури шляхом "феноменологічної редукції" — виявлення чистих феноменів і усунення елементів їх довільного тлумачення. Потрібно не бути заглибленим у світ, а усвідомлювати його як заздалегідь даний та співвіднесений з нашою суб'єктивністю. Простіше кажучи, первинна реальність — це - "життєвий світ", а не проти­лежність матерії і свідомості.

Чітко сформулював антикласичні позиції іспанський філософ Хосе Ортега-І-Гасет (1883-1955 рр.), за яким, у масовому суспільстві культура дрібна й знеособлена, буття людини незбагненне розумом. Та й узагалі, ніякого "чистого розуму" немає. Місце його повинен зайняти "життєвий розум". Кризу раціональності Ортега вважає кризою культури, а головну ваду класичної філософії він бачить у розумінні людини не як живої істоти, а тільки як мислячої.

Ця антикласична тенденція знаходить своє вираження та розвиток у різноманітних філософських течіях XX ст., які, так чи інакше, тяжіють до трьох основних напрямів:

Релігійний (продовження традиційних, а також спроби створення неортодоксальних філософських вчень на основі деяких традиційних релігійних цінностей).

Антропоцентричний (напрям або "філософія життя", вихідним для якого є існування людини).

Сцієнтизм — різноманітні течії, що орієнтуються у своїх методах на сучасне наукове пізнання.

Четвертим буде найновіший напрям, який дещо виділяється з-поміж інших, — постмодернізм.

На противагу класичній філософії, для некласичних напрямів характерні наступні риси:

У бутті психічне і фізичне нерозривно пов'язані, але виходити потрібно із психічного. Буття хаотичне і не визначене. Світ нестаціонарний, нескінченно складний, процеси, що протікають у ньому, багатоваріантні.

Історія людства також видається безглуздою, у соціальних процесах першість надається особистості. Вирішальним фактором розвитку історії стає внутрішнє духовне життя особистості.

Людина є живою істотою, і життя її, передусім, є психічним, розум при цьому відіграє несуттєву роль.

Тому пізнання повинно бути спрямоване всередину себе, а наукове пізнан­ня вивчає тільки зовнішнє, "несправжнє" життя і у кращому випадку, не дає нічого істотного, а в гіршому — заводить людство у безвихідь та кризу.

Шлях філософії — від буття людини до буття взагалі, і головними філософськими питаннями стають смисложиттєві питання і, передусім, проблема смерті.

Темпи розвитку матеріальної культури зростали протягом усієї історії людства, і у XX ст. вони досягли максимуму. Але прогрес відбувався, на жаль, в основному в економічній, технологічній та соціальній сферах. Духовний же розвиток набагато відставав. Саме це визначило трагічну ситуацію кінця другого тисячоліття: з одного боку величезні досягнення в області енергетики, переробки інформації, нових промислових технологій, з іншого — світові війни, збільшення розриву в рівні життя багатих та бідних країн, екологічна катастрофа, виникнення загальної деградації людства, що виявляється у зростанні бездуховності, злочинності, наркоманії, алкоголізму, числа самогубств.

Людству, його існуванню зараз загрожує серйозна небезпека: виснаження природних ресурсів та озонового шару атмосфери, глобальне потепління, руйнування біосфери та ін.

Питання для самоперевірки

Які основні напрями сучасної філософії Ви знаєте?

В чому полягає своєрідність російської філософії?

Проаналізуйте філософські ідеї К.Маркса і Ф.Енгельса.

В чому полягає суть некласичної філософії ХХ ст.?

Які риси характерні для некласичних напрямів філософії?

Проаналізуйте філософські ідеї Ф.Ніцше. Яким чином вона пов'язані з ідеологією фашизму?

Тема 7: «СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ».

План заняття:

1.Філософська і суспільно-політична думка України.

2. Філософія давніх слов'ян.

3. Філософія періоду Відродження.

4. Філософія в Києво-Могилянській академії.

Теми рефератів:Провідні філософські джерела Київської Русі.

Християнство і філософія Київської Русі.

Філософські ідеї українських гуманістів та їх сучасне значення.

Філософська думка Києво-Могилянської академії.

Життя та філософська творчість Г.Сковороди.

Філософсько-світоглядні ідеї Т.Шевченка.

І.Франко як філософ.

Основні поняття та терміни:Велесова книга. Антеїзм. Братські школи. Ренесанс. Просвітництво.

1. Філософська і суспільно-політична думка України.

Першою класовою формою суспільних відносин у східних слов'ян був феодалізм, який виростав безпосередньо з родоплемінних відносин і цим зумовив специфіку формування феодального світогляду Київської Русі. Візантійський християнський світогляд знаходить своє визнання і розвиток на українському ґрунті, починаючи з IX ст. В X столітті, після створення Кирилом і Мефодієм слов'янської азбуки посилюється вплив перекладної літератури на формування філософської думки майбутньої України. В ХІУ-ХУ ст., коли формувалася українська нація, філософська і суспільно-політична думка, домінуючою стає філософська ідея згуртування всіх сил у боротьбі з загрозою з боку іноземних держав, за національну самобутність.

В ХУ-ХУII ст. в українській філософії переважаючою ідея реформації, яка на Україні наповнюється змістом боротьби за незалежність. Поширенням таких ідей на Україні займалися братства, найвидатнішим серед них було Кирило-Мефодіївське.

Досить помітну роль у розвитку української філософії відіграла створена у 1616 році Києво-Могилянська академія, яка, крім просвітительства, втілювала в життя ідеї української реформації.

Документальне втілення філософської ідеї самостійної державності України було здійснено в „Дедукції" Пилипа Орлика, що являла собою проект Конституції держави України.

В ХІХ ст. у філософській думці України чітко розмежовуються ідеалістичний та матеріалістичний напрями.

На початку XX ст. українська філософія з великою силою знову висуває ідею відродження національного духовного життя завдяки активній діяльності вченого філософа Михайла Грушевського.

Сьогодні на Україні ідею самобутності української нації, суверенності нашої держави відстоюють наукові філософські центри: інститут філософії України, інститут суспільних наук України, філософський факультет КДУ та філософське товариство України.

2. Філософія давніх слов'ян.

Виникнення філософської думки в Україні пов`язане з появою історичної спільності - українським народом, який не тільки здатний до існування, а має силу духа взагалі і філософського зокрема.

Розвиток філософської думки бере свої витоки з “Велесової книги”, літописів, переказів, проповідей, повчань в межах християнського віровчення.

Особливого розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі, що стало періодом переходу від міфологічного до релігійного та від релігійного до філософського рівня свідомості.

Основні питання світоглядної культури - протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і диявола. В центрі цих питань ставиться людина в етико-моральному світі і розуміння світу.

На початку ХІІ століття з`явилась “Повість временних літ” (автор ченець Печерського монастиря Нестор), яка є пам`ятником філософської думки. Саме в ній ми можемо знайти терміни “філософ” та “філософствувати”. Філософське звучання мають “Слово про закон і благодать” (автор митрополит Іларіон), “Златоуст” (автор К.Туровський). “Слово о полку Ігоровім” - це джерело філософської культури, філософське тлумачення єдності, патріотизму і сили духу.

Українська філософська думка має християнський характер. Етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина її вчинки розглядаються через призму добра і зла. В соціальній філософії - патріотичні ідеї єдності, зміцнення централізованої держави, необхідність розвитку культури і освіти.

Якщо поглянути на історичний розвиток, то можна сказати, що з східнослов'янських племен походить три нації: українці, білоруси, росіяни. На початку нашої ери вони становили єдину східнослов'янську етнічну групу. Особливістю їх розвитку було те, що східні слов'яни обминули рабовласницьку систему і від первіснообщинного, родоплемінного способу життя перейшли відразу до феодально-кріпосницької соціальної системи. Особливості їх історичного розвитку породили розвиток філософії. Філософська думка східних слов'ян відрізняється від філософії народів Західної Європи тим, що у східнослов'янських племен не було такої, високої античної культури як це ми спостерігаємо в історії життя народів Західної Європи та Близького Сходу в період до н. є. Східно­слов'янським народам початку нашої ери у спадщину дісталася тільки їх міфологія. Фантастичні уявлення про потойбічне життя, про існування богів відповідно до роду занять окремих племен (бог мисливства, бог землеробства і ін.) породили у східних слов'ян дуже різноманітні філософські погляди. А запровадження феодального способу життя, який вимагав зміцнення влади феодала над кріпаком, утвердження єдиної централізованої феодальної держави вимагало встановлення єдиної системи філософських поглядів, яка б сприяла такій централізації.

У свідомості древньослов'янських народів панувала так звана язичницька міфологія („У кожного бога своя мова"). Коли східним слов'янам довелось брати участь у боях, захищаючи свою землю від різних кочівників, вони прийшли до переконання, що треба мати добре організоване військо і міцне керівництво. З'являється така посада, як князь-воєвода, якому безумовно підкорялися всі в час військових дій. З часом князі почали наполягати на тому, щоб якось об'єднати релігійну філософію різних племен воєдино. В VII ст., князь Володимир Великий оголосив про об'єднання шести язичницьких богів (Даждьбог, Перун, Стрибог, Хорос, Микош, Синарох) в єдиного під владою Перуна. Але це викликало тільки ворожнечу серед різких племен, бо кожне з них вважало найкращим свого бога.

В той же час Київська держава підтримує активні зв'язки з своїм південним сусідом - Візантією, яка вже на той час жила феодальним ладом і керувалися християнською релігійною філософією. Є відомості про те, ідо київський князь Аскольд у 860 р. н. є. вирішив перейняти у Візантії феодальний спосіб життя і християнську філософію. Він офіційно проголосив запровадження християнства в Києві, збудував церкву і наказав заганяти до неї киян на моління. Ця спроба провалилася і язичницька філософія оголошує запеклу війну християнству, хоч язичники побачили велику перевагу християнства. В 988 р. н. є. київський князь Володимир запроваджує християнство на Русі. В Києві для цього було збудовано великий християнський храм.

Філософською культурою суспільства в межах цілої держави прийнято вважати здатність даного суспільства і держави приймати тільки політично зважені рішення як у внутрішньому так і в зовнішньому житті.

Філософська думка в Київській Русі з часу прийняття християнства починає формуватися під впливом двох тенденцій: книжно-теоретичноїі народно-традиційної.

Грецькі філософи Кирило і Мефодій розробили слов'янську азбуку. Це послужило могутнім поштовхом у розвитку культури взагалі і християнської філософії зокрема. Саме в цей час в Київській Русі починають розглядати філософію як скарбницю мудрості суспільства. Християнська філософія стверджувала, що філософія - це любов до мудрості, яку треба пізнати, а мудрість, вершина мудрості - це Ісус Христос. Ознакою високої філософської культури правлячих кіл Київської Русі є те, що вона ніколи не здійснювала загарбницьких воєн, хоч у внутрішньому житті мали місце факти протилежного значення (кровава помста, смертна кара) і ін.

3. Філософія періоду Відродження.

ХV1-ХVІІ ст. на Україні були періодом продовження іноземного засилля. Ще в ХV ст. іноземні загарбники ведуть між собою війну за землі України. Москва виграє битву з Золотою Ордою і прибирає до своїх рук всю південно-східну Україну, Польща піднімає у Литви північно-східні території і починає володіти всією правобережною Україною. Поляки намагаються перетворити загарбану Україну у свою власність і для цього проводять політику ополячення українців.

В першу чергу ставилось завданням витіснити українську православну церкву і запровадити католицизм, примусити українця ходити в костьол, відмовитися від православної релігії. Вся українська філософія ХVІ-ХVІІ ст. спрямована на боротьбу проти католицизму, намагається зберегти українську християнську філософію і віру в Ісуса Христа як захисника української нації.

Проте, як це не дивно, в такому становищі України були і свої позитивні сторони:

внутрішнє життя на теренах України дещо стабілізувалося;

відкрилися можливості для більш інтенсивних зв'язків із країнами Західної Європи.

Католицька церква і релігія на протязі ХШ-ХІV ст. здійснюють дуже активне своє поширення з Риму, з Італії на Іспанію, Францію, Англію, Німеччину, Польщу, Чехословаччину, а тепер і на Україну. Верховний жрець католицизму Папа Римський зумів добитися навіть того, що кожний новопризначений король, імператор, цар тих країн, де був запроваджений католицизм, повинен був приїздити до нього на благословення і посвяту на свою посаду. Надмірна могутність і жорстокість Папи Римського викликала в країнах Європи боротьбу проти католицизму, яка в свою чергу викликала появу цілого окремого напряму у філософії країн Європи, який дістав назву - Реформація.

Реформація - це такий напрям у філософії багатьох країн світу, який поставив мету реформувати католицизм і запровадити в своїх країнах свою національну релігію і церкву.

Всіх тих, хто ніс ідеї Реформації називали протестантами. Коли в ряді країн реформували католицизм і запровадили свою церкву, то її стали називати протестантською.

В ХV-ХVІІ ст. на Україні теж стали поширюватись ідеї реформації. Українські філософи-протестанти виробляють завдання для української Реформації:

Витіснення католицизму з України.

Створення автокефальної української церкви (лат. авто-самодіючий, кефаль - голова).

Запровадження української православної церкви, як складової частини російської православної.

Ліквідація не тільки католицизму, а і його носіїв - польських священників і панів.

Боротьба з католицизмом починала набирати серйозних форм. В другій половині ХVІ ст. вона закликала навіть до кровопролиття. Польські загарбники для боротьби з Реформацією стали створювати військові організації, які загрожувалифізичним знищенням тих, хто поширював її ідеї. У відповідь на це українці почали створювати протидіючі організації, які дістали назву братства. Вони протидіяли католицьким організаціям такими ж методами як і загарбники: словесною боротьбою збройною і науковою.

Одним з перших філософських протестантів на Україні виступав Іван Вишенський, який своїми філософськими трактатами доводить, що справжній захист українському бідному селянинові може принести тільки українська національна церква.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 736