• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Принцип практики. 2 страница

В ХVІ ст. в Києві існувало могутнє братство, яке крім військової сили мало свій науковий центр і свою школу, в якій навчалися діти різних станів тих, хто був проти католицизму. В цей же час в Києві діяла Печерська Лавра - християнський чоловічий монастир, в якому зберігаються нетлінні мощі святих.

В ХVІІ ст. відбулось об'єднання київського братства з Печерською Лаврою. Києво-Печерська Лавра вирішила зайнятись просвітництвом (просвітити людей знаннями про те, що справжню свободу українським людям принесе тільки християнська церква, що католицизм — це філософія гнобителів.)

4. Філософія в Києво-Могилянській академії

В 1616 році в Києві відбулося об'єднання школи Київського братства з Печерською Лаврою під керівництвом
настоятеля Лаври, священнослужителя і філософа Петра Могили. Пізніше це об'єднання стане вищим учбовим закладом і дістане назву Києво-Могилянської академії. Це був 4-річний учбовий, заклад, в якому навчалися діти-християни усіх
станів. Основним предметом, який вивчався в академії, була філософія. В академії вивчалися українська, російська,
німецька, англійська, єврейська мови, фізика, хімія, біологія, астрономія, Закон Божий. Викладання велося латинською
мовою. Це був перший вищий учбовий заклад у східних слов'ян, який буде насильно закритий російськими царями в
XIX ст.

До роботи в Києво-Могилянській академії були залучені кращі педагогічні та філософські кадри України, в їх числі були знамениті філософи того часу Прокопович, Калиновський і Яворський. В академії дуже чітко відчувався поділ професорсько-викладацького складу і студентів відповідно до двох напрямів у філософії на прихильників матеріалізму та ідеа­лізму. Професори Калиновський і Яворський очолювали ту групу викладачів і студентів, які підтримували ідеалістичну науку. Вони вважали, що людський розум і права повинні бути обмежені релігійними переконаннями, що суспільством повинна керувати церква взагалі, що церква ніяк не повинна бути підпорядкована світським державним органам.

Другу велику групу викладачів та студентів академії очолював знаменитий філософ, професор Феофан Прокопович (1681-1736). Ця група була переконана, що Всесвіт - це матерія, створена природою, що справжній світогляд людський - це науковий світогляд. Вони різко критикували релігійний фанатизм і, пропонували поширення наукових знань серед народу шляхом відкриття шкіл, бібліотек, музеїв.

Видатним українським філософом ХVІІІ ст. був Г.Сковорода. Його суперечливі погляди і вчення були великим внеском в українську філософію.

Основними ідеями філософії Сковороди були:

Боротьба за самобутність української нації.

Етичне та естетичне виховання мас.

Пантеїзм, тобто Бог - володар всесвіту.

Людина - це природна істота, яка живе і розвивається по законах природи і основною ознакою якої є працелюбство.

На Україні діяло досить могутнє Кирило-Мефодіївське братство, яке було названо в честь візантійсько-грецьких просвітителів Кирила і Мефодія. Вони розробили і запровадили на Україні слов'янський алфавіт, слов'янську граматику, переклали на слов'янську мову багато церковних книг. В XIX ст. їх іменем було названо братство, яке поширювало ідеї просвітительства та Реформації. Видатними діячами цього братства були Пантелеймон Куліш(1819-1897) та Тарас Шевченко.

До керівного ядра цього братства ще входили видатні громадські діячі того часу, філософи Костомаров і Гулак. Це братство було своєрідним філософським центром України. На протязі 1845-1847 рр. Кирило-Мефодіївське братство втілювало в життя такі ідеї:

Створення вільної федерації слов'янських народів (федерація - це єдність декількох складових частин суспільства, в якій зберігаються права і незалежність кожної).

Ліквідація самодержавства, кріпосницького і національного гніту.

Ліквідація релігійного приниження.

Розвиток української культури, мови, освіти, забезпечення Україні своєї державності.

Філософ Куліш ще висунув ідею хуторянської влаштованості українців (кожній сім'ї — окрему землю і хутір, хай вирощує хліб і створює благополуччя). Цю ідею назвали тоді хуторянською філософією.

Українські філософи, мислителі, поети, письменники, громадські діячі О.Потебня(1835-1891), М.Драгоманов(1841-1895), І.Франко1856-1916), Л.Українка(1871-1913), П.Грабовський(1864-1902), своєю філософією і громадською діяльністю були відомі у всьому світі. В цілому їхня діяльність була спрямована на забезпечення незалежності України, самобутності української нації, розвитку її культури.

Потебня висунув ідею підпорядкування філософії потребам різних галузей української культури. Так він висунув ідею філософії української мови, яка доказувала, що українська мова є корінною мовою, з якої пішли білоруська та російська мови, і тому вона має найбільше право на своє існування.

Філософ Драгоманов відстоював і поширював ідею звільнення трудящих від експлуатації. Він стверджував, що творець матеріальних благ раніше і більше від усіх має право бути господарем цих благ, і ні в якому разі не бути кимось експлуатований. Він відкидав ідею Маркса про диктатуру пролетаріату.

І.Франко, Л.Українка, П.Грабовський несли ідею соціальної справедливості, віру в те, що народ своїми руками зможе збудувати таке суспільство.

Питання для самоперевірки

Визначте періоди розвитку філософії в Україні. Відповідь аргументуйте.

Яку роль відіграло християнство в установлені філософської самосвідомості Київської Русі.

Визначте філософську проблематику та шляхи її розв'язання видатними представниками Києво-Могилянської академії.

Проаналізуйте філософські ідеї Г.Сковороди.

Проаналізуйте соціально-філософські ідеї у творчості видатних українських письменників ХІХ ст..

В чому полягала суть світоглядних ідей Т.Шевченка?

Тема 8: « ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА НА УКРАЇНІ В ХХ ст.»

План заняття:

1. Суспільно-політичне становище України на початку ХХ ст.

2. “Культурне відродження” 1920-х років.

3. Сучасна філософська думка на Україні.

1. Суспільно-політичне становище України на початку ХХ ст.

Початок XX ст. був періодом, коли на Україні продовжувалося гноблення з боку царської Росії, хоч у цей час в Російській Імперії стає досить активною народна боротьба проти самодержавства, а в філософії стає характерною ідея свободи не тільки для національних окраїн, ай для самої Росії. Свідченням цього є перша російська революція 1905-1907 рр., але Україна продовжує залишатись складовою частиною Російської Імперії. Зразу ж після революції 1905-1907 рр. професор Київського університету Михайло Сергійович Грушевський, автор „Історії України", створює організацію „Українське наукове товариство", яка складається з учених України і яка розробила наукову програму відокремлення України від Росії і створення незалежної держави. За це Грушевський був на засланні, однак ідея незалежності України продовжувала розвиватися.

В результаті революції 1917 р., коли в лютому 1917 р. в Російській Імперії наступило двовладдя, Грушевський і інші громадські діячі України повернулися із заслання. Тепер вони відкрито повели боротьбу за створення тут суверенної держави. В березні 1917 р. було створено Центральну Раду України на чолі з Грушевським. Вона добилася від Тимчасового уряду Росії визнання незалежності України, відкрила Академію наук України, проголосила українську мову державною, запровадила безплатне навчання для дітей всіх станів, відкрила шлях для розвитку української культури. В 1918 р. Центральна Рада була повалена більшовиками, всі ці досягнення було ліквідовано. Більшість учених і діячів культури емігрувало за кордон. Це привело до збіднення розумового потенціалу України. Після запровадження Радянської влади на Україні з 1918 р. починаються гоніння на представників науки і культури України. Це робилось під девізом: „Музика, література, театри, університети, все це витівки буржуазії і не до лиця пролетаріатові”. Було знищено багато чудових архітектурних споруд, особливо релігійного призначення.

2. “Культурне відродження” 1920-х років

Тільки починаючи з 1922 р. відчувається тенденція до відновлення наукового життя України. Було відкрито Академію наук України, Спілку письменників, почали створювати школи, бібліотеки, випускати газети, журнали. Однак все це повинно було діяти під суворим наглядом партії і державних радянських органів і пропагувати тільки ідеї марксизму-ленінізму. Якщо хтось дозволяв відхід від цих настанов, його проголошували ворогом, народу. В квітні 1930 р. 45 видатних представників культури. України було засуджено до страти, а з 259 письменників залишилось тільки 36. Більшовизм здійснював жорстокий адміністративний режим.

В цей час всесвітнього значення набувають ідеї Володимира Вернадського(1863-1945) - видатного українського природознавця, академіка, першого президента Української академії наук в 1919-1921 рр. Він працював в галузі мінералогії, геохімії, біогеохімії, геології, гідрогеології. Результати наукових досліджень вчений виклав у численних працях (усього понад 400). В.Вернадський створив принципово нове вчення про біосферу, яку він визначав як “організовану оболонку земної кори, нерозривно пов'язану із життям”.

В 1930 роках серед філософів в СРСР відбувся розкол на дві великі групи - „діалектів" та „механістів". Різниця в поглядах філософів була обумовлена непослідовністю державної політики адміністрації. Сталіна, відсутністю чіткої лінії розвитку суспільства.

Діалектиками називали ту групу філософів СРСР, яка дотримувалась поглядів на весь навколишній світ як на єдине ціле взаємозв'язаних причинно-наслідковими зв'язками фактів і явищ світу. Очолював цю групу філософів професор Деборін.

Механістаминазивали тих філософів, які дотримувалися переконання єдності всіх космічних і земних сил, що володарем Всесвіту є природа. Людина є складовою частиною природи і на неї механічно переносяться її властивості. Основна філософська ідея „механістів" звучала так: „Природа є життя". Цю групу ще називали натурфілософами, а їх філософію - натурфілософією.

Між обома напрямами філософії точилася запекла боротьба. Верх в кожному полемічному питанні брала та група, якій вдавалася залучити на свою сторону Сталіна.

В 1920-1939-х рр.., у філософії зародився новий напрям - „філософія бюрократичного централізму".Цей напрям ставив своїм завданням виробити таку філософську лінію, таку ідеологію, щоб в свідомості людей укріпити переконаність в тім, що життям суспільства повинна керувати єдина політика, єдиний центр, єдина авторитетна особа. Автором цієї ідеї був Сталін. Філософія бюрократичного централізму також насаджувала ідею керівної ролі більшовицької партії і вимагала підпорядкування наукової філософії рішенням партійних органів, якими керувала єдина авторитетна особа - Сталін.

Професор Деборін з цього приводу писав: „ЦК партії оголосив мені, що віднині треба повсюдно утверджувати один авторитет у всіх галузях життя, в т. ч . і в філософії. Цей авторитет - наш вождь Сталін". Багато філософів СРСР не хотіли погодитися з такою філософією. З наказу Сталіна таких філософів проголошували ворогами народу і знищували. В цій ситуації Сталін висунув ще одну „філософську" ідею: по мірі наближення до комунізму класова боротьба буде загострювати ся і тому треба буде вживати більш жорстокої міри. Така філософія виправдовувала злочинницькі дії Сталіна і сталіністів. Від справжнього марксизму в неї не залишилось нічого.

3. Сучасна філософська думка на Україні.

У 1970-1980 рр. філософська думка в Україні починає розроблятися новою генерацією вчених. Вони почали активно досліджувати світоглядну проблематику, поширюючи її на процеси пізнання, мислення, різні сфери інтелектуальної діяльності, залучаючи до таких розвідок досягнення зарубіжної філософії.

Відчутних успіхів у розробленні власних філософських концепцій та підходів досягли доктори філософії В.Шинкарук, В.Танчер, Л.Левчук, В.Босенко, І.Бичко, В.Кудін, Б.Кубланов, М.Попович, В.Колодний, Н.Парнюкта інші.

В 1980-х роках суспільство остаточно переконалось, що філософія бюрократичного централізму і марксизму-ленінізму, спотвореного Сталіним не служать інтересам народу.

Наприкінці 1990 років багато філософів взяли активну участь в демократичному русі, виступили ініціаторами утворення обласних організацій національно-демократичних партій. Після здобуття Україною незалежності у 1991 році переважна частина професійних філософів долучалася до теоретичного опрацювання процесів українського державотворення. Увагу дослідників привернули наступні фундаментальні проблеми:

Шляхи етногенези та націогенези.

Шляхи, форми і методи духовного відродження.

Шляхи розбудови громадянського суспільства.

Демократичні засади суспільного життя.

Українська національна ідея.

Релігійна ситуація в Україні.

Філософія незалежної України зараз здійснює посилені пошуки нових напрямів, зв'язаних з дослідженням навколо проблеми людини в житті, духовних і матеріальних умов розвитку української культури, зв'язків з прогресивними філософами світу. Цю роботу на Україні здійснюють такі наукові філософські центри: інститут філософії України, інститут суспільних наук України, філософський факультет Київського державного університету, філософське товариство України.

Для поширення своїх ідей філософські центри України видають такі журнали: „Філософська і соціологічна думка", „Проблеми філософії".

Питання для самоперевірки

В чому полягають особливості" філософських поглядів” Потебні та М. Драгоманова?

Які Ви знаєте ідеї філософської соціологічної думки на Україні в XX ст.?

Чи існували тенденції до відновлення наукового життя на Україні в 1920 рр.?

Розкажіть про розкол який відбувся серед радянських філософів.

Поясніть особливості розвитку української філософії у ХХ ст.

Які філософські центри діють зараз на Україні?

7. Назвіть основні чинники формування української духовності на сучасному етапі.

РОЗДІЛ ІІ

ОНТОЛОГІЯ І ГНОСЕОЛОГІЯ

Тема 9 : «ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ»

План заняття:

1.Філософський зміст проблеми буття, «людина» та «світ».

2. Поняття «онтологія», «буття».

3. Основні виміри буття.

4. Єдність матерії, руху, простору, часу.

1. Філософський зміст проблеми буття, «людина» та «світ»

… людина .. спочатку нічого собою не являє. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Ж. П. Сартр

Предметом вивчення філософії є відносини «людина – світ».

Отже, предметом вивчення філософії є відносини «людина – світ».

А що ж означають ці поняття? Що таке людина? Те, що людина – біологічна істота, цілком очевидно. В біологічній класифікації людина належить до виду homo sapsens, сімейства гомінид, загону приматів, класу ссавців, підтипу хребетних, типу хордових, під царству багатоклітинних, царству тварин, над царству еукаріот (ядерних організмів), і це об’єднує її зі всім живим в природі і зі всією природою взагалі.

Знання про світ є невід'ємною складовою частиною вчення про людину і має конкретно-історичний зміст, що визначається станом і рівнем культури, науки, техніки, суспільних відносин, природи. Людина може пізнати саму себе, свою природу і сутність, зв’язок, стосунки і відносини з іншими людьми тільки через пізнання світу, його сутності, законів розвитку та існування.

Світ - це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства, єдність людини і її практичної діяльності, відношення до себе та умов свого існування.

Світ - це визначене буття, в якій людина самовизначається та створює власний світ - світ людського буття.

Типологія людського світу:

матеріальний, духовний,

об`єктивно-реальний,

суб`єктивно-реальний.

Якщо зникне людина, зникне і світ як світ буття людини, але це не означає, що зникне природа і зміни, які сталися в ній за допомогою людини.

Осмислення свого існування (буття) та існування світу приходить через свідомість людини.

Свідомість– це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу та перетворювати його в образи і поняття.

Свідомість може бути:

- релігійною;

- філософською;

- науковою;

- естетичною;

- моральною;

- правовою;

- політичною;

- історичною та ін.

Засобом вираження свідомості є мова, яка з'явилась через мислення, а отже є універсальним засобом спілкування та вираження своєї думки. Таким чином, мова та мислення взаємопов'язані і виникають майже одночасно.

Мова – наслідок свідомості.

Способом вираження мови є знаки, букви та жести.

Таким чином, можна зробити висновок, що відносини «людина – світ» осмислюються за допомогою поняття буття, тобто усвідомлення існування людини в цьому світі.

Що залишається від людини після закінчення її фізичного існу­вання? З давніх часів люди сповідували тезу про те, що ніщо в цьому світі не виникає з нічого і не зникає без наслідків. Отже, факт смерті, його усвідомлення та осмислення змусив людину вже в давні часи замислитися над проблемами буття та небуття і зрозуміти ці про­блеми, як свої глибинні, вихідні, поза якими для людини навряд чи можливе свідоме регулювання своєї життєдіяльності.

2. Поняття «онтологія», «буття»

Питання про те, як все існує в світі, яке його буття, розглядає онтологія. Це окрема галузь філософського знання, яка досліджує сутність буття світу та основи всього сущого: матерію, рух, розвиток, простір, час, необхідність, причинність та інше.

Онтологія (від гр. оntos – суще, буття та logos – слово, вчення) - вчення про буття. Вводить термін онтологія і виділяє проблеми буття в окрему філософську науку німецький філософ ХVІІ ст. Р. Гокленіус.

Поняття буттявперше застосував у філософії античний філософ Парменід (V-IV ст. до н.е.). В період Парменіда частина людей перестала вірити у міфологію, оцінюючи її як вигадку. Тим самим руйнувалися основи розуміння світу, які базувались на традиціях та вірі в богів. Людина втратила життєву опору. У філософських бесідах Парменід вперше обґрунтував наявність у світі нової сили, здатної утримувати світ людини і Всесвіт у порядку і гармонії, забезпечувати стабільність і надійність. Саме такий світ, що раціонально осмислюється і осягається, він називав буттям.

Отже, поняття буття виникає ще у давнині і з тих пір знаходиться в центрі уваги більшості філософських напрямів. Що ж таке буття?

Буття – все, те що існує та оточує людину. Протилежністю буттю є те, чого нема, чого не існує, тобто небуття.

Буття – все існуюче, як єдине ціле, об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості людини.

3. Основні виміри буття

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить з того, що світ існує як безмежна та неминуща цілісність в різних формах (вимірах).

Основні форми буття:

Таким чином, сферами буття є:природа, суспільство, свідомість.

4. Єдність матерії, руху, простору, часу

Світ, у якому ми живемо і частиною якого ми є - це матеріальний світ.

Матерія існує незалежно від свідомості і дана людині в сприйнятті (відчуттях), русі, просторі та часі.

Матерія - це об`єктивно-реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаване людиною.

Матерія існує в 3-х світах:

мегасвіт (Всесвіт);

макросвіт (наш);

мікросвіт (найдрібніші частки)

Між собою світи взаємопов’язані, але кожен світ має свою будову матерії.

Головною формою існування матерії є рух.

Основними формами снування матерії є простір і час.

Рух- спосіб існування матерії, це будь-яка зміна взагалі. Як не має матерії без руху, так і не має руху без матерії.

Будь-який рух є способом розвитку. Рух може бути змінним та стійким.

Рух і спокій перебувають у тісному взаємозв’язку.

Простір – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах.

Час– є форма буття (існування) матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів і розвитку всіх матеріальних систем.

Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії.

Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.

Джерелом руху є сама матерія. Матерія, простір, час, рух - невіддільні, що підтверджується сучасною наукою.

Питання для самоперевірки:

Як формуються уявлення про світ?

Що таке онтологія?

Розкрийте основні аспекти значення проблеми буття для філософії.

Які основні форми буття Ви можете назвати? Розкрийте їх суть.

Які форми має людське буття?

Окресліть, якими постають визначення буття у сучасній науці.

Розкрийте філософський зміст понять «матерія», «простір», «час», «рух».

Які форми руху Вам відомі?

Тема 10: «ДУХОВНИЙ ВИМІР ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ».

План заняття:

1. Свідомість людини.

2. Структура та функції свідомості. Суспільна свідомість.

3. Свідомість і мова.

4. Свідомість та самосвідомість, свідоме, підсвідоме, несвідоме.

1. Свідомість людини.

“Життя людське схоже на залізо. Якщо використовувати його, воно стирається; якщо не користуватись, іржа його з’їдає”.

Катон Старший

Людська свідомість — це дуже складний і специфічний об'єкт. Вона не має ніяких фізичних властивостей і не фіксується приладами. Свідомість притаманна лише високоорганізованій матерії – людському мозку. Очевидно тому, люди краще вивчили зорі й глибини океану, ніж те, що відбувається у власній голові.

Функцією мозку є свідомість. Виходячи із цього, досліджується мислення, пам'ять, воля, почуття та емоції.

Платон у діалозі «Федр» уперше виділяє свідомість і зображає її у вигляді крилатої колісниці, де розум — це візник (людина), що керує, перший кінь — інстинкти, відчуття, а другий — воля й мужність. Суспільством повинні керувати мудреці, а роль коней виконувати робітники і воїни. Платон увів у філософію поняття «ідеальне», «ідеальний мир», які протиставлялися поняттям «матеріальне», «матеріальний світ». Ідеальний мир, по Платону, існує об'єктивно, незалежно від існування людини. У середні століття одержало поширення розуміння свідомості як ідеальної першопричини миру, як Бога.

Аристотель виділяє три душі: рослинну (відчуває і керує розмноженням), тваринну (керує рухом) і розумову (мислить і відрізняє добро й зло). У рослин душа рослинна, у тварин — рослинна і тваринна, а у людини і рослинна, і тваринна, і розумова.

Людина в середньовічному поданні має лише слабкий відблиск божественного знання. Починаючи з епохи Відродження свідомість стала сприймається в першу чергу як атрибут людського буття. Філософією Нового часу був виділений ряд властивостей свідомості як такого.

Німецька класична філософія, розкривши діалектикові індивідуального й соціального, показала різні рівні організації свідомості, його активність й історизм.

Сучасні уявлення виходять з визнання особливої природи свідомості, що не має ніяких фізичних властивостей і є особливою реальністю, нерозривно пов'язаною з мозком людини.

Свідомість людини є результатом тривалого розвитку і вдосконалення живих організмів, їх способу зв'язку з навколишнім середовищем.

Лише у організмів з центральною нервовою системою і головним мозком виникає психіка— чуттєво-емоційне реагування, за допомогою якого організм орієнтується в навколишньому середовищі і яке керує його поведінкою на основі умовних та безумовних рефлексів.

На цій підставі у людини психіка отримує властивість свідомості, що пов'язано з функціональним станом ускладненого головного мозку, а саме з функціональним станом кори головного мозку.

У XIX ст. Ф. Енгельс назвав питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії основним питанням філософії. В історії філософії послідовники марксизму намагалися побачити в першу чергу боротьбу матеріалізму з ідеалізмом. Розвиток філософії в XX в. показало, що зникає колишній інтерес до питання про первинність матерії або свідомості. Сучасні філософи вже не претендують на розгляд усього кола онтологічних, гносеологічних і соціальних проблем у цілому. Виникає свого роду «спеціалізація» на тих або інших проблемах. Так, наприклад, основним питанням філософії стає питання про зміст людського життя.

У філософії XX в. проблема матерії осмислюється далеко не всіма філософами. У цей час подальше вивчення проблем матерії і її якісних характеристик триває переважно у філософії природознавства й у філософії науки.

У філософському розумінні категорії «матерія»протистоїть категорія «свідомість».Свідомість є одним з основних понять класичної західної філософії. Свідомістю називають здатність людини до мислення. Синонімами слова «свідомість» в історії філософії служили такі поняття, як «ідеальне», «дух», «загальна ідея», «божественний розум», «об'єктивний розум», «світова воля», «внутрішній світ», «усвідомлене буття» і т.д.

Свідомість – це соціально-культурне явище. Сам факт свідомості не передається у спадок.

А отже свідомість – це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу та перетворювати його в образи і поняття.

2. Структура та функції свідомості. Суспільна свідомість.

Свідомість існує в двох формах: індивідуальнійта суспільній.

Суспільна свідомість –це усвідомлене суспільне буття. Свідомість стає суспільною завдяки узагальненню соціально-особистісного ставлення людей до цілей і результатів суспільного виробництва. Існують такі форми суспільної свідомості: релігійна, політична, правова, моральна, історична, естетична, філософська, наукова та інші. Вони відображають стан суспільного буття.

Таким чином, у структурі свідомостівиділяють такі основні елементи:

самосвідомість (усвідомлення «Я», самовизначення «Я»);

почуття (відчуття й сприйняття);

емоції (переживання стосунків);

знання (інформація);

волю (здатність досягати поставленої мети);

мислення (змістовне оперування знаковими системами).

Основні функції свідомості:

Пізнавальна.

Відображально - інформативна.

Орієнтаційна (регулятивна).

Комунікативна.

Управління.

Цілепокладання.

Яка ж природа свідомості? Як вона зароджувалась?

Свідомість має природну передісторію, розвиток своїх суто біологічних передумов і соціальну історію.

Біолого-фізіологічні передумови – це властивість подразливості організму, як відповідь на вплив оточуючого світу, що передається по нервовому механізму до кори головного мозку, де іде відображення відповідних об’єктів в ідеальних образах.

Відображення – процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об’єктів. Здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилась в процесі еволюції людини, як суспільної істоти. Мозок стає органом людської свідомості тільки тоді, коли людина залучається до суспільного життя.

Живий організм – людина має властивості: подразливість, запам’ятовування, зберігання слідів подразнення в пам’яті.

Матеріальна основа виникнення свідомості – нервова система, органи чуття, центральна нервова система, умовно-рефлекторна діяльність, психічне відображення.

Суспільно-історична діяльність людейє основою формування свідомості. Свідомість є соціально-культурним явищем і тісно пов’язана з зародженням мови, як засобом спілкування, обміну досвідом, що об’єднує людей не тільки даного часу, а й різних поколінь. Свідомість поза мовою не існує, тому що мова формувалась в процесі праці і суспільних відносин.

Читайте також:

1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
2. А. В. Дудник 1 страница
3. А. В. Дудник 10 страница
4. А. В. Дудник 11 страница
5. А. В. Дудник 12 страница
6. А. В. Дудник 2 страница
7. А. В. Дудник 3 страница
8. А. В. Дудник 4 страница
9. А. В. Дудник 5 страница
10. А. В. Дудник 6 страница
11. А. В. Дудник 7 страница
12. А. В. Дудник 8 страница

Переглядів: 570