Центральне місце в фінансовій системі належить бюджетній системі, з допомогою якої утворюють фонди грошових коштів відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Державний бюджет – це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду, який виконує державну політику. За його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, що перерозподіляється фінансовими методами. Саме в цій ланці фінансової системи зосереджують ся найбільші доходи та найважливіші у політичному та економічному відношенні загальнодержавні видатки.

Наступною за своїм значенням фінансовою ланкою є місцеві фінанси, які поступово розвиваються. Місцеві фінанси визначають як сукупність грошових коштів, що формуються і використовуються для розв’язання завдань місцевого рівня. Структуру місцевих фінансів визначають державний устрій та відповідний адміністративно-територіальний поділ держави. В Україні це бюджети областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл.

Самостійну фінансову ланку утворюють фінанси державних підприємств, функціонування яких пов’язано з розвитком державного сектора в національній економіці. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспільного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низький рівень рентабельності і є невигідними для підприємництва, а також галузей, які внаслідок своєї орієнтації та історичного розвитку є державними монополіями.

Державні позабюджетні фонди мають чітко визначені джерела формування і напрями використання коштів. Створення таких фондів визначається конкретними потребами, що стоять перед державою. Вони відіграють важливу роль у забезпеченні соціального захисту громадян. Спеціальні фонди мають цільове призначення та визначену законодавством самостійність. Переважно кошти, що надходять до таких фондів, спрямовані на підтримання соціальної політики держави – забезпечення зайнятості населення, державного страхування у разі безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, тощо.

Ще однією ланкою фінансової системи є кредит – державний та банківський. Залучені через державний кредит кошти спрямовуються на покриття дефіциту державного бюджету, на фінансування поточних видатків держави.

Фінансову систему України не можна обмежувати переліченими вище ланками, однак саме ці ланки є предметом дослідження науки фінансового права. Окреме місце посідають органи, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави.

4. Органи держави, що здійснюють фінансову діяльність.

Держава керує і направляє фінансову діяльність через свої органи, які наділені для цього спеціальною компетенцією, встановленою чинним законодавством України. Їх можна поділити на дві групи:

- одна група органів, що здійснюють фінансову діяльність, належить до органів загальної компетенції. Вони реалізують повноваження в галузі фінансової діяльності поряд з іншими типами повноважень. Здійснюючи діяльність за багатьма напрямами, вони реалізують і фінансову в тому числі (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів тощо), що не є для них основною чи єдиною;

- іншу групу становлять органи спеціальної компетенції, створені державою і наділені повноваженнями виключно для здійснення фінансової діяльності (органи Державного казначейства, контрольно-ревізійні органи тощо).

Державну політику в фінансовій сфері здійснює Верховна Рада України, що затверджує загальнодержавні програми, Державний бюджет і внесення змін до нього, здійснює контроль за використанням Державного бюджету України, приймає рішення щодо звіту про його виконання. Виключно законами України регулюють найважливіші питання в фінансовій сфері.

Президент Українимає певні повноваження стосовно фінансової сфери: призначення міністра фінансів; подання на затвердження до Верховної Ради кандидатур Голови Національного банку України. Глава держави забезпечує в області фінансів погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, визначає основні напрямки фінансової політики держави, здійснює керівництво фінансовою діяльністю.

Значними повноваженнями в галузі управління фінансами наділено Кабінет Міністрів України. Він забезпечує: проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; розробку проекту Закону про Державний бюджет України; виконання затвердженого Державного бюджету України; надання звіту про виконання Державного бюджету України.

Оперативне управління фінансами здійснюють через спеціальні державні органи виконавчої влади.

Систему фінансових органів України очолюєМіністерство фінансів – центральний орган виконавчої влади з управління фінансами. Основними завданнями якого є: розробка єдиної державної фінансової політики; здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку; розробка стратегії щодо запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу; розробка проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України, забезпечення у встановленому порядку виконання Державного бюджету України, контроль за додержанням правил складання звіту про виконання Державного бюджету України та зведеного бюджету України; забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках соціально-економічного розвитку України; забезпечення ефективного використання бюджетних коштів і здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю та інше.

Органами Мінфіну України на місцях є фінансові органи місцевих державних адміністрацій, що розробляють проекти відповідних бюджетів, організовують виконання бюджетів, забезпечують надходження коштів, встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів і організовують місцеві добровільні позики.

Особливим центральним органом виконавчої влади, статус якого прирівняно до державного комітету України, є Державне казначейство України, створене відповідно до Указу Президента України від 27 квітня 1995 року. Основними завданнями якого є: організація виконання Державного бюджету України; контроль за його виконанням і регулювання відносин між Державним бюджетом України та позабюджетними фондами; короткострокові прогнози обсягів державних фінансових ресурсів і надання інформації Верховній Раді та Президенту України. Воно включає Головне управління та його територіальні органи.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади, яку очолює Голова. Основними завданнями ДПА України є: здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства; правильністю нарахування й сплати податків; прийняття рішень щодо накладення фінансових санкцій і адміністративних штрафів; прийняття нормативних і методичних документів із питань оподаткування.

Податкова міліціяє специфічним правоохоронним органом, що забезпечує економічну безпеку держави під час надходження податкових платежів до бюджету. Якщо діяльність податкових інспекцій пов’язано зі справлянням податків, то податкова міліція здійснює стягнення податкових платежів.

Органом державного фінансово-економічного контролю, створеним Верховною Радою України, є Рахункова палата Верховної Ради України, що здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких органів держави. Рахункова палата забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України й використанням позабюджетних фондів.

Функціонування грошового ринку, статус національної валюти, іноземних валют на території України встановлюють виключно закони. Здійснення контролю за проведенням грошово-кредитної політики покладено на Нацбанк України. Функції Нацбанку України в галузі грошового обігу закріплено Законом України віл 20 травня 1999 року «Про Національний банк України». Нацбанк України здійснює регулювання грошового обігу як шляхом установлення визначених нормативів щодо готівки, так проведення політики стосовно ставок, операцій із цінними паперами тощо. Він визначає офіційний валютний курс гривні, відповідно до валютного (обмінного) курсу. Курс гривні щодо іноземних валют забезпечує Нацбанк України шляхом використання золотовалютного резерву, купівлі і продажу цінних паперів, встановлення і зміни плати за кредити та інші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Відносно молодим є новий орган – Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг (діє з осені 2002 року). Голова Комісії відповідальний перед Президентом України. Завданням Комісії є здійснення регулювання, в тому числі реєстрація та ліцензування діяльності фінансово-кредитних установ, за винятком банків. До таких установ належать кредитні спілки, ломбарди, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди. Основним завданням Комісії є також забезпечення контролю за діяльністю фінансово-кредитних установ.

Певною мірою до управління державними фінансами залучається Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Окреме місце в управлінні державними фінансами належить цільовим централізованим фондам.

Тема № 3 Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини.

1. Поняття, особливості та види фінансово-правових норм.

2. Структурна побудова фінансово-правових норм.

3. Поняття, особливості та види фінансово-правових відносин.

4. Підстави виникнення, зміни та припинення фінансово-правових відносин.

Ключові слова.Фінансово-правові норми. Імперативний характер фінансово-правових норм. Зобов’язуючі фінансово-правові норми. Забороняючи фінансово-правові норми. Уповноважуюча фінансово-правова норма. Матеріальні фінансово-правові норми. Процесуальні фінансово-правові норми. Норми закону. Підзаконні норми. Норми загальної дії. Норми обмеженої дії. Локальні норми. Гіпотеза. Диспозиція. Санкція. Недоїмка. Фінансові правовідносини. Матеріальний зміст фінансових правовідносин. Юридичний зміст. Суб’єктивні права. Юридичний обов’язок. Суб’єкти фінансових правовідносин. Об’єкти фінансових правовідносин. Бюджетні фінансові правовідносини. Податкові фінансові правовідносини. Відносини у сфері державного майнового і особистого страхування. Відносини державного кредиту. Відносини у сфері регулювання грошового обігу і валютних операцій. Регулятивні фінансові правовідносини. Абсолютні, відносні, охоронні, майнові, немайнові, прості, складні, активні, пасивні фінансові правовідносини. Дія. Подія. Правомірні дії. Неправомірні дії. Індивідуальні акти. Юридичні вчинки. Юридичні події.

Анотація.У модулі йдеться про те, що відносини, які виникають у процесі писаними правилами поведінки суб’єктів, що встановлюються державою в чітко визначеному порядку. Для фінансово-правових норм є характерною загальноприйнята структурна будова норм права. Основна особливість фінансово-правових норм полягає в тому, що вони мають державно-владний та імперативний характер, а вимоги до учасників фінансових правовідносин виражаються в категоричній формі.

Зміст модуля передбачає також ознайомлення студентів із результатом впливу фінансово-правових норм на особливу сферу суспільних відносин – фінансові відносини. При цьому студентам важливо розуміти, що цей вид правових відносин виникає з приводу здійснення державно-управлінської діяльності і є складовою механізму фінансово-правового регулювання. Для фінансово-правових відносин характерним є прояв єдності фактичного (матеріального) змісту і юридичної форми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сукупність фінансових ланок, що входять до складу фінансів України, в їх взаємозв’язку взаємозалежності складає фінансову систему України.	\|	Методичні вказівки щодо вивчення модуля.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.