Технологія монтажу сталевих технологічних трубопроводів

Розмічають трасу відповідно до робочих креслень, в яких повинні бути вказані прив'язки осей трубопроводів до перекрить, стін та колон. На місця прокладання траси переносять позначки і осі трубопроводів, розмічають місця встановлення опорних конструкцій, кріплень компенсаторів та арматури. Положення осей і висотних позначок закріпляють знаками: знаки висотних позначок називають реперами; знаки контрольних осей називають плашками. Розмічені осі траси і репери генпідрядник передає монтажним організаціям за актом. Розмічаючи траси внутрішньоцехових трубопроводів, їх осі та позначки закріпляють знаками, які наносять безпосередньо на стіни будинку, металеві та залізобетонні конструкції рисувалкою, олійною фарбою або пофарбованою натягнутою ниткою.

Осі траси розмічають за допомогою нівеліра, гідравлічного рівня, струни, виска, сталевих рулеток, лінійок, кутників, шаблонів. Спочатку розбивають горизонтальні осі трубопроводів. Якщо неможливо проводити вимірювання від рівня покриття підлоги або перекриття, позначку репера переносять за допомогою гідравлічного рівня на одну з колон будинку, вздовж яких будуть прокладати трасу трубопроводу. До позначки трубопроводу, що перенесена на колону, прикладають слюсарний кутник і яскравою фарбою проводять горизонтальну риску. Одержану позначку переносять за допомогою гідравлічного рівня на інші колони. Якщо трубопровід прокладають з нахилом, позначки переносять з врахуванням напрямку і розміру нахилу. Звичайно всі технологічні трубопроводи прокладають з нахилом в бік можливого їх повного спорожнювання.

Розмічаючи прямолінійну ділянку, між крайніми точками на тимчасових кронштейнах натягують струну (сталевий дріт, діаметр якого 0,2...0,5 мм, або капронову нитку). Один кінець струни закріпляють нерухомо на кронштейні, а другий пропускають через блок.

Розмічання виконують по осях трубопроводів. Спочатку розмічають головну магістраль, а потім відгалуження від неї. За цими позначками розмічують місця встановлювання компенсаторів, арматури, нерухомих опор, підвісок, кронштейнів. Одержані позначки наносять на будівельні конструкції у вигляді цифр (наприклад, 3.35 вказує на те, що низ трубопроводу проходить на висоті 3,35 м від умовної нульової позначки).

Розмічання траси трубопроводу оформляють актом, до якого додають відомість прив'язки осей і поворотів, вказують знаки, що нанесені на будівельні конструкції фарбою, що не змивається.

Опорні конструкції встановлюють після того, як розмічені осі трубопроводів і визначені місця встановлення кріплень та окремих фасонних деталей і арматури.

Розташування отворів в будівельних конструкціях під закладні деталі і кріплення вказують у будівельній частину проекту. Після їх встановлення і заливання цементним розчином гнізд протягом 7... 14 діб не допускається виконання будь-яких робіт, що пов'язані з переданням навантаження на замонолічені закладні деталі. Опорні конструкції встановлюють і закріпляють строго горизонтально за рівнем. Вертикальність окремих ділянок перевіряють виском. Допустимі відхилення конструкцій від проектного положення не повинні перевищувати: в плані ± 5 мм - для внутрішніх трубопроводів і + 10 мм для зовнішніх; за нахилом не більше ніж +0,001. На опорні кронштейни наносять осі опор, визначивши відстані від осі колони до осі трубопроводу.

Від правильності встановлення опор і підвісок значною мірою залежить експлуатаційна надійність трубопроводу.

Іноді опори встановлюють після підняття трубних вузлів на проектну позначку.

Для вирівнювання висотних позначок та нахилу трубопроводу під підошви опор встановлюють сталеві прокладки і приварюють їх до закладних деталей або опорних конструкцій. Сталеві прокладки не допускається розміщати між трубою і опорою.

Нерухомі опори надійно закріпляють на трубі хомутами зобов'язковим встановлюванням контргайок і приварюють до опорних конструкцій, а іноді безпосередньо до труби.

Встановлюючи рухомі опори трубопроводів, слідкують за тим, щоб дотичні поверхні щільно прилягали одна до одної і щоб їхні рухомі частини не сповзали з опорних поверхонь. У рухомих коткових опорах ролики повинні вільно прокручуватись і не випадати з гнізд.

Звичайно внутрішньоцехові трубопроводи монтують в такій послідовності: піднімають і встановлюють на проектні позначки вузли і блоки трубопроводів; виконують прихоплювання і зварювання монтажних стиків; остаточно вивіряють вісь трубопроводу; збирають фланцеві з'єднання. Монтаж починають з трубного обв'язування машин і апаратів.

На блоці, який піднімають, попередньо встановлюють деталі опор і підвісок, що полегшує вивіряння блока. Блок чи пряму ланку трубопроводу встановлюють не менше ніж на дві опорні конструкції і закріпляють на них, після чого знімають стропи.

Труби в будівельних конструкціях прокладають у захисних гільзах. Гільзи одягають на труби до початку монтажу і заробляють цементним розчином після остаточного закріплення трубопроводу. Гільзи перекриттів повинні мати приварні опорні шайби, щоб опиратись на основи підлог. Зазор між трубопроводом і гільзою заповнюють вогнестійким еластичним матеріалом. Монтажні стики трубопроводів збирають, підганяючи по місцю.

Зменшувати зазор між торцями труб нагріванням або натягуванням не допускається. Якщо необхідно, один з кінців труб вкорочують і у трубопровід вварюють вставку.

Трубопроводи, що прокладені поруч, повинні бути паралельними, а вертикальні їх ділянки - строго вертикальними.

Обв'язувальні трубопроводи вертикальних апаратів рекомендується монтувати до встановлення апаратів в проектне положення.

Вимірювальна діафрагма повинна монтуватись співвісно з трубопроводом; допустиме зміщення осей - не більше ніж 0,6 мм, якщо Dу до200мм, 1 мм-якщо Dу = 200...500мм, 2мм-якщо Dу= 500...1000 мм. Перед її встановленням перевіряють чистоту кільцевих рівчаків та імпульсних отворів фланців, стан робочого отвору діафрагми (забиті або зім'яті вхідні краї різко зменшують точність вимірювань). Діафрагму встановлюють на прямій ділянці трубопроводу; найменша її довжина вказується у проекті.

Надземні трубопроводи, відповідно до проекту виконання робіт, монтують укрупненими блоками або секціями, довжина яких визначається можливістю їх транспортування і встановлення в проектне положення.

Залежно від складу блоки можуть бути: з будівельних конструкцій, трубопровідні та комбіновані.

Блоки з будівельних конструкцій застосовують для зведення залізобетонних і металевих естакад балкового і фермового типів. До складу блока балкових залізобетонних естакад входять балки, траверси, перехідні містки та їхні поруччя; блока металевих фермових естакад -ферми, верхні і нижні балки, елементи в'язей; перехідні містки та їх поруччя.

У трубопровідні блоки входять: прямі ділянки трубопроводів (у межах температурного блока) з нагрівальними трубопроводами -супутниками; вузли трубопроводів з трубопровідною арматурою; компенсатори; опори і теплоізоляційні покриття.

Комбінований блок - це прогін металевої естакади із закріпленими трубопровідними блоками, що зібраний до підняття і встановлення в проектне положення.

Під час монтажу звичайно застосовують трубопровідні та комбіновані блоки. Укрупнюють монтажні блоки на складальних монтажних і стаціонарних майданчиках, розміри і місцезнаходження яких визначаються ПВР. Для цих робіт використовують самохідні стрілові або трубовкладальні крани.

Комбіновані блоки збирають на майданчику в такій послідовності: вантажать, транспортують і розвантажують елементи будівельних конструкцій і трубопроводів; збирають трубопровідні блоки; розкладають і фіксують нижні балки; встановлюють ферми, верхні стійки, прикріпляють косі розпірки; вкладають і тимчасово закріпляють внутрішні трубопровідні блоки; встановлюють верхні балки і в'язі верхнього пояса; вкладають і тимчасово закріпляють верхні трубопровідні блоки; встановлюють інвентарні підвісні риштування; готують блок до транспортування; маркірують і приймають його. Готові блоки транспортують в зону монтажу автотягачами зі спеціальним кузовом і напівпричіпами. На монтажному майданчику блоки можуть складуватись в зоні дії монтажних кранів на відведеному місці.

Монтаж блоків об'єднує такі види робіт: встановлення риштувань; розмічання осей трубопроводів (тільки для трубопровідних блоків); стропування; підняття і встановлення блока в проектне положення; тимчасове закріплення блока; розстропування; прихоплення і зварювання монтажних стиків; випробування трубопроводів; заробляння стиків теплоізоляцією.

Монтаж у межах кожного температурного блока починають тільки після закінчення в повному обсязі монтажу проміжних нерухомих (анкерних) стійок зі зварюванням всіх з'єднань.

Монтаж прогонів естакади починають від нерухомої (анкерної) стійки і ведуть в обидва боки від неї.

П-подібні компенсатори встановлюють, як правило, горизонтально. Якщо їх розташовують вертикально чи з нахилом, в нижніх їх точках передбачають дренувальні штуцери, а у верхніх точках -пристрої для випускання повітря.

П-подібні компенсатори (рис. 11.3) монтують так. На компенсаторі 11 паралельно до його спинки встановлюють розпірний пристрій 7, який складається з двох півхомутів, між якими встановлені гвинт і розпірка з натяжною гайкою. Перед розтягуванням заміряють довжину компенсатора у вільному стані, а потім прокручуванням гайки розпирають його на потрібне значення попереднього розтягування. Потім до однієї з сторін компенсатора приварюють ланку трубопроводу 4 (стик 6). Після цього компенсатор з привареною трубною ланкою піднімають, стропуючи блок в трьох точках.

Для забезпечення нормальної роботи компенсатор встановлюють не менше ніж на трьох рухомих опорах 5. Після зварювання стику 8 і закріплення ділянки 9 трубопроводу в нерухомій опорі 10 компенсатор розстроповують. Далі ділянку 1 трубопроводу підтягують до стику 3 і після зварювання закріпляють в нерухомій опорі 2. Потім з компенсатора знімають розпірний пристрій 7.

В окремих випадках П-подібні компенсатори монтують в іншій послідовності. Спочатку встановлюють ланку трубопроводу на рухомі опори, зварюють стик і закріпляють цю ланку в нерухомій опорі; потім приєднують до цієї ланки розтягнутий компенсатор або розтягують компенсатор після встановлення його на опорах.

Якщо розташування П-подібних компенсаторів паралельних трубопроводів групове (один всередині іншого) і в деяких інших випадках попереднє розтягування компенсаторів заміняють натягом трубопроводів у холодному стані (рис. 11.4). В цьому випадку ланки трубопроводу і П-подібний компенсатор встановлюють на рухомі опори і зварюють стики; в одному з стиків (зварному чи фланцевому) залишають зазор, що дорівнює розтягу компенсатора. Зварюваний стик, в якому передбачають розтягування компенсатора, вказують у проекті. Якщо така вказівка відсутня, то для розтягування компенсатора використовують стик, що розміщений на відстані (20...40) Ву від осі симетрії компенсатора. Для зручності монтажу у стику, що намічений для розтягування, встановлюють тимчасове вставне кільце 4, довжина якого дорівнює розтягу. Кільце прихоплюють електрозварюванням до обох торців трубопроводу. Розтягують компенсатор після закінчення монтажу трубопроводу, контролю якості зварених стиків і закріплення трубопроводу в нерухомих опорах 1. Для натягування тимчасові кільця видаляють і стягують стики, закручуючи гайки видовжених монтажних шпильок. Після прихоплювання стику електрозварюванням хомути і шпильки видаляють і виконують остаточне зварювання шва.

Рис.11.3. Схема монтажу П-подібного компенсатора з попереднім розтягуванням: 1, 4, 9 - деталі трубопроводу; 2, 5, 10 - опори; 3, 6, 8 - зварні стики трубопроводу; 7 - розпірний пристрій; 11 – компенсатор

Рис.11.4. Схема монтажу П-подібного компенсатора без попереднього розтягування: 1 - нерухома опора; 2 - рухома опора; 3 - компенсатор; 4 - тимчасове кільце; І...IV - послідовність операцій монтажу

Хвилясті та лінзові компенсатори монтують в зібраному вигляді. Напрямок стрілки на їхньому корпусі повинен збігатись з напрямком руху рідини в трубопроводі.

Послідовність монтажу односекційних хвилястих компенсаторів наведена на рис. 11.5.

Рис. 11.5. Монтаж хвилястого осьового компенсатора на трубопроводі: а - за наявності пристрою для розтягування; б - за відсутності пристрою для розтягування; 1 - нерухомі опори; 2 - рухомі опори; 3 - компенсатор;
І...У - послідовність монтажу

Лінзові компенсатори рекомендується встановлювати на трубних вузлах або блоках ще до підняття їх у проектне положення. Лінзові компенсатори розтягують на половину їх компенсаційної здатності. Компенсатор розтягується за рахунок стягування найближчого від нього стику, в якому спеціально залишають відповідний додатковий зазор. Стискають компенсатор після його остаточного з'єднання з трубопроводом, але перед закріпленням нерухомих опор.

Для стискання і розтягування лінзового компенсатора використовують пристрій, який складається з двох розбірних хомутів, що закріпляються на трубопроводі по обидва боки від компенсатора, і видовжених стягувальних шпильок з гайками.

Встановлюючи лінзові компенсатори, слідкують за тим, щоби дренувальні штуцери знаходились в нижньому положенні.

Сальникові компенсатори не розтягують після встановлення, оскільки, приварюючи компенсатор до трубопроводу, його розсувають на відстань, що вказана у проекті, і визначена за відстанню між рисками на корпусі і в стакані.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Загальні відомості	\|	Випробування і здавання в експлуатацію сталевих трубопроводів загального призначення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.