Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Виявлення втрат у водопровідній мережі

Корисні витрати води, ураховані водолічильниками або нормами водоспоживання, але несплачувані споживачами

Невраховані витрати води

Характеристика витрат води

ТЕМА 7. Боротьба з витоками та втратами води на міських водопроводах

Неврахованою витратою та витоком води вважають різницю між об’ємом води, поданої до міської мережі, й об’ємом води, корисно відпущеної, тобто проданої.

Термін "неврахована витрата" води не вичерпує всіх втрат, пов’язаних із експлуатацією міського водопроводу. У низці випадків витрати води можуть бути врахованими та сплаченими, але воду витрачено нераціонально. Витоки та невраховані витрати води поділяються на три групи.

До неврахованих належать витоки:

o із труб зовнішньої міської мережі;

o на внутрішніх приєднаннях за відсутності на них водолічильників або недостатньої чутливості водолічильників;

o із водорозбірних колонок;

o при аваріях і розривах труб унаслідок замерзання або пошкодження;

o розкрадання води.

2. Вода, урахована вимірювальними приладами, але витрачена нераціонально

До цієї групи належать:

o втрати води на внутрішніх приєднаннях і в мережах через несправність санітарних приладів;

o нераціональні витрати води промисловими підприємствами (використання води для виробничих цілей без її оборотності).

Корисними вважаються витрати води на власні потреби водопровідно-каналізаційних підприємств, а також на пожежегасіння та пожежонавчання.

Боротьба з витоками та втратами води передбачає:

o організацію обліку води як поданої до мережі, так і реалізованої споживачем (правильне ведення водолічильного господарства, ремонт і перевірка приладів обліку, налагоджена робота абонентного відділу, облік витрат води за відсутності водолічильників тощо);

o виявлення та ліквідацію фактичних витоків і втрат води з водопровідної мережі, а також уживання заходів для попередження витоків і непродуктивних втрат води.

Витоки води в системі водопостачання поділяють на приховані та неприховані.

Приховані витоки, непомітні під час поверхневого огляду споруд, відбуваються з мереж, укладених у землі. Вони можуть довгий час залишатися невиявленими і становлять джерело великих втрат води.

Виявлення прихованих витоків на водопровідних лініях потребує виконання спеціальних робіт.

Неприхованими називають витоки, за яких воду, що витікає з водопровідних споруд, можна виявити без спеціальних досліджень (витоки з водорозбірних колонок, із дефектних місць трубопроводу при аваріях і пошкодженнях, із арматури санітарних приладів тощо). Неприховані витоки усувати набагато легше, ніж приховані. Вони менш небезпечні з точки зору можливого пошкодження будівель і підземних комунікацій.

Для виявлення прихованих витоків із міської водопровідної мережі застосовують, у першу чергу, манометричне вимірювання тисків, для чого обирають певні точки на відстані, що не перевищує 1 км, одна від одної.

Тиски вимірюють зразковим манометром класу точності 0,4 за допомогою стендера, що встановлюється на пожежних гідрантах, або через спеціальні штуцери, врізані у трубопровід.

За відсутності пожежного гідранта для вимірювання напору можна використовувати водоочисні вузли на вводах у домах, де для тимчасового встановлення манометра використовують штуцер контрольного крана водолічильного вузла.

Тиск бажано вимірювати одночасно в кількох точках міської мережі. Якщо це неможливо зробити, вимірювання виконують послідовно протягом 2 – 3 годин, обов'язково зберігаючи постійний режим роботи насосних станцій і мережі.

Результати вимірювання тисків заносять у спеціальний журнал із зазначенням дати й часу вимірювання, діаметра водопровідної лінії, поверховості будівель і режиму роботи насосної станції.

Для зручності та точності аналізу вимірювання й виявляння місць можливих витоків здобуті дані потрібно наносити на схему водопровідної мережі.

Аналізуючи вільні напори, необхідно пам’ятати, що різке падіння напору спричиняється також забиванням трубопроводу або наявністю певних неврахованих витрат води на досліджуваній ділянці трубопроводу. Це дає змогу одночасно з виявлянням прихованих витоків виявляти також інші недоліки в роботі мережі.

На ділянках, де помічаються різкі невиправдані зниження напору, визначення виконують повторно з меншими відстанями між точками вимірювання. Це дає змогу наблизитися безпосередньо до пошкоджених місць трубопроводів.

7.2.1 Виявляння витоку за допомогою контрольного водоміра

Використання контрольного водоміра дає змогу одночасно виявити витік на певній ділянці мережі й установити його розмір. Для цього випробовувану ділянку тимчасово відключають від мережі водопроводу, закриваючи з обох боків засувки та живлячи його з одного боку через контрольний водомір. Забезпечуючи належну герметичність, засувки не повинні пропускати воду.

За відсутності витоку лічильник не фіксує жодних показань. За наявності витоку стрілки водолічильника обертаються й показують розмір витоку. Контрольний водолічильник установлюють, звичайно, по обвідній лінії засувок за допомогою сіделець. Для включення водолічильника на обвідній лінії встановлюють два вентильних крани. Калібр (діаметр) контрольного водолічильника звичайно дорівнює 15 мм.

Для забезпечення правильності показів контрольного водолічильника потрібно, щоб від його штуцера по обох боках розміщувалися горизонтальні прямолінійні ділянки довжиною не менш як 0,2 м.

7.2.2 Виявляння витоку за допомогою гідравлічного преса

Сутність застосування гідравлічного преса полягає в тому, що у трубах ділянки, яка випробовується на виток, створюється підвищений тиск, який фіксується манометром.

Падіння тиску, що спостерігається манометром за певний проміжок часу, характеризує наявність витоку. Якщо тиск не знижується, трубопровід справний.

Виток визначають у наступній послідовності:

1. Досліджувану ділянку і всі наявні на ній приєднання (відгалуження) тимчасово відключають із системи водопостачання. Перед відключенням випробовуваної ділянки засувки перевіряють не герметичність. Виявлене пропускання води в засувках (їхня герметичність) усувають так само, як усі помічені несправності мережної арматури в колодязях. Якщо засувки на ділянці відсутні або несправні, установлюють спеціальні заглушки.

2. Гідравлічний прес приєднують до випробовуваної ділянки за допомогою гумового шланга високого тиску, використовуючи для цього який-небудь відросток, наявний на трубі, або корпус засувки, із якого знімається кришка, або пожежну підставку. Якщо це неможливо, гідравлічний прес приєднують за допомогою сідельця, для чого у стінці труби просвердлюють отвір, який після використання надійно закривають різьбовою пробкою.

3. За допомогою гідравлічного преса створюється додатковий тиск, відповідний тискові у водопровідній мережі. Тиск фіксується манометром, установленим біля преса або безпосередньо на трубопроводі, що випробовується.

4. Гідравлічний прес відключають від трубопроводу, закриваючи вентильний кран. Падіння тиску, що спостерігається за шкалою манометра, показує наявність витоку на випробовуваній ділянці трубопроводу. Швидке падіння тиску вказує на значний виток.

5. Прес і манометр установлюють у найвищій точці трубопроводу для можливості випускання повітря через повітряний кран. Трубопровід заповнюють з найнижчої точки ділянки.

7.2.3 Виявляння витоку за допомогою пожежного гідранта та манометра

Сутність цього способу полягає в наступному:

1. На випробовуваній ділянці водопроводу всі домові вводи відключають засувками, які забезпечують герметичність.

2. На пожежному гідранті встановлюють стендер із контрольним манометром.

3. Ділянку відключають від водопровідної мережі засувками, причому останньою відключають засувку з боку живлення ділянки.

4. Перед закриванням та після закривання останньої засувки фіксують покази манометра. У разі відсутності витоку покази не змінюються, а в разі наявності – різко знижуються. Зазначений спосіб виявляння ділянок витоків простий і ефективний. Він дає змогу встановити наявність витоку, а не виміряти його розмір.

7.2.4 Виявляння витоку та його розміру за падінням рівня води в баці башти або в напірному резервуарі

Роботу виконують у наступній послідовності:

1. Перед випробовуванням трубопроводу на витік ретельно перевіряють щільність закриття засувок на всіх прилеглих ділянках.

2. На період випробовування подавати воду до бака припиняють. Випробовуючи напірний водовід, останній відключають від насоса в будівлі насосної станції, а випробовуючи ділянки розвідної лінії, включають усі відгалуження та домові вводи.

3. Фіксують час і положення рівня води в баці, а потім протягом 1,5 – 2 год спостерігають за рівням води в ньому.

Якщо випробовувана ділянка мережі справна, рівень води в баці залишається в тому самому положенні або незначно знижується. Зниження рівня вказує на наявність витоку на використовуваній ділянці мережі або водоводу, розрахунок якого зводиться до визначення об’єму води, що витекла з бака за період випробовування, і розміру витоку за одиницю часу.

7.2.5 Виявляння витоку та визначення його розміру за допомогою приладу Панкевича

Прилад (рис. 5.6) складається з балона 1, двох трійників 2, манометра 3, гнучкого шланга 4, краника 5 і накидної гайки підключення 6.

Рис. 5.6 – Схема приладу інженера Панкевича

Принцип дії приладу ґрунтується на зміні падіння тиску в балоні за наявності витоку на ділянці мережі (засувки, що відключають випробовувану ділянку, обов'язково повинні бути справними).

Послідовність роботи приладу:

1. Перевіряють щільність перекривання засувками випробовуваної ділянки мережі, а у процесі роботи на домовому вводі одночасно знімають водолічильник.

2. Прилад підключають до випробовуваної ділянки, при цьому на вводах використовують штуцери для приєднання водолічильників, а на вуличній мережі – наявну арматуру.

3. Ділянку мережі з приладом ставлять під тиск, фіксуючи останній манометром шляхом відкривання однієї з засувок і випускання повітря зі шланга через краник.

4. Засувки закривають. Манометром вимірюють падіння тиску, а секундоміром – час, протягом якого тиск падає на 0,5 – 1 атм.

5. Витік води визначають за рівнянням:

де Р₁ –атмосферний тиск, Р₁ = 1 атм;

Р₂ – манометричний тиск, що відповідає тиску в мережі й вимірюється манометром, атм;

Р₃ – манометричний тиск, що відповідає зниженню тиску в мережі, атм;

V₁, V₂, V₃ – об’єм повітря в балоні за тиску відповідно атмосферному, мережевому та зниженому, м³.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Регулювання напорів	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.