Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Революції в Австро-Угорщині та Німеччині в жовтні — листопаді 1918 року наблизили закінчення першої світової війни.

18 жовтня 1918 року австро-угорський імператор Карл І видав маніфест про перетворення імперії в багатонаціональну федерацію. Цього ж дня у Львові відбулися збори українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій, духовенства і студентів. 19 жовтня було обрано Українську Національну Раду, головою якої став Є. Петрушевич. Рада відразу ж проголосила, що Галичина, Північна Буковина і Закарпаття, які становлять "одноцільну українську територію", "уконституйовуються" як Українська держава: щоправда, у складі Австрійської монархії. Всі національні меншини мали вислати до Ради своїх представників. Радою було також ухвалено рішення про прийняття найближчим часом нової Конституції.

Програму своєї діяльності Українська Національна Рада вважала за необхідне узгодити з Віднем. Інші народи, що входили до Австро-Угорщини, діяли більш рішуче. Як тільки у Відні відбулася революція, повну незалежність проголосили Сербо-Хорвато-Словенська держава, Угорщина, Чехословаччина.

Однією з перших це зробила Польща. Відразу ж після проголошення незалежності поляки почали підготовку до захоплення Галичини, яку вони вважали своєю історичною територією.

28 жовтня 1918 року у Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка планувала взяти владу в Галичині з її наступним приєднанням до Польщі. 31 жовтня Відень підтримав рішення поляків про прилучення польських областей Австро-Угорщини. В той же час австрійський уряд відмовився від обіцяного раніше поділу Галичини на польську та українську частини. Більше того, заперечувалась можливість встановлення української влади навіть в окремих районах Східної Галичини.

Офіційне передання влади в Галичині полякам було призначене на 1 листопада 1918 року. Українські національно-патріотичні сили вирішили випередити поляків. Військовий комітет, який було створено ще у вересні, приймає рішення зайняти зранку всі найважливіші стратегічні об'єкти Львова — пошту, банки, телеграф тощо. Протягом листопада українці взяли владу у всій Східній Галичині. її встановлення проходило безкровно, без жертв як серед військових, так і серед мирного населення.

У відозві від 1 листопада 1918 року Українська Національна Рада проголосила створення національної держави. її назву і територію визначив закон від 13 листопада: "Держава... має назву Західноукраїнська Народна Республіка"; вона являє "українську суцільну етнографічну область... з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимирією і Буковиною та з українськими частинами бувших угорських столиць (комітатів): Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча і Мармарош". Закон утверджував державну самостійність ЗУНР. Одним з головних завдань ЗУН Р вважала об'єднання з Великою Україною. Акт злуки відбувся 22 січня 1918 року на Софійській площі в Києві. ЗУНР отримує нову назву — Західна область УНР. Але об'єднання залишилося тільки на папері.

Західноукраїнська державність відразу ж стала об'єктом агресії.

1 листопада польські збройні сили і польське населення Львова почали бойові дії проти української влади. Звернення українців до польських керівників з пропозицією вирішити спірні питання шляхом переговорів наслідків не дали. Боротьба за Львів переросла у війну між Східною Галичиною і Польщею. За сприяння США і Франції у Польщу було перекинуто 70-тисячну армію генерала Ю. Галлера, яку польський уряд тут же спрямував проти ЗУНР. Не гаяла часу і польська дипломатія, яка намагалася показати Східну Галичину історично польською територією, а українців — етнографічною групою польського народу. Українців зображали не інакше як "варварською ордою", що грабує і мордує польське мирне населення. Тактика агресора протягом усієї війни 1918—1919 років залишалася доволі простою. Заперечуючи факт існування української влади в Східній Галичині й ухиляючись навіть від обговорення її майбутнього устрою, Польща за особливо скрутних для неї обставин домагалася припинення вогню й укладення перемир'я. Притому вона розраховувала на свій незрівнянно більший воєнний потенціал і допомогу країн Заходу. Негативне ставлення Заходу до української державності було головною перешкодою на шляху утвердження незалежності ЗУНР.

У той час як Польща вела наступ з півночі почалася окупація з півдня. Румунія за підтримки Франції почала бойові дії в Північній Буковині.

У червні 1919 року Українська Національна Рада надає Є. Петрушевичу повноваження диктатора. Українська армія починає наступ проти польських військ по всьому фронту. Але 25 червня 1919 року Верховна Рада Антанти приймає рішення про зайняття Галичини збройними силами Польської республіки, оскільки українці ще "не дозріли до автономії".

Але водній з найважливіших ділянок розбудови молодої західноукраїнської державності —створенні національних збройних сил — справді-таки вдалося досягти разючих успіхів. Це стало можливим завдяки могутньому революційно-визвольному пориву, що охопив усі верстви українського населення. Найактивнішими в цій справі були молоді офіцери й під-старшини січових стрільців та колишньої австро-угорської армії. Військову розбудову підтримало все галицьке суспільство — знизу, тому назви військових частин мали місцеве походження. Ця традиція збереглась в регулярній Українській галицькій армії. З 12 її бригад — 11 називалися відповідно: Коломийською, Бережанською, Золочивською, Сокальською, Равською, Львівською і т. д. У другій половині листопада 1918 року УГА налічувала 25 тисяч, у січні 1919 року—70 тисяч, а через півроку досягла 100-тисячної чисельності. За браком вищого українського офіцерського складу командні посади в Українській галицькій армії займали генерали колишньої австрійської та російської армій. Такі значні національні збройні сили (на той час у Східній Галичині проживало близько 3 800 000 українців, які зазнали страхіть 4-річного воєнного лихоліття) вдалося створити лише тому, що західноукраїнське населення вважало своїм головним і першочерговим завданням, справою життя і смерті захист власної території.

На території Буковини після розвалу Австро-Угорщини виникли паралельні органи влади, утворені українськими й румунськими політичними партіями. З листопада 1918 року в Чернівцях відбулося 40-тисячне Буковинське народне віче, на якому головним був заклик: "Хочемо до України!". Почали створюватися ради. Та цей процес зупинила окупація військами Румунії всієї Буковини, а також території Бессарабської області, що належала Росії.

Бурхливими були події і на багатонаціональному Закарпатті, яке було підпорядковане угорській адміністрації. На початку 1919 року його західна частина була захоплена Чехословаччиною, а південно-західна — Румунією. Спроба вирішити долю краю на Закарпатських всенародних зборах 21 серпня 1919 року в окупованому чеськими військами Хусті закінчилася тим, що більшість учасників висловилася за приєднання до УСРР. 21 березня в Угорщині було встановлено радянську владу, яка надала Закарпаттю територіальну автономію і не заперечувала проти приєднання в майбутньому до УСРР. Було видано декрет про конфіскацію поміщицьких маєтків, про націоналізацію підприємств. Проте радянська влада там протрималася всього 40 днів, а наприкінці липня 1919 року чеські та румунські війська окупували всю територію Закарпаття й Угорщини. За Сен-Жерменським мирним договором 1919 року Закарпаття відійшло до Чехословаччини.

Таким чином, західноукраїнські землі загарбали Польща, Чехословаччина і Румунія, скориставшись тим, що в Східній Україні точилася важка й кровопролитна громадянська війна.

У липні 1919 року головні загони Української галицької армії перейшли за Збруч на територію, яку контролювала Директорія. Друга, менша частина УГА, перейшла до Чехословаччини.

Об'єднавшись з військами Директорії, УГА ще довго допомагала їм в боротьбі проти більшовиків і денікінців. Та згодом стосунки між Директорією і урядом ЗУНР погіршились. Директорія вирішила покласти край внутрішній самостійності уряду ЗУНР і нагадала галицьким керівникам, що з 22 січня 1919 року існує Західна область УНР, а не ЗУНР. Але втілити в життя свої намагання Директорія була не в змозі, бо в розпорядженні диктатора Є. Петрушевича була боєздатна 40-тисячна армія. Незабаром розбіжності між двома урядами посилюються. Шукаючи прихильників. Директорія взяла курс на союз з Польщею. ЗУНР у цій ситуації бере курс на союз із Денікіним.

Взаємна неприязнь керівництва Директорії і ЗУНР, неспроможність втілити вжиття всенародне прагнення до возз'єднання, орієнтація на зовнішню допомогу далеко розвели в різні боки дві українські держави.

На той час С. Петлюра вважав, що майбутня Україна має бути тільки соціалістичною державою, яка мусить встановити дружні зв'язки з радянською Росією.

Є. Петрушевич та його соратники виступали проти соціалістичних ідей керівництва УНР і вважали, що перш за все слід відродити українську державну національну структуру, а вже потім встановлювати зв'язки з іншими країнами.

6 листопада 1919 року один з генералів УГА— М. Тарнавський — уклав сепаратну угоду з денікінськими генералами. За цією угодою більша частина УГА перейшла в розпорядження Денікіна. Це було катастрофою як для С. Петлюри, так і для Є. Петрушевича. Останній виїхав до Відня і утворив уряд у вигнанні. Це ж саме зробили і деякі представники Директорії, котрі виїхали до Польщі.

15 листопада 1919 року члени Директорії передали права державного управління С. Петлюрі, який змінює тактику і починає партизанську боротьбу проти ворога. П'ять місяців 5-тисячний загін вів партизанську боротьбу в тилах денікінців і більшовиків.

Але ця боротьба не допомогла вийти з скрутного становища, в якому опинилася УНР.

Наприкінці 1919 року більшовики окупували майже всю українську територію. Демагогічна пропаганда більшовиків привела до посилення про-радянських настроїв.

У цій надзвичайно складній ситуації С. Петлюра вдається до останньої можливості зберегти незалежність УНР. Він починає переговори з польським урядом і 22 квітня 1920 року укладає Варшавський договір, за яким Польща визнавала УHP і обіцяла їй збройну допомогу. 25 квітня 1920 року польська армія розпочала бойові дії. Разом з поляками наступала 15-тисячна армія С. Петлюри. Раптовість нападу дозволила полякам захопити значну територію. 6 травня було взято Київ. Але С. Петлюра не знайшов підтримки ні в українських політичних колах, ні у населення. Навпаки, за підтримки населення війська більшовиків 5 червня 1920 року перейшли у наступ і відкинули поляків аж до Варшави. Та польському уряду вдалося згуртувати сили і перейти в контрнаступ.

Перемир'я, яке було підписане у жовтні 1920 року між Польщею і радянською Росією, передбачало, що Західна Білорусія і Західна Україна залишаються у складі Польщі. Ризька мирна угода закріпила юридично це положення. А в 1923 році на конференції послів у Парижі Галичина була повністю передана під владу Польщі як автономна одиниця. Та цього рішення про автономію Галичини Польська держава ніколи недотримувалася. Західноукраїнська Народна Республіка стала історією.


Читайте також:

  1. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
  2. Аналітичний огляд
  3. Аналітичний огляд використання вторинної сировини і відходів
  4. Види світогляду: міфологічний, релігійний та філософський (натуралістична, об’єктивно-ідеалістична, субєктивно-ідеалістичні і матеріалістичні моделі).
  5. Вимоги до режимів праці і відпочинку та профілактичних медичних оглядів
  6. Виникнення капіталізму у Франції. Наукові погляди А. Монкрет’єна
  7. Гносеологічні та етичні погляди І. Канта.
  8. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів у другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.
  9. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив
  10. Два означення інтегралу. Теореми про загальний вигляд інтегралу та залежність двох інтегралів одного диференціального рівняння.
  11. Дезінфекція гною, гноївки, ґрунту, води. Дезінфекція спецодягу, взуття, предметів догляду за тваринами, збруї. Дезінфекція транспортних засобів, інкубаторів, вагонів та вуликів.
  12. Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей.




Переглядів: 810

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Конституційне право | Уряд ЗУНР

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.