Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Тридцяті роки XX століття породили найбільш страхітливі режими за всю історію існування людства — фашистський і комуністичний. У їхніх кровожерливих пащах загинули десятки мільйонів людей.

Але вкінці 20-х років ніщо не віщувало трагедії. Нова економічна політика відновила промисловість, сільське господарство, підняла рівень життя народу. Та подальше застосування непу не відповідало планам більшовицької партії на централізацію влади. В1929 році партійно-державне керівництво СРСР відмовилося від непу і розпочало нову спробу створення комуністичної системи виробництва і розподілу суспільного продукту. Поворот в економічній політиці характеризувався введенням примусової продрозкладки, забороною вільної торгівлі, запровадженням карткової системи, інфляційним випуском паперових грошей, експропріацією заможних селянських господарств, примусовою політикою створення колективних селянських господарств.

5 грудня 1929 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову " Про реорганізацію управління промисловістю", яка стала підвалиною економіки командного типу. Основною ланкою управління оголошувалися підприємства. Але вони не отримали тієї самостійності, яку мали трести в роки непу. Авантюристична індустріалізація призвела до падіння життєвого рівня народу. Запровадження карткової системи не дозволяло використати зароблені гроші на придбання товарів понад гарантованого картками мінімуму. Фактично, були ліквідовані матеріальні стимули зростання продуктивності праці.

Індустріалізація привела до структурних змін у суспільному ладі України. Якщо в 1929 році робітничий клас України становив 690 тис, то в кінці 1932 року вже 1275 тис. Наприкінці 1932 року в СРСР вперше в його історії тільки для населення міст і новобудов були запроваджені паспорти. Більше половини всього приросту робітників забезпечило село, що не було випадковістю. Адже теоретична диктатура робітничого класу була основою партійної диктатури на практиці. Селяни-власники становили більшість народу, від імені якого власністю народу розпоряджався партійно-державний апарат. Доки селянин сам вирішував, що Йому сіяти і що продавати на ринку, — не він залежав від держави, а навпаки, держава залежала від нього. Ось чому було проголошено курс на колективізацію сільського господарства. Ідейною засадою колгоспотворення була стара народницька теза про селянську общину як основу побудови соціалізму в Росії. Держава воліла мати справу не з одноособовим власником, а з слухняною територіальною одиницею, на чолі якої стояли б вірні партії особи. В дійсності, організація колективного господарювання була поверненням до феодально-кріпосницької системи, в якій колективним кріпосником виступала держава. Та колективізація переслідувала ще одну політичну мету — знищення будь-яких проявів волі селянства. Більшовицькі керівники добре знали історію, і вони пам'ятали, що починаючи з XVI ст. українське селянство було основою відродження національної свідомості, рушійною силою всіх народних виступів. Мабуть, тому кампанія колективізації в Україні проходила з особливою жорстокістю. Зрозуміло, що найбільше опиралися колективізації заможні селяни, оскільки їм було що втрачати. 27 грудня 1929 року Сталін виступив з промовою, в якій поставив завдання ліквідації куркульства як класу.

Протягом кількох років зусилля сталінського режиму були спрямовані на економічне і фізичне знищення заможних селян. У постанові ЦК ВКП(б) "Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" від ЗО січня 1930 року розкуркулюванні селяни поділялися натри категорії. До першої належали учасники і організатори антирадянських виступів та терористичних актів, які мали бути ізольовані в тюрмах або концтаборах. До другої категорії потрапляли ті, хто не хотів вступати до колгоспів, здійснював, як було сказано в постанові, "менш активний опір", їх разом із сім'ями висилали у віддалені північні райони СРСР. У третій категорії опинилися всі інші заможні селяни, навіть ті, хто не чинив ніякого опору. їх разом із сім'ями поселяли за межами колективних господарств. За станом на 10 березня 1930 року в Україні було розкуркулене 61887 господарств, що становило 2,5 % від їх загальної кількості. В цих умовах партійне керівництво вважало, що з'явилися умови для завершення колективізації. У селян почали відбирати корів, дрібну худобу і навіть птицю. Селяни стали на захист свого майна і почали чинити шалений опір. Сталін вирішив за необхідне поступитися і всю відповідальність за "перегини в

колективізації" поклав на місцеву владу. Було оголошено, що колективізація є добровільною справою. Селяни скористалися з цього, і вже до осені 1930 року з колгоспів вийшла приблизно половина селянських господарств. Режим у відповідь на це запроваджує такі податки для одноосібників, що селяни вимушені були знову повертатися до колгоспів. До кінця 1932 року в Україні було колективізовано біля 70 відсотків селянських господарств, що охоплювало понад 80 відсотків посівних площ. Колгоспники отримали право мати присадибну ділянку, а за це колгоспи мали справно поставляти державі сільськогосподарську продукцію. Фактично з колгоспів стягувалася продрозкладка. У 1932 році, коли було розпочато останній етап колективізації, план хлібоздачі для України було додатково збільшено на 44 відсотки. У селян відібрали навіть посівне зерно, що призвело до повального голоду. Він не був випадковим. Голод як знаряддя політичного терору був апробований більшовицькою партією в 1921—1923 роках. Терор голодом, як і кампанія розкуркулювання, був "виховним" заходом. Починаючи з весни 1933 року смертність від голоду стає масовою. Голодомор в Україні 1932—1933 років забрав життя, за приблизними підрахунками, 7— 9 млн. осіб. Українське селянство було піддане геноциду голодом зате, що було носієм і підвалиною відродження української нації, національної свідомості. Неоголошена війна проти селянства за задумами кремлівських катів повинна була ліквідувати основу українського національного відродження. Наступним етапом геноциду сталінського режиму проти українського народу стали репресії і фізична ліквідація української інтелігенції — генофонду української нації.

Одними з перших наклали головами представники українських комуністів, які в роки революції боролися проти незалежної Української держави за перемогу соціалістичної революції. її членів почали повсюди усувати від керівництва і заміняти росіянами, євреями, поляками тощо. Понад 15 тисяч українських керівників різного рівня було звинувачено у фашизмі, націоналізмі, троцькізмі, у шпигунстві. За 1933—1934 роки компартія України втратила до 100 тисяч своїх членів.

Наприкінці 20-х років розпочалася серія сфальсифікованих політичних процесів, в яких винищувалась українська освічена еліта. Одним із перших гучних політичних процесів був процес СВУ — Спілки визволення України. До неї було віднесено ряд провідних діячів українського визвольного руху. їх було звинувачено в належності до таємної націоналістичної організації. 45 арештованих діячів після жахливих катувань змушені були визнати себе винними.

У 1931 році відбувся процес так званого "Українського національного центру". 50 осіб видатних учасників визвольного руху та культури було репресовано. В 1933 році гриміла гучна справа про націоналістичний ухил М. Скрипника, а далі справа так званої "Української військової організації", у якій проходили як звинувачені відомі вчені академіки Яворський, Рудницький, Юринець, професор Волобуєв, театральні діячі Лесь Курбас, Каргальський, Паторжинський, ряд українських письменників.

Заданими сучасних українських дослідників, ці процеси продовжувались до 1941 року. За 10 років було "викрито" в Україні 100 різних "націоналістичних" організацій і груп. Лише за 1936—1938 роки тут було репресовано більше 800 тисяч осіб, серед них 240 письменників (28 з них розстріляно за три дні— 13—15 грудня 1934 року). В одному лише 1933 році зі шкіл було "вичищено" 24 тисячі вчителів.

Була розгромлена і репресована Всеукраїнська академія наук, а її історичну секцію, очолювану М. Грушевським, який повірив у гуманність нового соціалістичного ладу і повернувся з короткочасної еміграції, закрито. Сам М. Грушевський був висланий до Росії, де й помер після "операції фурункула".

Істотну частку духовної культури народу становило релігійне життя. Державна партія поставила собі за мету контролювати або зовсім винищити релігійні установи — єдиний елемент дореволюційних організаційних структур суспільства, що зберігся. Йшлося про те, щоб виховати нове покоління радянських людей з атеїстичною свідомістю.

Перший удар по церкві було завдано в добу Леніна. Тоді влада відібрала у неї не тільки землі та іншу власність під час загальної націоналізації засобів виробництва, але й, скориставшись голодом 1921 року, — предмети культу, виготовлені з дорогоцінних металів або оздоблені коштовним камінням. Однак формально церква була поставлена тоді у рівні умови з державою, від якої вона відокремлювалася. В Конституції УСРР 1919 року за всіма громадянами визнавалося право пропаганди релігійних або антирелігійних учень.

З початком сталінського комуністичного штурму наступ на церкву відновився. У квітні 1929 року були заборонені всі види діяльності релігійних установ, крім богослужіння. Через місяць, коли приймалася нова Конституція УСРР, ця заборона перетворилася на конституційну норму, сформульовану у такій замаскованій формі: "свобода релігійних сповідань та антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами".

Розпочалося масове винищення матеріальної основи релігійних громад. У приміщеннях храмів влаштовувалися сільбуди, школи, клуби, гаражі, склади тощо. В 1930 році була поставлена поза законом Українська автокефальна православна церква. За період з 1928 по 1938 рік 13 архієпископів і єпископів УАПЦ з 15 загинули у концтаборах, тюрмах, психіатричних лікарнях.

Хвиля репресій ударила по досягненням українського національного будівництва щодо національних меншин, яких нараховувалося до 20 відсотків від усього населення України. Вперше у світовій практиці вони дістали в тодішній українській державі правову базу для вирішення своїх соціальних та культурних потреб. На кінець 20-х років в Україні для цього було створено 25 національних районів, 111 селищних та понад 1000 сільських рад, у яких мешкали німці, болгари, євреї, поляки, молдавани, вірмени, білоруси.

Для національних меншин в Україні була створена широка мережа вищих і середніх навчальних закладів. На той час існувало 9 національних факультетів в інститутах, 8 педагогічних технікумів, 19 індустріальних, 18 сільськогосподарських інститутів тощо. В Україні діяло 600 національних бібліотек, до 100 клубів, 350 будинків культури, 300 читалень, 7 єврейських театрів, а також театри польський та грецький. Мовами національних меншин виходило близько 500 газет і 100 журналів, існувало державне видавництво для друкування книжок мовами народів, які мешкали в Україні. В системі Академії наук працювали Інститути єврейської та польської культури.

Та проти цього відродження за рішеннями вищих органів комуністичної партії розпочався нищівний наступ тоталітарного режиму. Наприкінці 30-х років внаслідок репресій проти національної інтелігенції і повального закриття навчальних закладів зупинилося національне відродження різних національних груп населення України. Всю національну інтелігенцію було оголошено "класовими ворогами", "антирадянськими елементами". Більшовицька партія та її вищі органи видали ряд постанов, у яких національні навчальні заклади звинувачувались в антирадянській діяльності і підлягали ліквідації.

У 1937 році був розгромлений Одеський німецький педагогічний інститут, до 33 000 студентів та їхніх родичів було арештовано як ворогів народу. Були розігнані національні заклади болгарської та молдавської меншин в Одесі. Тодішній більшовицький лідер С. Косіор гордо доповідав: "Ми провели повний розгром наших культурних закладів, в яких засіли націоналісти".

В 1938 році більшість національних шкіл було реорганізовано в російські. Закрито кабінети нацменшин, театри, музеї, бібліотеки, видавництва, журнали та газети, інститути єврейської та польської культури. Рішенням ЦК ВКП(б) від 16 лютого 1939 року були ліквідовані національні адміністративні утворення та державні інституції для відродження національних меншин.

Проте терпіння народу мало свої межі і сталінський режим розумів це. Ряд провалів у плануванні розвитку промисловості та сільського господарства примусили більшовицьких лідерів прийняти принципове рішення про припинення побудови економічного ладу, позбавленого товарно-грошових відносин. Стабілізація виробництва у промисловості була досягнута приблизно за два роки. Це дозволило звернути увагу на матеріальне становище народу. У 1935 році вирішили скасувати "стелю" у заробітках, легалізували продовольчий ринок, ліквідували карткову систему.

Індустріалізація при вела до істотних змін у структурі народного господарства України. Зокрема, змінилося співвідношення між промисловим і сільськогосподарським виробництвом.

У процесі індустріалізації Україна випередила за рівнем розвитку ряд західноєвропейських країн. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце в світі за видобутком вугілля. З аграрної країни Україна перетворилася в промислово-аграрну. Та потрібно не забувати, що ці досягнення були не заслугою розумного керівництва більшовицької партії, а ціною за геноцид українського народу.

До кінця 1934 року було подолано кризу колгоспного ладу. В середині 1937 року в Україні існувало 27 347 колгоспів, які об'єднували 3757 тис. селянських дворів (96 відсотків наявної кількості). Суцільна колективізація стала фактом. Позбавлені землі і засобів виробництва (МТС знаходилися у державному підпорядкуванні), примусово об'єднані в колгоспи чи радгоспи, на все життя прив'язані до одного місця безпаспортним статусом селяни зобов'язані були виконувати "панщину" на користь державі Під "панщиною" тепер розумівся "обов'язковий мінімум трудоднів".

Покінчивши з селянством, Сталін пішов в останній наступ — ліквідацію політичних противників, що відкривало йому прямий шлях до олімпу необмеженої влади.

У лютому — березні 1937 року почалася нова хвиля масових репресій. Сталін заявив, що країна знаходиться в небезпечному становищі через підступні дії саботажників, шпигунів і диверсантів. 31 липня 1937 року ЦК ВКП(б) затвердив наказ М. Єжова місцевим органам НКВС, згідно з яким за чотири місяці треба було репресувати 268 950 осіб, з них негайно знищити 75 950. Репресії здійснювалися позасудовими трійками у складі першого секретаря обкому, начальника обласного управління НКВС і прокурора області. Та майже відразу місцева влада стала закидати центр проханнями збільшити розкладку, що припала на область, особливо за першою категорією, яка передбачала розстріл. Репресувалися не тільки керівні особи, але й рядові робітники, колгоспники, інтелігенти. Суспільство все глибше опускалося у прірву страху, відчаю, моральної деградації. Заарештованих піддавали тортурам. Не витримуючи фізичних мук, вони давали свідчення і на себе, і на своїх знайомих. Так забезпечувалися чергові арешти.

Після усунення від керівництва П. Постишева в Україну в 1937 році прибули три особистих представники Сталіна — В. Молотов, М. Єжові М. Хрущов. Різко посилилися репресії. З вересня 1937 року поряд з "трійками" з'явилися і "двійки" (участь перших секретарів обкомів партії у роботі цих каральних органів була вже необов'язковою).

У 1937 році заарештовано і страчено 17 членів українського уряду. Голова Раднаркому УРСР П. Любченко покінчив життя самогубством. Трохи пізніше було розстріляно X. Раковського, який був головою РНК України у 1919—1923 роках. Віддане служіння Сталіну не врятувало від репресій партійно-державне керівництво України. З 62 членів ЦК КП(б)У, обраного XIII з'їздом республіканської партійної організації в червні 1937 року, були звинувачені у ворожій діяльності 55 осіб. З 11 членів політбюро загинуло 10, з 5 кандидатів у члени політбюро — 4. Були репресовані всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, включаючи Косіора.

Закінчувалися 30-ті роки XX століття. У свідомості українців цей період залишився як період Розстріляного Відродження. Жодна країна світу не зазнавала такого нищівного удару по національному етносу, що на певний час призвело до політичного і культурного занепаду української нації.


Читайте також:

  1. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
  2. Аналітичний огляд
  3. Аналітичний огляд використання вторинної сировини і відходів
  4. Види світогляду: міфологічний, релігійний та філософський (натуралістична, об’єктивно-ідеалістична, субєктивно-ідеалістичні і матеріалістичні моделі).
  5. Вимоги до режимів праці і відпочинку та профілактичних медичних оглядів
  6. Виникнення капіталізму у Франції. Наукові погляди А. Монкрет’єна
  7. Гносеологічні та етичні погляди І. Канта.
  8. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів у другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.
  9. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив
  10. Два означення інтегралу. Теореми про загальний вигляд інтегралу та залежність двох інтегралів одного диференціального рівняння.
  11. Дезінфекція гною, гноївки, ґрунту, води. Дезінфекція спецодягу, взуття, предметів догляду за тваринами, збруї. Дезінфекція транспортних засобів, інкубаторів, вагонів та вуликів.
  12. Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей.




Переглядів: 703

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Адміністративне право | Вищі органи влади й управління

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.041 сек.