ЗАГАЛЬНИЙ ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

У кінці 30-х років в Європі остаточно сформувалися два тоталітарні режими — гітлерівський і сталінський. Ненависть до демократії ріднила Німеччину і СРСР. При всіх суперечностях, що розділяли дві ідеології, фашистську і комуністичну, єдиною у них була кінцева мета — світове панування.

Ради досягнення цієї мети два претенденти на "світову корону" Сталін і Гітлер уклали угоду, яка стала прелюдією другої світової війни. 23 серпня 1939 року до Москви прибув міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп. Після бесіди Ріббентропа з Сталіним і Молотовим був підписаний радянсько-німецький договір про ненапад. В історії він отримав назву "пакт Молотова — Ріббентропа". Але, як з'ясувалося потім, 23 серпня 1939 року був підписаний ще один надзвичайно важливий документ — Таємний додатковий протокол. Якщо укладення пакту можна було тлумачити, як спробу відвернення війни, то зовсім інші роздуми викликають таємні домовленості до пакту, існування яких Радянський Союз весь час категорично заперечував. Тільки в грудні 1989 року ці матеріали були надруковані для широкого ознайомлення. За Таємним протоколом Сталін дістав змогу розширити територію СРСР майже до кордонів 1913 року. Саме територіальний виграш і розподіл сфер впливу в Європі були основною метою радянсько-німецької змови. Згідно з пактом СРСР фактично ставав союзником Німеччини.

1 вересня 1939 року гітлерівські війська перетнули кордон Польщі, почалася друга світова війна. Поділ Польщі був зафіксований Таємним протоколом. Так, ст. 2 протоколу свідчила, що "у випадку територіальних і

політичних перетворень на територіях, що належать Польській державі, сфери впливу Німеччини та СРСР будуть розмежовані приблизно по лінії рік Нарев — Вісла — Сян. Питання про те, чи бажане в інтересах обох країн збереження незалежної Польської держави, буде остаточно вирішене лише ходом майбутніх політичних подій. У будь-якому випадку обидва уряди вирішать ці питання шляхом товариської згоди".

Німецький уряд посилює тиск на радянське керівництво з метою спонукання його до вступу у війну проти Польщі зі сходу.

17 вересня 1939 року радянський уряд дав наказ Червоній Армії вступити на територію Західної України і Західної Білорусії, щоб "взяти під свій захист життя і майно населення Західної України та Західної Білорусії".

22 вересня 1939 року радянські війська ввійшли до Львова. Того ж дня у Брест-Литовську на честь перемоги над Польщею відбувся спільний парад радянських і німецьких військ.

28 вересня 1939 року воєнно-політичний союз двох держав був скріплений новим "Договором про дружбу і кордон", який підтверджував включення західних територій до складу СРСР. Цей договір створював умови для вирішення проблеми Буковини і Бессарабії. Уст. З Таємного протоколу зазначалося: "Стосовно Південно-Східної Європи радянська сторона вказала на свою зацікавленість у Бессарабії. Німецька сторона ясно заявила про повну політичну незацікавленість у цих територіях".

26 червня 1940 року радянський уряд надіслав Румунії ноту, вимагаючи повернути Бессарабію і Північну Буковину, населення яких зв'язане з Україною як спільністю історичної долі, так і спільністю мови й національного складу.

У зв'язку з затягуванням відповіді Румунією, радянський уряд 28 червня в ультимативній формі поставив вимогу звільнити Бессарабію і Північну Буковину. 30 червня вся територія Бессарабії і Північної Буковини була зайнята радянськими військами. Закінчувався перший етап другої світової війни. Щоб продемонструвати світові непорушність дружніх зв'язків, 11 лютого 1940 року між Радянським Союзом і Німеччиною була укладена господарська угода, яка передбачала поставки в Німеччину радянської сировини в обмін на промислові товари.

Але з самого початку воєнно-політичного і економічного співробітництва двох тоталітарних режимів було зрозуміло, що цей союз є тимчасовим. Німеччина використала СРСР, а Радянський Союз — Німеччину. Тактична мета була досягнута. Гітлер приступає до здійснення стратегічної мети — повного завоювання світу.

18 грудня 1940 року генеральним штабом збройних сил Німеччини був розроблений план нападу на СРСР, який отримав назву "план Барбаросса". В інструктивному додатку до нього говорилося: "Війна проти Росії - один з найважливіших етапів боротьби за існування німецького народу. Це древня битва германців проти слов'янства, захист європейської культури від московитсько-азіатського нашестя, оборона проти європейського більшовизму. Мета цієї війни — розгром сьогоднішньої Росії, тому вона повинна вестися з небувалою жорстокістю".

А між тим після завершення німецьким генштабом розроблення плану "блискавичної війни" проти СРСР у лісових масивах східної частини Польщі, що дістав кодову назву "район Вінтер", у лютому 1941 року почалася концентрація та підготовка "армії вторгнення". Вона налічувала загалом 5,5 млн. озброєних солдатів та офіцерів, 4,3 тис. танків, до 5 тис. літаків, 47,2 тис. гармат і мінометів. Армію вторгнення було розподілено на три групи армій — "Північ", "Центр" і "Південь". Причому на напрямках головних ударів німецькі війська мали 6—8-разову перевагу над радянськими. Становище останніх погіршувалося тим, що переважна їх більшість розміщувалася впритул до кордону, а спиратися їм доводилося на незавершену будівництвом так звану оборонну "лінію Молотова", що інтенсивно споруджувалася на українській території вздовж кордону. Система оборонних споруд на старому кордоні, "лінія Сталіна", була роззброєна і планомірно руйнувалася.

22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на СРСР. Дуже важливе місце у планах німецького командування відводилося взяттю у найкоротші строки України з її величезними сировинними ресурсами й родючими землями. За рахунок цього Гітлер намагався посилити воєнну економіку, створити вигідний плацдарм для швидкої перемоги над СРСР і досягти світового панування. За планом "Барбаросса" на Україну вдерлися 57 дивізій і 13 корпусів групи армій "Південь", їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, перетворених після початку війни у Південно-Західний та Південний фронти. Концентрація в республіці цього найчисленнішого радянського військового угруповання пояснюється вказівкою Сталіна про те, що саме південний захід буде метою головного удару німецької армії. Насправді, першого і найтяжчого удару німецька армія завдала на центральному напрямі. Співвідношення у бойовій техніці було також на користь радянських військ. Якщо в німців та їх союзників на південно-західному напрямі налічувалося 850 танків, 16000 гармат і 1300 літаків, то у радянської сторони відповідно — 5625, 17 000 та 2700. Більше 80 відсотків цієї техніки було застарілих конструкцій. Щоправда, за вмілої організації справи налагодити стійку оборону можна і з такою бойовою технікою. Але ця перевага радянських військ розтанула вже в перший місяць війни. Після трьох тижнів війни зі 170 дивізій діючої армії на радянсько-німецькому фронті боєздатність зберігали тільки 70. Червона армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. осіб, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати в живій силі були майже в 10 разів меншими. Отямлюючись від перших гірких поразок, країна збирала сили для відсічі, яку було сприйнято як всенародну справу. Війна проти німецького фашизму дістала визначення як визвольна, священна, Велика Вітчизняна.

На території України народ проявив масовий героїзм. Велике значення мала героїчна оборона Одеси, що тривала 73 дні і дала можливість Південному фронту більш організовано відійти за Дніпро. Більше 2 місяців (липень-вересень) тривала оборона Києва. Незважаючи на попередження, Сталін не погодився вчасно дати наказ на відхід військ із Києва на лівий берег Дніпра. Внаслідок цього у ворожому оточенні опинилися 450 тис. червоноармійців. Більшість із них потрапила в полон. З великими труднощами було відновлено Південно-Західний фронт. Бої велися на Лівобережжі і в Криму.

Після розгрому німців під Москвою радянське командування запланувало ряд наступальних операцій в Україні: в Криму і під Харковом. Події засвідчили нереальність цих планів. Провалилася операція в Криму. Спроба визволити півострів ударами збоку Керчі зазнала невдачі. У травні 1942 року німці завдали сильного контрудару. Зазнавши великих втрат, радянські війська евакуювалися через Керченську протоку на Таманський півострів. Події на Керченському півострові визначили долю Севастополя. На початку липня після 250-денної героїчної оборони місто захопили німецькі війська. Катастрофічною поразкою завершився і розпочатий 12 травня наступ на Харківському напрямку. Противник оточив три радянські армії, в полон потрапили 240 тис. червоноармійців.

Поразки радянських військ в Україні різко змінили воєнно-стратегічну обстановку. 28 червня 1942 року почався загальний наступ противника на півдні. 22 липня 1942 року після захоплення міста Свердловська Ворошиловградської області вся територія Української PCP була остаточно окупована. Тринадцять місяців замість планованих кількох тижнів витратив вермахт для захоплення України.

Але вже в цьому році, після розгрому гітлерівців у битві під Сталінградом почалося їх вигнання з України. Першим населеним пунктом, очищеним наприкінці грудня 1942 року від німецьких військ, було село Півнівка Mіловського району Луганської області.

Однак невдовзі стрімке просування радянських військ було зупинено. В лютому 1943 року німці завдали відчутних контрударів. 15 березня знову взяли Харків, а 18 березня — Бєлгород. Утворився Курський виступ, так звана Курська дуга, де з квітня по липень 1943 року панувало відносне затишшя. Обидві сторони готувалися до рішучих боїв.

Курська битва розпочалася 5 липня 1943 року наступом німецьких військ і три вала 50 днів. Внаслідок важких, кровопролитних боїв кращі танкові дивізії нацистів були знищені. Створилися сприятливі умови для наступальних операцій Червоної Армії, утому числі в Україні.

Німецьке командування, тверезо оцінюючи свої можливості, вирішило перейти до оборони. 11 серпня було віддано наказ про будівництво системи укріплень на річках Дніпро і Молочна, яка одержала назву "Східний вал".

Поки тривало спорудження "Східного валу", гітлерівці всіма можливими засобами стримували Червону Армію на Правобережжі і в Донбасі.

Але перевага в живій силі і техніці визначила результат воєнних дій на користь Радянської армії.

У серпні силами Степового та Воронезького фронтів було проведено Харківсько-Бєлгородську операцію. В ніч на 23 серпня розпочався вирішальний штурм Харкова, а вранці місто було очищене від окупантів.

У вересні — жовтні 1943 року окупанти залишили Донбас, міста Слобожанщини, індустріальні центри Подніпров'я. Відступаючи, німці прагнули перетворити Лівобережжя на пустелю. Рейхс комісар України Кох у розпорядженні представникам німецької адміністрації Лівобережжя вимагав знищувати все, що не можна було вивезти в тил. Лише стрімкий наступ радянських військ врятував Лівобережну Україну від повного знищення.

Врешті-решт німці дійшли висновку, що зупинити радянські війська на Лівобережжі неможливо. В умовах наростаючого наступу радянських військ було прийнято рішення про відведення армії за Дніпро. Тепер уся надія покладалася на "Східний вал", для укріплення якого німці зібрали не лише свої кращі інженерні сили, а й радянських військовополонених, безліч місцевих жителів.

Суттєву роль в розгромі гітлерівців відіграв партизанський рух. Серед форм народної боротьби проти окупантів партизанські дії були найбільш дієвими. Бойовими діями радянських партизан керували Центральний та Український штаби партизанського руху, створені у червні 1942 року.

Роль третьої сили в умовах окупаційного режиму відігравала Організація українських націоналістів. Після невдалої спроби на початку війни Німеччини з СРСР проголосити у Львові відновлення Української держави ОУН іде в підпілля і починає бойові дії проти німецьких окупантів.

Битва за визволення України, що тривала 22 місяці, складалася з ряду великих операцій. Однією з най важливіших була битва за Дніпро. Радянські війська за допомогою партизанів наприкінці вересня 1943 року у виключно складних умовах форсували Дніпро й утворили плацдарми на північ і південь від Києва. Плацдарми були і на південніших ділянках Дніпра. Увесь жовтень радянське командування вело підготовку до штурму Дніпра. Прагнучи піднести бойовий дух військ, які з виходом в Україну поповнювалися здебільшого за рахунок місцевих жителів, Ставка перейменувала Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти відповідно в 1,2, З і 4-й Українські фронти.

У перші дні листопада почалися вирішальні бої за Київ. Сталін віддав наказ узяти Київ до річниці Жовтневої революції. Цей наказ було виконано. За успішне форсування Дніпра звання Героя Радянського Союзу одержали майже 2,5 тис. воїнів.

Штурм Дніпра супроводжувався надзвичайно великими, часто не виправданими жертвами. Десятки і десятки тисяч новобранців, "піджаків" — неозброєних, ненавчених юнаків, наспіх мобілізованих у придніпровських областях України, були жертвами штурму. їхні тіла вкривали плацдарми, де громили німецькі війська на Правобережжі. Пояснювалося це тим, шоу ставленні вищого радянського керівництва і військового командування відчувалася недовіра до визволених від нацистів жителів України. Це почуття нерідко переростало у мстивість, прагнення примусити жителів республіки "спокутувати кров'ю" своє перебування в окупації. Це був один із проявів жорстокої війни, яка помножувалася на жорстокість і несправедливість тоталітарного режиму, що керував воєнними діями.

Пізньої осені 1943 року радянські війська вийшли на правий берег Дніпра, закріпилися там, відбили контрнаступ німецьких військ і підготували умови для дальшого наступу в глиб української території.

24 грудня почався загальний наступ у Правобережній Україні, в якому взяли участь найбільші фронти — Білоруський, 1,2,3,4-й Українські. Бойові дії розгорнулися на 1400-кілометровій смузі — від Полісся до берегів Чорного моря.

Дуже важливою за воєнно-політичними результатами була Корсунь-Шевченківська операція 1-го і 2-го Українських фронтів (25 січня — 17 лютого 1944 року). Були створені передумови для вигнання німців з території Правобережної України. В січні — квітні 1944 року війська 1-го і 2-го Українських фронтів очистили від ворога значну частину Правобережної та Західної України. 26 березня 1944 року радянські війська перейшли державний кордон з Румунією, а 8 квітня — з Чехословаччиною.

Успішно розгортався наступ і на півдні республіки. 10 квітня ворога вибили з Одеси. Водночас, прорвавши добре укріплену оборону, війська 4-го Українського фронту та Приморської армії розгромили вороже угруповання на Кримському півострові. 9 травня 1944 року після кровопролитного штурму було визволено Севастополь.

Нових успіхів в очищенні від ворога території України радянські війська досягли у другій половині 1944 року. 13—14 липня 1-й Український фронт почав наступ на Рава - Руському та Львівському напрямках проти сильного ворожого угруповання "Північна Україна". Розвиваючи наступ, війська фронту оточили в районі Бродів 8 ворожих дивізій. 38 тис. гітлерівців було вбито і 17 тис. взято у полон. Серед розгромлених ворожих з'єднань виявилась й 14-та гренадерська дивізія "СС-Галичина", створена мельниківською фракцією ОУН. 27 липня від ворога було визволено Львів.

Під час Карпато-Ужгородської операції закінчилось визволення віл фашистської окупації території України вії довоєнних кордонах. А на останній стадії операції було очищено від військ противника Ужгород. 28 жовтня завершилось визволення Закарпатської України.

Вже у 1943—1944 роках почалася відбудова народного господарства України. Аж до Перемоги 9 травня 1945 року економіка України була повністю підпорядкована фронту. Відбудовані підприємства, залізниці, колгоспи працювали на забезпечення радянської армії всім необхідним для успішного завершення війни. До останнього її дня в рядах діючої армії продовжували перебувати кілька мільйонів жителів України. Вони внесли важливий вклад у перемогу держав антигітлерівської коаліції. Із 7 млн. орденів

1 медалей, вручених солдатам і офіцерам Радянської армії, 2,5 млн. одержали жителі України. Україна у цій війні втратила п'яту частину населення — 3 млн. на фронтах і 5,5 млн. у зоні окупації.

У січні — лютому 1945 року радянські війська розгорнули вирішальний наступ. У квітні почався штурм Берліна, який було взято 2 травня. 9 травня 1945 року Німеччина капітулювала.

Вступ у війну з Японією суттєво змінив становище на Далекому Сході.

2 вересня 1945 року з капітуляцією Японії закінчилася друга світова війна.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Еволюція українського націоналізму	\|	Приєднання Західної України до Української PCP

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.