Сучасна екологія. Об’єкт, предмет вивчення. Історія розвитку науки

Тема 1.1 Основи теоретичної екології

Лекція 1

План

1 Сучасна екологія. Об’єкт, предмет вивчення.

2 Історія розвитку науки.

3 Розділи екології.

1Екологія (е.)- наука, яка вивчає умови існування живих організмів, їх взаємозв’язок між собою і середовищем, в якому вони мешкають.

Термін „е.” походить від 2 грецьких слів: oicos – дім, помешкання, місцеперебування;

logos – наука.

Вперше його вжив в 1866 р. німецький вчений-біолог Е. Геккель у науковій праці „За-гальна морфологія організмів”. Геккель називав е. науку, що вивчає організацію і функціону-вання систем різних рівнів: видів, популяцій, екосистем і біосфери в цілому.

Спочатку термін застосовувався тоді, коли йшлося про вивчення взаємовідносин між рослинними і тваринними спільнотами. Сучасна е. інтенсивно вивчає також взаємодію люди-ни і біосфери, суспільного виробництва з навколишнім природним середовищем та інші проблеми. Є фундаментальною наукою про взаємовідносини живої і неживої природи, новою філософією людства, наукою про узгодження Стратегії Природи і Стратегії Людини, що має базуватися на ідеях самообмеження і самозбереження, розумної коеволюції техносфери і біосфери.

Об’єкти досліджень е. - екосистеми планети та їхні елементи (залежно від рівня дос-ліджень), предмет – взаємозв’язки (їхні особливості і розвиток) живих організмів, їхніх груп різних рангів, живих і неживих компонентів екосистем, характер впливу природних й антро-погенних факторів на функціонування екосистем і біосфери.

2 Як наукова дисципліна е. має більш ніж вікову історію. В кінці 80-х років ХІХ ст. сформу-валася в самостійну біологічну дисципліну і залишалася такою до 50-х років ХХ ст. Інтенсив-не її формування почалося в ХХ ст., основи сучасної екології були закладені в 20-40-і роки.

Науковою основою е. стало вчення Чарльза Дарвіна про боротьбу організмів за існу-вання. В це поняття він включав не тільки конкуренцію організмів за життєві ресурси (їжу, екологічну нішу тощо), але й їхні реакції на різні фактори довкілля, шляхом чого вони при-стосовуються до існування в певних умовах.

Із середини 50-х років ХХ ст. е. трансформувалася в нову, комплексну, складну, бага-тогранну інтегральну дисципліну-лідера, яка об’єднує природні, суспільно-політичні, техніч-ні, економічні та юридичні науки і стала філософією виживання людства - екологічною філо-софією. Наука набула фундаментальності і глобальності. Як і раніше, вона базується на біо-географічних знаннях, але для вивчення й осмислення всіх складових сучасних екологічних проблем, визначення шляхів виходу з екологічної кризи, розроблення для цього локальних, регіональних і глобальних планів і програм сучасна наука про довкілля залучає знання прак-тично з усіх інших наук.

Е. є складовою частиною біології. Це підтверджує визначення е., яке дав американсь-кий біолог Ю. Одум. Е. – біологія навколишнього середовища.

Е. стала основою і науковою базою для розробки питань охорони природи і раціо-нального природокористування, визначення і розробки стратегії і тактики гармонізації взає-мовідносин людського суспільства і навколишнього середовища.

В умовах, коли антропогенні зміни торкнулися практично всіх екосистем земної кулі, атмосфери і навіть найближчого до планети космічного простору, найважливішим завданням сучасності стало глобальне поліпшення, вдосконалення природокористування, обов’язкове екологічне обґрунтування всіх видів господарської діяльності, виконання силами міжнарод-ного співробітництва глобальних заходів із охорони природи. У вирішенні цих проблем го-ловна роль належить е..

3 Останніми десятиліттями в усьому світі почали розвиватися найрізноманітніші напрями екологічних досліджень, мета яких - забезпечити спеціалістів необхідною для прийняття рі-шень екологічною інформацією в усіх сферах людської діяльності. На сьогодні вже сформу-валося близько 90 напрямів екологічних досліджень, які можна умовно об’єднати за принци-пом галузевої належності (з подальшим поділом у кожній галузі), пріоритетності, належності до геосфер та їхніх компонентів, взаємопідпорядкованості.

Головною складовою загальної е. (рисунок 1) вважають теоретичну е., яка визначає загальні закони функціонування екосистем.

Біоекологія вивчає найзагальніші закономірності взаємовідносин організмів та їх угруповань із зовнішнім середовищем у природних умовах, формує уявлення про е. як еконо-міку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії й інформації в життєдіяльності організмів, їх груп і біологічних систем. Вона є материнським субстратом і головною складо-вою сучасної екології.

У зв’язку з розширенням людської діяльності і посиленням її негативних впливів на природу останніми десятиліттями активно розвиваються різні напрями в сфері прикладної е. Прикладна е. вивчає механізми руйнування біосфери, розробляє методи запобігання йому і способи раціонального природокористування.

Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суходолі і в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах і пустелях тощо, дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ланд-шафтів, розглядає екологічні наслідки геологічних процесів, видобування корисних копалин.

Техноекологія - найбільший блок прикладних екологічних напрямів (відповідно дис-циплін), пов’язаних із такими об’єктами людської діяльності, як енергетика, промисловість, сільське господарство, транспорт, військова справа, наука, космос. Вона визначає обсяги, ме-ханізми і наслідки впливів на довкілля та здоров’я людини різних галузей і об’єктів, особли-вості використання ними природних ресурсів, розробляє регламентації природокористування і технічні засоби охорони природи, опікується проблемами утилізації відходів виробництва й відтворення зруйнованих екосистем, екологізацією виробництв.

Соціальна екологія досліджує специфічну роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від функції інших живих істот, вивчає шля-хи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою, формує екологічну свідо-мість, екологічну культуру за допомогою нових методів і підходів екологічної освіти і вихо-вання, формулює закони про екологічне природокористування, принципи і критерії екологіч-ного менеджменту, контролю і бізнесу, здійснює соціально-екологічний моніторинг, закладає основи локальної, регіональної і глобальної екополітики.

Кожен із напрямів екологічних наук має свою специфіку, своє коло вирішуваних пи-тань, свої особливості екологічного моніторингу, свої методи і масштаби досліджень, контро-лю і менеджменту, але завдання в них одне: визначити характер забруднень довкілля, пов’я-заних певним видом діяльності людини, обсяги цих забруднень, ступінь їхньої небезпечнос-ті, можливості нейтралізації завданої природі шкоди, шляхи оптимальної екологізації техно-логій, підвищення ефективності охорони природи, збереження і відновлення природних ре-сурсів.

Екологія ХХІ століття

СОЦІАЛЬНА І ПРИКЛАДНА

ЗАГАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ ЕКОЛОГІЯ

БІОЕКОЛОГІЯ ГЕОЕКОЛОГІЯ ТЕХНОЕКОЛОГІЯ СОЦІОЕКОЛОГІЯ

ЕКОНОМІКА НАУКОВА ТЕОРІЯ

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

НООСФЕРОЛОГІЯ

Рисунок 1 - Структура сучасної екології

Лекція 2

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА	\|	Зв’язки між його елементами

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.