• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визначення фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує насамперед захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона перебуває у цивільних відносинах.

Гарантією від необгрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що рішення про визнання особи безвісно відсутньою приймає лише суд. До того ж, ст.43 максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою, передбачаючи, що для цього необхідно, аби протягом одного року в місці її постійного проживання (ст.29 ЦК) немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць — перше січня наступного року.

Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦПК. Заява подається заінтересованою особою до суду за місцем її проживання (чи є заявник заінтересованою особою, встановлює суд) Суд розглядає справу в порядку особливого провадження з обов'язковою участю прокурора.

Слід звернути увагу на те, що закон розрізняє поняття "фізична особа, місце перебування якої невідоме" та "фізична особа, визнана безвісно відсутньою" (ст.44 ЦК).

Відмінність полягає в тому, що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішенням суду про визнання її такою. До цього (але з моменту звернення заявника або органу опіки та піклування до нотаріуса з відповідною заявою) особа вважається такою, місце перебування якої невідоме.

На перший погляд, може видатися, що фізична особа повинна вважатися такою, місце перебування якої невідоме, вже з моменту отримання останніх відомостей від(про) неї. Проте такий висновок суперечить ч.2 ст.44 ЦК, яка пов'язує правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування до нотаріуса

Над майном фізичної особи, визнаної судом безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідоме, після того, як нотаріус за останнім місцем проживання такої особи опише належне їй майно, встановлюється опіка.

Опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати, погашає зобов'язання, термін виконання яких настав, тощо.

За необхідності постійного управління майном воно передається за рішенням суду в довірче управління (ст.1032 ЦК). Управитель вправі, відповідно до цього договору, вчиняти будь-які дії в інтересах відсутнього власника. При цьому правочини управитель укладає від свого імені, вказуючи, що діє як управитель майном. Управитель має право на винагороду, передбачену договором, і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок доходів від використання майна, але, у свою чергу, несе відповідальність за неналежну дбайливість у ставленні до майна (ст.ст.1042, 1043 ЦК).

Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім: припиняється дія виданої ним довіреності (ст. 248 ЦК); шлюб з особою, визнаною безвісно відсутньою, розривається в органах РАЦС (ст. 107 СК) та інші

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у випадку появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Для цього необхідним є дотримання таких умов: 1) фізична особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або одержано відомості про місце її перебування; 2) є заява цієї особи або іншої заінтересованої особи; 3) скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44, 45 ЦК). Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, оскільки такого рішення у цьому випадку не було).

Скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також поява фізичної особи, місце перебування якої було невідомим, є також підставою для припинення договору про довірче управління. Якщо шлюб був розірваний, він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови, що жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК).

Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, або місце знаходження якої невідоме, не з'явилася і не подає про себе відомостей, наступним кроком є оголошення фізичної особи такою, що померла.

Згідно зі ст.46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці постійного проживання останньої немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців. Особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення цих дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою І до закінчення цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Отже, ЦК передбачає кілька строків, що мають правове значення для визнання особи такою, що померла:

три роки — загальний строк;

два роки від дня закінчення воєнних дій — у разі, якщо особа пропала безвісти у зв'язку з цими діями;

шість місяців — якщо особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку (при катастрофах, стихійному лиху тощо);

строк, визначений судом, але не менший шести місяців — залежно від конкретних обставин.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити загибель останньої від певного нещасного випадку чи у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою, що померла, провадиться судом у порядку, аналогічному порядку визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне підтверджують її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи. Тому оголошення особи судом померлою необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час І за певних обставин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть, якщо від цього факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих немайнових чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи такою, що померла, ґрунтується на презумпції смерті цієї особи, правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає, що після оголошення фізичної особи такою, що померла, відкривається спадщина (ст. 1220 ЦК), утриманцям призначається пенсія, шлюб припиняється (ст 104 СК).

Проте, оскільки оголошення фізичної особи померлою грунтується на презумпції, а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи, спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи, оголошеної померлою, якщо вона виявиться живою. Зокрема, спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа, оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою (ст.48 ЦК). Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі запису актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична особа, оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її майном, повернення цього майна або відшкодування його вартості. Але задоволення цих вимог залежить від того, чи збереглося майно в натурі, а також від підстав переходу його до інших осіб. Зокрема, якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою, воно підлягає поверненню, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором, зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент набуття цього майна вона знала, що фізична особа, оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, оголошеній померлою, відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади і було ними реалізоване, зазначеній особі повертається сума, одержана від реалізації цього майна.

В інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягають

При поверненні майна фізичній особі, оголошеній померлою, вона має право вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зроблених необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень майна, зроблених тим, хто ним володів, вирішується залежно від того, чи можна відділити ці поліпшення без пошкодження майна. Якщо поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, впра­ві залишити їх за собою. Якщо відділення їх неможливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не переви­щують розміру збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути поновлений органами РАЦС за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК).

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум час появи фізичної особи, оголошеної померлою, значення не має.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. III.Цілі розвитку особистості
5. III.Цілі розвитку особистості
6. III.Цілі розвитку особистості
7. Ocнoвнi визначення здоров'я
8. Roboform - Ваш Особистий Зберігач Секретів!
9. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
10. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
11. V Такі негативні особистісні утворення, як самовпевненість і нерозвиненість автономії та ініціативи, обумовлюють неадаптивне старіння людини.
12. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.

Переглядів: 1965