Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Завдання. Вправи.

ПЛАН

ПЛАН

ПЛАН

Таблиця 3

Мовні особливості наукового та офіційно-ділового стилів

  Науковий стиль Офіційно-діловий стиль
1. Функція Обслуговує потреби науки, навчання й освіти; основна функція – пізнавально-інформативна, доповнена функцією доказовості. Задовольняє потреби писемного (рідше усного) спілкування в державному, суспільному, політичному, господарському житті, у ділових стосунках між установами та в діяльності окремих членів суспільства; функція впливу – інформативна.
2. Підстилі - власне науковий; - науково-популярний; - науково-навчальний -адміністративно-канцелярський; - законодавчий; - дипломатичний
Рівень
1. Лексичний Провідна й постійна ознака – термінологічність ( наявність термінологічної лексики й фразеології) Основний компонент – загальновживана лексика. Її характерна риса – однозначність. Загальновживані сова набувають узагальненого значення. Говорячи про предмет, автор наукового твору має на вазі не конкретний предмет чи явище, а клас предметів, явищ. Широко представлена літературно-книжна лексика, професіоналізми. Об’єктивна констатація фактів на лексичному рівні вимагає вживання саме книжної лексики із прямим значенням слів, що повинні точно і чітко називати поняття, явища. Образність відсутня. Характера власна, «канцелярська» лексика, що майже не використовується в інших сферах спілкування ( вищезазначений, пред’явник, відрядити, постановити, дієздатний) Багато у документах різноманітних термінів, запозичень. Часто трапляються абревіатури (назви установ, організацій, служб, обладнань, систем)
2. Граматичний а)морфологічний *Однією з характерних особливостей є узагальнене, абстраговане , «позачасове» вживання дієслівної категорії часу. Дієслово позначає дію і стан як властиві предметам постійні ознаки. *Час представлений найбільше теперішнім постійної дії, що позначає її безперервність, або абстрактним теперішнім та абстрактним майбутнім. (Наприклад: Доказом може бути будь-яка річ; Договором вважають домовленість про…) *Вживання І особи множини теперішнього часу для залучення читача до спільних з автором дій (Ми дослідили…) *Переважають дієслова недоконаного виду, оскільки , як правило, йдеться про розвиток чогось. * Широковживані абстрактні іменники із суфіксами –ість, -ств, - от, -ація, -изм *Іменники, які в загальновживані мові не мають множини, набувають такого значення в наукових текстах: широти, води, солі *Серед прикметників відносні переважають над якісними * Відсутність особового замінникаяЧасто вживані вказівні займенники цей, той, такий та займенникові слова даний, відомий, відповідний. *Послідовність логічного міркування передають словосполученнями і словами наприклад, так, крім, а саме, за винятком, таким чином *Підкреслено-директивний та настановчо-інформативний характер на граматичному рівні викликав широке використання неозначеної форми та наказового способу дієслів (внесено пропозиції, ухвалили, наказую, подати висновки) *У розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова: затвердити, зобов’язати, вказати, організувати, доповісти Питому вагу мають дієслова теперішнього часу: організовує, застосовує, розглядають. * Віддієслівні іменники застосовується частіше, аніж дієслова:виконання, вирішення, утворення, збереження, одержання
  б) синтаксичний *Великі за обсягом складної будови речення *Тексти мають багато однорідних підрядних речень та однорідних членів речення, відокремлених слів, зворотів, вставних словосполучень, речень *Характерні усталені словосполучення: мають місце, існує думка, виходячи з… *Переважають речення з іменним присудком над простим дієслівним (бездоганне вирішення). *Вживаються пасивні конструкції (обговорюється питання, задовольняються вимоги) *Поширені дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Нормативні стереотипні конструкції: з метою, з огляду на те, що, відповідно до, згідно до, довести до відома, взяти зобов’язання… *Традиційний прямий порядок слів: підмет перед присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене – після нього, додаток після керуючого слова *Загалом переважають складні речення. У деяких документах (заяви, автобіографії) найхарактернішими є прості речення.
3. Структурний Науковий виклад містить у собі певним чином оформлені аргументи для обґрунтування положень, тверджень, висунутих автором. Це не лише словесно оформлені автором власні міркування і спостереження, але й різні формули, рівняння, таблиці, цитати, ілюстрації, посилання, виноски Текст чітко членується на абзаци. Стереотипна організація тексту виявляється у максимальній стандартизації, трафаретизації документів. Рубрикація, переліки – відмінні риси багатьох документів.  

 

ІІІ. Підсумок. Закріплення матеріалу

1. Якими є роль і значення мови в суспільному житті?

2. Які функції виконує мова в житті людини і суспільства?

 

ІV. Домашнє завдання

Знайдіть і запишіть висловлювання про мову видатних людей, у яких підкреслюється значення мови:

- у житті суспільства;

- у житті конкретної людини;

- у пізнанні світу

 

Завдання і запитання для засвоєння нового матеріалу

Вправа 1. Прочитайте зміст Ст..10 Конституції України. Передайте зміст своїми словами.

СТ.10 Конституції України

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом

Вправа 2. Прочитайте текст. Визначте стиль уривка. Дайте відповіді на питання:

- Якими засобами людина може передавати думки і почуття?

- Чому найуніверсальнішим засобом спілкування є словесна мова? Чим спричинене таке особливе становище мови?

- Яким чином мова виконує роль соціальної спадковості?

Людина може передавати свої думки і почуття найрізноманітнішими способами. Думки й почуття музиканта виражаються в музичних звуках, художника – в малюнках та кольорах, математика – у формулах, геометричних фігурах тощо. Думки й почуття людини виражаються у її діях та вчинках. Але якими б засобами не передавалися думки, врешті-решт вони так чи інакше перекладаються на словесну ( звукову) мову – універсальний засіб серед використовуваних людиною знакових систем.

Таке особливе становище мови серед усіх комунікативних систем спричинене зв»язком мови з мисленням, яке продукує зміст усіх повідомлень, переданих за допомогою будь-якої знакової системи.

Взаємозв»язок мислення й мови, їхня тісна спорідненість спричинює те, що своє вираження думка отримує саме у мові. Саме за допомогою мови, писемного й усного мовлення думки людей передаються на величезні відстані, переходять від покоління до покоління. Саме завдяки мові думки та емоції окремих людей з їх власного надбання перетворюються на духовне надбання всього суспільства. Завдяки мові людина сприймає світ не лише власними органами чуття і мислить не лише власним мозком, а органами почуттів і мозками усіх людей, досвід яких нею сприйнято за допомогою мови. Зберігаючи в собі духовні цінності суспільства, будучи матеріальною формою зберігання людської свідомості, мова виконує роль механізму соціальної спадковості. Завдяки цьому механізмові людина включається в культуру, стає її носієм, отже, гуманізується ( олюднюється)

Звертаючись до інших людей, той, хто говорить чи пише, не тільки передає їм свої думки й почуття, але й спонукає до тих чи інших вчинків, переконує в чомусь, наказує, просить, радить, відмовляє від якихось дій тощо. Слово - велика сила.

( З підручника філософії)

Вправа 3. Вільний диктант

Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів. Вона засвоює це легко і швидко . такий це великий народний педагог-рідне слово!

… Коли мова, якою починає говорити дитина, суперечить природженому її характерові, то ця мова ніколи не матиме такого сильного впливу на її духовний розвиток, який мала б рідна мова.

(За К.Ушинським)

Вправа 4. Випишіть мовні огріхи, які є типовими порушеннями орфоепічних та акцентних норм у мові:

- дикторів телебачення і радіо;

- викладачів навчального закладу, в якому ви навчаєтесь;

- колег-однокурсників.

Вправа 5. Поясніть, як ви розумієте слова Івана Огієнка: « Для кожного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис».

Вправа 6. Побудувати текст-роздум, взявши за тези такі висловлювання:

1. Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина.

2. Роль мови у самовираженні особистості є надзвичайно важливою.

3. Виняткове значення для формування й самовираження особистості має рідна мова.

4. Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива , хто мову матері своєї, як син невдячний, забува.

 

 

 


ТЕМА 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії

МЕТА: -розкрити зміст понять «літературна мова», «мовна норма», «культура мовлення», «професійне мовлення»;

- визначити ознаки та аспекти культури мовлення;

- визначити зміст поняття «професійна мовнокомунікативна компетенція»;

- формувати уміння й навички оволодіння мовними нормами сучасного українського ділового мовлення;

- формувати уміння розпізнавати норми літеру тарної мови, відповідно до норм редагувати тексти офіційно-ділового стилю ;

- виховувати повагу до української літературної мови, потребу у використання літературної мови під час професійного мовлення

Обладнання:таблиця «Мовні норми», порівняльна таблиця «Дискусія і полеміка»

1. Поняття літературної мови

2. Мовні норми.

3.Ознаки та аспекти культури мовлення.

4. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

5.Культура мовлення під час дискусії.

 

Зміст заняття

Літературна мова – вища форма загальнонародної мови. Ознаки літературної мови. Мовні норми: орфоепічні й акцентні, графічні, орфографічні, лексичні, граматичні (норми словотворення, морфологічні, синтаксичні), стилістичні, пунктуаційні.

Ознаки й аспекти культури мовлення. Культура мови. Культура мовлення. Комунікативні ознаки культури мовлення: правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

Вимоги до культури мовлення працівника культурно-дозвіллєвої галузі. Способи підвищення мовленнєвої культури. Аспекти культури мовлення (нормативність, адекватність, естетичність, полі функціональність)

Культура мовлення під час дискусії. З історії виникнення дискусії. Мовно-жанрові ознаки дискусії ( у порівнянні з полемікою). Основні правила ведення дискусії. Етика дискутивного спілкування.

Студенти повинні

знати:

- зміст понять «літературна мова» (у порівнянні з національною мовою), «мовна норма», «культура мови», «культура мовлення»

- головні ознаки літературної мови ;

- що регулюють мовні норми;

- аспекти культури мовлення ;

- способи підвищення мовленнєвої культури;

- особливості дискусії (порівняно з полемікою);

- правила ведення дискусії

уміти:

- користуватись літературною мовою з дотриманням мовних норм; визначати порушення мовних норм;

- спілкуватись з дотриманням критеріїв культури мовлення;

- підвищувати мовленнєву культуру;

- визначити відмінність між дискусією і полемікою

- взяти участь у дискусії.


ТЕМА 1.3. Специфіка мовлення фахівця

МЕТА: - ознайомити студентів з основними умовами ефективного мовленнєвого спілкування;

- ознайомити з композицією публічного виступу;

- формувати уміння й навички підготовки до публічного виступу, правильно сприймати фахову інформацію;

- розвивати уміння володіти різними видами усного професійного спілкування

- виховувати культуру усного професійного мовлення

Обладнання:пам’ятка «Як готуватись до виступу», схема «Структура доповіді», таблиця «Прийоми тактики під час публічного виступу», схема «Структура професійної публічної промови», таблиця «Форми публічного мовлення»

 

1. Мова і професія. Специфіка мови професійного спілкування.

2. Майстерність публічного виступу. Види. Підготовка до виступу.

3. Управління мовленням та його структурування за допомогою тематичної організації, зв’язності та злитості.

4. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

 

Зміст заняття

Мова і професія – дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу , оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.

Знати мову професії – вільно володіти багатим лексичним матеріалом з фаху.

Особливості мови працівника галузі культури ( відповідно до напрямку діяльності). Чистота професійної мови.

Майстерність публічного виступу. Книжно-розмовна форма публічного мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер.

Види і жанри публічних виступів: доповідь (політична, ділова, наукова), промова (розважальна, інформаційна, агітаційна, вітальна), виступ, повідомлення.

Підготовка до виступу. Основні етапи підготовки. Структура виступу.

Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування. Прийоми тактики.

 

 

Студенти повинні

знати:

- специфіку мови професійного спілкування (відповідно до напрямку діяльності);

- основні умови ефективного мовленнєвого спілкування;

- види і жанри публічних виступів;

- структуру та композицію професійного публічного виступу;

- тактичні прийоми під час виступу

уміти:

- готуватися до публічного виступу;

- правильно сприймати фахову інформацію;

- використовувати тактичні прийоми під час виступу;

- володіти різними видами усного професійного спілкування


ТЕМА 1.2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії

МЕТА: -розкрити зміст понять «літературна мова», «мовна норма», «культура мовлення», «професійне мовлення»;

- визначити ознаки та аспекти культури мовлення;

- визначити зміст поняття «професійна мовнокомунікативна компетенція»;

- формувати уміння й навички оволодіння мовними нормами сучасного українського ділового мовлення;

- формувати уміння розпізнавати норми літеру тарної мови, відповідно до норм редагувати тексти офіційно-ділового стилю ;

- виховувати повагу до української літературної мови

Обладнання:

 

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. Актуалізація опорних знань

- Пояснити зміст понять «державна мова», «мова», «стиль»

- Назвіть особливості офіційно-ділового та наукового стилів

ІІ. Повідомлення теми та мети заняття

2. Поняття літературної мови

3. Мовні норми.

4. Ознаки та аспекти культури мовлення.

5. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

6. Культура мовлення під час дискусії.

ІІІ. Сприйняття та свідоме засвоєння нового матеріалу

1. Поняття літературної мови

Упродовж віків відпрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов’язковими для сучасних носіїв літературної мови.

Українська національна мова існує


у вищій формі загальнонародної мови у нижчих формах

сучасній літературній мові територіальні діалекти

Літературна мова - це упорядкована цілою системою норм вища форма загальнонародної національної мови.

Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота, ясність і доступність, доцільність висловлювання. Але слід пам’ятати, що вона норма – категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.

Сформувалася сучасна українська літературна мова на основі південно-східного наріччя . Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський( «Наталка Полтавка», «Енеїда»). Він першим використав народно розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником нової української мови є Т.Г.Шевченко

Найважливішою ознакою літературної мови є наявність норм.

Норми літературної мови - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.

Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржика , діалектизмів: всього, що може спотворити її структуру.

Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

МОВНІ НОРМИ

Мовні норми Регулюють правильність Приклади
Орфоепічні й акцентні Належної вимови звуків і звукосполучень,   наголошування та інтонації [Ведец´: а], [шчи пити], [но шу] позаочі, добродій  
Графічні передачі звуків на письмі Робочі, а не робочи
Орфографічні написання слів згідно з чинним правописом пів’яблука , піввропи
Лексичні вживання слів у властивих їм значеннях Будь-яке питання (а не любе); наступна ( а не слідуюча) зупинка
Морфологічні уживання морфем Протягом, а не на протязі року
Синтаксичні керування, узгодження, поєднання і розміщення слів, речень  
Стилістичні вибору мовних елементів відповідно до умов спілкування Він кваліфікований працівник, а невін добрий роботяга.
Пунктуаційні вживання розділових знаків Це, може, й так.

 

Норми словотворення, морфологічні й синтаксичні іноді об’єднують в

одну групу – граматичні норми.

 

3. Ознаки та аспекти культури мовлення

Важко переоцінити значення мовлення в житті людини і суспільства в цілому як засобу передачі знань і досвіду, накопиченого людством, як засобу духовного розвитку, виховання, освіти, як засобу спілкування. Впливу один на одного.

Відомо, що 70-80% того часу, коли людина не спить, вона слухає, говорить, читає, пише, тобто займається мовленнєвою діяльністю, пов’язаною зі змістовим сприйняттям мовлення і його створенням (продукуванням).

Кожен працівник повинен сприймати і передавати інформацію, захищати свої переконання і переконувати інших, виступати з пропозиціями, порадами і критикою, повідомленням чи доповіддю, конференціях.

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і органічно пов’язані між собою.

Культура( від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей , які створило людство потягом своєї історії. Мова – це прояв культури. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.

Культура мови – галузь мовознавства , що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, сприяє втіленню норм у мовну практику.

Культура мови має регулювальну функцію. Вона діє між літературною мовою і діалектами, між усною і писемною формами.

Культура мовлення – передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

- нормативність ( дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність ( точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність ( використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- полі функціональність(забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною

мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

(Студенти отримують картки, на яких розкрито зміст основних критеріїв. Вони повинні ознайомитись з інформацією і подати її якомога стисліше і зрозуміло одногрупникам) (Мацюк с.54…)

 

 

Правильність – вільне володіння мовою відповідно до літературних норм

Точність – уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення.

Логічність – логічно правильне мовлення, послідовне.

Логічні помилки:

- поєднання логічно несумісних слів ( жахливо добрий, страшенно гарний);

- вживання зайвих слів, тавтологія ( особисто я, вільна вакансія, захисний імунітет);

- порушення порядку слів у реченні;

- порушення хронологічної послідовності;

- розширення і звуження поняття (письменники і поети);

- невідповідність причини і наслідку

Змістовність – передбачає глибоке осмислення теми й головної думки

висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал.

Доречність – добір таких мовних засобів, що відповідає змістові,

характерові, меті повідомлення.

Багатство –різноманітність уживаних морфологічних норм, синтаксичних конструкцій.

Виразність – виразність дикції і чіткість вимови; вміння застосовувати виражальні засоби звукового мовлення – логічний наголос, паузи, емоційну тональність.

Чистота – вживання тільки літературно-нормативних слів, правильні граматичні форми.

 

4. Мовленнєва культура – критерій професійної майстерності фахівця.

Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи підвищення мовленнєвої культури.

Будь-яка професійна діяльність потребує певних мовнокомунікативних умінь. Уже на етапі працевлаштування необхідно вміти складати резюме, спілкуватися по телефону, складати електронні повідомлення і листи, брати участь у співбесіді,заповнювати бланки. Згодом потрібними стають уміння оформляти ділову документацію, виступати з повідомленням чи доповіддю, укладати угоди, обговорювати контракти, надавати й отримувати зворотну інформацію.

Ситуації, що виникають у професійному середовищі, характеризують за такими параметрами:

- місце і час виникнення ситуації;

- обставини,за яких виникла ситуація;

- соціальні і професійні ролі учасників;

- операції, які виконують учасники;

- канал комунікації (телефон, електронна пошта, публічний виступ, спілкування віч-на-віч).

З огляду на ці параметри, ситуації поділяють на загальні ( налагодження контактів, засідання, ділові наради, дискусії, переговори) і специфічні ( участь у судових дебатах).

Способи підвищення культури мовленнєвої культури:

- свідомо і відповідально ставитися до слова;

- стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати

слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником. Навчитися чути себе і таким чином виробляти чуття правильного мовлення;

- створити настанову на оволодіння нормами української літературної

мови, на удосконалення знань. Для цього звертатися до правопису, посібників, довідників;

- читати художню літературу – джерело збагачення мовлення,

записувати цікаві думки майстрів слова, вивчити напам’ять афоризми, вірші;

- оволодівати жанрами функціональних стилів;

- активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до наук – це

підвищує інтелектуальний рівень особистості і віддзеркалюється в мовленні;

- удосконалювати фахове мовлення. Для цього читати фахову літературу

(наукові статті, фахові газети і журнали), постійно користуватися спеціальними енциклопедичними і термінологічними словниками, набувати практики публічних виступів із фахової тематики з рефератом чи з доповіддю );

- не піддаватися впливам «модних» тенденцій, аби прикрасити мовлення

чужомовним словом; уникати мовної агресії.

 

5. Культура мовлення під час дискусії

З історії виникнення дискусії

Дискутивно-полемічна мова як вид красномовства дуже давня. Її

активно використовували ще у публічному спілкуванні Давньої Греції, де кар’єра громадянина залежала від уміння виступати з промовами перед народом, заручатися підтримкою слухачів. Промовець мусив мати у своєму розпорядженні необхідний мінімум знань про політичні і суспільні явища, а також уміти захищати і спростовувати будь-які положення на правдоподібних засадах. Для цього софістами була розроблена технічка суперечки, яка у Давній Греції отримала назву «еристичне мистецтво». Спочатку еристику (грец.eristicos – той, який сперечається) розуміли як засіб пошуку істини за допомогою суперечки. Її призначенням було переконувати інших у правильності висловлюваних поглядів і, відповідно, схиляти їх до тієї поведінки, яка видавалася потрібною і доцільною.

Сократ створив діалектичний діалог, у якому шляхом взаємозацікавленого обговорення проблеми і протиборства думок досягається істина.

Аристотель уявляв суперечку як діалектичну бесіду: усе, що висловлюється учасниками, обов’язково має бути пов’язане з тезою; діалектична дискусія між двома учасниками може відбутися лише втому випадку, коли є запитання, на яке вони можуть дати альтернативні відповіді. У дискусії один з учасників захищає положення, яке є його відповіддю на це запитання, інший прагне це положення спростувати.

У європейській культурі тривалий час панівною була дискусія, побудована у формі запитань-відовідей. У такій дискусії опонент тези ставив не прямі запитання, а посилки, з яких випливало заперечення.

Сучасні вчення про дискутивну мову розглядають учасників діалогу як таких, що мають рівні «логічні» права. Кожний з них може висувати аргументацій ні конструкції, оцінювати, ставити запитання і давати відповіді.

Різновидами суперечки є дискусія, полеміка, диспут.

Дискусія (лат. discussion – розгляд, дослідження) – публічне обговорення певної проблеми або групи питань на зборах, конференціях, у пресі, під час бесід, на заняттях тощо з мето досягнення істини.

У дискусії виявляється тісний зв'язок між логікою і культурою мови. Важливо вміти логічно мислити, ясно і лаконічно висловлюватися, точно формулювати думки, володіти термінологією та з повагою ставитися до логічної критики опонента.

Передумовами виникнення дискусії є необхідність розв’язання певної проблеми за умови існування хоча б одного варіанта рішення.

Характерною ознакою дискусії є відсутність тези і наявність єдиної теми. Завдання її полягає в досягненні певної згоди учасників щодо дискутованої теми. Дискусію часто розглядають як метод, що активізує процес навчання, вивчення складної проблеми.

У разі виникнення конфлікту під час дискусії слід дотримуватися таких правил:

1) не піддаватися емоціям і не форсувати розв’язання конфлікту;

2) шукати причину конфлікту, а не обмежуватися фактом конфлікту;

3) вдумливо аналізувати всі позитивні негативні варіанти розвитку конфлікту;

4) довести конфлікт до логічного завершення.

Мовно-жанрові ознаки дискусії чітко простежуються у зіставленні з полемікою.

Полеміка (грец. polemikos – ворожий, войовничий) – зіткнення різних поглядів при обговоренні будь-яких наукових, політичних, літературних чи інших питань.

 

 

Дискусія Полеміка
1. Найважливішим є пошук істини шляхом вдалих постановки і зіставлення аргументів та контраргументів. 1. Досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині.
2. Протилежні сторони - опоненти 2. Протилежні сторони – супротивники, конкуренти.
3. Опоненти шукають істину, компроміс, угоду, злагоду 3. Утвердження власного погляду, перемога своєї позиції.
4. Ведеться за певними правилами і за згодою учасників. 4. Кожний з учасників застосовує ті прийоми, які вважає за потрібне.
5. Тема формулюється заздалегідь. 5. Ситуативність спілкування.
6. Учасники почергово висловлюють свої положення, думки, спростування. 6. Не беруться до уваги думки інших учасників.
7.Дискусія має логічний, зв’язний характер. 7. Полеміка не завжди має логічну завершеність.
8. Засоби і прийоми дискутування – коректні, прийнятні для всіх учасників дискусії. 8. Засоби і прийоми коректні, але допускається експресивність.

 

Участь у дискусіях вимагає від учасників високої культури дискутивно-полемічної мови, що передбачає наявність умінь аргументовано викладати власні думки, вислуховувати і розуміти погляди опонента, оцінювати їх, відповідно до позиції опонента корегувати власну позицію чи наполягати на висунутих положеннях, спільними зусиллями доходити суті питання чи шукати і знаходити нові аргументи для переконання суперника.

Згідно з етикою дискутивного спілкування:

- не слід дискутувати чи сперечатися з приводу тих питань, які є

аксіомами ( не потребують доведення). Обрана тема має потребували роботи думки (Арістотель);

- вступати в суперечку можна лише за згоди іншої людини;

- на початку розмови слід домовитися про метамову ( терміни, поняття,

категорії, джерела тощо);

- перед розмовою чи на початку її слід угамувати хвилювання і страх;

- необхідно бути уважним до опонента, суперника, конкурента,

запам’ятовувати не тільки те, що він каже, а й що казав раніше. Помітивши суперечність у його висловлюваннях, методом сократівської іронії «заженіть його у кут»: ставте запитання доти, доки він не стане заперечувати собі;

- перебивати опонента можна лише для уточнення положення;

- не варто викладати одразу всі положення, тези чи аргументи.

Послідовно підкидайте тези й аргументи, але завжди майте про запас щось сказати;

- не можна все заперечувати. Використайте прийом умовного схвалення,

при якому можна погодитися з певними положеннями опонента, начебто прийміть його позицію, а відтак заперечте йому в найсуттєвішому;

- слід уникати суперечок про те, чого добре не знаєте. Учіться вчасно

переводити розмову в інше русло. Майте для цього заготовки (свіжі новини, події, факти, сенсації, приказки, дотепи тощо);

- необхідно завжди бути готовим відступити, попросити вибачення;

- необхідно наголошувати в різних контекстах на основних положеннях,

поняттях, ознаках, кілька разів потворивши їх, щоб вашу позицію запам’ятали і закріпили;

- не можна замінювати розумні, логічні докази емоціями і з’ясуванням

суто особистісних стосунків;

- слід пам’ятати, що найкращими аргументами у суперечці є доказові

положення, точні факти і цифри, конкретні явища, події;

- розмову слід починати якомога приємнішим, спокійнішим тоном, що

простір для наростання суперечки і підвищення тону. Однак ніколи не зривайтеся на крик. Зробіть паузу, і якщо не зможете приємним, то байдужим тоном обов’язково завершіть розмову ( на жаль, ви мене не зрозуміли; Продовжимо розмову наступного разу; Жаль, що ми не переконали один одного);

- аргументоване відстоювання своєї позиції доречно супроводжувати

жартами;

- необхідно мати тактику відступу на випадок неуспіху чи поразки

(Сьогодні, справді, ще не час, але…; Ми до цього ще повернемося пізніше…; Ви самі з часом переконаєтеся…);

- у разі поразки слід поводитися чемно і гідно. ( Вчуся дискутувати; Ви

для мене зразок для наслідування; Я поступаюсь вам, залишаючись при своїй думці, і все ж аргументи невичерпані);

- суперника подібно наділяти презумпцією рівності собі. У процесі

дискусії не ставте під сумнів щирість суперника, його безпристрасність, прагнення до встановлення істини, компетентність;

- найкращий спосіб боротьби із завзятим суперником – дати змогу йому сказати все.

 

Важливу роль під час дискусії відіграє культура мови:

- вміле і безпомилкове використання лексичних засобів мови;

- вдало підібраний тон;

- відсутність штампів;

- неординарність мовленнєвої поведінки;

- врахування мовленнєвого рівня і досвіду супротивника;

- недбалість у доборі слів чи збіднений словниковий запас може негативно позначитися не тільки та авторитеті мовця, а й на обстоюваній ним позиції

Отже, результативність дискусії залежить як від системи аргументації, логічності, так і від тактовності, стриманості, дотримані етичних норм, культури мови.

IV. Підсумок заняття

1.

2.

3.

4. У чому сутність дискутивно-полемічної мови?

5. Розтлумачте поняття «еристика».

6. Яка специфіка діалектичного діалогу?

7. Чим дискусія відрізняється від полеміки?

8. Яких правил слід дотримуватись під час дискусії?

 

 

Мовні норми

1. Зробіть правильний вибір слів, що характеризують, яким має бути

мовлення сучасного фахівця. Від вибору вищенаведених ознак мовлення буде залежати, яки ви знаєте норми літературної мови і чи вмієте дотримуватись їх.

Мовлення має бути

Правильним ? вірним

Змістовим ? змістовним

Професійним ? професіональним

Діловитим ? діловим

Виразним ? виразним

Писемним ? письмовим

Богатим ? багатим

Устним ? усним

 

2. Прочитайте тексти і поясніть, які мовні норми порушено в них. Запишіть свої відповіді.

Група «Світоч» працює над проектом створення шоу-комплекса по західноєвропейським стандартам у Центральному районі м. Миколаїва . Основною метою цього проекту являється забезпечення максимальних вигод для відвідувачів. «Світоч» приймає активну участь у громадянському житі міста, являється спонсором різних спортивних і культурних міроприємств.

 

3. Якої Ви думки про фахівця,якщо він говорить так:

Я лишаю Вас слова.

Я даю добро на створення цеї продукції.

Має заключення слідуюче.

Я настоюю на звільненні Петренка з посади.

Я прийшов до такого висновку.

Хочу сказати ще пару слів.

Ця пропозиція заслуговує уваги.

Є виключення з правил.

Дякую Вас.

Я повинен зложити свої повноваження.

Не збираюся доказувати свою правоту.

Я вибачаюся.

Всього доброго вам.

Запишіть правильні варіанти

4. У кожному з наведених речень замість крапок вставте єдино

можливе для даного випадку слово . У разі правильного вживання слів це свідчитиме про знання вами норм української мови.

Цей договір ……………….. чинності з моменту підписання його ………

Просимо Вас……………. кредит на …………….. обладнання.

Ви запропонували дуже великий ……………….. роботи.

Які Ваші ……………..на майбутнє?

У конференції ………………участь студенти коледжу.

На нараді йшлося про зміцнення ………дисципліни.

Юридичні сторони ………. Відповідальність, передбачену ……. Законодавством.

Прошу ….. відпустку за …. рахунок.

Ми повинні …….. правил внутрішнього розпорядку.

 

5. Знайдіть у наведених реченнях слова або вирази, що не відповідають

стилістичним і лексичним нормам сучасної української літературної мови. Підкресліть їх, запишіть правильний варіант.

Я рахую, що це питання можна розглянути в слідуючий раз.

Мова йшлася про нові технології виробництва фарби.

Збори працівників Будинку культури проголосили відкритими.

Ми виконали поставлені перед нами задачі.

Акт було складено у трьох екземплярах.

На перший курс вищих учбових закладів приймаються громадяни України, у яких є повна середня освіта.

У випадку невиконання умов договору одна із сторін вправі роз торгнути його.

Ми зробили необхідні міри по поліпшенню умов праці.

 

6. Від поданих іменників за допомогою суфіксів –ськ-, -зьк-, -цьк- назви районів Миколаївської області. Запишіть їх праворуч.

Арбузинка - …………………………. Первомайськ - ……………………..

Вознесенськ - ………………………. Очаків - …………………………….

Врадіївка - ………………………….. Березнегувате - ……………………

Веселинів - …………………………. Березанка - …………………………

Миколаїв - ………………………….. Доманівка - …………………………

Новий Буг - …………………………. Криве Озеро - ………………………

Нова Одеса - ………………………… Снігурівка - …………………………

6. В українській мові є багато слів, які мають подвійний наголос

залежно від їх лексичного значення. Доберіть синоніми до поданих слів і утворіть з ними словосполучення або речення.

Типовий - ? Вигода - ? Мета - ?

Типовий - ? Вигода - ? Мета - ?

Прошу - ? Заняття - ? Пересічний - ?

Прошу - ? Заняття - ? Пересічний - ?

Переїзд - ? Об’єднання - ? Поділ - ?

Переїзд - ? Об’єднання - ? Поділ - ?

7. Запишіть в таблицю знання і вміння, що відповідають кожному складнику мовної компетенції

Складники мовної компетенції Знання і вміння
Лексична компетенція  
Граматична компетенція  
Семантична компетенція  
Фонологічна й орфоепічна компетенції  
Орфографічна компетенція  
Пунктуаційна компетенція  

 

8. Прочитайте текст публіцистичного стилю. Організуйте і проведіть дискусію на тему паління. (с.290 Мацько Культура укр. Фахової мови)


ТЕМА 1.3. Специфіка мовлення фахівця

МЕТА: - ознайомити студентів з основними умовами ефективного мовленнєвого спілкування;

- ознайомити з композицією публічного виступу;

- формувати уміння й навички підготовки до публічного виступу, правильно сприймати фахову інформацію;

- розвивати уміння володіти різними видами усного професійного спілкування

- виховувати культуру усного професійного мовлення

 

Обладнання:

ХІД ЗАНЯТТЯ

І.Актуалізація опорних знань.

ІІ. Повідомлення теми та мети заняття.

ПЛАН

1. Мова і професія. Специфіка мови професійного спілкування.

2. Майстерність публічного виступу. Види. Підготовка до виступу.

3. Набір відповідних тактичних та мовних засобів у межах конкретного виду усного вербального спілкування.

 

ІІІ. Сприйняття та засвоєння нового матеріалу

Мова і професія – дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.

Мова і професія – немов партнери, які не можуть існувати один без одного, бо обидва покликані обслуговувати потреби суспільства, окремих груп і кожної людини.

Мова з її багатьма функціями (комунікативною, номінативною, культуроносною, мислетворчою) забезпечує належний рівень грамотності носіїв певної професії, формує їх уміння спілкуватися у всіх сферах комунікації – в ділових відносинах, у науці, в освіті, культурі, економіці.

Знати мову професії – це вільно володіти багатим лексичним матеріалом з фаху, якого набувають студенти у ВНЗ.

Це значить дотримувати граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних норм професійного спілкування, якого люди вчаться впродовж усього життя.

Професія організатора культурно-дозвіллєвої діяльності, працівника галузі культури ставить вимоги до забезпечення її термінологією, з перевагою не іншомовних, а власне українських слів , зрозумілих, доступних для всіх, хто працює в цій галузі.

Фахівцем галузі культури можна вважати ту людину, яка не лише володіє високою кваліфікацією, а й є духовно багатою,творчою особистістю.

Саме мова є таким засобом спілкування. А професія – інформаційним матеріалом, який використовуємо для вирішення важливих проблем культурного життя завдяки доречному, вмілому, правильному виборові мовних одиниць.

 

Ключові поняття:

Спеціальність, - ності – окрема галузь науки, мистецтва, в якій людина працює; основна кваліфікація; улюблена справа, заняття, в якому хто-небудь виявляє уміння,хист.

 

Професія ,-ї – рід занять,певна форма трудової діяльності, що вимагає належного рівня знань і навичок і є для людини джерелом існування.

 

Фах,-у – уживається з обома значеннями: вид заняття, трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування; професія, спеціальність, кваліфікація; справа, заняття, в яких хтось проявляє велике вміння, майстерність.

 

Спеціаліст, -а – той,хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва.

 

Професіонал, -а – той, хто зробить яке-небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією; добрий фахівець; знавець своєї справи; спеціаліст.

 

Фахівець, -ця – той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь; знавець чогось.

 

Поговоримо:

- про професію;

- про вибір професії;

- про професійний рівень;

- про професійну майстерність;

- про професійну підготовленість;

- про професійну придатність;

- про професійну лексику;

- про професійну грамотність;

- про професійну культуру;

- про професійні якості;

- про професійну діяльність;

- про професійне визнання;

- про професійне мовлення;

- про професійне спілкування

Подискутуємо про те:

- як знайти свою професію;

- що впливає на вибір професії;

- хто впливає на вибір професії;

- які на сьогоднішній день більш престижні професії;

- яка суспільна значущість вашої майбутньої професії

- чи потрібні навички роботи з людьми в майбутні професійній діяльності.

-

Який критерій вибору професії ставити на передній план:

- творити, створювати нове;

- постійно вдосконалювати набуті уміння й навички;

- бути корисним людям;

- мат повагу, авторитет;

- уміти спілкуватися з людьми;

- реалізувати свій розумовий, творчий потенціал.

 

Які позитивні якості в собі розвивати:

- вихованість, тактовність, стриманість;

- доброзичливість, благородство;

- наполегливість, працелюбність, рішучість;

- витримку;

- розвиток творчості.

 

Які негативні якості в собі викорінювати:

- неорганізованість, поверховість знань;

- безвідповідальність;

- невпевненість, сором’язливість;

- нетактовність, нескромність;

- байдужість.

-

Ви за спеціальністю:

- організатор культурно-дозвіллєвої діяльності;

- керівник аматорського хорового колективу;

- керівник оркестру народних інструментів;

- керівник хореографічного колективу;

- керівник гуртка, студії декоративно-прикладного мистецтва;

- бібліотекар;

- секретар-референт.

Правильно вживайте стандартні словосполучення!

Працювати за спеціальністю; за фахом

Класти іспит зі спеціальності

Відповідно до обраного фаху

Згідно з обраним фахом

Стосовно обраного фаху, стосовно до обраної професії

Оцінювати людину за професійними якостями; за рівнем професійної культури; за рівнем професійної компетентності тощо

 

Практичні завдання

Завдання 1. Прочитайте уривки з текстів. Про які професії розповідається в них

(додати тексти)

 

Завдання 2. Що є особливо важливим для Вас як майбутніх працівників галузі культури:

· любов (до чого? до кого?)

· заняття (чим?)

· інтерес (до чого?)

· захоплення (ким? чим?)

· знання (кого? чого?)

· навички (які?)

Завдання 3. підготуйте презентацію професії, яку ви освоюєте, навчаючись у коледжі?

· Чим приваблює професія?

· Що вам відомо про цю професію? (історичний екскурс)

· Наскільки вона важлива, актуальна на сьогодні, на перспективу?

· Які ділові, моральні якості допоможуть Вам у професійній діяльності?

· Ким ви бачите себе у майбутньому?

 

Отже, пам’ятаючи про те, що найбільшою розкішшю на світі є розкіш

людського спілкування,ми починаємо готувати себе до спілкування про майбутню професійну діяльність.

 

Специфіка мови професійного спілкування

Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Професіонал володіє понятійним апаратом певної сфери діяльності і відповідною йому системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спілкування є наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів.

У кожному виді професійної мови виокремлюють

- наукову мову,

- професійну розмовну мову певного виду діяльності, яку формують, зокрема, професіоналізми, жаргонізми;

- розподільну мову (мова реклами, мова музикантів, мова хореографів, мова діловодства, мова бібліотекарів тощо)

Головним завданням мови професійного спілкування є забезпечення професійної діяльності . Функціонує ця мова переважно в усній формі, хоч можлива і писемна форма; послуговуються нею як в офіційних, так і в неофіційних умовах спілкування.

 

Особливості професійного спілкування:

1. Діалогічність. Професійна діяльність потребує обміну думками, обговорення певних проблем чи окремих питань, прийняття рішень.

2. Кількість учасників спілкування може бути різною - два і більше, а отже, діалог може переростати в полілог.

3. Чистота професійної мови полягає у відповідності сучасній літературній нормі:

- на рівні орфоепії – літературно-нормативна вимова;

- на рівні орфографії – грамотне письмо ;

- на рівні лексики – відсутність іншомовних слів, вульгаризмів, суржику, невмотивованих повторів;

- на рівні граматики – правильна,завершена побудова речень, нормативні словоформи;

- з погляду стилістики – відповідність меті,завданням. Ситуації спілкування, під стилям, жанрам мовлення.

 

2. Майстерність публічного виступу. Види і жанри публічних виступів. Підготовки до виступу

Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним з її різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переконання.

Поведінка оратора, його мова, жести – усе це взірець для слухачів. Справжній промовець – неповторна індивідуальність Проте ця особливість є результатом тривалої та наполегливої роботи над удосконаленням свого мовлення. Кожен промовець, який багато виступає, має свій індивідуальний стиль.

Публічне мовлення становить собою один із жанрових різновидів мовленнєвої діяльності, досить своєрідною за своєю природою, місцем серед інших видів мовлення, а також за своїми якісними характеристиками.

Серед них –писемно-усна форма публічного мовлення, на етапі існування якої мовець повинен викласти свої думки письмово. Це необхідно для збереження думки, побудови логічно сформульованих понять, безперечної впевненості у власних судженнях та подальшого точного, ясного й стислого викладу їх перед аудиторією.

Книжно-розмовна форма публічного мовлення характеризується впливом на мисленнєво-мовленнєву діяльність слухача з метою переконання й спонукання його до відповіді чи дії.

Розмовний аспект публічного мовлення виявляється в таких її якостях, як:

- безпосередність (спілкування віч-на-віч, у процесі якого здійснюється оперативна реакція мовця на стимули слухача);

- невимушеність (природність, розкутість спілкування) як необхідна передумова встановлення контакту між мовцем і слухачем ;

- емоційність спілкування що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних і невербальних засобів.

 

 

Книжний характер публічного мовлення виявляється у:

- правильності (відповідності нормам літературної мови);

- точності ( використанні слова у відповідності до його мовного значення);

- стислості ( використанні таких мовних засобів, які найбільш яскраво виражають головну думку)

- виразності ( використанні елементів художнього стилю);

- - доцільності (зумовленої книжним характером мовлення й тісним зв’язком публічного мовлення з різними стилями літературної мови)

Підготовлено-імпровізаційний характер публічного мовлення частіше

зумовлений специфікою риторики , що підпорядкована системі законів, кожен з яких функціонує на певному етапі мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

Отже, публічне мовлення – це особливий вид тексту. Створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу ( письмово-усна форма реалізації; книжно-розмовний тип мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер реалізації ). Публічне мовлення – це такий матеріал, де найповніше виявляються сліди розумово-0мовленнєвої діяльності людини й лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення цієї діяльності оратора.

Види і жанри публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологічного мовлення доповідь,промова, виступ, повідомлення.

Доповідь –одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові актуальні проблеми, які ще потребують розв’язання. Доповідь є важливим елементом системи зв’язків з громадськістю ( повідомлення свого погляду на проблему, наукової та громадянської позиції тощо)

Розрізняють політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Політична доповідь виголошується здебільшого керів6иками держави. Вона є поширеною формою донесення та роз’яснення суспільству питань внутрішньої і зовнішньої політики країни. З нею офіційні особи виступають на масових зібраннях людей – з’їздах, сесіях, міжнародних форумах.

Ділова доповідь - виклад інформації і шляхів розв’язання окремих практичних питань життя і діяльності певного колективу, організації.

Різновидом ділової доповіді можна вважати звітну доповідь у якій робиться повідомлення про результат усієї роботи за певний період, тобто повідомляється не про одну чи декілька ділянок роботи, а про всю діяльність.

Наукова доповідь узагальнює наукову інформацію, досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень. Заслуховується на різноманітних зібраннях – конференціях, симпозіумах, семінарах , тощо.

Наукова доповідь, зроблена на основі критичного огляду і вивчення низки публікацій інших дослідників,називається рефератом.

Промова – публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах,масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати,заклики до дії.

Розрізняють промови розважальні,інформаційні, агітаційні, вітальні.

Виступ –короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань ( на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференціях, сесіях, семінарах тощо) .

Повідомлення– невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема широка – складають доповідь, вузька – повідомлення.

Публічне мовлення, особливо такі його жанри, як доповідь, промова, потребують ретельної попередньої роботи. Їх підготовка передбачає кілька етапів: ( див.с. 98 Мацюк Зоряна для складання пам’яток )

1. Обдумування та формулювання теми, встановлення кола питань, які

вона охоплює, виділення принципових питань.

2. Добір теоретичного та фактичного матеріалу ( наукове опрацювання

літератури, інформації, відібраної усним способом).

На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а

глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне; інтегрувати основні положення з кількох джерел.

Вибирати слід найяскравіші приклади, які добре сприймаються на слух,подумати про використання наочності чи технічних засобів (схеми, малюнки, таблиці, магнітофонні записи тощо).

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

4. Складання тез виступу.

Тези - це короткий виклад принципових положень , які не місять

полеміки, фактів і мають бути роз’яснені та обґрунтовані під час виступу.

5.Складання тексту виступу

Текст – повний розгорнутий виклад матеріалу з обраної теми В основі його лежить логічна послідовність, якій підпорядкований і поділ тексту на частини.

СТРУКТУРА ДОПОВІДІ

І. Вступ.

Завдання:

1.Викликати інтерес до теми розмови, показавши її важливість для співрозмовників-слухачів.

2.Установити психологічний контакт зі слухачами,створивши ефект однодумства.

3.Мотивувати їхнє активне сприйняття мови риторичними питаннями або постановкою проблемної ситуації.

ІІ. Основна частина

Завдання:

1. Розкрити суть проблеми (ідеї,підходу,вирішення, пропозиції, ініціативи)

2. Аргументувати своє бачення проблеми.

3. Спонукати співрозмовників до обговорення проблеми (якщо в цьому є потреба й ви маєте вдосталь часу).

4. Підтримувати інтерес та увагу співрозмовників.

5. Керувати аудиторією, не даючи їй відволікатися від змісту доповіді.

6. Викликати у слухачів задоволення змістом і стилем мовлення,манерою поведінки.

ІІІ. Висновок.

Завдання:

1. Підбити підсумок сказаного ( Що для нас найважливіше в цій проблемі?)

2. Сформулювати свої пропозиції (рішення).

3. Закликати до обговорення або до певних коректних дій,якщо рішення прийнято.

4. Відповісти на запитання аудиторії.


Читайте також:

  1. V. Завдання.
  2. VІ. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
  3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
  4. Акробатичні вправи.
  5. Виконайте завдання.
  6. Виконайте завдання.
  7. Випереджаюче завдання.
  8. Відповідь на практичне завдання.
  9. Встановлення нормованого завдання.
  10. Грошово-кредитна політика центрального банку: типи, стратегічні цілі, проміжні й тактичні завдання. Інструменти реалізації грошово-кредитної політики.
  11. Домашнє завдання.
  12. Домашнє завдання.




Переглядів: 2353

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Державотворча | Прийоми тактики

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.052 сек.