МАКРОЕКОНОМІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В УКРАЇНІ

У практиці макроекономічного планування використовується розроблення різноманітних Концепцій економічного та соціального розвитку країни на 5-15-річний період. Такі Концепції містять набір пріоритетів та цілей розвитку економіки, визначають напрямок структурної та інвестиційної політики, науково-технічного прогресу, рубежі соціального розвитку, завдання підвищення освітнього та культурного потенціалу, підтримки обороноздатності країни.

Концепції спираються на комплексну програму науково-технічного прогресу, державні цільові програми міжгалузевого характеру, довгострокові народногосподарські програми, аналогічні розробки міністерств, регіонів, а також на наукові дослідження та прогнози. Концепції слугують вала науково обґрунтованою програмою для підготовки основних напрямків економічного та соціального розвитку на 15 років.

Основні напрямки економічного та соціального розвитку на 5-15 років визначають темпи, пропорції, структуру суспільного виробництва, шляхи його інтенсифікації, розвиток народногосподарських комплексів, галузей та регіонів, пріоритетні науково-технічні напрямки та вирішення соціальних завдань.

Раніше, при директивному характері планування контрольні цифри мали обов’язків характер: підприємства повинні були на їх основі складати свої плани і домагатися неухильного їх виконання. При переході до індикативного плану контрольні цифри не носять директивного характеру. Вони відбивають суспільні потреби в продукції, що виробляється підприємством, державна частка у якому перевищує 30%, та мінімальні рівні ефективності виробництва. Колективи підприємств мають простір для вибору рішень та партнерів при укладанні договорів. Контрольні цифри включали: обсяг продукції (послуг) у вартісному виразі для укладання договорів, прибуток (доход), валютну виручку, найбільш важливі показники науково-технічного прогресу та показники розвитку соціальної сфери.

Раніше державні замовлення повинні були гарантувати задоволення першочергових суспільних потреб. Вони видавалися на поставку тієї продукції, яка необхідна для розв’язання загальнодержавних соціальних завдань, виконання науково-технічних програм, забезпечення обороноздатності та зміцнення незалежності країни, поставки сільськогосподарської продукції. Держзамовлення були обов’язкові для виконання. Їх передбачалося розміщувати на конкурсній основі, а по мірі насичення ринку товарами – скорочувати їх обсяг та склад. Держзамовлення видавалися також на введення в дію об’єктів соціальної сфери та виробничих потужностей, які створювалися за рахунок державних централізованих капітальних вкладень.

Сучасні прогнози розвитку економіки держави та її регіонів – складова частина системи планування. Вони полегшують можливість передбачити, розрахувати різні варіанти розвитку економіки у зв’язку з демографічною ситуацією, науково-технічним прогресом, змінами природного середовища, соціально-економічними процесами.

Прогнозування базується на дослідженнях дійсності та перспективах його змін. Це – аналіз тенденцій розвитку економіки, суспільних потреб, виробничих можливостей, розробка гіпотез майбутніх етапів НТП.

Цільові комплексні програми – це комплекси планових заходів різного характеру (виробничих, організаційних, науково-технічних, соціально-економічних та ін.), із зазначеними ресурсами, виконавцями та строками завершення, здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети (або їх сукупності). Цільові комплексні програми – це інструмент системного підходу в управлінні, що забезпечує інтеграцію всіх складових частин та елементів економіки для досягнення поставленої мети.

Індикативне (рекомендаційне) планування, або економічне програмування – це система державного регулювання економіки на основі комплексних суспільно-економічних програм, що направлені на реалізацію бажаного варіанту розвитку економіки, досягнення визначених стратегічних цілей. Індикативне планування носить рекомендаційний характер. Планові цифри являють собою оцінки очікуваного стану економіки та можуть служити загальними орієнтирами діяльності підприємств. Вони не мають зобов’язуючої сили.

Держава спонукає виконувати плани в основному економічними методами: шляхом введення додаткових податків чи податкових пільг, за рахунок регулювання цін, надання кредитів та грошових субсидій підприємствам, проведення політики “прискореної амортизації”. Система економічних стимулів змінюється в залежності від стану економіки та поставлених цілей. Держава – безпосередній замовник значної кількості продукції, робіт та послуг. Вона здійснює значну частину капітальних вкладень, перерозподіляє значну частину валового внутрішнього продукту.

Планові органи є практично у всіх країнах: у Франції – Генеральний комісаріат по плануванню, у Канаді – Економічна рада, Нідерландах – Центральне планове бюро, Японії – Економічна консультативна рада. Крім того, в Японії питаннями планування займаються державні організації: Консультативна рада планування комплексного розвитку території, Управління економічного планування, Департамент по комплексному розвитку території, Дослідницький економічний інститут, а також напівдержавний Японський центр регіонального розвитку та Японський центр по розвитку промисловості. Множинність планових органів характерна також і для ряду інших країн.

Макроекономічне індикативне планування, широко розповсюджене в країнах Заходу, в значній мірі спирається на традиційну для цих країн методологію макроекономічного прогнозування.

Застосовуються також програми державного сектора, які включають бюджетне планування, проектування основних показників діяльності державного сектора на різні строки, оцінки інвестиційних проектів, що фінансуються головним чином за рахунок бюджетних коштів чи зовнішніх позик. Інвестиційні програми складають основу планів.

Так, планування у Франції передбачає забезпечення зайнятості, упорядкування території, оновлення державних служб та ін. Кожен з стратегічних напрямків розвитку у різні періоди отримував статус цільової державної програми, реалізація якої забезпечувалася різного роду пільгами та преференціями, наданням кредитів, державними замовленнями та ін. А планування в Японії направлене на забезпечення технологічного розвитку як головного засобу досягнення соціально-економічних цілей. Розробляються довгострокові комплексні плани національного розвитку, що мають законодавчу силу. Міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості розробляє довгострокові програми технологічної перебудови галузевої структури, в яких визначається спільна перспектива, слабкі ланки, що вимагають організаційних перетворень та концентрації ресурсів. Проекти та програми в основному фінансує Японський банк розвитку, який забезпечує їх висококваліфіковану та незалежну експертизу. По кожному проекту і програмі призначається юридична особа, відповідальна за ефективність використання фінансових коштів та підписання контрактів з субпідрядниками.

Концепція ринкової економіки в Україні передбачає організацію індикативного та бюджетного планування. Метою індикативного планування є реалізація основних цілей державного впливу на соціально-економічний розвиток на базі обґрунтування та розробки відповідної стратегії, тактики і політики із засобами їх впровадження. Індикативне планування є системою необов’язкових для суб’єкта ринкових відносин рекомендацій, а також скоординованих та взаємопов’язаних засобів побічного (непрямого) впливу через бюджетно-фінансовий, грошово-кредитний механізми та прямого впливу через державне підприємництво і розробку цільових комплексних програм.

Основними принципами індикативного планування є:

- поєднання аналітичних і прогнозних методів для вивчення соціально-економічних процесів, визначення конкретних об’єктів державного впливу та вибору шляхів і засобів цього впливу;

- широке інформування суб’єктів ринкових відносин про визначені перспективи та прогнози соціально-економічного розвитку для забезпечення їх необхідної орієнтації при виборі особистих господарських рішень;

- застосування переважно непрямих (побічних) регуляторів та нормативів, обов’язкових для усіх суб’єктів ринкових відносин;

- реалізація прямого впливу на соціально-економічні процеси переважно через кошти державного бюджету.

Регулюючий вплив планів та програм передбачається забезпечити за рахунок доведення до підприємств усіх видів власності лімітів земле-, водо-, лісокористування, нормативів плати за природні ресурси, орендної плати за землю, земельного податку, штрафів за одержання підприємствами прибутку у зв’язку з незаконним підвищенням цін, нормативів штрафів за забруднення навколишнього середовища та нераціональне використання природних ресурсів, погодження з підприємствами та організаціями державного замовлення, лімітів капітальних вкладень та матеріальних ресурсів.

Цільові установки планів, прогнозів і програм реалізуються, головним чином, через фінансові засоби регулювання і, у першу чергу, бюджетного планування – державного бюджету і республіканських цільових фондів.

В період подолання наслідків кризи держава активно використовує регуляційні засоби грошово-кредитної політики.

Закон України “Про поставки продукції для державних потреб” встановлює, що продукція, необхідна для державних потреб, надходить за рахунок державного замовлення – розміщення державних контрактів на її поставку (закупівлю) шляхом конкурсного відбору.

Державні потреби – це потреби України в продукції, необхідній для розв’язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення та підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних та міждержавних цільових програм, забезпечення функціонування органів державної влади, що утримуються за рахунок Державного бюджету України.

Державний контракт – це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні і правові зобов’язання сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця.

Державні замовники – це міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, Уряд АРК (Автономної Республіки Крим), обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, державні організації та установи, уповноважені Кабміном України укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Держбюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього; поставки продукції для регіональних потреб – за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.

Для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб’єктів – монополістів на відповідному ринку продукції державні замовлення на поставку продукції є обов’язковими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє виконавцям його збитків.

Економічне стимулювання виконання державних замовлень здійснюється шляхом надання податкових пільг, цільових дотацій і субсидій, кредитів на пільгових умовах, валютних коштів, митних та інших пільг.

В разі необхідності для постачальників найважливіших видів матеріально-технічних ресурсів можуть встановлюватись спеціальні квоти (державне бронювання) на обов’язків продаж цих ресурсів виконавцям державних замовлень, що мають стратегічне значення і пов’язані з підтримкою необхідного рівня обороноздатності країни та її безпеки.

В разі необґрунтованої відмови від укладання державного контракту з винної сторони стягується штраф в розмірі вартості державного контракту.

В разі невиконання чи неналежного виконання державного контракту виконавець крім сплати неустойки (штрафу, пені) відшкодовує збитки в повному обсязі, які було завдано неналежним виконанням зобов’язань.

Державний замовник відшкодовує завдані виконавцю контракту збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток, а також витрати, пов’язані з реалізацією продукції, від якої відмовився державний замовник.

Указом Президента України №595/99 від 1 червня 1999 року затверджено “Положення про порядок здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг для державних потреб”.

Цим “Положенням…” передбачається створення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань координації закупівлі товарів, робіт і послуг. Оголошення про заплановану закупівлю чи проведення процедури попередньої кваліфікації виконавців публікується у “Віснику державних закупівель”, що видається цим уповноваженим органом, в інших друкованих засобах масової інформації, а у разі потреби – у відповідних міжнародних виданнях. Процедура закупівлі не може здійснюватись до публікації повідомлення про неї.

“Положенням…” визначено умови, за яких може бути прийняте рішення про відмову виконавцю в участі в процедурі закупівлі.

Викладено загальні умови здійснення закупівлі: замовник надає всім заінтересованим виконавцям документацію про замовлення, проводить попередню кваліфікацію виконавців і повідомляє їх про її результати, готує звіт про здійснення результатів закупівлі та ін.

Окремі розділи розкривають процедури: 1.відкритих торгів та торгів з обмеженою участю; 2.двоступеневих торгів; 3.запиту цінових позицій (котирувань) і закупівлі в одного виконавця; 4.оскарження.

Закон України “Про державне оборонне замовлення” (3.03.99 р.) визначає організацію закупівлі та виробництва продукції для потреб національної оборони та безпеки.

Державні наукові та науково-технічні програми – основний засіб реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Вони дозволяють концентрувати науково-технічний потенціал країни для розв’язання найважливіших природничих, технічних і гуманітарних проблем.

Державні наукові та науково-технічні програми формуються Міністерством України у справах науки і технологій на основі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Вони поділяються на загальнодержавні (національні), державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві), регіональні (територіальні). Основним засобом реалізації загальнодержавних (національних) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галузеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.

“Положення про державну науково – технічну програму” затверджене Кабміном України 10.10.1995 р. № 796.

Підготовка планів, аналіз стану економіки, контроль за виконанням планів вимагають відповідних статистичних даних. Організація статистики в Україні визначається Законом України “Про державну статистику”, який прийнятий 17.09.1992 р.

Головні завдання державної статистики: збирання, розробка, узагальнення та всебічний аналіз статистичної інформації про процеси, що відбуваються в економічному та соціальному житті України та її регіонів; розробка і впровадження статистичної методології, яка базується на результатах наукових досліджень, міжнародних стандартах та рекомендаціях; забезпечення достовірності, об’єктивності, оперативності, стабільності та цілісності статистичної інформації; забезпечення доступності, гласності і відкритості зведених статистичних даних в межах чинного законодавства.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РОЗРАХУНОК ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ	\|	ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.