• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Навчання персоналу

2. Стимулювання діяльності з вдосконалювання якості

3. Премії якості

Найбільш відомими преміями якості є:

– премія Демінга (Японія, 1951 р.);

– премія Болдріджа (США, 1987 р.);

– Європейська премія (1992 р.).

6.3. Управління витратами на забезпечення якості

Витрати на якість продукції

Витрати, пов'язані з якістю, являють собою (рис. 6.4):

Рис. 3.10. Витрати на забезпечення якості

– витрати забезпечення й гарантування належного рівня якості продукції;

– витрати, пов'язані з втратами у випадку недосягнення належного рівня якості.

Однією зі статей додаткових витрат є витрати на оцінку якості, що включають у свій склад:

– витрати на контролюючий персонал;

– витрати на спеціальне контрольно-вимірювальне устаткування;

– накладні витрати відділу технічного контролю, або служби якості;

– витрати на інформацію у сфері торгівлі;

– витрати на організацію й проведення вибіркових обстежень думок споживачів про якість виробленої продукції.

Витрати на запобігання втрати якості складаються з таких статей:

– витрати на доробку продукції, що не відповідає вимогам споживачів і вимогам стандартів;

– витрати на перевірку, ремонт, модернізацію інструмента, оснащення, устаткування, технології;

– витрати на впровадження в організації системи якості (її оснащення, персонал), розробку стандартів та іншу документацію.

Застосування функціонально-вартісного аналізу при вдосконалюванні якості продукції

Функціонально-вартісний аналіз (ФВА) є методом системного дослідження функцій об'єкта (продукції, процесу, структури), спрямований на мінімізацію витрат у сферах проектування, виробництва й експлуатації при збереженні або підвищенні якості об'єкта. Фактично ФВА є технологією аналізу витрат на виконання виробом його функцій. Цілі ФВА розрізняються залежно від стадії його застосування.

6.4. Методи оцінювання конкурентоспроможності інноваційної продукції

Конкурентноздатність – це комплекс характеристик товару, які відрізняють його від товарів-аналогів. Конкурентноспроможним товаром вважається той товар, який на одиницю своєї ціни задовольняє більше потреб на вищому рівні, ніж товари-аналоги.

Конкурентноздатність оцінюється за такими критеріями:

- технічні характеристики;

- економічні характеристики: розміри витрат споживання (повна ціна споживання);

- комерційні показники: рівень ціни, терміни постачання, ступінь відповідальності продавця, умови платежу тощо;

- організаційні показники: терміни здійснення ремонту, забезпеченість гарантійним або постгарантійним обслуговуванням.

У зв'язку з тим, що на перший план почав виходити неціновий метод конкурентної боротьби, з'явилося таке поняття, як“повна ціна споживання”, тобто повна сума витрат на придбання товару і його використання, а оскільки зараз гостро стоїть екологічна проблема, то і витрати наліквідацію або обмін старого товару на новий (інший).

Таблиця 6.3

Характеристика методів оцінювання конкурентоспроможності товарів промислових підприємств

Назва методу	Розрахунки за даним методом	Сутність методу
Метод інтегрального показника конкурентоспроможності	Ккс=(Іяк*Цс6аз)/Цсоц, де Ккс – коефіцієнт конкурентоспроможності; Іяк – інтегральний показник якості; Цс6аз, Цсоц – ціна споживання відповідно базового та оцінюваного товару	Оцінювання конкурентоспроможності на основі інтегрального показника якості та ціни споживання
Метод, заснований на нормі споживчої цінності	К(НСЦ)=(РnеРmtРzюрРхеколРусоц.псих.)*(1/(n+m+z+х+у)), де Рnе, Рmt, Рzюр, Рхекол, Русоц.псих. – відповідно показники конкурентоспроможності на основі НСЦ для економічних, технічних, юридичних, екологічних, соціально-психологічних показників; n, m, z, x, y – показники значущості факторів залежно від вимог споживачів	Показник К(НСЦ) лежить в межах від 0 до 1, причому коли К(НСЦ) =0, це вказує на повну неконкурентоспроможність товару, і коли К(НСЦ)= 1, товар є повністю конкурентоспроможним на даний період часу
Метод конкурентних переваг	Ка.з=(Еа.з/Ел.о)*k1*k2*…*kn, де Ка.з – конкурентоспроможність аналізованого товару; Еа.з, Ел.о – ефективність відповідно аналізованого і конкурентного товару; k1, k2, … kn – коефіцієнти конкурентних переваг	Оцінювання конкурентоспроможності товару з використанням коефіцієнтів конкурентних переваг
Бальний метод	Ko=Σai*Ki, деКo – узагальнена балова оцінка конкурентоспроможності; аі – коефіцієнт значущості і-того показника; Кі – балова оцінка і-того показника	Заснований на баловій оцінці показників
Метод семантичного диференціалу	Базується на експертних оцінках параметрів досліджуваних товарів, побудові профілів та аналізуванні семантики за кожним параметром і товаром
Метод урахування ідеальної точки	А0=ΣWin*(Ii-Xi), де А0 – відношення до об’єкта; Win – сила судження, що об’єкт має показник і; Ii – ідеальне значення характеристики і; Xi – оцінка показника і; n – кількість показників	В основу методу покладено виключення значень, які не відповідають ідеалу чи є вищими за нього. Найвища оцінка конкурентоспроможності товару дорівнює 0, тобто чим ближче А0 до нуля, тим лояльніше відношення споживачів до товару, а отже, і вища конкурентоспроможність
Метод використання функції бажаності	, де t – основа натурального логарифма; х – значення параметра об’єкта, який досліджують	Визначення конкурентоспроможності на основі оцінювання параметрів досліджуваних об’єктів з точки зору їх придатності чи бажаності відносно будь-якого практичного використання
Метод питомої ціни	Визначення конкурентоспроможності через порівняння питомої ціни одиниці маси товару певного призначення різних виготовлювачів на конкретному ринку
Метод інженерного прогнозування	І0=(Σφі*Ii)/ Σφі, де І0 – узагальнювальний індекс конкурентоспроможності; φі – ваговий коефіцієнт значущості і-го показника конкурентоспроможності з позицій споживачів; Ii – індекс конкурентоспроможності і-го показника	Заснований на використанні "еталонного" товару
Метод інтегрального економічного показника якості	Ік1=Кінт1/Кінт2, де Ік1 – коефіцієнт конкурентоспроможності; Кінт1, Кінт2 -інтегральний економічний показник якості товарів	Метод заснований на порівнянні інтегральних економічних показників якості досліджуваних товарів
Метод оцінювання конкурентоспроможності за факторами сервісного та післяпродажного обслуговування	, де Z-коефіцієнт конкурентоспроможності за факторами сервісного та післяпродажного обслуговування; Кjn, Кja – балова оцінка j-гo показника відповідно оцінюваного та аналогічного товару; βj – вагомість j-гo показника, Р – кількість показників	Оцінювання факторів сервісного і післяпродажного обслуговування за чотирибальною шкалою з урахуванням їх вагомості за досліджуваними товарами
Метод оцінювання конкурентоспроможності за обсягами продажів	Метод заснований на непрямому вимірюванні конкурентоспроможності за обсягами продажів. При цьому робиться припущення, що обсяг продажів конкурентної продукції свідчить про споживчі уподобання і тому може бути критерієм конкурентоспроможності
Метод частки ринку	ДП0=ОП0/(ОП0+ОПі), де ДП0 – частка продажів оцінюваного товару на ринку; ОП0, ОПі – обсяги продажів оцінюваного товару та його аналогу	Визначення конкурентоспроможності товару відносно аналогу через частку продажів на ринку
Метод відносних витрат	Оцінювання відбувається за показником витрат на виробництво та обіг
Метод "Радар конкурентоспроможності"	I=Sp/S, де S – загальна площа оцінкового кола, яка дорівнює 3,14, Sp – площа радара. Узагальнений критерій конкурентоспроможності визначають за формулою: К=Іоц/Ібаз	Метод дозволяє визначити узагальнений критерій конкурентоспроможності товарів з співвідношень площ "радарів" їхніх показників і візуально оцінити конкурентоспроможність досліджуваного товару порівняно з конкурентами
Матриця Нільсена	Використання уточненої номенклатури критеріїв конкурентоспроможності та якісного оцінювання за трьома групами комерційного успіху доповнене кількісним 100-бальним оцінюванням, причому в межах кожної категорії для підвищення точності оцінка дається в інтервалі 0-40 балів для категорії "нижче середнього", 40-70 балів для категорії "середнє" і 70-100 балів для категорії "вище середнього". Величину узагальненого показника конкурентоспроможності – підсумковий рейтинг – визначають з урахуванням коефіцієнтів вагомості і групових критеріїв
Матриця оцінки конкурентних переваг	Рейтингування конкурентів відповідно до параметрів товару на основі аналізування конкурентів і параметрів групою експертів
Матриця покупця	Проводиться за тими ж етапами, що й попередній метод, але характеристики визначають для певного сегмента ринку. Матриці використовують для подальшого факторного аналізу, тобто виявлення характеристик, які найкраще/найгірше впливають на конкурентоспроможність товару загалом або на певному ринку
Матричний метод оцінювання конкурентоспроможності на основі аналізування ринкових часток і динаміки	Суть матричного методу полягає в побудові матриці, в якій по вертикалі відображаються темпи росту обсягів продажів всіх або основних товарів-конкурентів на ринку, а по горизонталі вказується частка ринку, яку займає кожний товар. Чим більша ця частка, тим вища фактична конкурентоспроможність товарів фірми на даному ринку, і навпаки
Метод середнього зваженого арифметичного	Конкурентоспроможність оцінюють за допомогою знаходження середнього арифметичного показника якості кожного товару від всіх його показників з урахуванням їх вагомості
Метод аналізування ієрархій	Визначення узагальненого показника конкурентоспроможності за допомогою попарних порівнянь показників різних рівнів ієрархії

6.5. Показники і методи оцінки рівня міжнародної конкурентоспроможності підприємства

Використовується два різних підходи до оцінки конкурентоспроможності, які знаходять відображення у розрахунках: індексу конкурентоспроможності росту (The Growth Competitiveness Index – GCI) та індексу поточної конкурентоспроможності (The Current Competitiveness Index – ССІ) або конкурентоспроможності бізнесу (The Business Competitiveness Index – ВСІ). Якщо за індексом GCI визначається рівень конкурентоспроможності національних економік, то за індексом конкурентоспроможності бізнесу (ВСІ) і особливо його модифікацією – індексом мікроекономічної конкурентоспроможності (МСІ) – рівень конкурентоспроможності мікроекономічних суб'єктів. Індекс мікроекономічної конкурентоспроможності (МСІ) розраховується за субіндексами «Діяльність і стратегія компаній» (16 показників) та «Діловий клімат» (31 показник), де питома вага першого субіндексу дорівнює 0,37, а другого 0,63 [440]. Рейтинги країн за індексом конкурентоспроможності росту (GCI) та індексом конкурентоспроможності бізнесу (ВСІ), розраховані за методиками експертів Всесвітнього економічного форуму та Міжнародного інституту менеджменту.

Методи вимірювання та оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства з виокремленням їх у такі групи:

1. Методи, що ґрунтуються на аналізі порівняльних переваг.

2. Методи, що базуються на теорії рівноваги фірми і галузі.

3. Методи, побудовані на основі теорії ефективної конкуренції.

4. Методи, що базуються на теорії якості товару.

5. Матричні методи оцінки конкурентоспроможності.

6. Інтегральний метод оцінки конкурентоспроможності.

7. Метод, що базується на теорії мультиплікатора.

8. Метод визначення позиції в конкуренції з точки зору стратегічного потенціалу підприємства.

9. Методи, засновані на порівнянні з еталоном.

Тема 7. Фінансові результати діяльності міжнародних туристичних та інвестиційно-інноваційних підприємств.

7.1. Фінансові відносини підприємства

Фінансова діяльністьпов’язана з формуванням і використанням грошових фондів у процесі їх кругообігу. До основних проблем фінансової діяльності відносять:

– де знайти фінансові кошти;

– куди їх витратити;

– які результати фінансової діяльності;

– як побудувати взаємовідносини між державою і підприємствами?

З метою управління фінансами підприємств і вирішення вищезгаданих проблем застосовується фінансовий механізм.

Фінансовий механізм підприємства – це система управління фінансовими потоками підприємства для реалізації зовнішніх і внутрішніх відносин підприємства.

Фінансовий механізм включає шість основних елементів:

– фінансові методи;

– фінансові інструменти;

– фінансові відносини;

– правове регулювання;

– нормативне забезпечення;

– інформаційне забезпечення.

Фінансові методи – це способи впливу на інтереси економічних суб’єктів за допомогою фінансових інструментів. До таких методів належать:

– фінансове планування;

– фінансовий облік;

– фінансовий аналіз;

– фінансове регулювання;

– фінансовий контроль.

Фінансові методи пов’язані з порівнянням витрат і результатів, матеріальним стимулюванням і відповідальністю щодо ефективного використання коштів. Дія фінансових методів виявляється у формуванні та використанні грошових коштів підприємства.

Фінансові інструменти – це прийоми дій та/чи методів або набір фінансових показників, через які керуюча система може впливати на господарську діяльність підприємства (прибуток, ціна, заробітна плата, податки тощо).

Фінансові відносини – відносини, що виникають між підприємством та іншими економічними суб’єктами за допомогою грошових платежів.

Зовнішні фінансові відносини визначають питання взаємодії підприємства з державою, суб’єктами територій, на яких ведуть діяльність підприємства, і суміжними економічними суб’єктами (споживачами та постачальниками).

Внутрішні фінансові відносини пов’язують, з одного боку, власника (власників) підприємства з трудовим колективом найманих робітників, з іншого боку, окремих виконавців або підрозділи підприємства між собою.

Правове регулювання функціонування фінансового механізму містить в собі законодавчі акти, постанови, накази та інші правові документи.

Нормативне забезпечення – це інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки та роз’яснення.

Інформаційне забезпечення – це різна економічна, комерційна, фінансова та інша інформація (ціни, курси валют, дивідендна політика, відсотки на товарних, фондових та валютних ринках).

7.2. Фінансові ресурси підприємства

Фінансові ресурси підприємства – це сукупність власних грошових доходів і надходжень зовні (залучені і позичені кошти), призначених для виконання фінансових зобов’язань підприємства, фінансування поточних витрат і капітальних вкладень, пов’язаних із відтворенням засобів виробництва.

На етапі створення підприємства фінансові ресурси формуються на основі утворення статутного фонду. Залежно від організаційно-правових форм господарювання його джерелами є акціонерний капітал, пайові внески членів кооперативів, довгостроковий кредит, бюджетні дотації.

На етапі функціонування підприємства джерелами фінансування виступають внутрішньогосподарські накопичення на основі відрахувань від прибутку та амортизації, або за рахунок додатково залучених коштів (кредитів) чи державних субсидій.

Загалом фінансові ресурси можна поділити на такі групи:

– власні і прирівняні до них кошти;

– ресурси, що мобілізуються на фінансовому ринку;

– надходження із зовнішніх джерел.

Структура фінансових ресурсів подана на рисунку 7.1.

Рис. 7.1. Джерела формування фінансових ресурсів підприємства

Використання фінансових ресурсів здійснюється за такими напрямками:

– поточні витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг);

– інвестування коштів у капітальні вкладення, пов’язані з розширенням виробництва і його технічним оновленням, використанням нематеріальних активів;

– інвестування фінансових ресурсів у цінні папери;

– платежі фінансовій і банківській системам, внески в позабюджетні фонди;

– утворення різних грошових фондів і резервів (нагромадження, споживання, резервний);

– благодійні цілі, спонсорство тощо.

7.3. Фінансовий стан підприємства та визначення його фінансової стійкості

Фінансовий стан – це сукупність показників, які відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

До факторів, що впливають на фінансовий стан підприємства, відносять:

а) науково-технічний прогрес і рівень виробництва продукції;

б) структуру господарської системи;

в) господарський механізм і рівень організації виробництва та праці;

г) соціальні умови і рівень використання трудових ресурсів;

д) зовнішньоекономічні зв’язки та їх ефективність;

е) продуктивність праці або працемісткість;

є) матеріаловіддачу предметів праці або матеріаломісткість;

ж) амортизацію основних засобів або амортизаціємісткість;

з) оборотність оборотних засобів;

й) кінцевий результат господарської діяльності;

і) ефективність господарської діяльності;

ї) фінансовий стан і платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними оборотними засобами К_змз – це частка від ділення власних оборотних засобів ВОЗ на матеріальні запаси М_з. Цей показник вказує, в якій мірі матеріальні запаси покриті власними джерелами і не потребують залучених:

(7.1)

Коефіцієнт маневрування власних коштів показує, наскільки мобільні власні джерела коштів підприємства і розраховується діленням власних оборотних засобів на всі джерела власних коштів підприємства В_к:

(7.2)

За даним коефіцієнтом можна побачити, яка частина власних коштів вкладена в оборотні засоби, а яка – капіталізована.

Індекс постійного активу – І_n, тобто коефіцієнт співвідношення основних засобів і позаоборотних активів – ОЗ до власних коштів, який характеризує частку основних засобів і позаоборотних активів у джерелах власних коштів:

(7.3)

Коефіцієнт довготермінового залучення позичених коштів К_д визначають шляхом ділення довготермінових кредитів Д_к до власних коштів і довготермінових кредитів:

(7.4)

Інтенсивність формування іншого джерела коштів на капітальні вкладення визначають також і коефіцієнтом нагромадження зносу К_зн, який розраховують як співвідношення нарахованої суми зносу – З до початкової вартості основних фондів О_nв. Цей показник характеризує, в якій мірі заміна і оновлення основних засобів профінансовані за рахунок зносу.

(7.5)

Важливим показником фінансової стійкості є коефіцієнт реальної вартості майна. Він називається ще коефіцієнтом реальної вартості основних і матеріальних оборотних засобів у майні підприємства (К_рв) і визначає, яку частку у вартості майна займають засоби виробництва. Коефіцієнт розраховують діленням сумарної величини основних засобів за залишковою вартістю – О_зв, виробничих запасів – ВЗ, незавершеного виробництва – НВ, малоцінних і швидкозношуваних предметів за залишковою вартістю МШП_з на вартість майна (активів підприємства) ВМ:

(7.6)

Коефіцієнт автономії (власності) К_а – це відношення власних коштів ВК до всієї суми пасивів СП:

(7.7)

Коефіцієнт співвідношення позичених і власних коштів – К_с – це результат ділення позичених коштів П_к на власні:

(7.8)

Коефіцієнт стійкості економічного зростання розраховують за формулою:

, (7.9)

де П_ч – чистий прибуток підприємства; Д_а – дивіденди, виплачені акціонерам; ВК – власний капітал.

Даний коефіцієнт показує, якими темпами у середньому збільшується власний капітал завдяки фінансово-господарській діяльності, а не за рахунок залучення податкового акціонерного капіталу.

Коефіцієнт чистої виручки – К_чв показує, скільки на кожну гривню, отриману від реалізації продукції – Q_p припадає чистої виручки – ЧВ:

(7.10)

Необхідно також зазначити, що інвестиційну привабливість підприємства (акціонерного товариства) характеризують показники, які впливають на доходність капіталу підприємства, курс акцій і рівень дивідендів.

7.4. Результати фінансової діяльності підприємства

Виручка від реалізації продукції і дохід підприємства

Величина валової виручки підприємства включає три елементи, а саме, виручку від:

– реалізації основної продукції (виконання робіт чи надання послуг);

– реалізації матеріальних цінностей та іншого майна підприємства (основних фондів, матеріалів, нематеріальних активів – патентів, ліцензій, торгових марок, програмних забезпечень для ЕОМ тощо);

– позареалізаційних операцій (здачі майна в оренду, операції з цінними паперами, короткотермінові фінансові вкладення тощо).

Валовий доход – це виручка від підприємницької діяльності (валова виручка) за мінусом матеріальних і прирівнюваних до них витрат.

Віднявши від валового доходу податки й інші платежі до бюджету (податок на прибуток, плата за землю, за воду, за використання природних ресурсів, місцеві податки та збори) і процент за користування банківським кредитом, одержимо госпрозрахунковий дохід. На підприємстві цей дохід використовують перш за все на формування фонду оплати праці (фонд заробітної плати і нарахувань на неї). Після цього на підприємстві залишається прибуток, який використовують на погашення кредитів, а також для нормального функціонування підприємства. З прибутку створюють резервний фонд (для покриття непередбачених витрат), фонд споживання (матеріальне стимулювання робітників і задоволення їх соціальних потреб) та фонд нагромадження (на здійснення інвестиційної діяльності).

Економічна суть прибутку, його види і методи розрахунку

Прибуток, як і собівартість, є важливим узагальнюючим, якісним, оціночним показником діяльності підприємств.

Для отримання фінансового результату треба зіставити виручку з затратами на виробництво продукції та її реалізацію, тобто з собівартістю продукції. Підприємство отримує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість. У випадку, якщо виручка дорівнює собівартості, то підприємство лише відшкодовує збитки на виробництво і реалізацію продукції, прибуток буде відсутній. Але якщо затрати перевищують виручку, то підприємство несе збитки.

З економічної точки зору прибуток – різниця між грошовими надходженнями і грошовими видатками. З господарської точки зору прибуток – це різниця між майновим станом підприємства на початок і кінець звітного періоду.

З іншої точки зору розмежовують економічний прибуток і прибуток для цілей оподаткування. Прибуток для цілей оподаткування визначається положеннями Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (ст.3) і розраховується шляхом зменшення скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань. За аналогічним підходом визначається і бухгалтерський прибуток, однак між ним та прибутком для цілей оподаткування є відмінності щодо визначення суми валового доходу та суми валових витрат суб’єкта господарювання.

Кінцевий фінансовий результат називається валовим (балансовим) прибутком (збитком) і складається з фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів та іншого майна підприємства, а також доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат за цими операціями.

Прибуток класифікується за такими ознаками(табл. 7.1):

– джерелами формування;

– видами діяльності;

– складом елементів, що формують прибуток.

Таблиця 7.1

Класифікація прибутку

І. Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в діючих цінах за мінусом ПДВ, акцизів та витрат на виробництво і реалізацію продукції. Його можна визначити двома методами.

Читайте також:

1. V Засоби навчання
2. Адаптації та навчання
3. Адаптація персоналу: цілі та завдання. Введення у посаду
4. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
5. Активний метод навчання
6. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
7. Аналіз та планування витрат організації на професійне навчання персоналу
8. Аналіз чисельності, складу і руху персоналу
9. Атестація персоналу
10. Атестація як особливий метод оцінки персоналу
11. Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії
12. Багатокрокове прогнозування з перенавчанням нейромережі на кожному кроці прогнозу

Переглядів: 1529