• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 6.1. Наукові засади раціонального природокористування

РОЗДІЛ VI ЕКОЛОГІЯ. ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАН­НЯ ТА ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Запитання та завдання

1. Що таке зовнішні зв’язки?

2. Які форми зовнішніх зв’язків вам відомі?

3. Як діляться зв’яки за географічною ознакою?

4. Проаналізуйте зовнішньоекономічні зв’язки України з країнами СНД.

5. Яку нішу може зайняти Україниа в міжнародному поділі праці?

6. Основні фактори, що впливають на зовнішньо- економічну діяльність.

7. Структура експортного потенціалу України на міжнародний ринок.

8. значення транзитного потенціалу в розвитку економіки України.

6.1.1.Еволюція економічних принципів природокорис­тування. 6.1.2.Еколого-економічні засади раціонального приро­докористування.

6.1.3.Перспективні напрями раціонального природо­користування.

6.1.1.За останні роки минулого століття, і вже нового XXI ст., природокористування та охорона навколишнього середовища набули винятково важливого значення для забезпечення життєдіяльності і здоро­в'я людей. Це пояснюється закономірностями впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, яке вивчає приклад­на екологія. Вчені і спеціалісти розглядають три основні напрями прикладної екології: 1) раціональне природо користування; 2) захист на­вколишнього середовища від забруднень антропогенного походження; 3) забезпечення екологічної безпеки стабільного функціонування природних екосистем.

Надвисокі темпи зростання чисельності населення планети та його потреб призвели до використання надзвичайно великих обсягів різних природних ресурсів і утворення величезної кількості різноманітних відходів. Результатом активної діяльності людини стало забруднення води, ґрунту і повітря. В нинішніх умовах господарювання ці зміни в довкіллі набули загрозливого характеру для подальшого існування людської цивілізації та супроводжуються екологічними кризовими ситуаціями. Взаємодія людського суспільства з природою вимагає відповідних екологічних знань. Вони необхідні для того, щоб суспіль­ство могло цілеспрямовано поліпшувати навколишнє природне сере­довище, зберігати єдність з природою.

Вплив антропогенних факторів на біосферу землі спричинив ви­никнення небажаних негативних явищ, таких як кислі дощі, глобаль­не потепління на планеті, руйнування озонового шару атмосфери, спустелювання, знеліснення, забруднення природного середовища різними токсичними речовинами, що врешті призвело до деградації екосистеми та глобальної екологічної кризи в біосфері Землі.

Кризовий екологічний стан спричинений також надто низьким рівнем екологічної науки, освіти та виховання, які зумовили відповід­но низький рівень культури і свідомості людини у ставленні її до при­роди та неспроможність спрогнозувати катастрофічні наслідки такої антропогенної діяльності.

Починаючи з 60-х років минулого століття спостерігається актив­ний рух суспільства на захист довкілля від антропогенних забруднень, за підвищення рівня культури й свідомості у ставленні до природи, інтенсивними темпами розвиваються наукові дослідження з екології. Тому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, запроваджено вивчення екології на всіх рівнях освіти та загальне екологічне вихо­вання населення.

Одним із основних завдань прикладної екології є створення таких методів і засобів формування та управління природними й природно-антропогенними екосистемами, які забезпечили б їх функціону­вання, не порушуючи динамічної рівноваги в природі та механізмів саморегуляції біосфери.

З моменту своєї появи в біосфері Землі, Homo Sapiens завжди задо­вольняв свої життєві потреби за рахунок споживання природних ресурсів навколишнього природного середовища. Це були: сонячне вип­ромінювання, рослинний і тваринний світ та природні ландшафти.

В основу господарювання вже з самого початку розвитку первіс­ного людського суспільства закладався економічний принцип: досяг­нення ефективного результату господарювання за мінімальних вит­рат енергії у вигляді ручної праці. І цей принцип не змінювався впро­довж тисячоліть. Невпинно вдосконалювались технології, на зміну ручній праці прийшли машини, електрична і атомна енергія, автома­тизовані технології. А економічний принцип господарювання діє й нині і залишиться у майбутньому. У протилежному разі система «суспільство-природа» давно припинила б своє існування. І цей прин­цип останнім часом постійно вдосконалюється.

Незважаючи на безперервне зростання життєвих потреб, людина зав­жди задовольняла їх за рахунок природного середовища. Вона весь час удосконалювала знаряддя праці з метою збільшення продуктивності праці та задоволення життєвих потреб. Цей процес завжди був проблемним, постійно виникали економічні кризи, які в багатьох випадках вирішува­лись за допомогою воєн.

Але завдяки розуму людини завжди відбувався прогресивний роз­виток, пов'язаний з удосконаленням знарядь праці, нових технологій і, в кінцевому [1]рахунку, задоволення життєвих потреб. У цьому плані для їх задоволення завжди вистачало природних ресурсів біосфери Землі, незважаючи на те, що впродовж багатьох тисячоліть їх витра­чалось значно більше, ніж було потрібно для забезпечення найнеобхідніших життєвих потреб людей. Це породило у суспільстві вражен­ня, що природні ресурси невичерпні і їх можна споживати у будь-якій кількості.

Незважаючи на застереження ще стародавніх мислителів, доміну­вав цей економічний принцип господарювання: одержання макси­мального економічного ефекту при мінімальних затратах. Головною метою природокористування було отримання якнайбільшого зиску. У XVI - XVII ст., коли настав процес машинно-індустріального розвит­ку суспільства, розпочалося широке використання металів. Для їх вип­лавляння та переробки на вироби споживалася величезна кількість енергії, потребу в якій задовольняли за рахунок видобутого палива (ка­м'яного вугілля, нафти, газу тощо). Зростало промислове виробницт­во і збільшувалась потреба у паливі. Вже в середині XX ст. людство зрозуміло, що мінеральні ресурси, які створювалися й накопичували­ся на планеті природою впродовж мільйонів років, перебувають на межі вичерпності.

Нераціональна антропогенна діяльність призвела до порушення ба­гатовікової динамічної рівноваги геоекосистеми, яка існувала мільйо­ни років. Такий стан негативно впливає на навколишнє середовище і завдає величезних економічних збитків суспільству. Якщо не вжити кардинальних заходів щодо захисту природи і раціонального викори­стання ресурсного потенціалу, то екологічна криза сучасності загро­жує перерости в екологічну катастрофу, яка може спричинити заги­бель сучасної цивілізації.¹ Отже, економічна система, яка однобічно спрямована тільки на споживання природних ресурсів, є необґрун­тованою, неефективною і може призвести до непередбачуваних наслідків.

Починаючи уже з другої половини XX ст. у багатьох індустріально, розвинених країнах світу почали запроваджувати еколого-економічний принцип господарювання: одержання максимального економічного ефекту за якнайменшої шкоди для природного середовища. Цей принцип покладений в основу раціонального природокористування, під яким розуміють мінімальні витрати природних ресурсів для задо­волення обґрунтованих життєвих потреб людського суспільства за мінімальної шкоди природному середовищу. А.К. Запольський цей принцип сформулював так: "економічне те, що екологічне".

Дещо пізніше, у 70-80-х роках, цей принцип почав впроваджуватися і в колишньому СРСР, в тому числі й в Україні. На цьому етапі природокористування починають впроваджувати систему господарювання, що спрямована як на споживання природних ресурсів, так на їх відтворення, а також на захист навколишнього природного середовища від забруднення та руйнування. Для більш чіткого формулювання еколого-економічних принципів господарювання необхідно визначити такі їх умови:

• мінімальні витрати природних ресурсів;
• обґрунтовані життєві потреби людського суспільства;
• мінімальна шкода природному середовищу.

Визначення умов 1-3 виключно залежить від ступеню розвитку на­уково-технічного прогресу на сучасному етапі. Складніша справа щодо умови 2, на яку впливає не тільки рівень розвитку науки і техніки, а й суспільної свідомості. Якщо мінімальні витрати відновних природних ресурсів передбачають їх відновлення, то мінімальні витрати невіднов­них природних ресурсів передбачають самообмежувальне споживання для задоволення обґрунтованих життєвих потреб.

Ставиться питання, як обґрунтувати життєві потреби людського суспільства, якщо вони залежать від стану природних ресурсів та ве­личини їх запасів? За новим принципом, мінімальна шкода природ­ному середовищу має передбачати таке господарювання, за якого ут­ворюватиметься мінімальна кількість розсіюваних і невідновних відходів у антропогенному ресурсному циклі. І всі ці відходи, без зав­дання шкоди довкіллю, мають включатися у біогеохімічні цикли при­родного колообігу речовини та енергії. Необхідно, щоб суспільство змогло визначити граничні межі цих трьох умов, тоді буде можливість розрахувати обґрунтовані гранично допустимі екологічні наванта­ження (ГДЕН) на будь-яку екосистему, а це дасть можливість визна­чити чіткі завдання раціонального природокористування.

На жаль, на сьогодні ці граничні умови залишаються ще невизначеними, а екологічна криза розростається в усіх кутках планети, і з високими темпами, прямо пропорційно зростанню потреб людсько­го суспільства. Це повною мірою стосується і нашої держави. Адже концентрація в індустріальних регіонах промисловості, зокрема, ме­талургії, машинобудування, хімічної і нафтопереробної промисловості та інших галузей, а також наслідки Чорнобильської трагедії надзви­чайно негативно впливають на навколишнє природне середовище і особливо на умови праці і стан здоров'я населення.

З метою її подолання в нашій країні, як і в багатьох інших, розрахунок гранично допустимих екологічних навантажень у сучасних умовах здійснюють на основі гранично допустимих концентрацій забрудню­ючих речовин у природному середовищі (воді, повітрі, землі) шляхом розрахунку і встановлення для суб'єктів господарської діяльності гра­нично допустимих викидів в атмосферу, водойми та нормованої кількості відходів для захоронення. Розрахункові показники не повинні переви­щувати встановлені санітарні норми (ГДК).

У результат і антропогенної діяльності, у навколишнє середовище надходить величезна кількість забруднюючих речовин, що негативно впливають не тільки на окремих тварин, а й на всі біоценози навко­лишнього природного середовища. Останні тісно пов'язані між со­бою, складаючи трофічні ланцюги. Шкідлива дія одних полютантів накладається на шкідливу дію інших, у результаті чого сумарний ефект може значно збільшуватися. Деякі шкідливі полютанти мають кумуля­тивний характер, коли при постійній дії невеликих доз їх негативний вплив на здоров'я людей поступово збільшується і, в кінцевому підсум­ку, призводить до різних захворювань. У трофічному ланцюзі полю­танти переходять від однієї ланки до іншої, в результаті чого відбу­вається значне їх накопичення і збільшення (в тисячі і навіть десятки тисяч разів) концентрації цих полютантів на вершині екологічної піра­міди, де знаходиться людина.

Еколого-економічне господарювання в умовах природної рівнова­ги вимагає від суспільства контролю за його розвитком. При цьому екологічне навантаження на екосистему внаслідок антропогенної діяльності не повинне перевищувати її регенераційної здатності, та­ким чином величина екологічного навантаження не повинна пере­вищувати рівня науково обґрунтованого ГДЕН в умовах динамічної природної рівноваги.

Отже, раціональне природокористування має визначатися умова­ми збалансованої взаємодії людського суспільства з усіма природни­ми біоценозами біосфери.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. Базові засади менеджменту
3. БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
4. Валютно-фінансова інтеграція в Європі: історичні, економічні та інституційні засади
5. Вдосконаленим управління природокористуванням.
6. Виникнення капіталізму у Франції. Наукові погляди А. Монкрет’єна
7. Вітчизняні наукові психологічні школи
8. ГІС екологічного моніторингу Києва та Київської області (ЕкоГІС “Природокористування та екологія довкілля Києва та Київської області” як складова частина ГІС України).
9. Господарський механізм управління природокористуванням.
10. Громадські туристичні організації: правові засади створення та функціонування
11. Держава створює також юридично-інституціональні засади ринкової економіки.
12. Державне управління у галузі охорони НПС та раціонального природокористування

Переглядів: 691