• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Участь громадськості у природоохоронній діяльності

Методичне, матеріальне, фінансове забезпечення освітньо-виховної діяльності на територіях природно-заповідного фонду

Організація освітньо-виховної діяльності забезпечується єдністю методичних, матеріальних та фінансових можливостей заповідних установ та організацій, які утримують об’єкти природно-заповідного фонду.

Методичне забезпечення здійснюється за рахунок методичних розробок, що затверджуються центральним орган виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища і його підрозділами, Міністерством освіти та науки, а також наукових методичних матеріалів, що розробляються Національною Академією наук України, Педагогічною Академією наук, науково-дослідними інститутами, вузами, закладами позашкільної освіти та працівниками ПЗУ. Для формування методичних матеріалів заохочуються працівники природно-заповідних організацій, вчителі, науковці. Для цього проводяться спільні методичні наради, об’єднання, семінари, навчання, екскурсії по ПЗФ..

Методичне забезпечення може бути у вигляді методик, методичних рекомендацій, посібників, підручників, демонстраційного (муляжі, гербарії, композиції, таблиці, схеми, картки, аудіо - та відеопродукція тощо), роздаткового та довідкового матеріалів. Розробляються матеріали для проведення екскурсій, свят, інтерактивних і практичних заходів, поглиблення знань, інформаційного забезпечення, навчання видам роботи з різними групами людей.

Матеріальне та фінансове забезпечення освітньо-виховної діяльності здійснюється за рахунок державного бюджету, коштів місцевих фондів, спонсорської допомоги, грантової та інвестиційної підтримки, за рахунок коштів, які отримуються від діяльності та послуг установ ПЗФ.

Контрольні запитання і завдання:

1. У чому полягають особливості освітньо-виховної діяльності на заповідних територіях ?

2. Дайте порівняльний аналіз основних форм проведення освітньо-виховної діяльності.

3. Назвіть організаційні форми освітньо-виховної діяльності на заповідних територіях.

Конституцією України (ст. 50) передбачено право на безпечне для життя людини довкілля, а Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” (ст. 9 і 10) та іншими законодавчими актами визначені права та обов’язки громадян України в галузі охорони природи та використання її ресурсів. Права громадян щодо використання та охорони територій та об’єктів ПЗФ спеціально окреслені в Законі „Про природно-заповідний фонд України”. Стаття 10 цього Закону передбачає:

· участь громадськості в обговорені проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування ПЗФ,

· участь у розробці та реалізації заходів щодо їх охорони та ефективного використання, запобігання негативного впливу на них господарської діяльності,

· внесення пропозицій про включення до складу ПЗФ найбільш цінних територій та об’єктів,

· ознайомлення з територіями ПЗФ і здійснення інших видів користування з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму,

· участь у здійснені громадського контролю за охороною заповідних територій та об’єктів, внесення пропозицій про притягнення до відповідальності винних у порушені вимог охорони територій та об‘єктів ПЗФ.

Скористатися цими широкими правами може кожний окремий громадянин. Власне, згідно з Конвенцією “Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля” громадськість означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Тобто, як громадськість може розглядатися і окремий індивід. Проте, більш ефективно участь громадськості у природоохоронній діяльності реалізується через діяльність добровільних об’єднань громадян або – громадські організації.

Відповідно до Закону України “Про об’єднання громадян”, громадська організація – це легалізоване добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав та свобод. Такі організації в своїй діяльності не передбачають одержання прибутків, тобто є неприбутковими. Діють неурядові громадські організації на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності. Вони можуть мати місцевий, всеукраїнський та міжнародний статус, а також бути філією (відділенням, представництвом) міжнародних організацій, при цьому дотримуючись законодавчих актів України.

В Україні діє близько 400 екологічних громадських організацій. Екологічні неурядові громадські організації створюються з метою задоволення екологічних та рекреаційних інтересів громадян, природних i соціально обумовлених потреб людини в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища i забезпечення екологічної безпеки, ведення екологічного моніторингу, поширення екологічних знань, духовних (культурно-мистецьких) потреб, наукових, освітніх теоретичних і практичних інтересів, пов’язаних з природним середовищем.

Форми участі громадськості в природоохоронній діяльності різнопланові, але мають одну мету – сприяти збереженню та відтворенню природного середовища, його різноманіття та забезпечення безпечних умов існування живої природи.

Важливою формою, через яку громадськість приймає активну участь у заповідній справі в Україні, є участь неурядових громадських організацій у розробці та впровадженні державними органами законодавчих актів у галузі охорони довкілля, в обговоренні проектів цих актів, а також в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції тих господарських o6'єктiв, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища. Із цих питань громадські організації можуть вносити відповідні пропозиції до державних і господарських органів, установ, організацій. Прикладом такої форми діяльності може слугувати Закон “Про громадські слухання”, розроблений за пропозицією неурядової громадської організації “Зелений світ Буковини”. Чимало програм всеукраїнського та регіонального рівнів ініційовані громадськими екологічними організаціями. Наприклад, всеукраїнська програма “Парки нового тисячоліття” із серією важливих акцій запропонована Всеукраїнською екологічною лігою, місцева програма “Смотрицький каньйон”, спрямована на вирішення проблем охорони цієї пам’ятки природи загальнодержавного значення та суміжних із нею територій, розроблялася Кам’янець-Подільським міськвиконкомом за пропозиціями неурядової громадської організації “Товариство Подільських природодослідників та природолюбів”.

Здійснення громадського контролю в галузі охорони навколишнього середовища та, зокрема, дотримання природоохоронного законодавства на територіях ПЗФ є іншою важливою та ефективною формою участі громадськості в природоохоронній діяльності. Такий контроль підвищує як відповідальність державних організацій, так і самих громадян за стан територій та об’єктів ПЗФ. Екологічний контроль здійснюють різні екологічні неурядові громадські організації, а також екологічні комісії такої організації як “Всеукраїнський громадський контроль”. Цей вид діяльності спрямований на виявлення порушень природокористування, надання правдивої інформації, проведення громадських слухань з питань використання та охорони об’єктів ПЗФ.

В межах територій та об‘єктів природно-заповідного фонду проводиться контроль дотримання природоохоронного режиму, збереження та відтворення біорізноманіття. Важливими є акції, що спрямовані на контролюючу діяльність, зокрема, виявлення збирачів рідкісних рослин (первоцвітів), мисливців, рибалок, що полюють чи виловлюють під час заборони чи на заборонені види мисливської та рідкісної фауни та на територіях природно-заповідного фонду.

На сьогодні актуальним є проведення екологічного аудиту, маркетингу та менеджменту (адміністративно-правового, фінансово-економічного, еколого-природоохоронного, освітньо-виховного) ПЗФ за участю неурядових громадських організацій. Важливість участі громадськості у цих формах планування та управління ПЗФ визначається тим, що екологічний аудит, маркетинг і менеджмент мають бути видами незалежної оцінки територій та об’єктів ПЗФ і окреслення перспектив розвитку їх мережі. У розробці ефективних форм участі громадськості в екологічному аудиті та менеджменті активно працює Інститут екології Національного екологічного центру України.

Неурядові громадські організації надають допомогу громадянам в захисті їх екологічних, соціальних та інших прав. Особливо важливим у цьому відношенні є забезпечення населення еколого-правовою інформацією, що в свою чергу вимагає наявності у складі громадських організацій юристів-фахівців природоохоронного права. Окрім надання інформації правового змісту, важлива роль громадських організацій полягає і в інформуванні населення щодо стану довкілля, планів щодо

Своєрідною формою діяльності неурядових громадських організацій є лобіювання природоохоронних ініціатив, зокрема щодо проектування нових об’єктів ПЗФ, підвищення їх статусу, обмеження антропогенних впливів на прилеглих до ПЗФ територіях тощо.

За умови дотримання режиму охорони та законодавчих актів щодо природокористування неурядові громадські організації можуть бути користувачами об’єктів ПЗФ України. Так, наприклад, Подільське екологічне товариство (Хмельницька обл.) є користувачем геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення “Печера «Атлантида»”. Ініціатива створення природно-заповідного об’єкта, підготовка обґрунтування, необхідної документації, її погодження та інші дії, необхідні для створення нового об’єкту ПЗФ також може належати громадським організаціям. Наприклад саме в такий спосіб за ініціативи еколого-туристичного об’єднання “Орлан” було створено регіональний ландшафтний парк “Орільський“. Перспективним є сприяння неурядових громадських організацій у створенні об’єктів Світової мережі біосферних заповідників, Світової природної та культурної спадщини, Смарагдової мережі Європи, водно-болотних угідь міжнародного значення тощо.

Неурядові громадські організації можуть здійснювати свою діяльність безпосередньо в межах об’єктів та територій ПЗФ. Однією з важливих форм цієї діяльності є проведення наукових досліджень на охоронюваних територіях спільно з науковцями природно-заповідних установ. Такі дослідження можуть виконуватися як в рамках програми наукових досліджень цих установ, так і за власними науково-дослідними темами громадської організації. В останньому випадку ці дослідження мають бути погоджені із спеціально уповноваженими органами управління природно-заповідним фондом. В Україні відомі своїми науково-дослідними роботами цілий ряд неурядових громадських організацій, зокрема Українське ботанічне товариство, Українське географічне товариство, Українське товариство охорони птахів та інші. Наукові дослідження спрямовуються на вивчення біорізноманіття, об’єктів неживої природи, екосистем та ландшафтів, об’єктів культурної спадщини, що знаходяться в межах територій та об‘єктів ПЗФ. Важливим напрямком наукових досліджень є також вивчення джерел негативного впливу на природно-заповідний фонд та розробка засобів поліпшення стану довкілля, розробка альтернативних напрямків природокористування.

Для виявлення цінностей та стану природно-заповідного фонду неурядова екологічна організація має право організовувати та проводити громадську екологічну експертизу. Така експертиза може бути виконана громадською організацією власними силами, або із запрошенням відповідних фахівців з інших установ. Члени неурядових громадських організацій також приймають участь в експертизах, організованих іншими громадами, установами, організаціями. Прикладами громадської експертизи на території та об‘єктах ПЗФ і суміжних з ними територіях є оцінка стану рідкісних видів, угруповань флори і фауни, природних геологічних об’єктів, антропогенних елементів ландшафту (кар’єрів, штолень тощо), джерел забруднення, способів використання природних ресурсів. Громадській експертизі підлягають також і проектна та інша документація як природно-заповідних установ, так і організацій, що є природокористувачами.

Участь неурядових громадських організацій у рекреаційній та туристичній діяльності спрямовується не лише на використання об’єктів природно-заповідного фонду для задоволення вищезазначених потреб, але й на впорядкування маршрутів, майданчиків, рекреаційних зон та демонстрацію екологічних (“зелених”) форм відпочинку. Неурядові громадські організації можуть надавати своє майно та фахівців для проведення такої діяльності, як, наприклад, це практикує громадська організація “Екоплай” з м. Яремче.

Неурядові громадські організації організовують та приймають участь у різних формах освітньо-виховної роботи, спрямованої на вирішення проблем заповідних територій. До таких форм роботи належать навчання керівників підприємств, установ, організацій всix форм власності, інших посадових oci6, учнівської і студентської молоді, позашкільна та неформальна освіта й виховання через організацію громадських клубів, товариств, гуртків тощо. Такі види діяльності здійснює більшість неурядових громадських організацій України (Всеукраїнська дитяча спілка “Екологічна варта”, неурядові громадські організації “Мама-86”, “Екоправо-Львів”, “Всеукраїнське товариство охорони природи” та інші).

Заходами громадських організацій, що спрямовані на навчання, розробку напрямків діяльності, внесення пропозицій, підведення підсумків часто служать симпозіуми, конференції, семінари. Наприклад, всеукраїнська конференція екогромадськості свідчить, наприклад, про значні можливості таких форм роботи у розв’язанні різноманітних проблем заповідної справи в Україні.

Важливим аспектом в діяльності неурядових громадських організацій є організація, участь і проведення краєзнавчої та пропагандистської роботи. Її метою є поширення інформації та пропаганда ідей заповідної справи. Ця мета досягається громадськими організаціями через власну видавничу діяльність, заснування або співзаснування засобів масової інформації: бюлетенів (екобюлетень ”Людина .Суспільство. Природа” неурядової громадської організації “Зелений світ” м. Чорткова, “Жива Україна “ товариства “Зелений світ” Національного екоцентру України), газет (“Зелений світ” Української екологічної асоціації “Зелений світ”), журналів (“Світ у долонях” – засновник неурядова громадська організація „Національний екоцентр України”, “Заповідна справа в Україні “ – співзасновник Українська молодіжна ліга, “Рідна природа “ – співзасновник Українське товариство охорони природи), радіопередач (“Зелений світ очима небайдужих” – Українська екологічна асоціація “Зелений світ), телепередач та електронних видань (МЕЛП-Дайджест Української екологічної асоціації “Зелений світ”). За умови дотримання відповідних законодавчих актів неурядові громадські організації можуть видавати буклети, проспекти, марки, конверти, методичні матеріали, картосхеми, виготовляти відеофільми, аудіо касети, компакт-диски, які висвітлюють особливості природно-заповідного фонду України та його проблеми.

Проведення масових заходів (зборів, мітингів, маршів, операцій, екскурсій, експедицій, мандрівок, походів, змагань, зльотів, фестивалів, конкурсів тощо) є необхідними для здійснення статутної діяльності екологічних неурядових громадських організацій. Так, в Україні акція “Марш парків” є найбільш привабливою для неурядових громадських організацій, оскільки в ході її проведення проявляються їх різнобічні можливості. Так, наприклад, операція “Заказник” (“Подільське екологічне Товариство”) дозволила показати в який спосіб громадська організація на обласному рівні може сприяти вирішенню проблем заповідних територій, що не мають спеціальної адміністрації.

Організація, проведення та участь неурядових громадських організацій в екологічних культурно-масових і мистецьких заходах є ефективним шляхом залучення населення як до охорони природних та культурних цінностей, так і до розв’язання проблем природно-заповідного фонду. Приклад проведення екошоу в національному парку “ Шацькі озера” показує, як подібні заходи сприяють поліпшенню поведінки людей в природі й екологізації їх світогляду взагалі.

Невід’ємною є участь неурядових громадських організацій у міжнародному співробітництві з вивчення й oxopoни заповідних територій, ефективному i раціональному використанні природних ресурсів, культурної і природної спадщини. Обмін досвідом, навчальні тренінги, поїздки, спільні акції, забезпечують підвищення рівня громадської діяльності на територіях ПЗФ України.

Важливим аспектом у роботі неурядових громадських організацій є розв’язання проблем їх фінансового та матеріального забезпечення. Частина коштів та матеріальних цінностей акумулюється за рахунок внесків, спонсорської допомоги, лотереї. При неурядових громадських організаціях можуть організовуватись госпрозрахункові підрозділи, які спрямовують свої прибутки на екологічну діяльність. В останній час популярними є кошти, що отримуються від грантодавців для виконання екологічних проектів. Грантодавцями виступають як закордонні донори, так і українські. Серед національних надавачів грантів, спрямованих на вирішення проблем заповідної справи, виділяється центральним органом виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища.

Важливою запорукою успіху екологічних громадських організацій є сприяння держави їх діяльності. Чинне законодавство України надає правове поле цьому сприянню, а організаційно воно забезпечується підтримкою неурядових організацій місцевими органами влади, створенням та діяльністю Громадської ради при центральному органі виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища та громадських рад при обласних держуправліннях екоресурсів, функціонуванням громадських екологічних приймалень тощо.

Контрольні запитання та завдання:

1. У якому Законі України окреслені права громадян щодо використання та охорони територій та об’єктів ПЗФ ?

2. Який статус можуть мати громадські екологічні організації?

3. Наведіть відомі Вам приклади участі громадськості у вирішенні природоохоронних проблем Вашої місцевості.

5.9. Юридична відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд

Порушення законодавства про природно-заповідний фонд України тягне за собою притягнення винних осіб до юридичної відповідальності. Під юридичною відповідальністю за екологічні правопорушення розуміють відносини між державою в особі правоохоронних органів, спеціально уповноважених органів у галузі екології та природних ресурсів, інших спеціально уповноважених суб’єктів, - з одного боку, і фізичними особами (громадянами, посадовими чи службовими) – з іншого щодо застосування до порушників відповідних стягнень. Через механізм юридичної відповідальності реалізується державний примус до виконання законодавства.

Юридична відповідальність виконує такі основні функції: стимулюючу до виконання норм законодавства про природно-заповідний фонд, компенсаційну, оскільки спрямована на відшкодування втрат в природному середовищі, превентивну, що пов’язана з попередженням нових правопорушень, і карну, що забезпечує покарання особи, винної у вчиненні екологічних правопорушень.

Підставою застосування заходів юридичної відповідальності є вчинення екологічного правопорушення. Екологічним правопорушенням є протиправне, як правило винне, діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на встановлений в Україні екологічний правопорядок і заподіяло чи реально загрожує заподіяти екологічну шкоду. Правопорушення поділяються на проступки (дисциплінарні чи адміністративні) та злочини(кримінально карні).

Залежно від характеру правопорушення, його тяжкості, особи, що вчинила протиправне діяння, розрізняють дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність. Незалежно від притягнення до одного з цих трьох видів відповідальності, на винного може бути покладено обов’язок відшкодувати шкоду, спричинену відповідним правопорушенням. Таке відшкодування здійснюється в порядку майнової відповідальності.

Перелік правопорушень в сфері охорони і використання природно-заповідного фонду, що є підставами притягнення винних до юридичної відповідальності, міститься в Законі України „Про природно-заповідний фонд України” (стаття 64). Цей перелік дається без розподілу відповідальності по видах і без встановлення конкретних стягнень.

Встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд несуть особи, винні у:

а) нецільовому використанні територій та об'єктів ПЗФ, порушенні вимог проектів створення та організації територій ПЗФ,

б) здійсненні в межах територій та об'єктів ПЗФ та їх охоронних зон забороненої господарської діяльності,

в) організації на територіях та об'єктах ПЗФ, в їх охоронних зонах господарської діяльності без попереднього проведення екологічної експертизи або з порушенням її висновків,

г) невжитті заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на території та об'єкти ПЗФ,

д) порушенні строків і порядку розгляду клопотань про створення територій та об'єктів ПЗФ,

е) порушенні вимог щодо використання територій та об'єктів ПЗФ,

є) перевищенні допустимих хімічних, фізичних, біотичних та інших впливів і антропогенних навантажень, порушенні вимог наданих дозволів на використання територій та об'єктів ПЗФ,

ж) псуванні, пошкодженні чи знищенні природних комплексів територій та об'єктів ПЗФ і зарезервованих для включення до його складу,

з) самочинній зміні меж, відведенні територій та об'єктів ПЗФ для інших потреб.

Цей перелік не є закритим, тобто законодавство України може встановлювати відповідальність і за інші порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Одночасно слід зазначити, що у спеціалізованому екологічному законодавстві визначені лише підстави притягнення до відповідальності (види правопорушень). Конкретні ж стягнення за їх вчинення передбачені в зведених кодифікаційних актах: заходи дисциплінарної відповідальності – в Кодексі законів про працю, адміністративної відповідальності – в Кодексі України про адміністративні правопорушення, кримінальної відповідальності – в Кримінальному кодексі України, засади майнової відповідальності – в Цивільному кодексі України та в спеціальних нормативно-правових актах.

До дисциплінарної відповідальності можуть притягатись особи, винні в невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов’язків, пов’язаних зі здійсненням природоохоронних заходів. Такі обов’язки покладаються на них трудовим договором, укладеним між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Види дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП) від 10.12. 1971 р. (з наступними змінами та доповненнями). При цьому для окремих категорій працівників (державних службовців, працівників служби охорони природно-заповідного фонду, лісової охорони, рибоохорони та деяких інших) статутами і положеннями про дисципліну цих категорій працівників можуть передбачатись також інші дисциплінарні стягнення.

Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також вищестоящими органами. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Законодавство про працю вимагає чіткого дотримання процедури накладення дисциплінарного стягнення. Перш за все власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Законодавство гарантує працівникові можливість оскарження дисциплінарного стягнення і встановлює порядок такого оскарження (глава XV КЗпП). Зокрема, у випадку звільнення з роботи працівник може безпосередньо звернутися до районного (міського) суду в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Підставою притягнення до адміністративної відповідальності є вчинення винною особою (громадянином або посадовою особою) адміністративного правопорушення, передбаченого однією із статей Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КпАП). Цей Кодекс містить спеціальну статтю91, що встановлює адміністративну відповідальність за порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, деталізуючи коло таких правопорушень, а саме: здійснення в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охоронних зон, а також територій, зарезервованих для наступного заповідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог режиму цих територій та об'єктів, самовільна зміна їх меж, невжиття заходів для попередження і ліквідації негативних наслідків аварій або іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Відповідні діяння тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як додаткове стягнення при цьому може бути застосована конфіскація знарядь і засобів вчинення правопорушення та незаконно добутих природних ресурсів. Дещо підвищена адміністративна відповідальність встановлена для випадків вчинення відповідного діяння посадовою особою: штраф від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією знарядь і засобів вчинення правопорушення та незаконно добутих природних ресурсів чи без такої..

Цілий ряд інших статей КпАП передбачають адміністративну відповідальність за правопорушення, які пов’язані з охороною біологічних ресурсів, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України. І хоча склади відповідних правопорушень безпосередньо не стосуються природно-заповідних територій, вчинення таких дій на території ПЗФ розцінюється як обтяжуюча обставина. Зокрема, статтею 88 КпАП встановлено відповідальність за незаконне вивезення з України і ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу, в тому числі зоологічних і ботанічних колекцій. Такі дії тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об'єктів або без такої і на посадових осіб - від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об'єктів або без такої.

Ті самі дії щодо видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України або охорона і використання яких регулюється відповідними міжнародними договорами України, тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об'єктів або без такої і на посадових осіб – від семи до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією цих об'єктів або без такої.

Стаття 88-1 КпАП встановлює адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією об'єктів тваринного або рослинного світу чи без такої за порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу. При цьому якщо такі самі дії вчинені щодо об'єктів тваринного або рослинного світу, які перебували в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, занесених до Червоної книги України або які охороняються відповідно до міжнародних договорів України, відповідні дії тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією об'єктів тваринного або рослинного світу чи без такої.

Стаття 88-2 КпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання або державного обліку зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними. Такі дії тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією колекції або без такої. А відповідно до статті 90 КпАП встановлено відповідальність за порушення вимог щодо охорони видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, а саме за порушення умов оселення (зростання) таких видів, незаконне вилучення з природного середовища рослин, занесених до Червоної книги України, невиконання вимог наданих дозволів на вилучення з природного середовища та здійснення інших видів використання тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, а також порушення умов утримання тварин і рослин цих видів у ботанічних садах, дендрологічних та зоологічних парках, інших спеціально створених умовах, що призвело до їх загибелі. Відповідні порушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно добутого і на посадових осіб – від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно добутого.

На відміну від дисциплінарної відповідальності, до якої особи притягаються за рішенням керівника (власника) підприємства або вищестоящого органу, заходи адміністративного стягнення застосовуються районними (міськими) судами, або органами адміністративної юрисдикції, на які КпАП покладені відповідні повноваження. Так, відповідно до статті 221 КпАП, справи про правопорушення, передбачені статтями 88 – 88-2, а також статтями 90 та 91 розглядаються суддями районних (міських судів (стаття 221), а справи про правопорушення, передбачені статтею 87 КпАП – органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів України (стаття 242-1).

Для притягнення осіб, винних у відповідних адміністративних правопорушеннях, до відповідальності, крім фактичної підстави (вчинення екологічного правопорушення), необхідно мати ще й юридичну підставу, тобто по факту виявленого правопорушення повинен бути складений протокол.Стаття 254 КпАП містить вимоги до цього протоколу.Він складається уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол не складається у випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження фіксується на місці вчинення правопорушення.

Як правило, обов’язок складання протоколу про адміністративне екологічне правопорушення законодавством покладається на органи адміністративної юрисдикції, уповноважені розглядати справу по суті. Однак щодо категорії справ про адміністративні екологічні правопорушення, що розглядаються суддями районних (міських) судів, право складати протоколи надане органам мисливського господарства та органам рибоохорони (за статтею 88-1), а також підрозділам центрального органу виконавчої влади в галузі навколишнього природного середовища (за статтями 88, 88-1, 88-2, 90 та 91).

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постановупо справі. Вимоги до змісту постанови встановлені в статті 283 КпАП. Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 цього Кодексу, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування. Постанова по справі повинна також містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

За найбільш тяжкі правопорушення, що містять ознаки складу злочину, тобто суспільно небезпечного діяння, передбаченого однією із статей Кримінального кодексу України, винні особи притягаються до кримінальної відповідальності.

Види кримінальних покарань та діапазон їх застосування передбачаються в Кримінальному кодексі України (далі – ККУ), прийнятого 5 квітня 2001 р. і введеного в дію 1 вересня 2001 р. За злочини проти довкілля можуть застосовуватись наступні види покарань, при умові, що вони передбачені відповідною статтею ККУ:

1) штраф,

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,

3) конфіскація майна,

4) арешт,

5) обмеження волі,

6) позбавлення волі на певний строк.

Всі кримінальні покарання поділяються на основні та додаткові. Як основні за екологічні злочини застосовуються штраф, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк. Додатковим покаранням, що застосовується у відповідній сфері, є конфіскація майна. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може застосовуватися як основне, так і як додаткове покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

Злочинами проти довкілля, за які може застосовуватись кримінальна відповідальність, в Україні, зокрема, визнається умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (стаття 252 ККУ). Кримінальну відповідальність передбачено також за незаконну порубку “дерев і чагарників, що заподіяло істотну шкоду, у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах” (стаття 246 ККУ).

Незаконне полювання є правопорушенням, за яке може наступити як адміністративна, так і кримінальна відповідальність, остання – при наявності обтяжуючих (так званих кваліфікаційних) ознак. При цьому однією з підстав, що дає право кваліфікувати незаконне полювання як кримінальний злочин, є вчинення незаконного полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України (стаття 248 ККУ).

Практично завжди при вчиненні екологічного правопорушення заподіюється майнова шкода. Така шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення (стаття 69 Закону „Про охорону навколишнього природного середовища”). Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Стаття 65 Закону „Про природно-заповідний фонд України” визначає особливості застосування цивільної відповідальності за порушення відповідного законодавства. Зокрема, розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про ПЗФ, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться відповідно до Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 р. № 521 „Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України” було затверджено такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної природним комплексам територій та об'єктів ПЗФ юридичними і фізичними особами внаслідок:

• незаконної рубки або пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту (додаток 1 до відповідної Постанови),
• пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня неприпинення росту (додаток 2),
• знищення або пошкодження лісових культур, молодняку природного походження, самосіву на площах, призначених для лісовідновлення, сіянців і саджанців у розсадниках та на плантаціях, газонів і квітників (додаток 3),
• знищення або пошкодження трав'яного покриву (додаток 4),
• незаконного збору (або знищення) дикорослих нижчих і вищих трав'янистих рослин, їх квітів і плодів, ягід, горіхів, лікарської та технічної сировини, живиці та інших деревних соків, лісової підстилки, другорядних лісових матеріалів, грибів (додаток 5),
• незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх жител, місць перебування і розмноження (додаток 6),
• пошкодження карстово-спелеологічних, геологічних та гідрологічних об'єктів (додаток 7),
• проїзду транспорту, прольоту та посадки літальних апаратів (додаток 8),
• самовільного використання їх земель (додаток 9),
• знищення або пошкодження інформаційно-охоронних та інших знаків (додаток 10),
• знищення або пошкодження осушувальних канав, дренажних і протиерозійних систем, шляхів, рекреаційних об'єктів та інших споруд (додаток 11).

Дія відповідних такс не поширюється на господарські зони національних природних парків та зони антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, а також на види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги України (для останніх передбачено спеціальна таксова відповідальність).

Відповідною Постановою не передбачені такси за порушення правил відпуску деревини на пні під час здійснення лісогосподарських заходів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. За такі порушення застосовуються майнові стягнення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.03. 1993 р. № 188, збільшені у півтора рази.

Розмір відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів ПЗФ України, обчислюється за встановленими таксами уповноваженими посадовими особами Міністерства екології та природних ресурсів України і його органів на місцях, заповідників, національних природних парків та інших природоохоронних установ, підприємств, установ та організацій, у віданні яких перебувають території та об'єкти природно-заповідного фонду, а також інших спеціально уповноважених органів, яким надано право накладати адміністративні стягнення.

Як правило, обов’язок відшкодувати заподіяну шкоду виникає в осіб, винних в правопорушенні. Екологічне законодавство, однак, передбачає і можливість настання майнової відповідальності без вини, так званої „об’єктивної”, або „абсолютної” відповідальності. Обов'язок компенсувати заподіяну шкоду в цьому випадку покладається на осіб (фізичних чи юридичних), що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, якщо вони не доведуть, що така шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Майнова шкода, заподіяна об’єктам ПЗФ, може стягуватись із винних (відповідальних) осіб як одночасно з розглядом кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення, так і незалежно від такого розгляду, в порядку цивільного судочинства.

Контрольні запитання:

1. Які функції виконує юридична відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд?
2. У чому полягає екологічне правопорушення? Наведіть його приклади.
3. В якому юридичному документі міститься перелік правопорушень у сфері охорони та використання природно-заповідного фонду України ?

Читайте також:

1. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
2. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. Автоматизація метрологічної діяльності
7. АДАПТАЦІЯ ОБМІНУ РЕЧОВИН ДО М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
8. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
9. Аксіоми безпеки життєдіяльності.
10. Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках фізики.
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Актуальність і завдання курсу безпека життєдіяльності. 1.1. Проблема безпеки людини в сучасних умовах.

Переглядів: 1147