• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 2.1. Економіка регіонів України: стан та перспективи розвитку.

Змістовий модуль 2. Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем.

Питання для дискусії

Запитання і завдання

1. Роль транспорту в розвитку розміщенні продуктивних сил.

2. Місце і особливості залізничного транспорту в транспортній системі України. Назвіть основні залізниці.

3. Місце і особливості автомобільного транспорту України. Назвіть основні автомобільні шляхи.

4. Основні передумови розвитку водного транспорту України, його роль і місце в економіці України.

5. Роль і місце трубопровідного транспорту в економіці України. Назвіть основні трансконтинентальні газо- і нафтопроводи.

1. Науково-технічний потенціал України: сучасний стан та особливості територіальної організації в основних міжгалузевих комплексах.

2. Екологічні проблеми розвитку основних міжгалузевих комплексів.

Ключові слова

Макрорегіоналізаця

Спеціалізація мезо регіонів України

Базові галузі

Регіоналізація

Макрорегіоналізація (мікрорайонування) країни здійснюється з урахуванням особливостей історичного розвитку, політико-адміністративного устрою, природних умов, природно-ресурсного потенціалу, демографічної ситуації, рівня розвитку і структури господарства на її території.

Поділ території України на економічні райони, які характеризуються соціальною і господарською своєрідністю, відмінностями у внутрішньо регіональних та міжрегіональних зв’язків, дає можливість диференційовано управляти процесами планування і прогнозування розвитку господарства. Регіоналізація сприяє раціональному розвитку кожного регіону, раціональному розміщенню продуктивних сил території, і, в кінцевому підсумку, прискореному регіональному розвитку всієї країни.

В останнє десятиріччя багато вчених (Ф.Д.Застовний, В.А.Поповкін, Б.Я.Панасюк та ін) зробили спроби розробити варіанти схем поділу України на економічні регіони. Вони суттєво відрізняються за чисельністю, межами та назвами регіонів. У сучасних умовах назріла потреба не обмежуватись економічним районуванням. Оскільки зв’язки між економічними і соціальними процесами безпосередні і нерозривні, потреба соціально-економічна регіоналізація, придатна для застосування багатьох сфер суспільної діяльності.

Господарські комплекси економічних регіонів характеризуються значними відмінностями. За потужністю виробничого потенціалу вони розміщуються в такій послідовності: Донецький, Придніпровський, Східний, Центральний, південний, Подільський, Поліський і Карпатський економічні райони.

Донецький економічний регіон (Донецька та Луганська області). У районі, який складає 8,8/% території і 15,3% населення України, випуск товарів і послуг в економіці становить більш 19%, у тому числі в промисловості 27%.

Регіон має потужну вугільно-металургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом. Цьому сприяв комплекс природний та економічних передумов. Значний природно-ресурсний потенціал складає 21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сировинних ресурсів – 54,5%, водних – 9,1, земельний – 7,4 і рекреаційних – 10,5% ( у грошовому вимірі). Трудоресурсний потенціал складає 15,1, а виробничий – 17,7% у країні.

У Донецькому районі, як і в інших, процеси реформування економіки йдуть дуже повільно. При тому, що тут і зараз, після суттєвого спаду виробництва, виробляється 30% промислової продукції країни та 26,6% її експорту, кількість приватизованих об'єктів від загальноукраїнського показника складає лише 17%. Невеликі, порівняно з потребами в них, і обсяги капіталовкладень у район (18%) та іноземних інвестицій (12%). Маючи чи не найбільш складні соціальні, економічні та екологічні проблеми розвитку, Донецький район виступає донором та віддає в бюджет близько 11% усіх податконадходжень в Україні.

Більше 75% продукції припадає на базові галузі: паливно-енергетичну, металургійну, металомістке машинобудування, коксохімію і хімію. Це єдиний район країни, у структурі промисловості якого частка паливної галузі (20% продукції) вища, ніж машинобудування. У кам'яновугільній галузі на початку 90-х років працювало 21 об'єднання, понад 20 шахт і 59 збагачувальних фабрик. Багато шахт практично відпрацьовані. Вугледобування ведеться на економічно неефективних великих глибинах. Більшість шахт потребує технічного переоснащення. Ллє і зараз Донбас - найбільша після Сілезії вугільна база Європи (не враховуючи Росії).

Тут знаходиться близько 30% електростанцій України. Енергетика працює на місцевому вугіллі і привізному мазуті та газі. На базі декількох потужних ГРЕС і багатьох ТЕС створене найбільше в країні енергооб'єднання "Донбас"

На місцевому коксовому вугіллі та рудній сировині Промислового Придніпров'я в Донецькому районі розвивається чорна металургія. За обсягом товарної продукції-це провідна галузь промисловості (25% її товарної продукції). Тут виробляється 30% металургійної продукції України. Економічний район займає друге місце в Україні за цим показником. У територіальній організації цієї галузі сформувався великий Донецький металургійний район з основними центрами - Донецьк, Макіївка, Маріуполь і декілька територіально розрізнених центрів. Найбільший з них - місто Маріуполь. Металургія району – важливе джерело експортного сектора України.

Машинобудування займає третє місце в структурі промисловості. У районі виробляється близько 15% товарної продукції цієї галузі країни. Тут переважає важке, металомістке машинобудування.

До провідних галузей промисловості Донецького району належать також коксохімія і хімія. Коксохімія працює на відходах чорної металургії і дає більше, ніж 50 % продукції коксової галузі України. Хімія включає гірничо-хімічну, яка працює на місцевій сировині - кам'яній солі, газовому вугіллі, вапні і т.д.

Аграрний сектор економіки Донецького регіону не дуже розвинений. Це зумовлено відчуженням значних земельних площ з метою несільськогосподарського використання, за низьких темпів рекультивації земель, нераціональним використанням вторинних ресурсів.

Подальший соціально-економічний розвиток району пов'язаний з вирішенням дуже багатьох проблем. Найневідкладнішими є екологічні. Поліпшення екологічної ситуації, стан природного середовища потребують здійснення широкої екологізації виробництва, а не окремих косметичних заходів. Важливим у цьому плані є підвищення частки наукоємних галузей, упровадження ресурсо- та енергомістких, маловідходних технологій, оновлення основних фондів, розвиток екологічної інфраструктури. Така структурно-технологічна перебудова промисловості підвищить і її економічну ефективність. З нею пов'язано і виникнення гострих соціальних проблем. Закриття нерентабельних шахт та інших підприємств потребує створення нових робочих місць, перепрофілювання багатьох виробництв. Переважання галузей важкої промисловості дуже ускладнює процеси приватизації у регіоні, можливість інвестування трансформаційних процесів у промисловості. Особлива проблема - використання величезних мас відходів, які містять у собі чимало цінних компонентів. Для збалансованості споживчого ринку надзвичайно важливим є поліпшення якості та асортименту продукції, яка виробляється в регіоні. Напружений водогосподарський баланс району потребує покращення водозабезпечення населення і скорочення водоспоживання у промисловості.

Придніпровський економічний регіон. (Дніпропетровська, запорізька та Кіровоградська області).

Район витягнутий у широтному напрямку і лежить по обидва боки річки Дніпро, яка поділяє його на Правобережжя і Лівобережжя. Площа району становить 83,7 тис. км (13,6% площі України), населення – 6,5 млн. чол. (близько 13,8% загальноукраїнського показника).

Тут знаходиться 17,9% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі: мінерально-сировинних ресурсів – 30,6%, водних – 12,7, земельних – 14,4 і рекреаційних – 9,8%. Структура ресурсів характеризується значною перевагою мінерально-сировинних і земельних ресурсів.

Виробничий потенціал району складає 17,9, трудові ресурси – 13,9 загальнодержавного рівня. Обсяг випуску товарі і послуг складає в економіці 18,6%, у тому числі в промисловості – 24%.

Придніпровський економічний регіон – це промислово-аграрний регіон, де промисловість значно переважає над сільським господарством (6:1).

Регіон має значний природно-ресурсний потенціал.

Особливо широко представлена металургійна сировина - це залізна руда Криворізького басейну (Дніпропетровська область) і Білозерської групи родовищ (Запорізька область). У районі міст Нікополь і Токмак зосереджено близько 80% запасів марганцевих руд колишнього Союзу. У Побужжі (по річці Південний Буг) розміщені родовища нікелю. Є ресурси титану та бокситів. Відомі великі запаси допоміжної металургійної сировини: вогнетривких глин, флюсових вапняків, доломіту. Розробка залізорудної і марганцевої сировини є традиційною для району. Вона почалась з кінця минулого століття. Широко освоюються великі, запаси графіту, титану, а також нікелю, різноманітних будівельних матеріалів.

Велику роль у районі відіграють земельні ресурси. Тут, як і в інших степових районах, велика частка сільськогосподарських угідь та високий (до 75%) рівень їх розораності. У структурі ґрунтів переважають цінні чорноземи. На півдні Запорізької області їх змінюють каштанові, часто солончакові ґрунти.

У районі зосереджено близько 14% трудових ресурсів України. У матеріальному виробництві працює понад 76% усіх зайнятих, у тому числі в промисловості близько 35%, у сільському та лісовому господарстві -20%. Частка зайнятих у невиробничій сфері низька - 22%.

Придніпровський район - один з найбільш індустріально розвинених регіонів України, де виробляється 15% її національного доходу. Він займає третє місце (після Київського та Донецького) за обсягом ВВП (15,6%) та друге - за обсягом промислової продукції (24%), та експорту (27%). Це великий район - донор, частка податконадходжень з якого становить 14% у загальних його обсягах в Україні. За обсягами капіталовкладень (18%) та іноземних інвестицій (більше 10%) він трохи поступається Донецькому і значно — Київському. Процеси роздержавлення тут обмежувались до 1997р. переважно, так званою, малою приватизацією, а кількість приватизованих підприємств складає близько 15%.

Основна ланка господарства - промисловість, яка виробляє приблизно 70% сумарної сільськогосподарської та промислової продукції. Характерні риси промисловості - високий рівень диверсифікації галузевої структури, територіального зосередження, досить значний експортний сектор, висока частка добувних галузей. Структура промисловості менш консервативна, ніж у Донбасі. У ній представлені всі основні галузі. При активному розвитку видобувних галузей провідну роль у районі відіграє машинобудування. Цьому сприяла і наявність власної металургійної сировини, і розташування поблизу паливно-енергетичної бази. Базою розвитку машинобудування регіону є металургія. Регіон має перше місце в Україні за обсягом товарної продукції.

Кольорова металургія розвинена менше і працює, в основному, на привізної сировині.

Велику районоутворюючу роль відіграє потужний паливно-енергетичний комплекс. Найважливіша галузь комплексу – енергетика. Її основа – це великі теплові електростанції, атомна електростанція і ГЕС на р.Дніпро.

Важливе значення для району має харчова промисловість. Вона характеризується дуже розгалуженою структурою, бере активну участь у міжрайонному поділі праці, формуванні експорту країни.

Загалом на внутрішній споживчий ринок працює легка промисловість. Вона включає текстильну, швейну, трикотажну, шкіряно-взуттєву галузі. Основні центри знаходяться у великих містах: Дніпропетровську, Запоріжжі, Кіровограді, Мелітополі, Кривому Розі та ін.

У сільськогосподарському виробництві всіх областей велику роль відіграє тваринництво. Воно представлене м’ясо-молочним скотарством, свинарством, птахівництвом. На півдні розвивається рибальство, вівчарство. Навколо великих міст сформувались приміські АПК, як правило, молочного і овочевого напряму.

Велику районоутворюючу роль відіграє транспорт. Тут досить активно співіснують і взаємодіють усі його види. У міжрегіональних перевезеннях основна роль належить залізничному транспорту, для великих за обсягом і масових вантажів — річковому.

Основні проблеми щодо територіальної організації продуктивних сил у Придніпровському регіоні пов’язані з удосконаленням галузевої і територіальної структури виробництва. Необхідно здійснити науково-обгрунтоване обмеження спеціалізації на ресурсоємних галузях чорної металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Повинні розвиватися наукоємні галузі машинобудування, легка і харчова промисловість.

Східний економічний регіон (Харківська, Полтавська, сумська області).

За площею (13,9% від загальної площі країни) і населенням 5,8 млн.чол. (12,3% загальнодержавної його чисельності) Лівобережне Придніпров'я дещо поступається іншим економічним районам України.

Особливу роль у природно-ресурсному потенціалі відіграють мінеральні ресурси. Вони не дуже різноманітні за структурою, але мають велике народногосподарське значення. Це, перш за все, нафтогазові ресурси найбільшої у країні Дніпровсько-Донецької провінції і залізні руди Кременчуцького району.

Родовища нафти і газу численні. Переважна більшість нафтових родовищ розміщена в Полтавській і на півдні Сумської області (Глинсько-Розбишевське, Зачепилівське, Миргородське) тощо. Основні ресурси природного газу зосереджені в Шебелинсько-Ізюмській групі родовищ неподалік від Харкова.

В цьому районі зосереджено 10,5% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі: на мінеральні ресурси припадає 3,9%, водні – 10,0, земельні – 14,6, лісові – 11,3, рекреаційні – 10,7%.

У Лівобережному Придніпров'ї сформувався один з провідних господарських комплексів України. Він характеризується близькими до середніх по країні або трохи вищими показниками економічного розвитку та реформування економіки (за винятком обсягів іноземних інвестицій, які складають 5% від загальноукраїнських). Тут виробляється більше 13% ВВП країни, 11% промислової та 14% сільськогосподарської продукції.

Галузева структура промисловості диверсифікована. У ній переважає переробні галузі. Це єдиний економічний регіон України, в якому на частку машинобудування припадає близько половини усієї товарної продукції.

До галузей, крім машинобудування, належать також паливно-енергетична, харчова, хімічна і легка промисловість.

Майбутнє району, збереження його природи і покращення умов життя населення залежать багато в чому від стратегії подальшого розвитку продуктивних сил, до важливих напрямків якого слід віднести:

- збалансованість соціально-економічного і екологічного розвитку;

- раціональне використання багатого природо-ресурсного потенціалу, підвищення родючості ґрунтів, проведення агрохімічних і лісоекологічних меліорацій;

- підвищення продуктивності суспільної праці, зміцнення у районі виробничого потенціалу на основі впровадження новітніх технологій, значного науково-технічного потенціалу, у тому числі підприємств колишнього військово-промислового комплексу;

- підйом сільської місцевості за рахунок промислового розвитку
малих міст, виробничої і соціальної інфраструктури розвитку малого і середнього бізнесу;

- зміцнення на цій основі демографічного потенціалу району зокрема сільської місцевості.

Центральний економічний регіон (Київська, Черкаська області, м.Київ).

Район займає 18,8% території тут зосереджено 11,9% населення, 12,3% - трудових ресурсів і 12,6% виробничого потенціалу; обсяг випуску товарів і послуг складає 15,5% обсягу України.

В регіоні зосереджено 7% природно-ресурсного потенціалу країни, в тому числі мінеральних ресурсів – 1,1, водних – 6,6, земельних – 9,9, лісових – 8,6, фауністичних – 10,0 і природно-рекреаційних – 9,6%. У регіональній компонентній структурі переважають земельні і природно-рекреаційні ресурси.

Центральний економічний район - це промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості і сільського господарства складає 3,4:1,0. В загальнодержавному поділу праці основні галузі економіки регіону:

· неметалоємне, трудомістке машинобудування;

· сільгоспмашинобудування;

· хімічна промисловість;

· харчова і легка промисловість;

· сільське і лісове господарство.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури економіки за 1990 – 2002рр. свідчить про значні зміни її в усіх регіонах. при збільшенні в галузевій структурі частки електроенергетики,хімічної та нафтохімічної промисловості, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, зменшилась паливна промисловість, металургія, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів, легка промисловість.

Стратегія розвитку, спрямована на економічне зростання, покращення якості життя населення і стану природного середовища визначає й основні напрями розвитку району. Частково вони є загальними для України, частково-специфічними, властивими лише для нього. До основних можна віднести:

- раціональне використання потужного інтегрального потенціалу району, особливо інтелектуального, промислового, науково-технічного. Максимально використовуючи феномен столичності, район має всі можливості для швидкого зростання бізнесової інфраструктури, процесів приватизації, випереджаючого розвитку третинної та четвертинної сфери, активізації зовнішньої промислової функції;

- зростання завдяки розвитку інтенсивних фінансових, економічних і культурних зв'язків із зарубіжжям (ближнім і далеким), посередницьких функцій внутрішньодержавного характеру, розповсюдження науково - технічного та культурного впливу на інші регіони України. Особливо важливим зараз є утвердження функції столичності М.Києва при підвищенні рейтингу таких регіональних центрів, як Львів, Одеса, Харків та ін, що є основним ядром просторово-управлінської структури України, центрами росту всього її соціально-економічного простору;

- структурно-технологічну трансформацію господарства із загальними макрозрушеннями у співвідношенні виробничої і невиробничої сфер на користь останньої. Дуже важливою є структурна перебудова промисловості на основі випереджаючих темпів росту наукоємних галузей, виробництва предметів широкого вжитку;

- забезпечення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому і внутрішньому ринку за рахунок впровадження новітніх технологій, зниження їх енергоємності, підвищення якості продукції, сучасного інформаційно-комунікаційного забезпечення.

Південний економічний регіон (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

Площа становить 113тис.км (близько19% території України). Розташовано регіон на півдні і південному заході України. Населення складає 7,5 млн.чол (15%), національний доход – 13%. У ньому виробляється 8% промисловості та 14% сільськогосподарської продукції країни, близько 10,8% її експорту.

У регіоні зосереджено 15,5% природно-ресурсного потенціалу країни, зокрема мінерально-сировинні ресурси становлять – 2,8%, водні – 22,2, земельні – 20, лісові – 4,7, фауністичні – 20,5 і природно-рекреаційні - 27,4%. В регіоні зосереджено 15,5% трудових ресурсів і 14,6% виробничого потенціалу країни.

Південний економічний регіон – це промислово-аграрний регіон, де співвідношення промисловості і сільського господарства складає 2,1:1,0.

Основні риси: винятково сприятливе геополітичне положення, значно нижчий, ніж в інших регіонах країни, рівень господарського освоєння території, крім прибережної зони; високий рівень сільськогосподарського освоєння; досить потужний, але однобокий природно-ресурсний потенціал; невисоке забезпечення трудовими ресурсами; розріджена система поселень; густота транспортної мережи – нижче за середньої; розвиненість промисловості слабка, дуже нерівномірне розміщення продуктивних сил і висока концентрація у прибережній зоні, складна екологічна ситуація.

У територіальному поділі праці економічний макрорайон представлений промисловою продукцією (машинобудування-судна, верстати, обладнання для АПК, кіноапаратура; хімія — бром, кальцинована сода, двуокис титану, лаки, фарби; промисловість будівельних матеріалів). Провідне місце в ланці спеціалізації займає високотоварний АПК, який поставляє на зовнішній ринок зерно, соняшник, плодоовочеконсервну та рибну продукцію, виноград, ефірну олію, тютюнові вироби, коньяк тощо.

Причорноморське положення макрорайону визначає своєрідність його функцій у державному та міжнародному поділі праці. Це, перш за все: 1) транспортно-посередницькі функції, бо район виступає морськими воротами України, саме в ньому розташовані всі її чорноморські порти; 2) розвиток морегосподарського комплексу, в якому провідну роль відіграє і морське суднобудування; 3) пов'язані з приморським положенням і унікальні рекреаційні ресурси, які лягли в основу розвитку потужного рекреаційного комплексу регіону.

Поряд із рекреаційними провідну роль у природно-ресурсному потенціалі району відіграють земельні ресурси. Цінні чорноземи займають більшість площі району. Інші ресурси досить обмежені і суттєво не впливають на формування спеціалізації господарства. Мінеральні ресурси, за винятком нафти і газу Південноукраїнської провінції, залізної руди Керченського родовища, йодобромних солей у районі Сивашу, представлені численними, поширеними по території родовищами сировини будівельних матеріалів. Дуже обмежені ресурси прісних вод.

У Південному макрорайоні розвивається досить потужне промислове і сільськогосподарське виробництво. Провідну роль відіграють машинобудування, харчова, легка промисловість. Основу виробництва складають досить потужні міжгалузеві комплекси:

АПК, рибопереробний (у складі морегосподарського), машинобудівний, рекреаційний. Паливно-енергетичний комплекс незначний і не
забезпечує район енергією. Створено Південну енергосистему. Комплекс
працює на привізній сировині.

Машинобудування досить розгалужене за структурою. Провідне місце займає судно - та верстатобудування, сільськогосподарське, точне машинобудування.

Досить розвинена хімічна промисловість району, яка працює на місцевій ропі Сивашу, солях лиманів та довізній сировині.

Традиційною для району є й третя провідна галузь—легка промисловість, переважно текстильна та взуттєва.

Особливо інтенсивно розвинена тут, у складі потужного АПК, харчова промисловість. Вона базується на розгалуженому сільському господарстві і включає майже всі свої виробництва. Провідне місце займають консервне, молочне, ефіроолійне, рибне, м'ясне, тютюнове виробництво. Саме на харчову продукцію припадає майже половина промислової продукції району. Відновлюється виноградна промисловість після завданих їй великих збитків.

На сільське господарство припадає більше, ніж 45% усієї продукції району. Воно має зерно-тваринницький напрям з широко розвиненим садівництвом і виноградарством.

Для удосконалення територіальної організації продуктивних сил та територіально-галузевої структури господарства району необхідно забезпечити:

· удосконалення галузевої структури промисловості, розвиток нових наукоємних, екологічно безпечних виробництв, виробництва товарів широкого вжитку експортного значення;

· упровадження в промисловість енерго-, ресурсо- та водозберігаючих технологій;

· здійснення заходів щодо розвитку комплексних меліорацій, розширення площі зрошування земель та раціонального використання водних ресурсів;

· посилення податкоспроможності району через забезпечення його економічного зростання, ефективне впровадження різних форм власності, їх розвиток, створення ринкової інфраструктури, розвиток підприємництва та малого бізнесу;

· забезпечення збалансованості соціально-економічного та екологічного розвитку району з першочерговим покращенням якості життя населення.

Подільський економічний район (Вінницька, Тернопільська і Хмельницька області).

Подільський регіон має комплекс природноекономічних передумов, який найбільш сприятливий для розвитку агропромислового виробництва. Разом з тим, розвиток промисловості, зокрема важкої, обмежений недостатньо мінерально-сировинною базою (крім природно-будівельних матеріалів), первинною відсутністю паливної сировини. Розвиток електроенергетики (Хмельницька АЕС) сприяє економічному зростанню регіону.

Територія району становить 10% території України; у ньому проживає близько 9% її населення, виробляється 7,6% валового внутрішнього продукту, 4,8% промислової та 14,7% сільськогосподарської продукції країни. Його транспортно-географічне положення досить сприятливе. Район межує з найбільш економічно розвинутими регіонами України - Київським, Придніпровським, Карпатським, Причорноморським. Правда, віддаленість від зарубіжних країн дещо ускладнює розвиток міжнародних контактів Поділля. Однак через його територію проходять магістральні міжнародні залізничні та автомобільні шляхи, які з'єднують район з іншими країнами Європи.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку району є його інтегральний, перш за все природо - і трудоресурсний потенціал. У цілому ж за масштабами інтегрального потенціалу Поділля займає серединне положення в ієрархії регіонів України. За своєю структурою інтегральний потенціал дещо обмежений. Тут зосереджені досить одноманітні мінеральні ресурси, незначне поширення мають ліси. Не може зрівнятися з провідними районами і науково-технічний потенціал Поділля, помітно примножений в останні десятиліття.

В районі знаходиться 8,4% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті), зокрема: мінеральні ресурси – 0,75, водні – 7,7%, земельні (ґрунтові) –14,3%, лісові – 7,8% і рекреаційні – 4,8% країни. Як видно з наведених даних особливо виділяються за питомою вагою земельні ресурси, що зумовлює високий ступінь спеціалізації району на сільськогосподарському виробництві.

Тому Поділля – єдиний район в країні з аграрно –індустріальною спрямованістю господарства. Він характеризується нижчими за середньо регіональними показниками економічного розвитку та інтенсивності реформаційних процесів. Так, частка ВВП становий, лише 7,6%, експортної складової - лише 5% загальноукраїнського показника. Уповільнено тут проходять процеси приватизації (8% від загальноукраїнської кількості приватизованих об'єктів), дуже незначні обсяги інвестування, необхідного для вирішення досить складних соціально-економічних проблем (2,5% усіх надходжень ІІ в Україну). Співвідношення продукції промисловості та сільського господарства становить майже 1:1.

Провідне місце у структурі промисловості займають машинобудування та харчова, в меншій мірі легка промисловість. На їх частку припадає понад 75% товарної промислової продукції.

У районі представлені й окремі виробництва хімічної промисловості: основної та побутової хімії, пластмасових виробів. Основні центри цієї галузі: Вінниця (суперфосфатний завод) і Хмельницький.

Поділля - єдиний район в Україні, де паливно-енергетичний комплекс представлений практично лише однією галуззю електроенергетикою. Тут працюють велика Ладижинська ГРЕС і Хмельницька АЕС. Вони забезпечують енергією й інші області центральної і північно-західної України.

Подільський економічний регіон має внутрішні відмінності щодо територіальної організації продуктивних сил. Так, у Вінницький області виділяється три спеціалізованих господарських підрайонів.

Північний промислово-аграрний; Південно-Східний агропромисловий; Південний (Придністровський) агропромисловий. В Тернопільський області: Центральний промислово-аграрний; Південний і Північний агропромисловий. В Хмільницькій – Центральний і Північний промислові та Південний аграрно-промисловий підрайон.

Територіальна організація продуктивних сил і в Подільському регіоні у найближчий перспективі матиме такі пріоритети: досягнення територіальної збалансованості сировинний та переробних галузей агропромислового комплексу; покращення розселення і розвитку соціальної сфери, удосконалення природокористування, нарощування виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції, надання пріоритету розвитку агропромисловому, рекреаційному і туристичному комплексу.

Поліський економічний регіон (Волинська, Житомирська, Рівненська і Чернігівська області).

В Поліському регіоні зосереджено 16,9% території, 10% населення, 9,5% трудових ресурсів і 7,5% виробничого потенціалу України. Тут виробляється 14,6% сільськогосподарської і 5,3% промислової продукції країни. Загальний випуск товарів і послуг та обсяг створення валової доданої вартості складають по 7,9%.

У Поліському регіоні зосереджено 10% природно-ресурсного потенціалу держави (у грошовому обчисленні), в тому числі: мінеральний ресурсів – 2,3%, водних – 11,7, земельний – 13,2, лісових – 28,1, фауністичних – 15,7 і природно-рекреаційних 8,2%. У регіональній компонентній структурі найбільшу питому вагу складають земельні, водні та лісові ресурси, що є одним із визначальних чинників напряму спеціалізації господарського комплексу регіону.

Поліський економічний регіон є аграрно-промисловим.

У господарстві Західного Полісся поєднуються традиційні для цього краю галузі лісової і деревообробної, харчової і легкої промисловості, багатогалузеве сільське господарство і "нові" галузі, перш за все машинобудування і паливна промисловість. У територіальному поділі праці Полісся представлене виробництвом лляних тканин, нетканих матеріалів, автомобілів, обладнанням для тваринництва, електроапаратурою і приладобудуванням, вирощуванням цукрового буряка, картоплі, м'ясною і м'ясоконсервною продукцією.

У структурі народного господарства району важливе місце займає промисловість. її характерні риси: низький рівень диверсифікації галузевої структури порівняно з іншими регіонами України; орієнтування на місцеву природну і сільськогосподарську сировину; відсутність значних форм територіального зосередження.

Провідні галузі промисловості - харчова, легка і машинобудування. Частка харчової промисловості складає більше 20% усієї товарної продукції промисловості. її розвиток базується на переробці місцевої сільськогосподарської сировини. Основні галузі: . цукробурякова, плодоовочеконсервна, маслосироробна, молочна, м’ясопереробна, кондитерська, пивоварна.

Активну участь у територіальному поділі прані бере легка промисловість. Ця галузь традиційно розвивається на Західному Поліссі. Її основні виробництва - текстильне (Луцьк, Рівне, Сарни), швейне, трикотажне (Рівне, Здолбуново та інші центри), шкіряно-взуттєве (Нововолинськ, Ковель).

У післявоєнний період у районі активно розвивається машинобудування. Основні центри машинобудування: Рівне, Луцьк, Ковель та ін.

Велику районоутворюючу роль відіграє паливно-енергетичний комплекс. Він представлений видобутком вугілля і торфу, електроенергетикою.

До провідних у районі належить і така традиційна галузь, як лісова, деревообробна, меблева і целюлозно-паперова, її основу складають лісозаготівельні, деревообробні і меблеві підприємства, які широко розповсюджені по території. Ці виробництва галузі

Мають міжрайонне значення. Центри галузі: Луцьк, Рівне, Острог, Сарни, Нововолинськ.

У Поліському регіоні в розрізі областей є суттєві відмінності щодо функціонального розподілу території, спеціалізації та локалізації промислового і сільськогосподарського виробництва, а також внутрішніх територіальних особливостей.

Висока концентрація промислового виробництва спостерігається у м.Луцьку де сформований Луцький промисловий вузол, який у внутрішньо обласному поділу праці спеціалізується на хімічній, легкій, харчовій промисловості, машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів. Невеликі промислові вузли формуються в районі Ново волинська на базі паливної промисловості (видобуток вугілля), машинобудування, легкої і харчової галузей та Ковеля на основі розвитку транспортного господарства, сільськогосподарського машинобудування, харчової та легкої промисловості.

На території Волинської області утворюються агропромислові комплекси. В області сформувалися два спеціалізовані підрайони: Південний і Північний промислово-аграрні.

У Житомирській області сформувався Житомирсько-Бердичівський промисловий вузол, основною галузевою спеціалізацією є машинобудування, легка і харчова промисловість. В області сформовані два спеціалізовані господарські підрайони: Лісостеповий агропромисловий (Лісостеповий південь), з промисловим центром м. Бердичів, та Поліський промислово-аграрний (Лісова північ), основними промисловими центрами якого є м. Житомир і Новоград-Волинський.

На території Чернігівської області виділяються три промислові вузли: Чернігівський, який спеціалізується на виробництві продукції хімічної, легкої і харчової промисловості та Прилуцький і Ніжинський промислові, які формуються. Прилуцький створюється на базі родовищ нафти і природного газу, а також переробки сільськогосподарської сировини, Ніженський спеціалізується на машинобудуванні, харчової і легкої промисловості.

На території області виділяється два спеціалізованих господарських промислово-аграрних підрайонів – Північно-Західний і Південний.

У найближчій перспективі передбачається: здійснення територіальної регламентації господарської діяльності з урахуванням радіаційного забруднення території, реабілітації частини цих земель і залучення їх до господарської діяльності; покращення територіально-галузевої структури господарства, яка відповідатиме екологічній безпеці праці та проживання на забруднений територіях; обмеження розміщення еконебезпечних виробництв, підвищення в структурі виробництва частки наукоємних підприємств, зростання зайнятості в екобезпечний сфері.

Карпатський економічний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області).

Район розміщений на крайньому заході України. Тут, на площі 56,6 тис.кв.км, яка складає 9,4% території України, проживає 6,4 млн.чол. (12,4% від її населення), виробляється 12% національного доходу, 1',2% товарної продукції промисловості, 11,4% сільськогосподарської продукції України.

Район характеризується багатством і різноманітністю природно-ресурсного потенціалу. Він представлений усіма відомими видами: земельним, мінеральним, рекреаційним, лісовим, водним. Чільне місце займають перші три види.

Тут зосереджено 9,7% природно-ресурсного потенціалу держави (в грошовому обчисленні), зокрема: мінеральних ресурсів – 4,1%, водних - 20%, земельних – 6,2%, лісових – 33,7, рекреаційних – 18,9% і фауністичних – 3%. район дефіцитний за мінеральними і фауністичними ресурсами.

Карпатський економічний район є аграрно-промисловим із значною перевагою сільського господарства над промисловістю (їх співвідношення складає 1:3,20).

Район характеризується показниками розвитку та реформування економіки трохи вищими за середньоукраїнські (за винятком обсягів промислової продукції та частки експорту, які складають 6-7% від загальноукраїнських). Тут виробляється біля 12% ВВП країни, 7,2% промислової та 11,4% сільськогосподарської продукції. Зайнятість складає 12% від загальноукраїнської. До району надходить 8,3% вітчизняних капіталовкладень, а частка приватизованих в Україні об'єктів складає майже 17% (табл. 2.2.). У цілому ж суттєве падіння ВВП за період 1990-1997 рр., невеликі обсяги інвестування, повільне роздержавлення власності свідчать про неефективність реформування економіки району, який має багатогалузеву промисловість, широко спеціалізоване сільське господарство, досить розвинену транспортну систему. Провідну роль у господарстві відіграє промисловість. На її частку припадає близько 75% сумарної продукції промисловості та сільського господарства. їй притаманні суттєво-відмінні риси, і, насамперед, високий рівень диверсифікації.

Особливості територіальної спеціалізації промисловості регіону наступні.

Закарпатська область має виняткове географічне положення, значні рекреаційні і лісові ресурси, які в комплексі сприяють розвитку багатогалузевого господарства. Ужгородський промисловий вузол виділяється виробництвом продукції машинобудування, деревообробної, легкої і харчової промисловості. В стадії формування знаходиться порівняно невеликі промислові вузли – Берегово-Хустський та Мукачівський.

В області існують соціально-економічні відмінності між гірською і рівнинними частинами. На рівнинній зосереджені основні продуктивні сили. Особливо виділяється рекреаційне господарство.

В Івано-Франківській області сформовані 3 промислові вузли: Івано-Франківський спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, радіоелектронної, хімічної, деревообробної, харчової і легкої промисловості, Коломийський – на машинобудуванні, електротехнічній і легкій промисловості, Калушсько-Долинський – на гірничо-видобувній, нафтопереробній та хімічній промисловості. Основою формування останнього є використання родовищ нафти та калійної солі.

В Львівській області сформовані 4 промислових вузлів: Львівський спеціалізується на багатогалузевому машинобудуванні (зокрема: автомобіле-, приладо-, і верстатобудуванні, електронній промисловості), легкій і харчовій, скляній та фарфоро-фаянсовій, промисловості будівельних матеріалів і деревообробній; Дрогобицько-Бариславський – паливна (газова і нафтопереробна), хімічна промисловість (калійна), машинобудівельна і деревообробна; Стрийсько-Роздолєненськиц – хімічна (великий комплекс хімічних виробництв); Черноградський – паливна (вугільна), легка і промисловість будівельних матеріалів.

В Чернівецькій області найбільший промисловий вузол – Чернівецький, який спеціалізується на машинобудуванні, металообробці, легкій, харчовій і деревообробній промисловості. В області формується Ново дністровський промисловий вузол, основою спеціалізації якого є енергетичне господарство.

В Карпатському районі за спеціалізацією сільськогосподарського виробництва виділяються три зони: гірсько-карпатська (переважно м’ясо-молочна скотарство), рівнина (поєднання м’ясо-молочного скотарства з вирощуванням цукрових буряків, льону-довгунця) та приміська (молочно-м’ясне скотарство, птахівництво, овочівництво).

У цілому подальший розвиток Карпатського району пов'язаний, переважно, з двома моментами: удосконаленням технологій суспільно-природної взаємодії (що є спільним для всіх регіонів України) і трансформацією структури господарства з помітним підсиленням його третинного сектора, інноваційного комплексу, невиробничих функцій, значним зміцненням ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури: будівельної, транспортної, комунікаційно-інформаційної, готельної, торговельної, житлово-комунальної та ін.

Район має великі потенційні можливості для прискореного суспільно-ефективного, господарського розвитку. Його передумовами виступають, крім вигідного економіко-географічного положення, наявність потужного і різноманітного природно-ресурсного потенціалу, достатнє працезабезпечення, велика ініціативність населення у зв'язку з більш коротким терміном розвитку при адміністративно-командній системі і т.д.

Читайте також:

1. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
2. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
3. Альтернативні уявлення щодо макроекономічного регулювання: теорії раціональних сподівань та економіка пропозиції. Крива Лафера.
4. Анатомо-фізіологічні основи статевого розвитку.
5. Антифеодальна боротьба селянства України: гайдамаччина, опришки, коліївщина
6. Банківське право України: поняття , предмет регулювання, джерела і система
7. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови
8. Бюджетна система України: поняття та принципи побудови.
9. Верховна Рада України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади.
10. Видатки усіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку.
11. Визначення поняття «Економіка підприємства» у сучасній економічній літературі
12. Визначте, за часів правління яких князів Київська Русь досягла свого найвищого розвитку.

Переглядів: 1899