• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Далекосхідні тигри” – країни нової індустріалізації.

Індія. Формування сучасної території держави у ХХ ст. Культурно-історичні особливості країни.

Китай. Особливості економіко-географічного положення та природних умов.

Японія. ЕГП, історико-культурні особливості країни.

Загальний огляд. Склад регіону.

Тема 3. КРАЇНИ АЗІЇ

Географічне положення. Азія займає близько третини поверхні Землі. Вона простяглася в широтному напрямку від гір Уралу і Кавказу до Тихого океану. На півночі Азія омивається водами Північного Льодовитого, на сході — Тихого, на півдні — Індійського, на південному заході — Атлантичного океанів. Цей регіон умовно поділяють на субрегіони: Північна, Південно-Західна, Південна, Південно-Східна, Центральна та Східна Азія. Країни Південно-Східної та Східної Азії об'єднують в Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР). Особливості економіко-географічного положення азіатських країн полягають у тому, що: більшість з них мають безпосередній вихід, до одного з океанів; сусідство країн субрегіонів сприяє об'єднанню їх у економічні співтовариства.

Природні умови та ресурси. Азія багата на різноманітні природні ресурси, особливо на мінеральні. Так, у районі Перської затоки розташована одна з найбільших у світі нафтогазоносних провінцій. Вона охоплює такі країни, як Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар. Значні запаси нафти і газу є і в Індонезії, Малайзії, Індії; кам'яного вугілля (крім Росії) — у передгірських районах Китаю, Індії, у Казахстані і Північній Кореї. Великі родовища залізних руд є в Китаї, Індії, Казахстані, марганцевих — Індії, Казахстані, Китаї, хромітів — у Туреччині, на Філіппінах, олова і вольфраму — в Індонезії, М'янмі, Таїланді, Китаї, поліметалічних руд — у Китаї, країнах Закавказзя, нікелевих — на Філіппінах, в Індонезії, алюмінієвих в Китаї, Індонезії, Індії, Казахстані, мідних — Казахстані, Китаї, Ірані, Індії. Коштовне каміння (алмази, рубіни, агати, бірюзу, яшму та ін.) видобувають в Індонезії, М'янмі, Індії, Таїланді. Значні поклади сірки є в Ірані, Іраку, Індії, Туркменистані, кам'яної солі — в Туреччині, Індії, Казахстані, Китаї, фосфоритів — у Ізраїлі, Сирії, Йорданії, Казахстані. Країни Азії мають значні водні ресурси, хоча розміщені вони нерівномірно.

У Північній і Південно-Східній Азії мережа річок є досить густою. Водночас у Півден-но-Західній Азії проблема питної води — одна з основних. На цей регіон припадає найбільша в світі частка зрошувальних систем, які забезпечують водою посушливі райони. Азія — частина світу, що лежить у межах усіх кліматичних поясів і характеризується різноманітністю природних ландшафтів і природних зон. Значна частина країн мають екстремальні кліматичні умови. В Азії височать найвищі гори планети — Гімалаї, простяглася найбільша за площею рівнина — Західносибірська, там розташувався полюс холоду — м. Оймякон та найрухливіша частина земної кулі — Тихоокеанська сейсмічна область. Родючі ґрунти зосереджені в Південній, Південно-Східній і Східній Азії (бурі лісові, червоноземи, жовтоземи, коричневі), а в Південно-Західній переважають малопродуктивні грунти з проявами вітрової ерозії. За наявністю лісових ресурсів виділяються (крім Росії) країни Південно-Східної Азії, де збереглися вологі тропічні ліси з цінною деревиною ( червоне, чорне, залізне, камфорне, сандалове та інші цінні породи дерев). Багато країн мають значні рекреаційні ресурси, що сприяє розвитку туризму.

Населення. Регіон населяють близько 3,5 млрд осіб, це 60% населення Землі. Багато країн перебувають на стадії демографічного вибуху (Китай, Індія), що певною мірою впливає на економічні, екологічні та соціальні проблеми народів, які там проживають. І Через це уряди окремих країн змушені проводити демографічну політику, спрямовану на зниження народжуваності. В Азії етнічний склад населення є досить різноманітним: налічується близько 1 тис. народів, які належать до 9 мовних груп і розмовляють майже 600 мовами. Більшість країн можна назвати багатонаціональними (Індія, Філіппіни, Індонезія, Китай та ін.). До найбільших етнічних груп належать китайці, хіндустанці, бенгальці, японці, біхарці. Густота населення в різних районах істотно різниться між собою. Якщо в Бангладеші вона досягає 900 осіб на 1 км2, то в окремих місцях Центральної і Південно-Західної Азії становить 2 особи на 1 км2. Рівень урбанізації нижчий, ніж в інших регіонах світу, але темпи її є досить значними. З 20 найбільших міст світу 12 розташовані в Азії - Токіо (27 млн осіб), Колката (15 млн), Шанхай (15 млн), Мумбаї (14 млн), Пекін (ІЗ млн), Тегеран (понад 12 млн), Сеул (12 млн), Джакарта (11 млн), Осака (11 млн), Тяньцзінь (11 млн), Нью-Делі (10 млн), Стамбул (10 млн осіб).

Азія — батьківщина світових релігій. Найпоширенішими є мусульманство, буддизм, індуїзм. Складність стосунків, що пов'язана з релігійними віруваннями населення окремих країн регіону, призводить до міжетнічних та релігійних конфліктів (Індія, Пакистан, Афганістан та ін.), які часто відбуваються під гаслами сепаратизму — прагнення до відокремлення. Важливу роль у розвитку господарства окремих країн відіграють міжнародні міграції. Основна сфера діяльності мігрантів: будівництво, нафтова промисловість, транспорт, сфера послуг. Так, у Саудівській Аравії іммігранти становлять 70 % усіх зайнятих, у Кувейті — 80%, а в ОАЕ - майже 90 %. Господарство. За рівнем розвитку промисловості країни Азії дуже різняться між собою. Є держави, що за рівнем ВВП посідають 2-ге (Японія) і 3-тє (Китай) місця у світі, а є й такі, де промисловість майже не розвинута (Непал, Бутан). Країни Перської затоки, спираючись на доходи від видобутку, переробки та експорту нафти й газу, перетворилися на важливий промисловий регіон світу із сучасними розвинутими центрами (мал. 159). Високий рівень розвитку промисловості мають країни нової індустріалізації (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань та ін,). Прикладом стрімкого зростання національної економіки у країнах, що розвиваються, може бути Індія, яка з 90-х років XX ст. взяла курс на реформування господарства і за обсягом промислової продукції на сучасному етапі посідає 5-ще місце в світі після США, Китаю, Японії, ФРН, але за доходами на душу населення відстає від більшості країн світу.

Високий рівень економічного розвитку характерний також для таких країн, як Ізраїль, Туреччина, Іран, Пакистан. Але в регіоні є країни, які можна назвати найменш розвинутими — це Ємен, Афганістан, Бангладеш, Непал, Бутан, М'янма, Лаос, Камбоджа деякі інші. Більшість населення країн Азії зайнята в сільському господарстві, що характеризується поєднанням різних типів господарств і землеволодінь: дрібно- і високотоварного, державного і приватного, плантаційного і дрібно-надільного землеволодіння. У структурі посівних культур провідне місце займають продовольчі, адже забезпечення регіону продуктами харчування - одна з найгостріших проблем, особливо для країн Південної та Південно-Західної Азії. Серед зернових домінує вирощування рису. Його культивують у Східній, Південно-Східній та Південній Азії, у дельтах великих річок - Гангу, Брахмапутри, Меконгу, Янцзи та інших, де врожай збирають двічі на рік (у травні та листопаді).

Вирощування рису зумовило виникнення специфічного безвідходного АПК. Серед зернових поширені також пшениця, просо, ячмінь і кукурудза. Вирощують також велику кількість технічних культур, фруктів і овочів, прянощів, чаю, найвідоміші сорти якого походять з Китаю, Японії, Індії, Шрі-Ланки. Китай посідає 1-ше місце у світі з вирощування бавовни, Бангладеш - джуту. На Південну і Південно-Східну Азію припадають 90% світового вирощування гевеї. Азія є батьківщиною екзотичних рідкісних культур. Тваринництво розвинуто в основному в гірській і напівпустельній місцевостях Південної та Південно-Західної Азії. Там розводять велику рогату худобу, овець, свиней, коней, верблюдів, кіз. В Азії розвинуто всі види транспорту, хоч і нерівномірно по різних регіонах, що зумовлено певними природними та економічними чинниками. І в наші дні велике значення має гужовий вид транспорту, а також поширені вело- і моторикші.

Зовнішньоекономічні зв'язки. У міжнародному поділі праці країни Азії є постачальниками продукції металургійної, машинобудівної, електротехнічної та інших галузей промисловості. Значна частка в експорті традиційно припадає на продукцію сільського господарства: чай, спеції, тропічні фрукти, натуральний каучук, джут. На 3-му місці за обсягом експорту — сировина: нафта, газ, марганець, олово, залізні руди, руди кольорових металів. Країни регіону імпортують сировину, товари промислового виробництва та продукти харчування. З окремими країнами Азії Україна має торговельно-економічні стосунки.

Японія - високорозвинута держава, один із центрів світової економіки. Ще на початку XX ст. ця країна була політично та економічно самоізольованою, відсталою і відокремленою від усього світу острівним положенням. За надзвичайно короткий час вона стала найрозвинутішою країною світу. Займаючи лише 0,3 % земного суходолу, Японія виробляє 10 % світового валового продукту. Вона є країною «Великої сімки», членом ООН, ОЕСР.

Форма правління і державний устрій. За формою правління Японія - конституційна монархія. Глава держави — імператор, але він не має реальної влади. Законодавчим органом є двопалатний парламент (палата представників і палата радників). За адміністративно-територіальним поділом в Японії виділяють 147 префектур.

Географічне положення. Країна розташована у Східній Азії на чотирьох великих (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку, Кюсю) і на кількох тисячах маленьких островів у Тихому океані. Ці острови витягнуті з південного сходу на південний захід майже на 3,5 тис. кілометрів. Найближчими сусідами Японії є Росія, Китай, Південна Корея, Північна Корея.

Природні умови і ресурси. Основу Японських островів становлять підводні гірські хребти, що виникли внаслідок землетрусів. Це зона активної сейсмічності й вулканізму. В країні налічується 150 вулканів, з них 4 є діючими. Країна часто потерпає від цунамі й тайфунів. Рельєф на більшій частині території гірський — 70 % країни займають молоді гори. Найвища точка країни — вулкан Фудзіяма, який є символом Японії. Країна лежить у помірних і субтропічних широтах. На півночі клімат помірний, на решті території — субтропічний, на південному сході завдяки вітрам з Тихого океану — мусонний. Серед фунтів переважають алювіальні, підзолисті, чорноземи і жовтоземи. Японія має достатні гідроресурси. Більшість річок у країні — несудноплавні через пороги і малу довжину, але вони є джерелом гідроенергії та питної води для населення і потреб господарства. Японія бідна на мінеральну сировину. Невеликі запаси паливних і рудних корисних копалин не мають промислового значення. Для внутрішніх потреб видобувають вапняки, сірку, мідну руду, золотo. Майже дві третини території зайнята лісами: на Хоккайдо — хвойними, у центрі країни - мішаними, на півдні — субтропічними вічнозеленими. Японія — одна з країн, яка штучно створює природні умови: здійснює намивання земель, збільшуючи свою територію.

Населення. Японія — однонаціональна країна, майже 99% її жителів - японці. Рівень урбанізації високий: 76 % населення проживають у містах. Там велика кількість багатомільйонних агломерацій і мегалополісів: Токіо - Йокогама, Осака — Кобе — Кіото, Кітакюсю — Фукуока. У найбільшому мегаполісі — Токайдо, який простягнувся вздовж Тихоокеанського узбережжя на 600 км, проживають понад 60 млн осіб. Приріст населення за рік - 0,4%. Це зумовлено державною політикою контролю над народжуваністю і прагненням населення підвищити рівень життя. В Японії зафіксована найбільша в світі середня тривалість життя — близько 80 років. Середня густота населення - 330 осіб на 1 км2. Панівними релігіями є буддизм і синтоїзм.

Господарство. Чинників японського «економічного дива», завдяки яким напівфеодальна держава стала лідером у світовій економіці, є багато. Вони охоплюють усі сфери життя - історичну, економічну, політичну, соціальну. Нині важливими гарантами економічного розвитку країни є значні капіталовкладення в наукові дослідження і розробки. Витрати на науку в Японії становлять 10% ВВП, це найбільший показник у світі. В Японії створено технополіси - зони наукових установ з університетами та науково-дослідними інститутами. Пріоритетними в господарстві вважаються наукомісткі галузі промисловості. У сфері наукових досліджень зайнято близько 550 тис. осіб. Японці мають унікальну здібність сприймати новітні ідеї і швидко впроваджувати їх у життя, вони користуються останніми світовими досягненнями науки і техніки, нарощуючі темпи економічного зростання. Японія імпортує всі види сировини, на якій працюють електроенергетика, металургія, машинобудування, хімічна та легка промисловість.

П а л и в н о - е н е р г е т и ч н и й к о м п л е к с використовує привізну сировину. В енергобалансі Японії переважає частка нафти і газу (60 %). На вугілля припадають майже 20%, решта потреб задовольняються завдяки атомній енергетиці. Основне виробництво електроенергії забезпечують ТЕС. Незначна кількість ГЕС розташована в центральній гірській частині острова Хонсю. Кількість електроенергії, що виробляють АЕС, поступово збільшується (на початок XXI ст. діяли 23 атомні станції). Останнім часом набувають поширення нетрадиційні виробництва електроенергії: геотермальні, припливно-відпливні, геліоелектростанції та ін.

Підприємства ч о р н о ї і к о л ь о р о в о ї м е т а л у р г і ї в основному зосереджено на островах Хонсю і Кюсю, де її великими центрами є Токіо, Йокогама, Кавасакі, Осака, Кобе. На острові Хоккайдо найбільшим центром є Муроран, який за обсягом виробництва металу посідає 1-ше місце в світі. Характерною рисою кольорової металургії Японії є винесення «брудних» виробництв за межі країни.

М а ш и н о б у д у в а н н я — провідна галузь промисловості Японії. Вона характеризується впровадженням новітніх технологій. Основні галузі: транспортне машинобудування, верстатобудування, електроніка, виробництво гірничошахтного обладнання, приладів, комп'ютерів, точної електротехніки, засобів зв'язку, спецапаратури, промислового, космічного устаткування. Пріоритетними є автомобіле- і суднобудування. Майже 70% продукції цих галузей іде на експорт. В Японії виробляється найбільша кількість автомобілів у світі: близько 10 млн легкових, 4 млн вантажних і 3 млн мотоциклів. У всьому світі відомі японські автомобільні фірми: «Тойота», «Хонда», «Ніссан». Центрами автомобілебудування є Токіо, Кобе, Нагоя. Вироби машинобудівної промисловості становлять основу експорту Японії.

Х і м і ч н а і н а ф т о х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь представлена виробництвом синтетичних смол, пластмас, синтетичного каучуку, фарб, кислот, мінеральних добрив тощо. Хімічні підприємства сконцентровано в Токіо, Осаці, Нагої, Кавасакі.

Д е р е в о о б р о б н а і ц е л ю л о з н о - п а п е р о в а п р о м и с л о в і с т ь працює на власній і довізній сировині. Характерною особливістю галузі є безвідходне виробництво. Папір і картон становлять чималу частку в експорті Японії. У країні діє могутня поліграфічна база.

Л е г к а п р о м и с л о в і с т ь відіграє значну роль в економіці країни. За експортом текстилю Японія входить до п'ятірки провідних країн світу. Традиційними товарами Японії залишаються бавовняні тканини, вироби з натурального шовку.

Основою х а р ч о в о ї п р о м и с л о в о с т і є рибоконсервні та рибопереробні підприємства. Важливе значення мають підприємства з виробництва чаю. Борошномельна, цукрова галузі промисловості працюють на довізній сировині, тому вони зосереджені в портових містах.

Для с і л ь с ь к о г о г о с п о д а р с т в а Японії характерним є дрібне землегосподарювання. Максимально продуктивна віддача невеликих загальних площ сільськогосподарських угідь зумовлена застосуванням новітніх технологій господарювання, а також високою кваліфікацією спеціалістів. Обробляють у країні лише 12 % її площі, проте самозабезпеченість сільськогосподарською продукцією становить 80%. Основну частину продукції дає рослинництво. Особливості географічнощ положення, рельєфу і клімату уможливлюють на багатьох територіях збирання 2—З врожаїв за вегетативний сезон. Головною культурою є рис. Вирощують також картоплю, бобові, цукрові буряки, цукрову тростину, тютюн, різні овочі і фрукти, батат, чай. У тваринництві провідне місце посідає рибальство. За виловом риби, промислом морепродуктів, перлин, аквакультурою Японія посідає 1-ше місце в світі. Японці традиційно вживають багато риби і морепродукті (водоростей; трепангів, креветок, кальмарів, різних молюсків, м'ясо китів та інших морських ссавців). На другому місці в тваринництві — розведення свиней. Наявність незначного за кількістю поголів'я великої рогатої худоби пояснюється національною традицією японців - вживати дуже мало м'яса і молока. У країні розвинуто шовківництво.

Транспорт. Японія має надзвичайно великий автомобільний парк, що становить майже 40 млн легкових і близько 25 млн вантажних машин. У країні розвинутий залізничний транспорт для внутрішніх вантажо- та пасажироперевезень. Залізниці Японії є унікальними: найсучаснішими за своїми технологіями, з найбільшими швидкостями і своєрідним дизайном транспортних засобів, не схожими на жодні залізниці світу. Залізничні тунелі проходять не тільки крізь гірські системи островів, а й морським шельфом, з'єднуючи острови держави. Оскільки Японія — острівна держава, то для неї першорядне значення має морський транспорт. Морські перевезення здійснюються через десятки портів країни. Велику роль у внутрішніх і зовнішніх перевезеннях відіграє авіаційний транспорт. У країні діють понад 70 аеропортів, побудованих за новітніми технологіями. Звідти здійснюються рейси в усі куточки світу. На півдні острова Кюсю є космічний центр Кагосіма, де проводять космічні дослідження.

Зовнішньоекономічні зв'язки.Географічне положення Японії зумовило залежність її економіки від умов зовнішнього ринку. За обсягами зовнішньої торгівлі Японія посідає 3-тє місце в світі після США та ФРН. Імпорт орієнтований на довезення палива, сировини, продовольчих товарів і кормів. Експортуються обладнання, продукція машинобудування, прокат, шаль, хімікати. Основний торговий партнер — США, частка якого у структурі товарообороту Японії становить 30 %. З України Японія імпортує продукцію чорної( металургії, а експортує в Україну продукцію хімічної промисловості та електротехніки. Країна підтримує торговельно-економічні зв'язки з країнами усіх континентів. Японія належить до небагатьох розвинутих країн, що експортують на світовий ринок капітал.

Китай — одна з найдавніших країн світу. Його історія розвитку описана за період, що становить 3500 років. Китайська Народна Республіка була утворена в 1949 р. Це соціалістична держава, у розвитку якої останнім часом з'явились елементи ринкових відносин. Китай — член ООН і ОПЕК.

Форма правління і державний устрій. За формою правління Китай — республіка. Керуюча партія КНР — комуністична. Глава держави — толова КНР, а законодавчий орган - Всекитайські збори народних представників. За адміністративно-територіальним поділом до складу КНР входять 23 провінції, включаючи Тайвань, 5 автономних районів і 3 міста центрального підпорядкування (Пекін, Шанхай, Тяньцзінь). У 1997 р. до Китаю було приєднано особливі адміністративні райони Сянган (Гонконг) — колишню колонію Великої Британії, а в 1999 р. — Аоминь (Макао) - колишню колонію Португалії.

Географічне положення. КНР розташована в Центральній і Східній Азії. На сході її омивають води Жовтого, Східнокитайськогота Південнокитайського морівбасейну Тихого океану. Історичним північним кордоном Китаю була Велика Китайська стіназавдовжки 6,5 тис. кілометрів, що була збудована в IV—III ст. до н. е. для захисту від нападів кочових племен. Нині кордон перемістився, і Велика Китайська стіна опинилася на території держави. Вона є пам'ятником історії.

Природні умови і ресурси. Умовно країну поділяють на Східний (менш високогірний) і Західний Китай. Гори (Гімалаї, Тибет, Куньлунь, Великий Хінган) займають значну частину країни. На південь і схід простягаються рівнини в басейнах річок Сунгарі, Хуанхе, Янцзи, Сіцзян, Ляохе. На кордоні з Непалом височить найвища вершина світу — гора Джомолунгма, або Еверест (8850 м). У внутрішніх районах розташовані великі пустелі: Такла-Макан, Гобі. Країна посідає одне з перших місць у світі за запасами кам'яного вугілля, залізної й марганцевої руд, бокситів, цинку, сурми, олова, вольфраму, молібдену, ртуті. Розвідано й нафтогазоносні площі. Є багаті родовища фосфоритів, азбесту, будівельних матеріалів. Китай має величезні гідроресурси. Країна лежить у помірному, субтропічному і субекваторіальному поясах. Його клімат досить різноманітний: змінюється від різкоконтинентального до мусонного. Лісами покрито близько 10% площі країни. Ґрунтовий покрив є дуже строкатим. Червоноземи і жовтоземи Великої Китайської рівнини вважають природним багатством Китаю.

Населення. КНР — найбільша за кількістю населення країна світу. Останнім часом у державі проводять демографічну політику «планування сім'ї». Вона має дещо примусовий характер: сім'я повинна мати тільки одну дитину, і порушення цього правила економічно карається. Річний природний приріст населення знизився і нині становить 1,3%. Китай населяють більш як 50 народів Вони належать до різних мовних груп, сімей. Близько 95 % населення - китайці (хань), 5% - уйгури, маньчжури, тибетці, мяо та ін. По території країни населення розміщене нерівномірно: майже 70 % проживають у східній його частині. Середня густота населення —125 осіб на 1 км2. Вона коливається від 5 — на заході Китаю до 220 — на сході, а в долинах доходить навіть до 1000 — 1500 осіб на 1 км2. Рівень урбанізації низький - 70 % населення проживають у сільській місцевості. Незважаючи на це, у країні є 35 міст з населенням більш як 1 млн. Найбільшій них - Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Харбін, Шеньян, Ухань. Найбільш поширеними релігійними віруваннями є: конфуціанство (кодекс моралі), даосизм, буддизм.

Господарство. За абсолютними показниками господарської діяльності Китай посiдає одне з перших місць у світі, та з урахуванням кількості населенні ВНП на душу населення є незначним. Із середини 80-х років XX ст. у Китаї проводиться економічна реформа, завдяки якій співіснують різні форми власності: державна, колективна, індивідуальна, орендна. На сьогодні в країні зафіксований дуже низький рівень кваліфікації трудових ресурсів. Китай почав тісно співпрацювати з багатьма державами, і створені нині 5 вільних економічних зон дають 10 % експорту.

У п а л и в н о - е н е р г е т и ч н о м у к о м п л е к с і домінує вугільна промисловість, що зосереджена на півночі та північному сході країни. За видобутком вугілля Китай посідає 1-ше місце у світі. На нафту припадають 20% паливно-енергетичного балансу країни. Нафтові родовища розміщені на півночі, північному сході Китаю та на шельфі. ТЕС виробляють близько 80% електроенергії. їх мережа розгалужена по всій країні. ГЕС задовольняють 20% потреб у електроенергії. Найбільші з них збудовано на річках Хуанхе, Янцзи, Сунгарі. Останнім часом формується мережа АЕС. За виробництвом електроенергії Китай посідає 2-ге місце у світі (після США), але її недостатньо для господарства країни.

Ч о р н а м е т а л у р г і я розвивається майже в у сіх регіонах. Вона забезпечена як власним паливом, так і сировиною. Головними металургійними центрами є Аньшань, Пекін, Ухань, Шанхай. Проте сталь і чавун, що виробляються, характеризуються низькою якістю, а підприємства — низьким рівнем технічного забезпечення і потребують реконструкції.

К о л ь о р о в а м е т а л у р г і я розвинута меншою мірою. Виплавляють алюміній, мідь, свинець і цинк. Основними центрами є Шеньян, Таюань, Шанхай, Куньмін. Значну частку експорту країни становлять кольорові метали: олово, сурма, ртуть, вольфрам, молібден.

М а ш и н о б у д у в а н н я — одна з найважливіших галузей промисловості країни. Розвинуті практично всі його підгалузі, виробляється надзвичайно широкий асортимент продукції. Проте рівень техніки і технологій є недостатньо високим, обладнання — здебільшого застарілим, продуктивність праці — низькою. Переважає виробництво машин та обладнання для забезпечення потреб промисловості. Розвивається виробництво вантажних автомобілів, локомотивів, тракторів, літаків, верстатів, двигунів, побутової електротехніки, точного машинобудування. Головні центри — Шанхай (тут виробляють 20 % усієї машинобудівної продукції), Шеньян, Пекін, Тяньцзінь, Харбін, Ухань, Нанкін, Сіань, Далянь. У портових містах працюють суднобудівні підприємства. Цікаво, що в Пекіні випускають найбільшу кількість велосипедів у світі. Останнім часом з'явилися новітні наукомісткі галузі машинобудування, зокрема військові виробництва та космічне обладнання. Проте частка їх є незначною.

Х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь у цілому розвинута слабко. Основна продукція — добрива, лаки, фарби, пластмаси, синтетичні волокна, товари побутової хімії. Розвиваються нафтохімія та фармацевтична галузь. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Нанкін, Гірін, Шанхай, Пекін, Тайюань, Ланьчжоу.

Л і с о п е р е р о б н а п р о м и с л о в і с т ь працює на власній сировині. За обсягом виробництва паперу й картону Китай посідає 4-те місце в світі. Окрім деревини, як сировина використовуються очерет, бамбук, відходи обробки бавовнику.

Л е г к а п р о м и с л о в і с т ь залишається провідною галуззю країни. Історично Китай - найбільший у світі виробник бавовняних, шовкових і вовняних тканин. Шовк та текстильні вироби — провідна стаття китайського експорту. Підприємства легкої промисловості розміщено переважно в портових містах або на прибережних територіях (Шанхай, Циндао, Тяньцзінь, Ханчжоу, Гуанчжоу, Харбін та ін.). Особливе місце в господарстві країни посідають дрібні народні кустарні промисли (виготовлення сувенірів, велосипедів, термосів, парасольок, гончарних і тканих виробів).

Х а р ч о в а п р о м и с л о в і с т ь охоплює борошномельну, олійно-жирову, м'ясну, цукрову, рибну, чайну, тютюнову та інші галузі. Підприємства розміщені біля великих міст та в районах виробництва сировини.

С і л ь с ь к е г о с п о д а р с т в о Китаю і досі є одним з найменш механізованих у світі. Воно характеризується низькою продуктивністю, незважаючи на родючість ґрунтів. Завдяки економічній реформі відбулися деякі прогресивні зрушення. На сьогодні країна забезпечує власні потреби в продуктах харчування. У селі існує колективна власність на землю. У структурі сільського господарства переважає землеробство. Основні зернові культури — рис (під яким зайнято 20% посівних земель) та пшениця. Традиційно китайці вирощують багато кукурудзи, гаоляну (просяна культура), сої. Поширені також картопля, батат, різні овочі, цукровий буряк і цукрова тростина, бавовник, джут, кенаф, льон, арахіс, кунжут. Китай посідає 2-ге місце в світі за виробництвом чаю. У тваринництві переважає свинарство, на яке припадають 90% виробництва м'яса, а на велику рогату худобу, овець і кіз — лише 4% виробленого м'яса. У приміських господарствах є птахоферми, де вирощують курей та гусей. У Китаї розвинуто конярство, розводять буйволів, мулів, віслюків, яків. Традиційно китайці займаються виробництвом коконів шовкопряда та рибальством. За виловом риби країна посідає З-тє місце в світі. Крім того, штучно розводять велику кількість риби на рисових чеках.

Т р а н с п о р т Китаю має велику кількість проблем, спричинених переважно через економічні чинники. Крім того, країна має дуже велику територію з різноманітним рельєфом провінцій, між якими історично не було великих транспортних магістралей. Транспортна мережа краще розвинута на Великій Китайській рівнині, в промислових районах країни і значно гірше — у внутрішній частині держави.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Китай підтримує торговельно-економічні відносини з багатьма країнами світу. Традиційними експортними товарами є текстильні вироби, машини, метали, вугілля, нафтова сировина, соя, рис, бавовна, чай, тютюн, шовк-сирець, шкіра, шкіряні вироби, зброя, хутро, фарфор.

Країна імпортує: машини, обладнання для різних галузей виробництва, прокат чорних і кольорових металів, металовироби, продукти харчування, продукцію хімічної промисловості. Основними торговельними партнерами КНР є США та Японія. У 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини Китаю з Україною. КНР є одним з найбільших зовнішньоторговельних партнерів України.

К о л ь о р о в а м е т а л у р г і я розвинута меншою мірою. Виплавляють алюміній, мідь, свинець і цинк. Основними центрами є Шеньян, Таюань, Шанхай, Куньмін. Значну частку експорту країни становлять кольорові метали: олово, сурма, ртуть, вольфрам, молібден.

М а ш и н о б у д у в а н н я — одна з найважливіших галузей промисловості країни. Розвинуті практично всі його підгалузі, виробляється надзвичайно широкий асортимент продукції. Проте рівень техніки і технологій є недостатньо високим, обладнання — здебільшого застарілим, продуктивність праці — низькою. Переважає виробництво машин та обладнання для забезпечення потреб промисловості. Розвивається виробництво вантажних автомобілів, локомотивів, тракторів, літаків, верстатів, двигунів, побутової електротехніки, точного машинобудування. Головні центри — Шанхай (тут виробляють 20 % усієї машинобудівної продукції), Шеньян, Пекін, Тяньцзінь, Харбін, Ухань, Нанкін, Сіань, Далянь. У портових містах працюють суднобудівні підприємства. Цікаво, що в Пекіні випускають найбільшу кількість велосипедів у світі. Останнім часом з'явилися новітні наукомісткі галузі машинобудування, зокрема військові виробництва та космічне обладнання. Проте частка їх є незначною.

Х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь у цілому розвинута слабко. Основна продукція — добрива, лаки, фарби, пластмаси, синтетичні волокна, товари побутової хімії. Розвиваються нафтохімія та фармацевтична галузь. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Нанкін, Гірін, Шанхай, Пекін, Тайюань, Ланьчжоу.

Л і с о п е р е р о б н а п р о м и с л о в і с т ь працює на власній сировині. За обсягом виробництва паперу й картону Китай посідає 4-те місце в світі. Окрім деревини, як сировина використовуються очерет, бамбук, відходи обробки бавовнику.

Л е г к а п р о м и с л о в і с т ь залишається провідною галуззю країни. Історично Китай - найбільший у світі виробник бавовняних, шовкових і вовняних тканин. Шовк та текстильні вироби — провідна стаття китайського експорту. Підприємства легкої промисловості розміщено переважно в портових містах або на прибережних територіях (Шанхай, Циндао, Тяньцзінь, Ханчжоу, Гуанчжоу, Харбін та ін.). Особливе місце в господарстві країни посідають дрібні народні кустарні промисли (виготовлення сувенірів, велосипедів, термосів, парасольок, гончарних і тканих виробів).

Х а р ч о в а п р о м и с л о в і с т ь охоплює борошномельну, олійно-жирову, м'ясну, цукрову, рибну, чайну, тютюнову та інші галузі. Підприємства розміщені біля великих міст та в районах виробництва сировини.

С і л ь с ь к е г о с п о д а р с т в о Китаю і досі є одним з найменш механізованих у світі. Воно характеризується низькою продуктивністю, незважаючи на родючість ґрунтів. Завдяки економічній реформі відбулися деякі прогресивні зрушення. На сьогодні країна забезпечує власні потреби в продуктах харчування. У селі існує колективна власність на землю. У структурі сільського господарства переважає землеробство. Основні зернові культури — рис (під яким зайнято 20% посівних земель) та пшениця. Традиційно китайці вирощують багато кукурудзи, гаоляну (просяна культура), сої. Поширені також картопля, батат, різні овочі, цукровий буряк і цукрова тростина, бавовник, джут, кенаф, льон, арахіс, кунжут. Китай посідає 2-ге місце в світі за виробництвом чаю. У тваринництві переважає свинарство, на яке припадають 90% виробництва м'яса, а на велику рогату худобу, овець і кіз — лише 4% виробленого м'яса. У приміських господарствах є птахоферми, де вирощують курей та гусей. У Китаї розвинуто конярство, розводять буйволів, мулів, віслюків, яків. Традиційно китайці займаються виробництвом коконів шовкопряда та рибальством. За виловом риби країна посідає З-тє місце в світі. Крім того, штучно розводять велику кількість риби на рисових чеках.

Т р а н с п о р т Китаю має велику кількість проблем, спричинених переважно через економічні чинники. Крім того, країна має дуже велику територію з різноманітним рельєфом провінцій, між якими історично не було великих транспортних магістралей. Транспортна мережа краще розвинута на Великій Китайській рівнині, в промислових районах країни і значно гірше — у внутрішній частині держави.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Китай підтримує торговельно-економічні відносини з багатьма країнами світу. Традиційними експортними товарами є текстильні вироби, машини, метали, вугілля, нафтова сировина, соя, рис, бавовна, чай, тютюн, шовк-сирець, шкіра, шкіряні вироби, зброя, хутро, фарфор.

Країна імпортує: машини, обладнання для різних галузей виробництва, прокат чорних і кольорових металів, металовироби, продукти харчування, продукцію хімічної промисловості. Основними торговельними партнерами КНР є США та Японія. У 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини Китаю з Україною. КНР є одним з найбільших зовнішньоторговельних партнерів України.

Індія протягом 200 років була колонією Великої Британії і здобула незалежність лише в 1947 р. Відтоді вона здійснила стрибок у розвитку економіки і підвищенні загального рівня життя населення. Вона є членом ООН і Британської Співдружності націй.

Форма правління і державний устрій. За формою правління Індія — федеративна республіка. Главою держави є президент. Законодавча влада належить двопалатному парламенту, який складається з Народної палати і Ради штатів. За адміністративно-територіальним поділом до її складу входять 25 штатів і 7 союзних територій.

Географічне положення. Індія розташована в Південній Азії на півострові Індостан. Вона омивається водами Бенгальської затоки та Аравійського моря, що належать до басейну Індійського океану. їй належать Лаккадівські, Андаманські та Нікобарські острови. Сусідами Індії є Пакистан, Афганістан, Китай, Непал, Бутан, М'янма, Бангладеш.

Природні умови і ресурси. Територію Індії поділяють на 3 природні області — Гімалаї, північну частину Індо-Гангськоїрівнинита Деканське плоскогір 'я. Країна розташована в тропічних і субекваторіальних широтах. Клімат — субекваторіальний, мусонний, на півночі і північному заході поступово переходить у тропічний пустельний. Дві великі річки Індії Ганг та чимала кількість їх приток становлять основу водних ресурсів Індії. Ґрунти на значних територіях — дуже родючі (алювіальні, чорні тропічні, а також червоноземи і жовтоземи). Майже чверть території покрита лісами (джунглями), з цінними породами дерев (тиковим, сандаловим та ін.). Серед мінеральних ресурсів світове значення мають руди кольорових і чорних металів, слюда; є вугілля і нафта. В країні видобувають також марганець, графіт, кам'яну сіль, алмази, дорогоцінне каміння. Проте паливних ресурсів та хімічної сировини недостатньо, тому Індії доводиться їх імпортувати.

Населення.За кількістю населення Індія посідає 2-ге місце в світі. Річний приріст становить майже 2%. Демографічна політика в країні спрямована на зменшення народжуваності. Середня густота населення значна — осіб на 1 км2. Індія — аграрна, малоурбанізована держава, де понад 70% населення проживають у сільській місцевості. Проте останнім часом рівень урбанізації збільшується — відбувається відтік сільського населення, яке не працює, до великих міст. В Індії є більш як 10 міст-мільйонерів, найбільші з них — Колката (колишня Калькутта), Мумбаї (Бомбей), Делі. За прогнозами спеціалістів, найближчим часом Індія посідатиме 1 місце в світі за кількістю населення. За віросповіданням населення Індії поділяється на індуїстів (близько 80%), мусульман (15 %), християн (2 %) та сикхів 1 (1 %), є буддисти і джайністи (1,5 %). В Індії налічується кілька сотень різних націй, народностей і племен, які розмовляють різними мовами. Це одна з багатонаціональних країн світу. Крім офіційний загальнодержавних мов, є офіційні регіональні (їх 14). Англійською мовою і володіють лише 2% населення. Важливою проблемою Індії є малоосвіченість населення. Це перешкоджає влаштуванню на кваліфіковану роботу, гальмує розвиток економіки держави. Майже 300 млн осіб у країні живуть за офіційною межею бідності.

Господарство. На Індію припадає близько 1,5% світового промислового виробництва, хоча структура її господарства є недосконалою.

П а л и в н о - е н е р г е т и ч н и й к о м п л е к с забезпечується імпортною сировиною. Основну частину електроенергії дають ТЕС і ГЕС, що побудовані на великих річках Індії. АЕС становлять лише 2%. Основне мінеральне паливо — вугілля. Значну кількість енергії у країні одержують за рахунок спалювання деревини, соломи, відходів від переробки цукрової тростини.

М е т а л у р г і я — основа розвитку важкої промисловості країни. Підприємства чорної металургії працюють на власній і частково на довізній сировині. Металургійними центрами є Бокаро, Дургапур, Бхілаї, Джамшедпур. З галузей кольорової металургії розвиваються алюмінієва, мідна, свинцево-цинкова та золотопереробна.

Х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь посідає важливе місце в господарстві країни. Переважає виробництво амінокислот, добрив, штучного та синтетичного волокна, лаків і фарб. Основні центри галузі розташовані в штатах Гуджарат, Махараштра, Тамілнад, Пенджаб, Біхар.

М а ш и н о б у д у в а н н я характеризується розвитком транспортної галузі. Так, локомотиви випускають у Варанасі, дизелі — у Мумбаї, Колкаті, залізничні вагони, літаки — у Ченнаї(Мадрасі), Бангалорі, морські та річкові судна — у Мумбаї, Вішакхапатнамі. Останнім часом розвивається важке машинобудування (Дургапур, Ранні).

Л е г к а п р о м и с л о в і с т ь охоплює бавовняну, шкіряно-взуттєву галузі. Індія виробляє найбільше в світі бавовняних тканин на 750 фабриках, що розташовані переважно в штатах Махараштра та Гуджарат. Продукція джутових фабрик, що зосереджені в Колкаті, становить велику частку в експорті країни.

Х а р ч о в а п р о м и с л о в і с т ь характеризується виробництвом олії та рослинного жиру з арахісу, сезаму, рицини, гірчиці, льону, кокосових горіхів, а також тростинного цукру та чаю. Важливу роль в господарстві Індії відіграє кустарне виробництво. Воно дає майже половину дешевої промислової продукції, що задовольняє потреби внутрішнього ринку і йде на експорт. Це художні ремесла, різноманітні промисли. До них належать килимарство, ювелірна справа, ткацтво, різьблення по слоновій кістці, художня робота по металу та ін. Олійниці, кузні, столярні, чинбарні, гончарні, миловарні, швейні, меблеві підприємства є в кожному населеному пункті, й вони задовольняють повсякденні потреби населеній.

У с і л ь с ь к о м у г о с п о д а р с т в і розвинуті невеликі трудомісткі господарства з дуже низькою продуктивністю. Близько ЗО % сільських жителів не мають власної землі і працюють наймитами. Природні умови дають змогу одержувай по 3 — 4 врожаї за один сезон. Завдяки політиці держави, що дістала назву «зелена революція», у сільському господарстві відбулися прогресивні зрушення: використовуються технічні засоби і добрива, будуються іригаційні системи, замінюється насіннєва база. Основу сільськогосподарського виробництва становить рослинництво. Серед посівів переважають зернові. Рис - традиційна для Індії культура, за рік його вирощують приблизно 80 млн тонн. На другому місці — пшениця і просо. Крім зернових, вирощують бобові, олійні, овочеві культури, фрукти. За збором цукрової тростини Індія посідає 1-ше місце в світі. У країні вирощують велику кількість промислових непродовольних культур: льон, бавовник, джут, тютюн, коноплі, каучуконоси. Культи-вують екзотичні рослини, до яких належать хінне і кавове дерево, кокосова і пальма, деякі прянощі, сезам, горіхи кеш'ю та ін. Важливою статтею доходів є чай, за вирощуванням якого країна посідає 1-ше місць в світі; вона є його найбільшим експортером. Тваринництво має свої специфічні особливості. За релігійними традиціями, велика рогата худоба вважається священною, тому вбивати її забороняється. Її використовують лише для одержання молока та як тяглову силу. Це зумовлює певні проблеми, насамперед низьку продуктивність. Проте релігія не забороняє використання шкіри тварини, яка загинула, у зв'язку з чим Індія посідає 1-ше місце в світі з виробництва шкіри. Розведення овець і кіз, птахівництво і рибальство становлять незначну частку тваринництва Традиційно в індійській кухні пропонується надзвичайно мало м'ясних страв, індійці є переважно вегетаріанцями.

В Індії найбільше розвинутий залізничний т р а н с п о р т. Залізницями перевозять 80 % вантажів і 30 % пасажирів, на другому місці — автомобільний. Однак довжина шляхів з твердим покриттям є досить незначною, що ускладнює пересування між окремими штатами. Є також проблеми з пальним. Розвинутий річковий і морський транспорт. Найбільшими морськими портами є Колката, Мумбаї, Ченнаї, від них морські лайнери курсують до портів світу. У країні діють 66 аеропортів з постійними рейсами літаків до міст країни і за кордон. Система нафтопроводів розгалужена по всій Індії. Значна частка перевезень припадає на гужовий і в'ючний транспорт, що зумовлено національними традиціями та умовами природного середовища.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Останнім часом Індія активно налагоджує торговельні зв'язки з багатьма країнами світу. Традиційно вона експортує металургійне устаткування, електронну продукції), сировину, добрива, пластмаси, ліс, шовк, вовну, зерно, масло, чай, овочі, фрукти, цукор, тютюнові вироби, тканини, килими, медикаменти, золото, дорогоцінне каміння, ювелірні вироби, а також кінострічки. Імпортує продукцію точного машинобудування, продукти харчування, устаткування для АЕС і для видобутку корисних копалин, прокат чорних і кольорових металів, нафту та іншу сировину. У 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини з Україною. Індія майже втричі більше купує товарів (устаткування і машини для різних галузей промисловості) в Україні, ніж продає їй. Велика кількість українських спеціалістів надають Індії різнобічну допомогу: медичну, наукову, у спорудженні різноманітних об'єктів.

“Далекосхідні тигри” – країни нової індустріалізації. Причини їх швидкого економічного зростання

Загальні відомості. На початку 80-х років XX ст. група країн Південно-Східної та Східної Азії завдяки НТР досягла високих темпів економічного зростання і перетворилася на країни так званої нової індустріалізації. Нині в Азії виділяють дві групи країн нової індустріалізації. До першої належать Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Сянган (Гонконг). До другої групи належать Малайзія, Таїланд, Індонезія, Філіппіни — члени Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). У 70 - 80-х роках XX ст. у цих країнах відбулася перебудова економіки на зразок японської, виникли нові галузі досить високого індустріального рівня: нафтопереробна, нафтохімічна, автомобілебудівна, суднобудівна. Особливої значущості для економіки набув розвиток таких галузей, як електроніка, електротехніка (виробництво радіоприймачів, телевізорів, аудіо- та відеотехніки). Ці країни дістали назву «азіатські тигри», або «далекосхідні дракони».

Форми правління і державний устрій. Країни нової індустріалізації мають різні форми правління: є республіки (Сінгапур, Південна Корея), конституційні монархії (Таїланд, Малайзія) і спірна територія під суверенитетом Китаю, якою є Тайвань (його становище особливе, оскільки він не визнаний світовим співтовариством як незалежна держава і фактично є частиною території Китаю).

Населення. «Далекосхідні дракони» характеризуються надзвичайно високою середньою густотою населення. Наприклад, У Південній Кореї 470 осіб на 1 км2, а в Сінгапурі 4 850 осіб на 1 км2. У регіоні високий рівень урбанізації: у Сінгапурі та Сянгані (Гонконгу) 100 % населення - міські жителі, в інших країнах від 85 до 90%.

Господарство. У своєму розвитку країни нової індустріалізації наслідували модель японського типу, яка полягає в упровадженні найновітніших наукових досягнень, стабілізації фінансової системи, прискоренні темпів економічного зростання. Це і дає підставу віднести нові індустріальні країни Південно-Східної і Східної Азії до групи розвинутих країн світу. Країни, які в минулому були сировинними придатками, нині стали аграрно-індустріальними, з розвинутими галузями промисловості. Економічний феномен «азіатських тигрів» пояснюється вдалим поєднанням значних обсягів іноземних інвестицій, підприємницької діяльності місцевих бізнесменів, великої «армії» дешевої робочої сили, налагодженого ринку збуту у високорозвинутих країнах (Японії, США, країнах Західної Європи та ін.), розвинутої транспортної системи. Значний обсяг іноземних інвестицій зумовив появу значної кількості банків для здійснення грошових операцій з капіталом. Підприємницька діяльність місцевих бізнесменів, їхня висока науково-економічна обізнаність, володіння іноземними мовами, насамперед англійською, зумовили створення сприятливого політичного клімату для іноземних інвестицій, на базі яких і відбувся стрибок в економічному розвитку. Останнім часом у регіоні створюються підприємства з новітніми технологіями, які потребують надзвичайно малої кількості робочої сили, майже всі виробничі процеси виконує комп'ютеризована автоматика. У зв'язку з підвищенням кваліфікації відбувається подорожчання вартості робочої сили. На невеликих за розмірами територіях (Сінгапур і Сянган — це держави-міста) зосереджена максимально можлива кількість промислових підприємств. Наприклад, у Сінгапурі, площа якого з островами становить всього 648 км2, працюють 5 на-фтопереробйШ заводів загальною потужністю понад 50 млн тонн нафти за рік, велетенські нафтохімічні, машинобудівні та інші підприємства.

Е н е р г е т и к а цих країн базується на ТЕС і ГЕС.

Розвитку м е т а л у р г і ї сприяють наявність сировини, дешеві електроенергія і робоча сила.

Центри ч о р н о ї м е т а л у р г і ї розташовані в Сінгапурі, Малайзії.

М а ш и н о б у д у в а н н я розвивалося за рахунок фінансово-технологічної підтримки транснаціональних корпорацій США і Японії. Особливо розвинуто автомобіле-суднобудування, електротехніка, точне і побутове машинобудування! (телевізори холодильники, аудіо- та відеотехніка фото- і відеокамери, пральні матишини тощо).

Х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь орієнтується на власну і довізну сировину. На цій базі розвивається нафтохімія, підприємства якої спеціалізуються на виробництві мінеральних добрив, лаків, фарби, гуми, пластмас, побутової хімії тощо.

Л е г к а п р о м и с л о в і с т ь охоплює текстильне, шкіряно-взуттєве, скляне виробництво та інші галузі.

У структурі с і л ь с ь к о г о г о с п о д а р с т в а переважає рослинництво. Його продукція задовольняє потреби населення і йде на експорт. Це рис, прянощі, кокосові горіхи, пальмова олія, чай, кава, кукурудза, батат, бобові, тростинний цукор, банани, коноплі, ананаси. Тваринництво представлено свинарством, тягловим скотарством, у прибережній зоні — рибальством.

Азіатські країни нової індустріалізації мають вигідне економіко-географічне положення, що дає можливість розвивати широко розгалужену транспортну систему і здійснювати міжнародні перевезення. Переважають повітряні та морські види т р а н с п о р т у. Сінгапур як міжнародний порт посідає 2-ге місце в світі після Роттердама. Він здатний приймати кораблі будь-якого класу. У внутрішніх перевезеннях основну роль відіграє автомобільний транспорт.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Країни нової індустріалізації є експортерами нафти і природного газу (Малайзія), натурального каучуку, тропічної деревини (Таїланд, Малайзія), продукції машинобудування, нафтохімії, легкої промисловості. Серед імпорту «азіатських тигрів» переважають паливо, сировина, продукти харчування та обладнання для підприємств. Важливого значення для країн нової індустріалізації набув туризм. Для деяких з них (Сінгапуру, Таїланду, Індонезії) — це одна з основних статей доходу.

Читайте також:

1. А/. Верховна Рада України.
2. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
3. Аграрні закони України
4. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
5. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
6. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України
7. Адміністрація Президента України
8. Адреси бібліотек України
9. Акти Верховної Ради України
10. Акти Кабінету Міністрів України
11. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства.
12. Акти Конституційного суду України в системі національного законодавства.

Переглядів: 5637