Країни Океанії. Специфіка ЕГП територій регіону.

Австралія. Особливості економіко-географічного положення.

Африка. Загальний огляд. Склад території.

Тема 5. КРАЇНИ АФРИКИ, АВСТРАЛІЯ І КРАЇНИ ОКЕАНІЇ

Загальні відомості. Загальна кількість країн, розташованих в Африці, — 53 (площею 30 251 тис. км2, з населенням 812 млн осіб). Найбільша за площею країна — Судан (2,5 млн км2), найбільша за кількістю населення країна — Нігерія (130 млн осіб), найменша за площею та кількістю населення країна — Сейшельські Острови (455 км2; 80 тис. осіб). Країни Африки належать до типу країн, що розвиваються. Практично всі вони в минулому були європейськими колоніями і постачали рабів, золото, діаманти, іншу мінеральну сировину, слонову кістку. На початку XX ст. почався визвольний рух. До Другої світової війни на політичній карті Африки було тільки 4 незалежні держави — Ефіопія, Ліберія, Єгипет та номінально Південно-Африканський Союз (сучасна Південноафриканська Республіка). І лише Ц1992 р. остання колоніальна держава Африки — Намібія здобула незалежність. Тривала колоніальна залежність призвела до крайньої економічної відсталості країн. Політична нестабільність характерна для багатьох з них і сьогодні. Слаборозвинуті африканські держави перебувають під економічним і політичним впливом розвинутих країн. Деякі африканські острови є володіннями неафриканських держав: острови Мадейра - автономія Португалії, острів Св. Єлени — володіння Великої Британії, острів Реюньйон — департамент Франції. У 1963 р. було створено Організацію африканської єдності, до якої входить 51 країна Африки; 45 країн Африки є асоційованими членами ЄС. Рівень життя африканського населення, 75 % якого проживають у селах, надзвичайно низький. У багатьох країнах залишаються нерозв'язаними міжетнічні питання, а це призводить до військових конфліктів, що набули виглядуі довготривалих громадянських воєн (Ангола, Мозамбік, Сомалі, Бурунді, Судащ Руанда, Ліберія).

Форми правління і державний устрій. Країни Африки мають різні форми правління. Більшість з них — республіки (Алжир, Єгипет, Туніс, Судан та ін.), деякі — монархії (Марокко, Лесото, Свазіленд). За формою державного устрою є унітарні країни, яких більшість (Намібія, Мозамбік, Маврикій, Мадагаскар, Габон та ін.), і федерації (Нігерія, Коморські Острови і ПАР).

Географічне положення. Материк Африка майже посередині перетинається екватором і простягається по обидва боки від нього до субтропічних широт обох півкуль. На заході його омивають води Атлантичного океану, на півдні та сході — Індійського, на сході — Червоного моря, на півночі — Середземного На континенті розрізняють такі регіони: Північна, Західна, Центральна, Східна та Південна Африка.

Природні умови і ресурси. Африка має достатній природно-економічний потенціал. Більшу частину її території (90 %) займають плато і плоскогір'я, незначну (10%) — гори (Атлас, Капські, Драконові) і Ефіопське нагір 'я, що сприяє господарській діяльності. Пустелі (Сахара, Наміб, Калахарі) займають 28 % площі, савани 40 %, екваторіальні ліси — 12%. Ліси мають значні запаси деревини, які становлять 18% загальносвітових запасів. Материк лежить у субтропічних, тропічних, субекваторіальних та екваторіальщя му кліматичних поясах. Африка багата на корисні копалини,хоча зосереджені вони по країнах регіонів дуже нерівномірно. Промислове значення мають запаси нафти і природного газу (Лівія, Алжир, Нігерія), залізної руди (Мавританія, Ліберія, Єгипет, ПАР), уранових і марганцевих руд (Нігер, Габон, ПАР), бокситів (Гвінея, Камерун), мідних руд (Республіка Конго, Замбія).

Населення. Африка належить до другого типу відтворення населення. Приріст населення дуже високий — у середньому 2,7 % за рік. Більшість країн не проводять демографічної політики, що призвело до демографічного вибуху. Із середини 50-х років до кінця XX ст. кількість населення зросла на 500 млн осіб, незважаючи на найбільший у світі показник смертності. Оскільки частина територій материка, яку займають пустелі, сухі савани та екваторіальні ліси, є непридатною для проживання, населення розміщується дуже нерівномірно. Скупчення спостерігаються там, де є сприятливі умови для розвитку сільського господарства і промисловості. Середня густота населення — приблизно 30 осіб на 1 км2. Населення Африки складається з представників різних рас, серед яких переважає негроїдна. Характерною особливістю цього регіону є велика кількість різноманітних етносів і народностей. Наприкінці XX ст. прискорився процес урбанізації. Понад 20 міст Африки мають населення понад 1 млн (це переважно столиці держав). Для Африки властива псевдоурбанізація. У містах є багато бідних кварталів і нетрів. їх мешканці колишні селяни, які в пошуках роботи штучно збільшують кількість міського населення. Африканці сповідують різні релігії: є мусульмани, християни, буддисти, іудеї, а також прихильники специфічних, язичницьких племінних вірувань.

Господарство. Країни Африки — слаборозвинуті в економічному відношенні. І їх частка в загальному світовому товаровиробництві становить лише 1,5%; 32 країни мають надзвичайно низький рівень економічного розвитку (наприклад, Cьєрра-Леоне, Еритрея). Проте окремі країни на півночі й крайньому півдні Африки мають досить високі економічні показники. Це Єгипет, Туніс, Алжир, Лівія, Марокко, ПАР. Більшість країн Африки за структурою господарства належать до аграрних і частково — до аграрно-індустріальних країн. їх економічний розвиток характеризується нестабільністю та кризовими явищами.

В и д о б у в н а п р о м и с л о в і с т ь має високі показники розвитку завдяки іноземним інвестиціям. У цій галузі переважають розробки родовищ золота, дорогоцінного каміння, кобальту, хромітів, ванадію, урану (Республіка Конго, Ботсвана, Нігерія, Лівія). Унікальною коморою сировинних ресурсів є надра ПАР. Ця держава посідає пріоритетні місця на світовому ринку з видобутку золота, платини, марганцю, хромітів, алмазів, уранової руди.

П а л и в н о - е н е р г е т и ч н и й к о м п л е к с базується на власній і довізній сировині. Розвідані родовища нафти задовольняють власні потреби континенту, і майже 20% сировини експортується. Родовища газу розташовані нерівномірно. Значні їх запаси зосереджені в Алжирі, Лівії, Нігерії та Марокко'. Вугілля в основному видобувають у ПАР. Країни Африки мають значні гідроенергоресурси, але розміщені вони дуже нерівномірно. ГЕС працюють на великих річках (Ніл, Конго, Нігер, Замбезі). Основна частина електроенергії виробляється на ТЕС. У Африці традиційно як паливну сировину використовують деревину рослин (баобабів, евкаліптів, пальм, ліан). Показники загальної кількості споживання електроенергії в країнах Африки є найнижчими у світі.

Ч о р н а м е т а л у р г і я зосереджена в країнах Північної Африки та Нігерії і представлена поодинокими підприємствами з виробництва сталі низької якості.

К о л ь о р о в а м е т а л у р г і я, що розвивається на власних ресурсах, досягла світового рівня, особливо виробництво міді та алюмінію. Країни спеціалізуються на видобутку і збагаченні інших руд кольорових металів, які становлять значну частину експорту.

Х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь тяжіє до джерел сировини. Вона представлена нафтопереробними підприємствами та виробництвом мінеральних добрив.

Сучасне м а ш и н о б у д у в а н н я практично не розвивається.

Провідними галузями в господарстві багатьох країн є х а р ч о в а (в основному виробництво різних рослинних олій) та л е г к а. Достатньо розвинута текстильна галузь. Її продукція становить майже 22 % загальної вартості промислової продукції. Текстильні підприємства є в кожній державі.

В Африці розвинуті д е р е в о о б р о б н а та ц е л ю л о з н о - п а п е р о в а галузі.

С і л ь с ь к е г о с п о д а р с т в о країн Африки постачає на світовий ринок багато видів рослинної сировини: олії, какао, арахісу, прянощів, тропічних фруктів тощо. Аграрний сектор характеризується низьким рівнем розвитку, хоча за структурою господарства більшість країн Африки належить до аграрних, і 50 % експорту в них припадають на частку сільськогосподарської продукції . Незважаючи на те, що 12% усіх оброблюваних земель світу припадають на Африку, континент неспроможний задовольнити свої потреби в продуктах харчування. Темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції не встигають за темпами зростання кількості населення, тому недоїдання і навіть голод — звичайні явища для багатьох країн континенту. Для Африки властивим є так зване ризиковане землеробство, коли сільськогосподарські роботи проводять без упевненості в одержанні бажаних результатів. Причиною цього є природні екстремальні умови. Продуктивність сільського господарства є надзвичайно низькою, це зумовлюється невисоким рівнем технічної забезпеченості (на більшості території використовується лише ручна праця), потребою в меліоративних заходах (ґрунти недостатньо зволоча жені або навпаки пересичені вологою), відсутністю кваліфікованих спеціалістів (агрономів, селекціонерів, ветеринарів). Рослинництво спеціалізується на вирощуванні какао, сизалю, бавовни, чаю, кави, бобових культур, олійних пальм, арахісу. Серед зернових переважають кукурудза, просо, сорго. Для Африки притаманна монокультурність: на певній території упродовж багатьох десятків, навіть сотень років вирощують одну й ту саму культуру. Наприклад, у Гані вирощують какао, в Ефіопії — каву, у Сенегалі — арахіс. Це призводить до негативних наслідків, а саме: до згубного впливу на навколішнє середовище, повної залежності від природи, а збуту пройдукції — від світового ринку, до погіршення економічного стану країни. У пустелях, напівпустелях і частково у саванах тваринництво розвинуто краще, ніж рослинництво. Переважає розведення кіз, овець, великої рогатої худоби, верблюдів. Значна частина тваринників — кочівники. Продуктивність тваринництва також є дуже низькою, оскільки умови утримання тварий — незадовільні, кормова база — недостатня, селекційна робота не проводиться, рівень ветеринарного обслуговування низький, залежність від погодно-кліматичних умов — велика. Тому країни Африки, які посідають провідне місце у світі за кількістю поголів'я худоби, неспроможні задовольнити власні потреби в м'ясо-молочній продукції. Рибальство розвинуто добре в країнах, які мають вихід до моря, але продукція майже не експортується, за винятком продукції рибоконсервних заводів.

Країни Африки мають малорозвинутий т р а н с п о р т. Густота транспортної мережі — найнижча у світі. Сучасне транспортне будівництво на континенті гальмується як з природних, так і з економіко-політичних причин. Регіони мають дуже мало шляхів із твердим покриттям, з них 90 % припадають на країни крайньої півночі і крайнього півдня. Надзвичайно низькою є забезпеченість автомобільним парком. Міждержавну роль відіграють лише залізниці Південної Африки. Річковий транспорт слаборозвинутий через пороги та водоспади на річках, проте найбільші річки — Конго, Ніл, Нігер — мають допоміжні системи в обхід порогів. Морський транспорт забезпечує зовнішньоекономічні зв'язки країн регіонів. Морський флот Африки є дуже великим, а Ліберія посідає 2-ге місце в світі, після Панами, за кількістю суден. Та весь ліберійський флот належить західним судовласникам, які фрахтують його кораблі. Столиці майже всіх держав мають аеропорти. Трубопровідний транспорт найбільш розвинутий у Північній Африці. Традиційно велику роль відіграє гужовий транспорт.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Африка експортує нафту, алмази, іншу мінеральну сировину. В експорті продуктів сільського господарства переважають какао, кава, банани, кукурудза, рибні консерви. Головні зовнішньоторігівельні партнери — розвинуті держави Європи, США, Японія. Імпортують країни Африки обладнання, машини, паливо, промислову сировину, продукти харчування. Більшість країн континенту підтримують з нашою державою постійні торговельно-економічні та науково-технічні зв'язки. У цілому торговельне сальдо України з країнами Африки — позитивне. Основними торговими партнерами України є Єгипет, Ліберія, Гвінея, Марокко, Кот-д'Івуар.

Австралія. Особливості економіко-географічного положення. Формування території. Природно-ресурсний потенціал

У країні — значний рівень урбанізації, близько 80 % австралійців проживають переважно в містах. Великими містами країни є порти Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен. Канберра — місто, спеціально побудоване для виконання функцій столиці. За релігійним складом австралійці — християни. Незначна частина аборигенів зберігає релігійні звичаї свого народу.

Господарство. Австралія — високорозвинута індустріально-аграрна держава, яка входить до десятки найбільш розвинутих країн світу. Найбільше місто Австралії - Сідней. Там проживають близько 4 млн осіб. Перша колонія переселенців-каторжан була заснована в 1778 р. Нині це велике індустріальне місто, поблизу якого виросла широка приміська промислова зона із центрами металургійної, машинобудівної, хімічної, харчової, легкої промисловості. Це також історичний і культурний центр Австралії з відомою на весь світі Сіднейською оперою. Прискореному розвитку її економіки сприяли такі чинники: поступове об'єднання розрізнених територій в єдину державу, широкий приплив іноземного капіталу, наявність значних мінеральних і земельних ресурсів, розташування країни поза регіонами воєнних конфліктів.

П а л и в н о - е н е р г е т и ч н и й к о м п л е к с працює на власному вугіллі, довізних нафті та газі. Електроенергію виробляють переважно ТЕС. ГЕС є лише в гірській частині, де річки не пересихають, та на острові Тасманія.

Г і р н и ч о д о б у в н а п р о м и с л о в і с т ь добре розвинута і має світове значення. Її продукція становить значну частину експорту країни. Австралія посідає 1-ше місце в світі за видобутком бокситів, свинцю, опалів. Тут також видобувають залізну та уранову Н золото, алмази. Родовища залягають уздовж узбережжя або поблизу сприяє вивозу сировини.

На відміну від видобувної продукцію о б р о б н о ї п р о м и с л о в о с т і використовуй ють для внутрішніх потреб.

Ч о р н а м е т а л у р г і я представлена комбінанатами повного циклу. Найбільші центри - Ньюкасл, Вуллонгонг, Порт-Кембла.

К о л ь о р о в а м е т а л у р г і я має достатню сировинну базу. Розвинуто виробництво алюмінію, що орієнтується на власні боксити, родовища яких є найбагатшими у світі. Найбільші центри виробництва алюмінію - Бем-Вей, Гладстон, міді - Порт-Кембла, поліметалів — Порт-Пірі, золота, платини - Мельбурн, Порт-Кембла.

Х і м і ч н а п р о м и с л о в і с т ь Австралії останнім часом набуває стрімкого розвитку. Виробляють хімікати, кислоти, вибухівки, мінеральні добрива. Нафтохімія та хімія органічного синтезу розвиваються в портах (Сідней, Мельбурн, Перт). Тут зосереджено й виробництво пластмас і синтетичних смол.

М а ш и н о б у д у в а н н я сформувалося на достатній металургійній базі. Воно охоплює підприємства з виробництва автомобілів, сільськогосподарських Машин, залізничного устаткування, суден, електротехнічного машинобудування.

Ц е л ю л о з н о - п а п е р о в а промисловість працює як на власній, так і на довізній сировині. Центри промисловості — Сідней, Мельбурн, Гобарм.

Л е г к а п р о м и с л о в і с т ь представлена шкіряно-взуттєвими, трикотажними і вовняними виробництвами, які тяжіють до споживача.

Х а р ч о в а п р о м и с л о в і с т ь забезпечується місцевою сільськогосподарською сировиною. Її продукція повністю задовольняє власні потреби і становить значну частину експорту держави, тому найбільші підприємства розташовано в портах. У харчовій промисловості розвиваються такі галузі: м'ясна, молочна, борошномельна, цукрова, консервна.

С і л ь с ь к е г о с п о д а р с т в о Австралії характеризується наявністю великої кількості фермерських господарств. Для посушливих і північних районів країни характерним є застосування екстенсивних методів господарювання. Інтенсивні методи переважають у південно-східній та південно-західній частинах країни. У сільському господарстві переважає твaринництво, його продукція становить 70%. Велику рогату худобу розводять у тропічних і субтропічних регіонах країни. Вівчарство традиційно розвивається в посушливій частині країни-Австралія посідає 1-ше місце в світі за поголів'ям овець і за обсягом експорту вовни. Птахівництво зосереджено поблизу великих міст. На птахофабриках розводять курей, качок, індиків, страусів. Розвинуто бджільництво, свинарство, конярство. Промислом крокодилів, перлин, черепах займаються в районі Великого Бар 'єрного рифу. Із зернових перевагу віддають пшениці, яка займає 55 % посівної площі. Головний ареал її вирощування — південний схід. Це "пшеничний пояс» Австралії, довжина якого — близько 300 км. Вирощують також ячмінь, сорго, овес, рис, кукурудзу. Культивують картоплю, капусту, цукрову тростину, ананаси, банани, манто, цитрусові, абрикоси, персики, сливи, яблука.

Оскільки Австралія віддалена від інших регіонів світу, то для неї важливе значення має міжконтинентальний т р а н с п о р т. У вантажообігу близько 50 % припадають на морський транспорт. Але власний флот Австралії незначний. Великі порти розташовані на південно-східному узбережжі (Брісбен, Ньюкасл, Сідней, Мельбурн, Перш). Добре розвинутий авіаційний транспорт. Країна має близько 400 аеропортів, де передбачено постійні рейси майже в усі куточки світу. Протяжність залізниць — понад 40 тис. кілометрів, але вони нерівномірно розподілені по окремих регіонах країни, тому їх частка у вантажо- і пасажироперевезеннях поступово зменшується. Набуває значущості автомобільний транспорт. З року в рік збільшується кількість шляхів з твердим покриттям. Автопарк Австралії становить близько 10 млн легкових і З млн вантажних автомобілів. Добре розвинутий трубопровідний транспорт.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Експорт Австралійського Союзу становлять рідкісні метали, продукція машинобудування, продукти сільського господарства (пшениця, м'ясо, цукор, фрукти, вовна, бавовна, шкіра). Основні зовнішньоторговельні партнери — Японія, США, Велика Британія. Країна імпортує устаткування, транспортні засоби, хімічну продукцію, товари легкої промисловості, продукти харчування (чай, каву, какао) тощо. З Україною встановлено дипломатичні відносини.

Країни Океанії. Специфіка ЕГП територій регіону. Особливості природи, населення та господарства

Загальні відомості. Океанія охоплює 13 незалежних держав: Нова Зеландія, Фіджі, Самоа, Папуа-Нова Гвінея, Маршаллові Острови, Федеративні штати Мікронезії, Соломонові Острови, Тувалу, Тонга, Палау, Науру, Вануату, Кірибаті та ін. Загальна площа Океанії (суходолу) 1,3 млн квадратних кілометрів, кількість населення — 11 млн осіб. Усі незалежні країни Океанії є членами ООН, і більшість з них - Британської Співдружності націй. Для більшості країн Океанії характерною є республіканська форма правління на чолі з президентом.

Географічне положення. Острови Океанії розташовані в центральній та південно-західній частинах Тихого океану, між 29° пн. ш. і 53° пд. ш. та 130' сх. д. і 109° зх. д. Традиційно Океанію поділяють на 3 історико-етнографічні області Меланезію, яка лежить у західній частині Океанії, Полінезію, що простяглася від південного заходу до сходу, і Мікронезію, яка займає північно-західну частину Океанії.

Природні умови і ресурси. Майже всі острови Океанії лежать в екваторіальному і тропічному кліматичних поясах і лише Нова Зеландія — у субтропічному. Ізольованістю островів зумовлений бідний, але своєрідний і неповторний органічний світ. На островах немає хижаків, отруйних змій. Там багаті лісові ресурси і чимало цінних порід дерев: кокосова і сагова пальми, хлібне і динне дерева, каучуконоси, деревоподібні папороті. Мінеральні ресурси Океанії вивчено недостатньо. Виявлено родовища нафти, міді, залізної руди, марганцю, платини (Папуа-Нова Гвінея), нікелю (Нова Каледонія), срібла (Папуа-Нова Гвінея, Фіджі, Нова Зеландія), кам'яного вугілля (Нова Зеландія).

Населення. Більша частина населення проживає в Меланезії (5 млн) і Полінезії (4,5 млн), решта (близько 500 тис.) — у Мікронезії. Природний приріст населення — 2 % за рік. Місцеве населення Океанії становлять папуаси, меланезійці, мікронезійці, полінезійці. В результаті змішування цих етносів виникли науруанці. У Новій Зеландії аборигени — маорі — становлять лише 1 % усіх жителів. Майже в усіх країнах Океанії панівною релігією є християнство — католицизм і протестантство. Проживають також представники інших релігій, а на деяких островах збереглися традиційні вірування населення.

Загальний огляд Окремих держав Океанії. Нова Зеландія — держава, що розташована на двох великих островах — Північному і Південному, які розділені протокою Кука, та на чисельних малих — у південно-західній частині Тихого океану. Її площа становить 270 тис. квадратних кілометрів, населення — близько 3,9 млн осіб. 80% населення — нащадки переселенців з Британських oстровів. Столиця Нової Зеландії — Веллінгтон. Державною мовою є англійська. Країна є членом Британської Співдружності націй, ООН, ОЕСР. Нова Зеландія має аграрно-сировинну спеціалізацію. На світовий ринок вона постачає продукти тваринництва, алюміній, деревину, паперові вироби і рибопродукти. Основна галузь, на якій базується місцева економіка, — обробна промисловість. Нова Зеландія належить до економічно високорозвинутих країн.

Маршаллові Острови розташовані в центрально-західній частині Тихого океану. їх площа — 181 км2. Населення (мікронезійці) налічує близько 76 тис. осіб. Столиця — Маджуро. Держава є членом ООН. Вона експортує продукцію сільського господарства і рибальства, спеціалізується на вирощуванні кокосових пальм, бананів, папаї, хлібного дерева, коренеплодів. Має значні доходи від туризму. За економічними показниками належить до слаборозвинутих країн.

Папуа-Нова Гвінея розташована в західній частині Тихого океану. Офіційна назва країни — Незалежна Держава Папуа-Нова Гвінея. Її площа — 463 тис. квадратних кілометрів. Населення — 5 млн осіб; це різні етноси меланезійців і папуаси. Столиця — Порт-Морсбі. Країна є членом ООН і Британської Співдружності націй. Основна спеціалізація економіки — сільське господарство. Є розвідані запаси нафти, видобувають мідь, цинк, срібло і золото, заготовляють промислову деревину. Належить до економічно слаборозвинутих країн. Експортує продукцію гірничорудної галузі (нафту, золото, мідь), тропічну деревину, каву, какао, банани, коренеплоди.

Самоа розташована у південно-західній частині Тихого океану. Офіційна назва держави — Незалежна Держава Самоа, її площа — 2,8 тис. квадратних кілометрів. Населення — близько 178 тис. осіб. Це саманці, полінезійці, незначна частина європейців. Столиця — Апіа. Країна є членом ООН, Британської Співдружності націй. На світовий ринок вона постачає кокосову олію, какао, копру і деревину. Економічно є слаборозвинутою.

' Фіджі—острови, які розташовані на південному заході Тихого океану. Офіційна назва держави — Республіка Фіджі, її площа — 18 тис. квадратних кілометрів. Населення становить 856 тис. осіб. Столиця — Сува. Країна є членом ООН. Вона — важливий виробник і експортер тростинного цуіфу, бананів, рису, копри, промислової деревини, золота. Економічно є слаборозвинутою.

Україна встановила дипломатичні відносини з Новою Зеландією та Республікою Маршаллові Острови. Нерегулярні торгові контакти відбуваються із 7 країнами регіону, які одержують з України продукцію важкого машинобудування та інших галузей промисловості. Частка в зовнішньому товарообороті України становить близько 0,1 %.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Країни Латинської Америки. Центральна та Південна Америка. ЕГП та склад території.	\|	Тема 1. Поняття і сутність держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.