• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів підприємства: склад та класифікація.

Література

Таблиця 2.2. Класифікація підприємств за певними ознаками

Таблиця 2.1. Етапи створення і реєстрації підприємства.

Завдання статуту — дати найбільш повне уявлення про правовий статус підприємства (фірми) як самостійного суб'єкта підприємницької діяльності, що має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління і самоуправління, режим формування та розпорядження його коштами і прибутком. Таке призначення статуту виявляється і в його структурі, яка, як правило, складається з таких розділів (статей).

Література

1. Господарський Кодекс України від 16.01.2003. - № 436 – IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. № 18, № 19 – 20, № 21 -22. (зі змін. і доп.)

2. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії і практики. – 4 – те вид. стер. – К.: Т – во «Знання», КОО, 2008. – 302 с.

3. Винагородська А.М. Основи підприємництва. Навч. посіб. – 2 – ге вид. - випр. і доп. – К.: Кондор. – 2005. – 544 с.

4. Кучеренко В.Р., Доброва Н.В., Квач Я.П., Осіпова М.М.Основи бізнесу. Практичний курс (збірник вправ, задач, тестів та ситуат. завдань): Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2010. – 176 с.

5. Мочерний С.В., Устенко О.А., Чеботар С.І. Основи підприємницької діяльності: Навч. посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 280 с.

6. Основи бізнесу: навч. посіб. / Я.С. Ларіна, С.В. Мочерний, В.М. Фомішина, С.І. Чоботар. – К.: ВЦ «Академія, 2009 .- 384 с.

7. Основи підприємництва. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ Депутат В.І., Кожем‘яченко О.О., Овчаренко Л.В. та ін. / за заг. ред. Круша П.В., Подвігіної В.І., Сердюка Б.М. – К.: КНТ, 2009. – 64 с.

ТЕМА 2. ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

План

1. Поняття підприємства. Місія, цілі, напрями діяльності підприємства.

2. Правові засади функціонування підприємств в Україні.

3. Класифікація підприємств за різними ознаками, різновиди об‘єднань підприємств та господарських товариств.

4. Виробнича і загальна структури підприємства.

1. Поняття підприємства. Місія, цілі, напрями діяльності підприємства.

Підприємство - це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає послуги).

Місією сучасного підприємства є виробництво продукції (надання послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

Встановлені, на основі загальної місії загальнофірмові цілі, повинні відповідати наступним вимогам:

- цілі підприємства мають бути конкретними й піддаватися вимірюванню.

- цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі; довготермінова мета має горизонт прогнозування 5 років, короткотермінова в межах одного року;

- цілі підприємства мають бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності;

- цілі підприємства мають бути взаємно підтримуючими (дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не повинні перешкоджати реалізації інших цілей).

Головними напрямками діяльності підприємств є:

- вивчення ринку товарів (дослідження рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства);

- інноваційна діяльність (науково-технічні розробки, запровадження технічних і організаційних нововведень, формування інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій);

- виробнича діяльність (формування маркетингових програм, забезпечення необхідними матеріально-технічними ресурсами, розробка і дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції);

- комерційна діяльність (дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, належне стимулювання покупців);

- післяпродажний сервіс (гарантійне технічне обслуговування, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби);

- економічна діяльність (стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, система оплати праці, зовнішньо - економічна та фінансова діяльність);

- соціальна діяльність (підвищення рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, постійне підтримування на належному рівні умов праці та життя працівників).

2.Правові засади функціонування підприємств в Україні.

Основними документами діяльності підприємства є:

Статут підприємства - це певне зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну (їх сукупну) діяльність, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання.

Статут підприємства— це офіційно зареєстрований документ, який визначає форму власності підприємства, сферу його діяльності, спосіб управління та контролю, порядок утворення майна підприємства та розподілу прибутку, порядок реорганізації та інші положення, які регламентують діяльність юридичної особи. Статут підприємства — це його мала конституція, його основний закон.

1. Найменування та місцезнаходження фірми.

2. Загальні положення.

3. Предмет, цілі та напрями діяльності фірми.

4. Юридичний статус фірми.

5. Майно фірми.

6. Фонди фірми.

7. Виробничо-господарська діяльність.

8. Зовнішньоекономічна діяльність.

9. Прибуток фірми та його розподіл.

10. Відшкодування збитків.

11. Органи управління та контролю фірми.

12. Організація та оплата праці.

13. Компетенція та повноваження органів трудового колективу.

14. Облік та звітність.

15. Припинення діяльності фірми (реорганізація та ліквідація).

Установчий договір— це угода (договір), яка укладається між двома або кількома засновниками щодо створення підприємства (фірми) певним шляхом. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність з утворенням самостійної юридичної особи.

В установчому договорі визначаютьсяпредмет угоди, назва та юридична адреса підприємства (фірми), статутний фонд, відповідальність засновників та інші умови функціонування підприємства (фірми). Зміст установчого договору — об'єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому головним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, насамперед майнового та організаційного характеру. Все це визначає відповідну структуру установчого договору, який містить такі розділи.

1. Преамбула.

2. Загальні положення договору.

3. Предмет договору.

4. Назва та місцезнаходження фірми.

5. Юридичний статус фірми.

6. Статутний фонд. Вклади учасників (засновників).

7. Права / обов'язки учасників (засновників).

8. Управління фірмою.

9. Майно фірми. Розподіл прибутку.

10. Порядок виходу зі складу учасників.

11. Форс-мажор.

12. Розв'язання суперечок.

13. Умови припинення (розірвання) договору.

14. Умови та строки набуття договором чинності.

15. Інші умови.

Колективний договір - угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником), що укладається (уточнюється) щорічно і не суперечить чинному законодавству.

Колективним договором регулюються виробничі, трудові та економічні відносини трудового колективу з адміністрацією будь-якого підприємства, яке використовує найману працю.

Для створення та початку діяльності підприємства (фірми) необ­хідний стартовий капітал. Цю функцію виконує статутний фонд. Статутний фонд— це сукупність грошових коштів та майна, яка необхідна для організації та початку функціонування підприємства (фірми).

Статутний фонд створюється внесенням вкладів засновниками (учасниками) і може поповнюватися за рахунок прибутку від господарської діяльності підприємства, а в разі потреби також додаткових вкладів учасників, у тому числі спонсорів. Вкладом до фонду можуть бути: всі види майна — будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності; кошти засновників (учасників), у тому числі й у вільно конвертованій валюті; усі види майнових прав — на користування землею та іншими природними ресурсами, різними майновими об'єктами, а також на використання винаходів, ноу-хау, інших об'єктів інтелектуальної власності та інші права, що не належать до майнових, але мають товарну вартість.

Строки, розмір, порядок внесення та оцінка вкладів кожного за­сновника (учасника) до статутного фонду обумовлюються в заснов­ницьких документах.

Підприємство може бути створене:

Відповідно до рішення власника майна або вповноваженого ним органу, організації-засновника.

Унаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством.

Через виокремлення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів і за згодою власника майна.

Державна реєстрація підприємства є обов'язковою юридичної дією при його створенні, за якою підприємство офіційно вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з дня його реєстрації.

Реєстрація підприємств є процесуально-правовою дією, внаслідок якої підприємства включаються до державного реєстру підприємства країни.

Відповідно до законодавства України підприємство визнається діючим, стає юридичною особою з дня його державної реєстрації. Діяльність незареєстрованих підприємств не допускається.

З іншого боку, підприємство вважається таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Державна реєстрація підприємства здійснюється державною адміністрацією за місцем знаходження підприємства (у виконавчому комітеті міської, районної ради або в державній адміністрації за місцем знаходження, або місцем проживання суб‘єкта).

Законодавством визначені також органи,які здійснюють державну реєстрацію окремих видів суб'єктів господарювання. Так, господарські товариства, що займаються банківською діяльністю, реєструє Національний банк України в порядку, визначеному Законом "Про банки і банківську діяльність". Фондова біржа підлягає державній реєстрації Кабінетом міністрів України. Етапи створення підприємства описані в таблиці 2.1.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи є розміщення (місцезнаходження) його постійно діючого керівного органу (правління, дирекція, адміністрація тощо).

Місцем проживання суб'єкта підприємницької діяльності є за­реєстроване в установленому порядку постійне місце проживання громадянина-підприємця.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — власник (власники), уповноважений ним (ними) орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органу державної реєстрації такі документи:

— рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

—статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-пра­вової форми підприємництва;

— реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

— документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

— документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (розмір ставок плати за реєстрацію суб'єктів підприємництва диференційований залежно від виду підприємства, а також від того, хто є засновником підприємства (юридичні або фізичні особи, для юридичних осіб – 10 неоподатковуваних мінімумів громадян; для фізичних осіб – 2 неоподатковуваних мінімуми громадян; у разі внесення певних змін, наприклад: назви або місця розташування – 30% від вартості реєстраційного збору). Одержані кошти за реєстрацію зараховуються до місцевого бюджету за місцем реєстрації);

---при необхідності для новостворюваного підприємства на земельній ділянці сюди входять також документи на право землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Громадяни (фізичні особи), які мають намір займатися підприєм­ницькою діяльністю без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів, дві фотокартки, документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являють документ, що посвідчує особу.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання одного із засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності й за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Для відкриття розрахункового рахунку у банку подаються такі документи: - заява про відкриття рахунку за встановленою формою;

- копія затвердженого статуту підприємства;

- копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

- заповнена банківська картка із зразками підписів і відбитку печатки підприємства.

Зразки своїх підписів на картці ставлять особи, які мають право першого і другого підпису на розрахунковому рахунку. Право першого підпису, завжди належить директору (голові) підприємства, другого підпису - бухгалтеру, а за його відсутністю, за рішенням директора, - особі, на яку покладається ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Картка із зразками підписів і відтиском печатки повинна бути завірена керівником організації-засновника або нотаріально. Після заповнення і оформлення вказані документи здають в обрану установу банку для відкриття рахунку. Перевіривши правильність заповнення документів, банк відкриває підприємству розрахунковий рахунок, проставляє його номер на оригіналі зареєстрованого статуту, скріплює підписом головного бухгалтера і відтиском гербової печатки банку, і в триденний термін банк зобов'язаний повідомити про це податкову інспекцію.

Перереєстрація суб'єктів підприємницького бізнесу здійснюється у порядку, встановленому для реєстрації.

Перереєстрація проводиться у разі зміни:

— форм власності, організаційної форми чи назви суб'єкта бізнесу,

— основних положень статуту.

Відмова у державній реєстрації підприємства вважається законною лише з двох підстав: внаслідок порушення встановленого законом порядку створення підприємства; у випадку невідповідності установчих документів вимогам чинного законодавства. Не допускається відмова в державній реєстрації підприємств з мотивів його недоцільності.

Скасування державної реєстрації здійснюється за особистою заявою підприємця, на підставі рішення суду, арбітражного суду у випадках визнання дій підприємця недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, засновницьким документам, а також при здійсненні нестатутної діяльності ( не повідомленням про зміну місця знаходження підприємства).

Окремі види підприємницької діяльності потребують спеціального дозволу (ліцензії).

Ліцензія -це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

3.Класифікація підприємств за різними ознаками, різновиди об‘єднань підприємств та господарських товариств.

Відповідно до форм власності в Україні, встановлених Господарським Кодексом України від 2003 р., можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи, з правом найму робочої сили (індивідуальне - на особистій власності фізичної особи та виключно його праці; сімейне - на власності та праці громадян - членів однієї сім'ї, що проживають разом і ведуть спільно своє господарство);

— колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

— господарське товариство;

— підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

— комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

— державне підприємство, засноване на державній власності.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однією з таких умов: підприємство проводить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством; головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 %) є держава; підприємство є суб'єктом природних монополій.

1. Діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

2. Приватнимиє підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили.

До цього виду відносять також ті індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються на приватній власності, але тільки на особистій праці (праці членів сім'ї).

Колективне- це таке підприємство, що грунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Комунальне - підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади.

Державними є підприємства, засновані на державній власності.

3. За національною належністю капіталу заведено розрізняти підприємства (фірми): національні - капітал належить підприємцям своєї країни;

закордонні- капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження;

змішані- капітал належить підприємцям двох або кількох країн; їхня реєстрація здійснюється в країні одного із засновників такого підприємства; якщо метою створення змішаного підприємства є спільна підприємницька діяльність, то його називають спільним.

4.Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємствоє власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філія іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі за кількістю працівників фірми.

Кооперативні підприємства (кооперативи)- добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. В економіці України функціонують два основні типи кооперативів: виробничі й споживчі. ЇЇ перспективі можна очікувати великого поширення кооперативів також і в інших сферах діяльності - науковій, фінансовій, страховій тощо.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договірних засадах) володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їхніх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), а також окремі одиниці майна.

Виокремлювані за цією ознакою господарські товаристває об'єднаннями підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та міри відповідальності за зобов'язаннями (повна чи часткова) поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства всім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністювважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність у межах їхнього внеску.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого має бути не менше суми, еквівалентної 1 мінімальній заробітній платі, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести не менше 50 % вказаного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами, виданими банківською установою. Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю— це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів.

Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а коли цих сум недостатньо — додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство.Головним атрибутом такого товариства служить акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі майна за ліквідації товариства. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути менше суми еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерні товариства бувають двох видів: публічне, акції якого розповсюджуються через відкриту передплату та купівлю-продаж на фондових біржах; приватне, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Акціонерна форма господарювання має істотні переваги: фінансові - створює механізм оперативної мобілізації великих за розміром інвестицій і регулярного одержання доходу в формі дивідендів на акції; економічні - акціонерний капітал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв'язків, опосередкованих перехресним або ланцюговим володінням акціями; соціальні - акціонування є важливою формою роздержавлення власності підприємств будь-яких розмірів, перетворення найманих працівників на власників певної частки майна підприємства.

5.Класифікаційна належність підприємств (фірм) за галузево-функціональним видом діяльності здебільшого є зрозумілою із самої назви окремих їхніх груп (видів). Пояснення потребують хіба щолізингові підприємства.У світовій економіці під такою назвою фігурують міжнародні орендні фірми-продуценти, які за відповідну плату здають в оренду товари споживчого призначення, обчислювальну техніку, різноманітне технологічне устаткування, транспортні засоби тощо.

6. Технологічну й територіальну цілісність мають так звані материнські (головні) підприємства або фірми.Особливістю їхньої діяльності є те, що вони контролюють інші фірми. Залежно від розміру капіталу, що належить материнській (головній) фірмі, а також правового статусу і ступеня підпорядкованості, підприємства, які перебувають у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні, асоційовані та філії.

Дочірнє підприємство (компанія)- юридичне самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій.

Асоційоване підприємствоє формально самостійним, але з різних причин воно залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. На відміну від дочірніх та асоційованих підприємств філіяне користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву. Майже весь акціонерний капітал філії належить материнській фірмі.

7. З - поміж суб'єктів господарської діяльності окремо виділяють малі (дрібні)підприємства, що становлять основу малого бізнесу. До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників: у промисловості та будівництві - до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб; галузях невиробничої сфери - до 25 осіб; роздрібній торгівлі - до 15 осіб. Окрім того, віднедавна офіційно заведено називати мікропідприємствами суб'єктів малого підприємництва із середньообліковою чисельністю працівників до 10 осіб та обсягом виручки від продажу продукції (надання послуг) до 250 тис. грн. за рік.

Розрізняють такі об‘єднання підприємств:

• асоціації— договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

• корпорації— договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми— тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

• концерни— статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

• виробничі об‘єднання -єдиний виробничо - господарський комплекс, до складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні організації та ін.;

• науково - виробничі об‘єднання (НВО) - об‘єднання різних господарських одиниць, але основною є сильна, науково - дослідна, проектно - конструкторська або технологічна організація;

• об‘єднання - за галузями, територіальними та іншими принципами. Усі об‘єднання є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахункові рахунки, печатку зі своєю назвою та інші реквізити.

• трести - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс.

• холдінги- інтегроване об'єднання, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання.

• фінансові групи - об'єднання юридично та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства.

Порівняльна характеристика організаційно – правових форм бізнесу показана в табл.2.3.

4. Виробнича і загальна структури підприємства.

Структура підприємства - внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості та взаємодії між ними.

Виробнича структура - характеризує склад підрозділів, в яких виконується виробничий процес.

Загальна структура - характеризує сукупність усіх виробничих, невиробничих та управлінських підрозділів підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну та комбінатську виробничі структури.

2. За формою спеціалізації основних цехів розрізняють: технологічну; предметну; змішану.

3. Залежно від наявності основних ідопоміжних процесів розрізняють: підприємства з комплексною таспеціалізованою структурами виробництва.

Підприємства з комплексною виробничою структурою мають усю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою - лише частину.

Менеджмент - цефункція, вид діяльності, пов'язаний з керівницт­вом людьми в різних організаціях. Проте менеджмент підприємств (фірм) відрізняється від решти видів управління тим, що їх метою, а отже, і завданням управління, є виробництво товарів або надання послуг, іншими словами, задоволення потреб людей і суспільства в умовах ринку.

На підприємстві розрізняють такі структури управління:

а) горизонтальна - це зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирішенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи;

б) вертикальна- являє собою ієрархічну підпорядкованість між керівниками різних рівнів управління.

Практика функціонування підпри­ємств бізнесу зафіксувала такі типи організаційних структур ме­неджменту:

· лінійна- включає два організаційних елементи - виробництво та реалізацію продукції. Цю структуру використовують невеликі фірми з однорідною і нескладною технологією. Система проста. ЇЇ легко зро­зуміти і застосувати, підпорядкування здійснюється ієрархічно: зверху - вниз;

· лінійно-штабна - формується створенням спеціалізованих служб (штабів) при кожному лінійному керівництві. Призначення цих служб - вивчення відповідних проблем з метою надання допомоги керів­никові для прийняття рішень. Недолік - зростає кількість зв'язків, збільшуються управлінські витрати, знижується оперативність уп­равління; .

· функціональна- спроба пристосувати традиційні структури до умов швидкого зростання обсягів і складності промислового вироб­ництва. Відповідальність за процеси виробництва покладається на функціональних менеджерів, підпорядкованих головній штаб-квартирі фірми;

· дивізійна - будується не за функціональною ознакою, а за продук­тами, ринками або групами споживачів, що обслуговуються. Кожна організація продуктивно-ринкова одиниця (відділення) має свої під­розділи виробництва, збуту, планування;

· матрична - використовується фірмами, продукція яких має від­носно короткий «життєвий цикл» і часто змінюється, а також фірмами, що провадять великі дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи з обмеженими виробничими циклами. Це рухлива, гнучка структура. При розробці нових проектів, продуктів організовуються групи, які передаються менеджеру, що управляє цим процесом. Після виконан­ня робіт співробітники повертаються до своїх підрозділів;

· орієнтована на пошук нового - основним принципом є поточне ви­робництво та збут освоєних прибуткових продуктів, які об'єднуються у групу поточного виробництва, а розробка нових продуктів та техно­логій - у пошукову групу. У пошуковій групі створюється дослідне виробництво, новий продукт випробовується на ринку. Після позитив­ного ефекту проект передається до групи поточного виробництва;

· множинна -застосовується у великих компаніях, що включають безліч підприємств з різною структурою управління.

1. Господарський Кодекс України від 16.01.2003. - № 436 – IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. № 18, № 19 – 20, № 21 -22. (зі змін. і доп.)

2. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17. 09. 2008 р. № 514 - VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. - № 50 – 51. (зі змін. і доп.)

3. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09. 1991 р. № 1576 – XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 49. (зі змін. і доп.)

4. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р., №2344 – XII // Відомості Верховної Ради України, 1992. - № 31. (зі змін. і доп.)

5. Закон України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 р., №2163 - XII// Відомості Верховної Ради України, 1992. - № 24. (зі змін. і доп.)

6. Кодекс законів про працю від 10.12.1991 р. № 322- VІІІ, зі змінами і доповненнями.

7. Положення (стандарти бухгалтерського обліку).

8. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2008. – С. 12 – 23.

9. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 2005. – С. 26-55.

10. Варналій З.С. Основи підприємництва: Навч. посіб. – 3 – тє вид., випр. і доп. - К.: Знання – Прес, 2006.

11. Винагородська А.М. Основи підприємництва. Навч. посіб. – 2 – ге вид. - випр. і доп. – К.: Кондор. – 2005. – 544 с.

12. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Професіонал», 2008. – С. 10-45.

13. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – С. 7-33.

14. Горбонос Ф.В., Черевко Г.В., Павленчик Н.Ф., Павленчик А.О. Економіка підприємства: Підруч. – К.: Знання, 2010. – С. 13-83.

15. Кучеренко В.Р., Доброва Н.В., Квач Я.П., Осіпова М.М.Основи бізнесу. Практичний курс (збірник вправ, задач, тестів та ситуат. завдань): Навч. посіб. К.: Центр учбової літератури, 2010. – 176 с.

16. Основи бізнесу: навч. посіб. / Я.С. Ларіна, С.В. Мочерний, В.М. Фомішина, С.І. Чоботар. – К.: ВЦ «Академія, 2009 .- 384 с.

17. Основи підприємництва. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ Депутат В.І., Кожем‘яченко О.О., Овчаренко Л.В. та ін. / за заг. ред. Круша П.В., Подвігіної В.І., Сердюка Б.М. – К.: КНТ, 2009. – 64 с.

18. Селезньов В.В. Основи ринкової економіки України. Посіб. - К.: Економічна освіта. – 2006. – 688 с.

ТЕМА 3. ВИРОБНИЧІ ФОНДИ СУБ‘ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ.

План

1. Загальна характеристика капіталу і виробничих фондів підприємства: склад та класифікація.

2. Первісна, відновна й залишкова вартість основних фондів.

3. Знос та форми відтворення основних фондів підприємства. Показники стану використання основних фондів підприємства.

4. Амортизація основних фондів підприємства. Методи нарахування амортизації.

5. Нематеріальні активи. Амортизація нематеріальних активів (сам. вивч.).

6. Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів підприємства в сучасних умовах господарювання (сам. вивч.)

7. Оборотні виробничі фонди. Нормування оборотних коштів.

8. Норми витрат ресурсів і норми запасів. Оптимізація використання оборотних коштів на підприємстві.

Капіталу буквальному розумінні означає головну суму коштів, необхідних для започаткування та здійснення виробництва.

Авансований капітал – це грошова сума, яка вкладається власником у певне виробництво з метою одержання зиску. Він витрачається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві різноспрямовані частини грошових коштів в економічній теорії називають постійним і змінним капіталом.

В свою чергу постійний капітал розподіляється на основний і оборотний капітал.

Основний капітал – це частина постійного капіталу, яка складається з вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та обертається протягом кількох періодів виробництва.

Оборотний капітал – це частина постійного капіталу, що витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.

Для здійснення виробничої діяльності, підприємство повинно мати у своєму розпорядженні засоби виробництва.

Засоби виробництва - це сукупність матеріальних елементів, необхідних для виготовлення продукції, що поділяються на: предмети праці та засоби праці.

Предмети праці:

1) беруть участь у виробничому процесі однократно, змінюють свою форму, утворять готову продукцію;

2) свою вартість на вартість готової продукції переносять відразу;

3) відновлюються після кожного виробничого циклу.

Засоби праці:

1) беруть участь у виробничому процесі багаторазово;

2) свою вартість на вартість готової продукції переносять вроздріб у міру зносу;

3) відновлюються через ряд виробничих циклів.

Грошова оцінка засобів виробництва представляє собою виробничі фонди підприємства, що поділяються на:

1) основні фонди;

2) оборотні фонди.

Основні фонди підприємства –це засоби праці, які функціонують у виробничому процесі тривалий період часу (понад рік), не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів і переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово у міру їх зносу (шляхом амортизаційних відрахувань).

Оборотні фонди –це частина виробничих фондів підприємства, яка постійно споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї новоствореної продукції.

Найбільше значення на практиці має видова класифікація основних фондів. Так на її основі розрізняють такі види основних фондів: будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини і устаткування, транспортні засоби, інструменти, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, інші основні фонди. Основні виробничі фонди характеризуються складом і структурою.

Склад - сукупність груп ОФ.

Структура - співвідношення вартості окремих груп фондів до їхньої загальної вартості.

За участю у виробничому процесі ОФ діляться на активні і пасивні.

Структура основних виробничих фондів залежить від характеру продукції і типу виробництва.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову структуру основних фондів.

Відповідно до чинного в Україні податкового законодавства основні фонди до 1. 01. 2011 р. поділялися на чотири групи:

До першої групи належали будівлі, споруди, передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування).

Друга група включала автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі, побудові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання та устаткування, приладдя до них.

До третьої групи відносили усі інші основні фонди, що не ввійшли до першої, другої та четвертої груп.

До четвертої групи основних фондів відносили електронно-обчислювальні машини, інші машини, призначені для обробки інформації, їх програмне забезпечення, засоби зчитування і друку, інші інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів). На даний момент часу виділяють 16 груп основних фондів.

Читайте також:

1. D-петля, що складається з 8–12 залишків, декілька з яких – дигідроуридинові.
2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
3. I. При підготовці до переговорів визначите склад делегації і її керівника.
4. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
5. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
6. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
7. II. За зміною ступенів окиснення елементів, які входять до складу реагуючих речовин
8. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
9. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
10. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
11. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
12. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.

Переглядів: 733