• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Найбільш розповсюджені стратегії бізнесу

Створення стратегічної бази підприємства

ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА

Створення ресурсної бази, формування інтелектуальних ресурсів. Формування інформаційних ресурсів. Формування матеріальних ресурсів. Створення організаційно-правової основи впровадження системи стратегічного управління на підприємстві. Розмежування основних функцій стратегічного управління між рівнями управління.

При створенні стратегічної бази підприємства особливу увагу необхідно звернути на організаційно-правові основи впровадження системи стратегічного управління та його ресурсну базу. При більш детальному аналізі виділяємо наступні складові:

1. Формування інтелектуальних ресурсів – підготовка та підвищення кваліфікації персоналу.

2. Формування інформаційних ресурсів – опрацювання стратегічних форм для збору та зберігання стратегічної інформації, опанування сучасних технологій обробки інформації, організація моніторингу середовища підприємства, формування інформаційного банку про стан зовнішнього оточення та внутрішнього середовища підприємства.

3. Формування матеріальних ресурсів – створення системи сучасних засобів комунікації між фінансовими підрозділами підприємства, партнерами, постачальниками, споживачами.

4. Створення організаційно-правової основи впровадження системи стратегічного управління на підприємстві.

5. Розмежування основних функцій стратегічного управлення між рівнями управління на підприємстві.

6. Опрацювання посадових інструкцій фахівців зі стратегічного управління.

7. Опрацювання кваліфікаційних вимог до фахівців відділу перспективного розвитку.

8. Опрацювання положення про відділ перспективного розвитку.

9. Розподіл функцій між фахівцями відділу перспективного розвитку.

10. Визначення основних функцій та структурної схеми (чинний склад, місце і роль в організаційній структурі підприємства) відділу перспективного розвитку.

Стратегія обмеженого зростання. Стратегія зростання. Стратегія скорочення. Комбінована стратегія. Портфельна стратегія. Стратегія фокусування. Стратегія диференціації. Стратегія лідерства. Стратегія диференціювання. Стратегія вузької спеціалізації. Стратегія конкурентних переваг. Стратегія бізнесу за визначенням А. А. Томпсона і А. Дж. Стрікленда.

Коротко розглянемо найбільш розповсюджені стратегії бізнесу.До них належать:

1. Стратегія обмеженого зростання – застосовується підприємствами із стабільною технологією та стійким станом на ринку. Цілі розвитку встановлюються «від досягнутого» і коригуються за зміни умов. Сприяє зниженню ризику.

2. Стратегія зростання – зазвичай застосовується у галузях, що динамічно розвиваються, швидко змінюють технології. Для неї є характерним установлення щорічного значного перевищення рівня розвитку над рівнем попереднього року. З метою збільшення своєї частки на ринку підприємство може досягти цілі через зниження цін на продукцію, збільшення торгових точок, запропонувати нову модель продукції тощо.

3. Стратегія скорочення – обирається підприємствами найрідше. Для неї є характерним установлення цілей на рівні, нижчому за досягнутий у минулому. До цієї стратегії вдаються тоді, коли показники діяльності економічної системи набувають стійкої тенденції до погіршення і ніякі заходи її не змінюють.

4. Комбінована стратегія – це будь-яке поєднання розглянутих альтернатив. Такої стратегії, як правило, дотримуються крупні підприємства, що активно функціонують у декількох галузях.

5. Портфельна стратегія – визначає розподіл інвестицій між структурними підрозділами підприємства, взаємодія яких може створити ефект синергізму.

6. Стратегія фокусування – це зосередження зусиль на одному із сегментів ринку, окремій групі покупців або певній групі товарів.

7. Стратегія диференціації – підприємство ризикує відстати у технологіях виробництва, збільшити витрати, а активні конкуренти можуть швидко перейти в атакуючу позицію. Її сутність:

7.1. пропонує товари з кращими за конкурентів якостями, наприклад, дизайном;

7.2. може стосуватися звуження або розширення асортименту;

7.3. дозволяє ухилятися від цінової конкуренції шляхом переходу в інші сегменти ринку;

7.4. спрямована на виготовлення особливої продукції (модифікації стандартного товару), пристосованої до потреб певної групи споживачів.

Для впровадження цієї стратегії необхідні такі умови:

- наявність множини характеристик товару, які виокремлюються і цінуються споживачами;

- переважання цінової конкуренції на ринку;

- існування порівняно великої кількості споживачів, які визначають виокремлені характеристики товару та надають їм переваги;

- розмаїття попиту на продукцію певного асортименту;

- захищеність ознак диференціації товару від імітації (копіювання);

- інтенсивна реклама, приваблива упаковка та інші засоби просування товару на ринок.

8. Стратегія лідерства – передбачає використання нових методів підвищення продуктивності господарської системи, пошук шляхів скорочення витрат. Низький рівень витрат дозволяє пропонувати на ринку товар за нижчими від конкурентів цінами, що забезпечить збільшення прибутку.

Підприємство, яке обрало стратегію лідерства за витратами, має виробляти продукцію постійної якості, що дозволить мінімізувати втрати споживачів на виявлення та усунення браку.

Під час використання стратегії лідерства за витратами асортимент товарів та послуг обмежується кількома базовими моделями, що відповідають інтересам цільового сегмента споживчого ринку. Це дозволяє скоротити витрати та час на виробництво і просування товару до споживача.

Основними ризиками стратегії лідерства у зменшенні витрат є:

8.1. доступність технологічних досягнень та поява нових технологій швидко зводять нанівець цінність застосовуваних інвестицій, ноу-хау;

8.2. можливість конкурентів вийти в лідери шляхом імітації та інвестування у нове обладнання;

8.3. інфляційне зростання витрат підриває здатність підприємства підтримувати різницю цін та зберігати перевагу.

9. Стратегія диференціювання полягає у досягненні сприйняття споживачами даної продукції як унікальної. Для цього широко застосовується реклама, в якій підкреслюється відмінність однієї продукції від іншої, а також надається якісний сервіс та використовуються нові технології її просування. Ця стратегія потребує високих маркетингових зусиль, творчого мислення, наявності інноваційного потенціалу та формування репутації лідера.

Використання стратегії диференціювання передбачає, що підприємство має значний інноваційний потенціал, який дозволяє виробляти продукцію високої якості, зі специфічними властивостями та підвищеною функціональністю. Для цього, як правило, необхідно точно передбачити потреби споживачів і дослідити нові можливості для створення якісних продуктів та послуг. Процес створення нових продуктів має бути під постійною увагою власника чи менеджерів, що забезпечують пріоритет на ринку порівняно з конкурентами.

10. Стратегія вузької спеціалізації – зусилля концентруються на певному географічному регіоні, групі споживачів або визначеної частки продукції і отриманні на ньому лідируючих позицій. При цьому залучення нових споживачів зазвичай пов’язано зі значними витратами для підприємства (за рахунок знижок, надання пробних зразків супутніх товарів тощо).

Дана стратегія має такі ризики:

10.1. орієнтація на вузьку спеціалізацію, «низькі витрати» та «вузьке коло споживачів» можуть за зміни кон’юнктури ринку швидко звести нанівець переваги від зміни такої стратегії;

10.2.конкуренти можуть знайти у межах цільової групи споживачів нові цільові групи та мати там успіх.

11. Стратегія конкурентних переваг – може бути реалізованою у різних варіантах та комбінаціях:

11.1. пряма інтеграція – придбання у власність дистрибютерської мережі або встановлення повного контролю над нею;

11.2. зворотна інтеграція – прагнення одержати постачальників сировини у власність або під повний контроль;

11.3. горизонтальна інтеграція – прагнення одержати своїх конкурентів у власність або під повний контроль;

11.4. захоплення ринку – прагнення збільшити частку свого прибутку на традиційних ринках;

11.5. розвиток ринку – виведення свого продукту на ринок у нових географічних районах;

11.6. розвиток продукту – прагнення збільшити обсяг реалізації через поліпшення або модифікацію свого продукту;

11.7. концентрична диверсифікація – створення нових виробництв, що збігаються з профілем підприємства;

11.8. конгломеративна диверсифікація – освоєння випуску нових продуктів, що не збігаються з традиційним профілем підприємства;

11.9. горизонтальна диверсифікація – освоєння випуску нових непрофільних продуктів, але для традиційних споживачів;

11.10. стратегія відторгнення – продаж окремих структурних підрозділів підприємства;

11.11. стратегія ліквідації – продаж усіх активів підприємства.

Враховуючи зазначене, підсумуємо, що таке стратегія бізнесу (ділова стратегія). За визначенням А.А.Томпсона і А.Дж.Стрікленда – це план управління окремою сферою діяльності компанії. На відміну від неї, існує корпоративна стратегія. Якщо підприємство займається одним видом бізнесу (є вузькопрофільним), то у цьому випадку корпоративна і ділова стратегії збігаються.

Будь-яка стратегія бізнесу спрямована на встановлення і зміцнення довготермінової конкурентоспроможної позиції підприємства на ринку. Її розробка значною мірою пов’язана з пошуком конкурентних підходів, які нейтралізують конкурентні заходи однопрофільних підприємств.

5.3. Правила вибору стратегії (за І. Ансоффом)

Правило бажаного рівня. Правило порогових значень. Правило найбільш ймовірного вибору. Правило очікуваного значення. Правило комбінованих значень. Три базові стратегії за М. Портером ( лідерство у зниженні витрат, диференціація, фокусування уваги на конкретному сегменті ринку). П’ять основних чинників використання цих трьох стратегій.

Правила вибору стратегії за умов ризику за І. Ансоффом наступні:

1. Правило бажаного рівня – передбачає встановлення мінімального рівня результатів для кожного варіанту альтернативного рішення. Використовується лише для одного альтернативного рішення.

2. Правило порогових значень – за ним встановлюються мінімальні можливі значення та бажані значення цілей. Використання правила дозволяє відсікти варіанти стратегій, які є менш привабливі у досягненні встановлених цілей.

3. Правило найбільш ймовірного вибору – передбачає складання найбільш ймовірного прогнозу перспектив.

4. Правило очікуваного значення – за ним встановлюється баланс ризику вигоди та здійснюється вибір прогнозу з найбільшим очікуваним значенням.

5. Правило комбінованих значень – передбачає експертні оцінки ризику за кожним варіантом альтернативних рішень.

Існування множинності стратегій об’єктивно зумовлює необхідність їх класифікації. В економічній літературі найбільш відомою є класифікація стратегій М. Портера.

За М. Портером, підприємство для створення власних конкурентних переваг має здійснити стратегічний вибір, для чого пропонуються три наступні базові стратегії:

1. Лідерство у зниженні витрат.

2. Диференціація.

3. Фокусування уваги на конкретному сегменті ринку.

Використання однієї з цих стратегій базується на застосування п’яти основних чинників:

1. Привабливості ціни – досягається зменшенням витрат, забезпеченням певних масштабів виробництва, підвищення кваліфікації персоналу, розвитку вертикальної інтеграції.

2. Диференціювання товару за його технічними параметрами, дизайном, характерними особливостями, надійністю, рівнем сервісного обслуговування.

3. Диференціювання умов продажу – оплати, надання знижок, кредитування, організації доставки, післяпродажного обслуговування.

4. Диференціювання участі персоналу в обслуговуванні – ввічливість, уважність та інше.

5. Формування іміджу – лояльність споживачів до торгівельної марки [6].

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. II. Критерій найбільших лінійних деформацій
3. V. НАЙБІЛЬШ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ І ДАТИ
4. Акціонерне товариство, як форма організацій бізнесу. Акції, їх суть і види.
5. Альтернативні стратегії за матрицею Мак-Кінсі.
6. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
7. Аналіз і оцінка рівня соціальної відповідальності бізнесу
8. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
9. АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію.
10. Базові конкурентні стратегії Портера
11. Базові корпоративні стратегії
12. Базові стратегії і стратегічні альтернативи

Переглядів: 1670