Принципи адміністративно-територіального менеджменту

В Україні в процесі лібералізації економічного і суспільного життя відбувається демократизація і децентралізація управління, зростає роль регіонів у проведенні реформ, суспільних трансформацій, розвитку інфраструктури, управлінні майном, використанні природних ресурсів, розвитку міжрегіонального та євро регіонального співробітництва.

В процесі економічних та суспільних трансформації набувають вдосконалення принципи адміністративно-територіального менеджменту.

Як основні положення на яких базується управління вони поділяються на дві основні групи, а саме: ті на яких формується система управління та ті, що забезпечують функціонування управлінських структур.

До першої групи відносяться принципи:

розмежування повноважень між різними рівнями та гілками влади (в регіоні діють органи виконавчої влади в особі обласної та районних державних адміністрацій; обласні, районні та місцеві ради з визначеними законодавством функціями і засадами самоуправління та самоврядування; делегування повноважень; прямого підпорядкування у виконавчій гілці влади, яким передбачається обов’язковість виконання нижчими рівнями влади рішень вищих органів влади; поєднання загальнодержавних і місцевих пріоритетів та дотримання законодавства в процесі здійснення діяльності; врахування особливостей територіального розвитку (особливості створюють як можливості для забезпечення розвитку, так і формують завдання щодо забезпечення життєдіяльності населення відповідної території); державно-приватного партнерства (передбачає тісну співпрацю між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, суб'єктами господарювання, особливо приватними, та проведення моніторингу щодо оцінки виконання визначених завдань, який забезпечується узгодженістю рішень, діяльністю в межах повноважень або їх делегуванні).

До другої групи відносяться принципи:наступності і послідовності (врахування попередніх етапів розвитку регіону); єдності регіональної політики та практичної роботи з реалізації завдань розвитку регіону; комплексності, який означає гармонійність і пропорційність розвитку економічних, соціальних та гуманітарних складових; ресурсної та господарської збалансованості; пріоритетності та варіантності, що передбачає необхідність вибору оптимальних шляхів розвитку регіону; узгодження інтересів влади та суб’єктів господарювання; створення умов фінансування та забезпечення самостійності діяльності місцевих рад; стратегічного та тактичного планування, що передбачає здійснення, політики регіонального розвитку на основі взаємозв'язаних довгострокових стратегій, планів та програм як на державному, так і адміністративно-територіальному рівні (включає планування необхідних заходів та фінансових витрат з метою забезпечення ефективного розвитку регіонів); об’єднання та концентрації фінансових і матеріально-технічних ресурсів, яке важливе у зв'язку з обмеженістю державного фінансування і необхідністю концентрації фінансів на певних територіях та дотриманням послідовності надання сприяння відповідно до сформульованих цілей, визначення механізмів економічної доцільності їх використання; пріоритетності (передбачає визначення та реалізацію пріоритетів в галузях та на місцевому рівні); стимулювання (забезпечення регіонального розвиток за рахунок ефективного наповнення та використання місцевих бюджетів. Цей принцип передбачає, що додаткове фінансування з державного бюджету повинне здійснюватися без зменшення фінансування з місцевих бюджетів); розмежування(передбачає розподіл владних повноважень, за яким місце надання адміністративної (управлінської) послуги максимально наближено до її безпосереднього споживача шляхом концентрації матеріальних і фінансових ресурсів на відповідному територіальному рівні управління); диференціації (надання державної підтримки регіонам з урахуванням їх потенціалу, умов, критеріїв та термінів отримання позитивного результату); вирівнювання (полягає у ліквідації відмінностей між окремими регіонами щодо рівня життя населення, економічного потенціалу, розвитку інфраструктури).

В адміністративно-територіальному менеджменті застосовуються також принципи:

наукової обґрунтованості управлінських рішень, що передбачає розробку якісних управлінських рішень, заснованих на об'єктивних економічних законах і результатах попереднього аналізу рівня регіонального розвитку; погодженості всіх елементів системи регіонального управління, що полягає у формулюванні адекватних цілей діяльності й розвитку регіону, виконанні для їх реалізації основних функцій регіонального управління, а також використанні необхідних методів управління при відповідному ресурсному забезпеченні; раціоналізації діапазону регіонального управління, що полягає в розробці та функціонуванні ефективних організаційних структур управління, що забезпечують суб'єкту управління відповідну керованість об'єктом управління; оптимізації співвідношення централізації та децентралізації в процесі регіонального управління, що повинен забезпечити раціональне об'єднання єдиноначальності й делегування повноважень, що дозволяє приймати якісні управлінські рішення і реалізовувати їх у запланований термін; формування та використання адекватної і достовірної управлінської інформації на основі ефективної організації інформаційних потоків, що полягає в одержанні та використанні необхідної управлінської інформації про стан об'єкта регіонального управління; максимізації результату регіонального управління при мінімізації ресурсних витрат, заснованого на одержанні запланованого результату управління при використанні необхідного обсягу природних, матеріально-технічних, фінансових, трудових і інформаційних ресурсів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нормативно-правові засади управління територіальним розвитком	\|	Організація праці в системі адміністративно-територіального менеджменту

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.