Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Поняття пізнання та його види

Література

Завдання для самостійної роботи

1. В свій час полемізуючи з Є.Дюрінгом Ф.Енгельс стверджував, що єдність світу в його матеріальності, а не в його бутті як стверджува Дюрінг. Хто з них був правий на вашу думку.

2. Заперечуючи Парменіду Платон стверджував, що небуття існує і є нічим іншим як інобуттям предмету (об’єкту, процесу і т.д.), який зміст вкладував Платон в поняття інобуття.

3. Як ви вважаєте, дуалізм виник закономірно і необхідно як третій напрям філософії в рішенні проблеми буття, чи це лише один з напрямів ідеалізму.

4. Як на вашу думку, властивості простору і часу залежать від властивостей матерії, чи мають абсолютну незалежність від матерії.

5. Обґрунтуйте, чому властивості простору і часу прямо протилежні один одному.

6. Свідомість має ідеальну природу, чи значить це, що ідеальне як один з видів буття виникає тільки тоді, коли появляється людина – носій свідомості.

3, 4, 9, 10, 13, 14, 15, 16, 18.

 

Змістовий модуль 9. Гносеологія (філософія пізнання)

ПЛАН

1. Поняття пізнання та його види.

2. Рівні і форми пізнання.

3. Проблема істини в пізнанні.

4. Людина і пізнання. Істина і правда.

Основні поняття: гносеологія, епістемологія, істина, наука. чуттєве, раціональне, закон.

Проблеми пізнання досліджує розділ філософії (або філософська на­ука) під назвою "гносеологія" (давньогрец. "гносис" - пізнання; "логос" - учення, наука). Інколи цей розділ філософії іменують "епістемологія" (давньогрец. "епістема" - знання, наука; "логос" - учення), але здебіль­шого епістемологію розглядають або як теорію знання, або як дослід­ження лише наукового знання. Гносеологія була більше характерною для часів класичної філософії, оскільки розглядала пізнання з позиції відстороненого спостереження, а епістемологія - це більше явище некласичної філософії.

Для нашої філософської традиції епістемологічні студії були не характерними, проте сьогодні саме епістемологія виходить на перший план в дослідженні проблем знання та пізнання. Тому в даному розділі враховуються як традиційні гносеологічні підхо­ди, так і нові віяння, пов'язані із епістемологією.

Першим питанням гносеології є визначення природи пізнання: що є пізнання, що штовхає людину до пізнання, чи може людина пізнавати світ таким, яким він є? У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності, унаслідок якої у свідомості вибудовуються образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю, роби­ти свої дії оптимальнішими або ефективнішими, збільшувати свої можливості та міру свободи.

При осмисленні наведеного розуміння пізнання важливо звер­нути увагу на те, що реально здійснює пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людина з усіма її життєвими проблемами, можливостями, бажаннями та пристрастями. Цей момент входить у поняття об'єкта та суб'єкта як вихідних понять гносеології.

Суб'єкт пізнання — це людина, що постає вихідним пунктом жит­тєвої та пізнавальної активності, що здобуває знання, вибудовує те­орії та концепції, зберігає та історично передає їх новим поколінням. Об'єкт пізнання - фрагмент (частина) будь-якої реальності (при­родної, соціальної, суб'єктивної, розумової, душевної та ін.), який не збігається у цей момент з інтелектом, що пізнає, та на який спрямо­вана пізнавальна активність.

Таке розуміння суб'єкта та об'єкта засвідчує: по-перше, що об'єктом пізнання може бути будь-що, що пізнання може набувати характеру самопізнання; по-друге, що суб'єкт та об'єкт співвідносні: об'єкт на­буває характеристик саме об'єкта лише у відношенні до певного суб'єкта, тоді як останній виявляє себе лише через дію на певний об'єкт.

Мало того, сучасна гносеологія (та особливо - епістемологія) розглядає їх як узагалі невіддільні. Отже, об'єктом може ставати лише те, що виявляється як окрема особлива реальність у полі ак­тивної діяльності суб'єкта; при тому об'єкт постає як похідне від суб'єкта і навіть як його елемент. З іншого боку, можна розглядати самого суб'єкта як елемент об'єкта: природа — єдиний об'єкт, а людина як частина природи є елементом об'єкта. Названі нібито протилежні виявлення суб'єкта та об'єкта ми повинні спробувати зрозуміти як єдиний процес, де разом із зростанням меж та горизонтів людської активності зростає, стає складнішим і предметно насиченішим об'єктний обсяг їїжиттєдіяльності. В цьому сенсі пізнання постає як процес вичерпування за допомогою предметних визначень змісту об'єктів пізнання та діяльності. Сучасні гносеологія та епісте­мологія вважають, що поняття пізнання має принаймні три основні змістові наголоси:процес вироблення знань, створення образів, моделей теорій реальності(це інформативний аспект пізнання); прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвали­ни (це активістський або вольовий аспект пізнання); бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (це смисловий аспект пізнання).

Найчастіше пізнання ототожнюється саме із процесом продукування знан­ня, але неважко побачити в людській допитливості, у прагненні щось пізнати та зрозуміти бажання проникнути в потаємні глибини речей, опанувати їх, впливати на них. Цей момент у пізнанні ро­бить його живим, енергійно напруженим, емоційним, злитим із волею та ба­жанням. Але якщо ми поставимо "остаточне" запитання: якою може бути кінцева мета пізнання, - то, урешті-решт, через пізнання ми сподіваємося знайти для себе (і для людства) щось найважливіше, заповітне. За допомогою пізнання ми прагнемо розв'язання основних проблем нашого життя, ос­кільки пов'язуємо пізнання із духовною сутністю людини та із можливістю для неї саме у духовному пошуку досягнути для себе найважливішого.

Звідси стає зрозумілим, що саме пізнання замінює для людини те, що у тварин виконують інстинкти, тобто забезпечує особливий тип зв'язку люди­ни з дійсністю. Без пізнання немає людини як людини.

Таке багатогранне розуміння пізнання допомагає нам висвітли­ти й питання про можливості людського пізнання. Як звичайно, у цьому питанні окреслюється ряд гносеологічних позицій.

Якщо розуміти пізнання винятково в дусі продукування знань та інформації, то не уникнути скепсису, адже дійсність постає перед нами нескінченною як за обсягом, так і за глибиною. Але при тому ми не можемо не визнати, що знання та пізнання справді збільшують можливості людини в її взаємодії зі світом, значно збагачують сфери та напрями людської життєдіяльності, збільшу­ють ступені людської свободи. Отже, можна констатувати: пізнання не можна розглядати од­нобічно; у реальному виявленні пізнання — це органічний елемент людської життєдіяльності, що розвивається від незнання до знання, від неповного та непевного знання — до повнішого та надійнішого, від видіння туманного, затьмареного - до проясненого.

Коли людина включається в соціально-культурні зв'язки та відношення, прилучається до суто людських способів життєдіяльності, її пізнавальні здібності реалізуються майже автоматично, і інколи виникає враження, що знання виростають в людині так само природно, як, наприклад, нігті або во­лосся. Але такого роду навички, тобто навички стихійного продукування знань та уявлень, мають тенденцію зростатися із безпосередніми умовами життя і не виходити за певні, досить вузькі межі.

Знання суттєвого, знання, необхідні для розширення горизонтів здійснення людської свободи, стихійно не виникають. Тому на певному рівні соціаль­ної життєдіяльності, на певному рівні особистого розвитку людина повинна усвідомити роль і функції пізнання і почати робити свідомі зусилля задля їх придбання. Якщо ж цього не відбудеться, то, скоріше за все, здійсниться кон­сервація елементарного досвідного знання, яке буде функціонувати в певному суспільному середовищі майже так, як функціонують умовні рефлекси.

Звідси випливає необхідність виділення у суспільному та інди­відуальному розвитку пізнання двох основних стадій:

а)стихійної, яка є досить консервативною, належним чином не усвідомленою. Іноді її називають буденним або повсякденним рівнем пізнання.

б) активно-дійової, яка є усвідомленою, свідомо органі­зованою та спрямованою на спеціальне продукування знань. Цю стадію часто ототожнюють з наукою.

Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлен­ня у різних видах пізнання:

життєво-досвідне пізнанняпо­стає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;

естетичне пізнанняокреслює реальність не відсторонено, а через пе­реживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб'єктивним схильностям лю­дини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та жит­тєво, ніж наука;

наукове пізнаннякультивується спеціально через усвідом­лення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організо­ваним, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;

релігійно-містичне пізнаннячасто окреслює джерело своїх відомостей як божественне об'явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничи­ми та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого викорис­тання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для люди­ни того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; історія людства переконливо це доводить;

екстрасенсивне пізнання,інтерес до якого особливо зріс на­прикінці XX ст., також залишається для нас багато в чому не­зрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасен­си, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують усуспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності по­стає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві інтереси.


Читайте також:

  1. II. Поняття соціального процесу.
  2. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
  3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  4. А/. Поняття про судовий процес.
  5. Агностик, суб’єкт пізнання, субстанція
  6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  7. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
  9. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.
  10. АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ
  11. Аудиторські докази: поняття та процедури отримання
  12. Базове поняття земле оціночної діяльності.




Переглядів: 4772

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сучасна наука і філософія про рівні та форми буття | Рівні і форми пізнання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.