Основні методи лікування наркологічних хворих

Профілактичні наркологічні огляди

Їх проведення регламентується наказом МОЗ України № 339 від 18.11.1997р. метою цих заходів є виявлення хворих на залежність від ПАР, а також визначення наявності чи відсутності протипоказань до виконання функціональних обов’язків.

Обов’язковим є проходження такого огляду для громадян, що бажають отримати дозвіл на володіння зброєю, водіїв, авіаційного персоналу, працівників залізниці та плаваючого транспорту, осіб, що вступають на службу в органи МВС, МО, СБУ, ЗС, пожежної охорони, митниці та податкової адміністрації. До цього переліку включено велику групу професій, у тому числі і медпрацівники.

Профілактичний наркологічний огляд громадян проводиться у наркологічному закладі за місцем їх проживання і включає лікарський наркологічний огляд, психологічне тестування та медичне лабораторне обстеження.

Лабораторно визначається активність гама-глутамілтрансферази сироватки крові, а психологічне тестування полягає в застосуванні тесту «Аудит» та «Тесту клінічного скринінгу», які затверджені ВООЗ як методики, що дозволяють виявляти до 99% осіб, хворих на алкоголізм.

Повний курс лікування від наркоманії проходить звичайно в чотири етапи, з яких перші два носять специфічно медичний характер, а у двох наступних переважають виховні міри.

Перший етап - нейтралізації отрути в організмі (детоксикация). Ціль лікувальних заходів полягає в ліквідації отруєння організму наркотичними речовинами або проявів абстинентного синдрому.

Нейтралізація передбачає:

· видалення ще не засвоєної організмом отрути;

· підтримка основних життєво важливих функцій організму;

· виведення отрути, уже засвоєної тканинами організму;

· застосування спеціальних мір - залежно від виду наркотичних речовин, що вживалися пацієнтом.

На цьому етапі принциповим є питання про позбавлення хворого можливості приймати наркотики. Але раптова й повна заборона наркотичних речовин недоцільна, оскільки в процесі розвитку абстинентного синдрому можуть наступити небезпечні для життя ускладнення.

Повна заборона наркотиків безпечна лише в тому випадку, якщо вони ще не викликали фізичної залежності. В інших випадках доцільніше знижувати дози наркотику поступово.

Другий етап- усунення наслідків отруєння. Це насамперед всі порушення функцій внутрішніх органів (печінки, нирок, легенів і ін.), патологічні зміни нервової системи й інші розлади.

Медичні міри на цьому етапі спрямовані на лікування хворого з метою нормалізації виниклих в організмі змін і на загальне зміцнення організму.

Третій етап - відповідні заходи щодо подолання звички. У цій фазі лікування переважає виховний вплив. Ціль - викликати у хворого негативне відношення до наркотичної пристрасті.

Четвертий етап - ресоціалізація (соціальна реабілітація) наркомана. Ціль цих заходів - повернення людини до нормального суспільного життя.

Як бачимо, представлені етапи терапевтичного курсу утворять єдине ціле і їх не можна відокремлювати один від іншого. Медичні заходи повинні виступати поряд із впливами виховними, психотерапевтичними.

Лікування хворого наркоманією - завдання досить складне з ряду причин.

Одна з них - ворожість більшості наркоманів до лікування, тому що вони або не хочуть порвати з пороком, або не довіряють методам, що застосовуються лікарями.

Інша причина - порушення абстиненції, найчастіше під впливом середовища, коли виникає своєрідний ефект «обертових дверей». Про це свідчать самі наркомани. «...Зустрічаю старих дружків, і, немов за звичаєм, «востаннє» приймаємо наркотик. «Востаннє» повторюється при наступній зустрічі. І так - по колу».

І, нарешті, варто визнати, що досить істотні труднощі - недостатня ефективність застосовуваних методів лікування. Практикуючі фахівці з боротьби з наркоманією відзначають: поки що результати не дають приводу для особливого оптимізму, тому що позитивних зрушень можна домогтися тільки в спеціалізованих відділеннях або центрах, що мають колектив співробітників різних спеціальностей: терапевтів різних профілів, психологів, психотерапевтів, психіатрів і педагогів.

Ідеальним успіхом курсу спеціальної терапії була б добровільна стійка відмова хворого від наркотиків, але такий підхід у закоренілих наркоманів зустрічається дуже рідко:

Примусове ж або вимушене утримання від наркотиків не вирішує суті проблеми. Більшим досягненням у лікуванні є здатність довести наркомана до стану по можливості найбільш тривалого обмеження у вживанні одурманюючих речовин і зосередження його уваги на необхідності рішення власних психічних і соціальних проблем, причому навіть при незначному спочатку обмеженні прийому наркотиків.

Варто сказати, що навіть у тому випадку, коли наркоман сам звертається із проханням про допомогу, це далеко не завжди можна ототожнювати з бажанням вилікуватися. У більшості осіб, що звертаються в спеціальні установи, подібне рішення вимушене й обумовлено конкретною життєвою ситуацією. З одного боку, стан здоров'я в результаті тривалого споживання наркотиків настільки погіршується, що наркоман починає шукати допомоги, а з іншого боку - його суспільний і родиний стан стає настільки нестійким, що виникає нагальна потреба в лікуванні. Нерідко можна зустрітися й зі спробою сховатись в лікарні від правоохоронних органів.

Програму «12 кроків» було сформульовано 1935 року в Америці. Філософія її дуже проста. Людина визнає власне безсилля перед наркотиками, алкоголем або певною іншою залежністю. Це – перший крок до одужання. Далі вона з нею не бореться, а не допускає в своє життя. Не ходить у місця, де продається згубне зілля, не бере в руки чарку. Не спілкується з тими, хто колеться або п’є. Вона визнає, що не в змозі подолати свою залежність самотужки, а лише спільно, з такими ж людьми, як і вона сама. Збираючись разом, групами, і розповідаючи одне одному про свою біду, можна позбутися важкої недуги, якою є наркотики, алкоголь або інша залежність. Це закриті групи. Анонімність – основа існування таких співтовариств. А збори таких груп – найефективніший шлях до одужання.

У середині тридцятих років алкоголізм у США прийняв характер національного лиха. Люди, що страждали і вмирали від нього, переконалися, що традиційні звертання до лікарів, психіатрів, психологів не ведуть до успіху. І тоді ці люди вирішили об'єднатися в організацію, у якій вони допомагали б собі самі. Організацію назвали «Анонімні алкоголіки».

З 1935 року в США, а потім і в усьому світі з'явилися групи АА. Члени АА знайшли метод, що дозволив їм кинути пагубні пристрасті і повернутися до нормального життя.

Вихідна теза АА - алкоголізм є хвороба, більш того, хвороба невиліковна. Цей факт необхідно визнати, його треба зрозуміти, і, як і при багатьох інших хворобах, ввести внутрішню заборону на вживання визначеного набору продуктів (наприклад, при діабеті - вуглеводи, при подагрі - щавель, при захворюваннях нирок - гостру їжу і т.п.).

Член АА розуміє, що саме в його власній владі рішення гамлетівського питання « чи бути, чи не бути » у його граничному формулюванні - жити, чи не жити. Він хворий, і щоб не умерти від хвороби, треба зажадати від самого себе виконання ряду умов-обмежень, але результатів він досягне, лише послідовно пройшовши ті дванадцять кроків, що складають Програму. От ці кроки, та концентрована Програма, що має бути прийнята і виконана хворим.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стаціонарне лікування.	\|	ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.