• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 3

План

Лекція № 2

Тема: Культура найдавнішого населення на території України

1. Культура доби палеоліту.

2. Трипільська культура.

3. Скіфо-сарматська культура.

4. Антична культура грецьких міст-полісів Північного причорномор’я.

5. Культура східних слов’ян.

1. Від найдавніших часів Україна була заселена різними племенами і народами. Людина на землях України з’явилася приблизно 1 мільйона років тому в добу палеоліту (кам’яну добу). Наявність лісів, рік та родючих земель сприяли активному освоєнню людьми цієї території. Первісні люди навчилися виготовляти знаряддя праці, користуватися вогнем, будувати перші житла, мали первісні релігійні вірування. Багато археологічних знахідок підтверджують те, що з давніх-давен на українських землях відбувався розвиток світової цивілізації.

Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті — в ашельський час (1 млн — 150 тис.pp. до н.е.). Це засвідчують розкопки багатошарового поселення цієї епохи біля с. Королево на Закарпатті. Тут у багатометровій товщі суглинкових відкладів простежено вісім культурних горизонтів. Крім Королева, залишки палеолітичних поселень відомі ще у 20 пунктах Закарпаття, переважно у Південних і Південно-Східних Карпатах, уздовж течії Тиси та її притоків. Стоянки людини ашельської доби відомі також у Донбасі (в районі м.Амвросієвка), на Дністрі в с.Лука-Врублівецька, на Житомирщині. Археологи виявили тут ручні рубила та велику кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці.

Наступний етап історичного розвитку репрезентує так звана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 до 35 тис. pp. до н.е. В цей час людина інтенсивно заселяє Східну Європу і досягає басейну Десни. На території сучасної України відомо понад 80 мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї, Подніпров'ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті. Особливо цікаві багатошарові стоянки Молодово І, V (на Дністрі), Кормань IV. На основі знахідок із цих стоянок археологи дослідили найдавніше житло з кісток мамонта і дійшли висновку про виникнення родового ладу.

Заключний етап епохи палеоліту датується періодом від 35 до 10 тис. pp. до н.е. Він характерний різким похолоданням, пов'язаним з останнім великим зледенінням (Валдайським). Змінилися рослинність, тваринний світ. Поряд з формами помірних широт (дикими кіньми, сайгаками, ослами) холодні степи України населяли мамонти, шерстисті носороги, північні олені, вівцебики, песці.
Порівняно з попередніми епохами населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. Дослідники вирізняють окремі локальні етнокультурні зони, близькі за рівнем розвитку і соціальною структурою. На цей час припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (Homo sapiens), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем.

Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя кроманьйонців. У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних в Україні, знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках у селах Межиріч на Канівщині та Мізин на Чернігівщині виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою. Деякі з цих розмальованих кісток С.Бібіков інтерпретував як музичні ударні інструменти. На стоянці Молодово V знайдено музичний інструмент на зразок флейти.

В епоху мезоліту відбулися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тис. років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасного вигляду. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень.
У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осо-корівка в Надпоріжжі, в Криму. Населення було відносно осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих стоянок, що виникли внаслідок розпаду общин на невеликі мисливські колективи.
У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла. Це в свою чергу спричинилося до важливих зрушень в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім — свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву. Як засвідчують наявні археологічні дані, в мезоліті відбулася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші форми відтворюювального.

Зміни у господарській діяльності мезолітичної людини зумовили відповідну перебудову і соціального життя. Індивідуалізація виробництва і споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Таким осередком залишалася община, яку називають кланом, або ранньородо-вою общиною. Деякі дослідники (наприклад, М.Бутинов) вважають за можливе говорити про початок у мезоліті процесу формування племінної етнічної спільності.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI до III тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. Відтворювальне господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування — якісно новий етап в історії людства. Сучасні вчені називають цей етап "неолітичною революцією".

Спричинений новими знаряддями праці, прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їх асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу — початок виготовлення керамічого посуду. Наприкінці неолітичної епохи визначилася певна територіально-господарська спеціалізація. На думку фахівців, Балкано-Дунайський басейн, Кавказ, Передня Азія — це ті регіони, звідки древнє населення України могло запозичити окультурені види зернових, одомашнену велику й дрібну рогату худобу.

На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський і культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга — лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніпро-донецька (друга зона).
В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу, що засвідчено, зокрема, матеріалами могильників. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на знаряддя та продукти праці, а в зоні відтворювального господарства — і на певну територію, тобто землю. В цей період різко зросла і роль сім'ї — генеологічної основи роду. Власність на землю зумовила значний розвиток процесу складання територіальних зв'язків, що, в свою чергу, вело до виникнення сусідської общини, а згодом і племені. Ці нові інститути суспільної структури повною мірою виявляють себе в межах відтворювальної економіки.

2. Трипільська культура, яка проіснувала протягом двох тисячоліть (IУ-III тис. до н. е.) і досягла високого, як на той час рівня розвитку. Основним заняттям трипільців було землеробство. Також вони займалися садівництвом та виноградарством. У трипільських племен було розвинуте містобудівництво, ремесла (гончарство, обробка шкіри, ткацтво). Трипільців вважають прадавніми українцями.

В Україні виявлено понад тисячу пам’яток трипільської культури. Вони згруповані на територіях поблизу Дністра, Прута, Буча менше над Дніпром. Сліди трипільців знайдено і в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел. Населення на всій території трипільської культури становило близько 1 млн. осіб. Трипільські селища розташовувались на високих рівнинах, поблизу рік і потоків. Вони мали чітке планування – всі будови були розташовані концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояло святилище. Житло трипільської культури дуже нагадує українську хату XIX ст.. Будинки з випаленої глини мали видовжену прямокутну в плані форму, всередині розділені перегородками. Приміщення опалювалося глиняними печами. Уявлення про типи житла дають глиняні моделі, які часто знаходять у трипільських поселеннях.

Привертають увагу такі деталі, як напівкругле вікно, дво або чотирьохсхилий дах, на стінах виявлено сліди розписів.

Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних виробів. Це перш за все вироби побутового призначення – столовий та господарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, які прикрашалися своєрідним багатокольоровим (чорний, білий, червоний та брунатний) орнаментом. Спіраль, заокруглені лінії та смуги, що символізували воду, сонце, рослини є найпоширенішими мотивами трипільського орнаменту. Серед орнаменту композиції на посуді розміщували стилізовані зображення людей і світських тварин, які впліталися у загальний візерунок.

Серед археологічних знахідок – численні статуетки, переважно ЖІНОК, що доводить існування культу жінки у трипільському мистецтві. Про те свідчить, зокрема і те, що в глину часто змішували зерна пшениці.

В українському гончарстві, килимах, різьбленні, розписах збереглося чимало типових елементів трипільського орнаментально-декоративного мистецтва. Деякі вчені висувають ідею “відчуття Трипілля” як споконвічної хліборобської властивості української душі, як інстинкту землероба годувальника. За часів СРСР офіційна історична думка не визнавала трипільців предками українців, проте існує вагома система доказів визначної ролі трипільської культури у формуванні сучасного населення України.

3. В 7-2 ст. до н.е. в степовій частині України розвинулася культура СКІФІВ. Скіфи один із найвідоміших народів Стародавнього світу. Цей кочовий народ прийшов із Прикаспійських степів і об’єднав численні місцеві племена землеробів. Для скіфів був притаманний патріархат, культ сонця з його символом – колесом. Скіфи були войовничим народом. Тому у скіфській культурі культ зброї посідав особливе місце.

Від скіфів залишилися величезні кургани, в яких вони ховали своїх царів. Разом із небіжчиком клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів. На вершинах курганів – статуї, що зображали воїнів з легенд. У цих курганах, які мають назву Чортом лик, Куль – Оба, Солоха, Мелітопольський курган, Товста могила, віднайдено багато виробів декоративних мистецтв.

Скіфи мали високо розвинуте декоративне – ужиткування, мистецтво, зокрема ювелірні вироби. Характерною особливістю мистецтва скіфів є так званий “звіриний стиль”. В оздобленні виробів з заліза, кісток, дерева (зброя, кінська збруя) використовували сюжети із зображеннями тварин. Особливість скіфського звіриного стилю було і те, що художники майстерно відтворювали характерні риси тварин, показуючи їх у дії, стрімкому русі – стрибку, польоті. Художники зображали не тільки цілі фігурки, але й окремі частини тварин такі як голова, око, пазурі та інше, що мали символічне значення, ніби надаючи їх власникові спритності, сили, пильності.

До шедеврів світового мистецтва належить золота нагрудна прикраса – Скіфська ПЕКТОРАЛЬ (4 ст. до н. е.) яку у 1951 р. віднайшов археолог Б. Мозолевський (золото 958 проби, вага 1150грам). На ній зображено на двох ярусах сцени з побуту скіфів та міфології (доїння овець, фантастичних істот до нападу коней).

На одній з посудин зображено як скіф удаляє зуб іншому скіфу (Кн.. Овс.). Що свідчить про розвиток медицини.

Від скіфів українці наслідували чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, сагайдак.

Прямими продовжувачами традицій скіфського мистецтва були сарматські племена. Вони також використовували “звіриний стиль” але в композиціях міфологічного змісту. Крім того характерною рисою їх мистецтва є прикрашення виробів інкрустацією з коштовного каміння, різноколірного скла.

4. Значний вплив на культуру України, передусім скіфів мала АНТИЧНА КУЛЬТУРА грецьких міст – полісів.

З кінця 7-6 ст. до н. е. вздовж узбережжя Чорного моря, грецькі переселенці засновують численні міста і поселення: Ольвія (на березі Бузького лиману, Пантікапей – столиця Боспорського царства, на місці сучасного Керча), Херсонес на території Севастополя.

Ці міста були містками для зв’язків грецької культури із культурою степового населення України, з яким здійснювався інтенсивний товарообіг зокрема продуктами хліборобства, тваринництва.

Натомість степове населення купувало предмети ремісницького виробництва.

Вважається, що слов’янська молодь мала оселятися в містах – полісах і здобувати тут навички, виготовлення ювелірних виробів, зброї, кераміки тощо.

Що собою представили міста – поліси?

Тут на високому рівні стояло містобудування. Вулиці у містах в основному перетин під прямим кутом. На підвищенні у кожному місті споруджено акрополь, оточений кам’яними стінами, на якому стояли храми, театри.

Цікавою пам’яткою архітектурного періоду були кам’яні склепи, які всередині мали поховальну камеру, до якої вів вузький коридор (дромос).

У цих склепах виявлено розписи стін (фрески). Пам’яткою світового значення є монументальне живлення гробниці Деметри (I ст.. до н. е.) відкритий у Керчі. Тут зображені квіти, гірлянди, сцени пресвятого міфу про викрадення дочки Деметри, богом підземного царства Плутоном.

Провідне значення в мистецтві античних міст мала скульптура на вулицях і площах встановлювання статуї богів, погруддя визначних громадян міста. Скульптурними рельєфами оздоблювали храми. Рельєфи міфологічного змісту.

Своєрідний і неповторний синтез давньої язичницької та античної культури став підґрунтям, на якому розвинулася українська культура. Література. Мистецтво, філософія з їх гуманізмом, цілісністю, зверненістю до людини, її розуму, загостреною увагою до етичних проблем, осмисленням світу через естетичне його сприйняття. Саме тому традиційний український народний одяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато спільного відзначається й на рівні духовної культури. Греки полюбляли музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в українців: нахил декорувати одяг, хатню обстановку тощо. Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став однією з причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити. Античні корені української культури неодноразово підкреслювали українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга «Призначення України») та Євген Маланюк. «Степовою Елладою» ніжно нарікає Україну Маланюк у своїх віршах. Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва, миролюбства, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість, пріоритет права, (йита Іех, хееі Іех – закон суворий, але це закон), які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи.

5.Досягнення культур народів, що проживали на території України, синтезувала культура давніх східних слов’ян, які проживали в І тисячолітті н. е. Найяскравіше культура слов’ян проявилася в зарубинецькій та черняхівській культурі і культурі антів.

Характерною властивістю релігійних поглядів слов’ян є культ природи.

Стародавні язичеські культи слов’ян обожнювали сили природи – воду, вогонь, землю, рослини, звірів. Східні слов’яни поклонялися озерам, рікам, деревам, тваринам. Вони вважали, що в лісах та будинках живуть духи, в озерах, потоках та водоймах – русалки. Вони приносили їм в жертву хліб, худобу та іншу їжу. Культ природи викликав становлення різних обрядів і свят, пов’язаних зі зміною пори року – весни, літа, осені й зими. Вони перейшли і до християнських свят у вигляді різних обрядів: щедрування, колядування, купальські свята, масниця, веснянки тощо. В цих святах відбивався старовинний скотарський та хліборобський побут народу.

У древніх слов’ян існувало багатобожжя, вони поклонялися багатьом богам. Головним богом був бог блискавки і грому Перун, Дажбог – бог сонця, Велес – бог худоби, Сварог – бог вогню, Стрибок – бог вітру та бурі, Хорс – бог добра. Широко був розповсюджений культ предків. У пошані були Боги роду – бог-Отець та Богиня-Мати.

Для відправлення своїх обрядів слов’яни, язичники будували культові споруди, найбільшими серед яких були святилища – місця молінь і жертвоприношень.

Такі святилища виявлено, зокрема в Західній Україні. Площадки святилищ оточувались валом ровом, в центрі стояв ідол. За свідченням письмових джерел його найчастіше вирізали з дерева. До нашого часу збереглися тільки фігури виконані з каменю, найвідомішим є «Збруцький ідол» знайдений 1848 р. на Тернопільщині біля річки Збруч (9 ст.). Збручанський ідол – це чотиригранний стовп заввишки 2,7 м із зображеннями розміщеними у трьох ярусах на кожній стороні. Триярусні композиція відображає язичницькі уявлення слов’ян про будову всесвіту. На вершині скульптури (це світ богів) на кожному боці зображені фігури чотирьох божеств під однією спільною шапкою, що символізує небо.

Це :

Мокош – богиня плодючості з рогом достатку в руці;

Богиня кохання і шлюбу – Лада;

Бог війни Перун з мечем і конем;

Безіменний бог, можливо Дажбог.

В середньому ярусі (наш людський світ) розміщені фігури чоловіків і жінок, які нібито взялись за руки.

Нижній ярус – це зображення таємничих підземних богів, які тримають на собі землю. Це можливо бог Велес, який є хазяїном водних і земних сил, він пов'язаний із померлими предками, він охоронець врожаю, худоби.

Культ роду проявлявся в обрядах, пов’язаних із народженням дитини, весіллям, смертю, похованням. Слов’яни вірили в життя після смерті і разом з небіжчиком клали в могилу їжу, зброю, прикраси. Над могилою написали кургани і справляли тризну. До нашого часу дожив один із старовинних обрядів – відзначення дня смерті.

Мистецтво давніх слов’ян було тісно пов’язане з побутом. Різноманітні предмети хатнього вжитку, зброї, знарядь праці, одягу, вишивки на тканинах оздоблювались своєрідними візерунками. В їх мистецтві виявилося своєрідне світосприйняття язичників, які обожнювали сили природи.

Зображення часто мали символічний зміст. Виявлено пряжки, сережки прикрашені кольором, вставками з емалі, які знаходилися ще у Черняхівській культурі.

Зображення фантастичних тварин. Бронзу застосовували для виготовлення медичних інструментів, пінцетів та хірургічних ножів.

Читайте також:

1. Вид заняття: лекція
2. Вид заняття: лекція
3. Вид заняття: лекція
4. Вид заняття: лекція
5. Вид заняття: лекція
6. Вступна лекція
7. Вступна лекція 1. Методологічні аспекти технічного регулювання у
8. Клітинна селекція рослин.
9. Колекція фонограм з голосами осіб, які анонімно повідомляли про загрозу вибуху
10. ЛЕКЦІЯ (4): Мануфактурний період світової економіки
11. Лекція - Геополітика держави на міжнародній арені
12. Лекція 02.04.2013

Переглядів: 482