Політичні вчення Відродження

Відродження припадає на XIV− XVI ст., це період формування антисхоластичного типу мислення, гуманістичних культури, мистецтва і світогляду. Мислителі епохи Відродження постійно зверталися до духовної спадщини античності, активно її відроджували й використовували. Представником політичної думки був знаменитий італійський мислитель і політик Нікколо Макіавеллі (1469−1527), відомий своїми працями "Правитель" (1513), "Роздуми на першу декаду Тита Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532). Н. Макіавеллі увійшов в історію політичної думки як творець нової науки про політику, тлумачення ним політики відокремлюється як від теології, так і від етики. Політичні події мають об'єктивний характер. Недоречно вирішувати політичні проблеми, керуючись моральними міркуваннями, бо влада, політика вже за своєю природою є позаморальним явищем. Політика на його думку: 1) пояснює минуле; 2) керує теперішнім3) може прогнозувати майбутнє.

Введення самого терміна стато, тобто "держава", в політичну науку Нового часу пов'язують саме з Н. Макіавеллі. Учений вважав, що державу створили не Бог, а люди, виходячи з потреби спільного блага. Спочатку люди жили розрізнено, але згодом об'єдналися, щоб краще захищатися. Вони обрали зі свого середовища найсильнішого і найхоробрішого ватажка й почали йому підкорятися. Метою держави є забезпечення кожному вільного користування майном і безпеки. Для цього приймаються закони і призначаються покарання. Після того як влада стала спадковою, нащадки вождів все більше відхилялися від справедливості і перейшли до пригнічення народу. Абсолютна влада розбещує як правителів, так і підданих. У результаті монархія перетворюється на тиранію, яка не має права на існування і мусить бути знищена разом з тираном. Після знищення тиранії настає аристократичне правління, з часом воно вироджується в олігархію, яка зазнає участі тиранії. Далі народ вводить народне правління, після чого кругообіг форм держави повторюється. Н. Макіавеллі розрізняє: 1) монархію; 2) аристократію; 3) народне правління; 4) і їх спотворення; 5) тиранію: 6) олігархію; 7) охлократію. Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм, при чому Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи.

Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. Відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь аморалізму. Політика − це сфера підступності й віроломства. Аморальна політика за принципом "мета виправдовує засоби" дістала назву "макіавеллізм".

Будучи флорентійцем і патріотом Італії, мислитель палко бажав її об'єднання в єдину міцну державу. А це, на його думку, міг зробити лише сильний одноосібний правитель, який для досягнення політичних цілей, головною зміцнення держави, не нехтує ніякими засобам. Прообраз такого правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами.

Основна аксіома його політичної філософії − це думка про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами, їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Вони можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи нікому не простять втрати власного майна.

Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має знати, що 1) знать честолюбна; 2) народ захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом; 3) покірність підданих найкраще гарантують примус і страх.

Правитель має: 1) опікувати підданих; 2) не повинен без крайньої потреби вдаватись до утисків; 3) дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво; 4) образи потрібно завдавати швидко і разом; 5) благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще.

Домінуючим інтересом державності є самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами.

Вчення Жана Бодена (1530−1596) викладено головним чином у праці "Шість книг про республіку" (1576), при чому під республікою автор мав на увазі державу взагалі. Ж. Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави виступає сім'я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім'ї є прообразом і відображенням державної влади.

Держава виникає в результаті угоди, її мета полягає в тому, щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів.

Найвагоміший внесок Ж. Бодена у розвиток політичної думки це розробка теорії державного суверенітету.

суверенітет − це абсолютна, постійна й неподільна влада;

абсолютність − це відсутність обмежень для виявів своєї могутності;

постійність − це незмінне існування невизначено тривалий час;

неподільність − стан, коли влада ні з ким не ділить своїх прерогатив і не може бути ніяких органів, які стояли б над або поряд з нею.

Ж. Боден виокремлює п'ять основних ознак суверенітету: 1) видання законів, обов'язкових для всіх;2) вирішення питань війни і миру; 3) призначення посадових осіб; 4) дія як суду в останній інстанції; 5) помилування.

Суверенітет не поширюється на відносини зумовлені: 1) Божественними законами; 2) природними законами; 3) приватною власністю.

Тому держава не повинна втручатися у справи сім'ї, порушувати принцип віротерпимості, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників. Ж. Боден віддає перевагу суверенній (абсолютній) монархії з окремими елементами аристократичного й демократичного правління за умов монархізму. Аристократичні елементи можливі, зокрема, тоді, коли правитель призначає на посади лише знатних і багатих. Демократичні елементи з'являються в державному управлінні у разі відкриття монархом доступу до посад практично всім вільним і розумним індивідам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політична думка Середньовіччя	\|	Політичні ідеї утопічного соціалізму

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.02 сек.